Шеймус Гіні
Знаний світ
“Нема проблема!” вереснув македонський
таксист і таксі верещало
на кожному необгородженому повороті шляху,
потім додав газу.
“Берія! Берія! Берія!”
верещав Владімір Чупеський за кожним разом,
коли трощив чарку горілки і наповнював іншу
у ті дні і ночі сімдесят восьмого
коли ми ледь тверезіли у Струзі
на Поетичному Фестивалі
Рафаель Альберті
був “почесним”, а Кай Вестерберґ,
як фінський Гамлет у чорнім плисі,
пітнів “із принципу” (чи може то була лише свавільна
проєкція північанина, зодягнутого у твід?)
Також були: “Ганс Маґнус Енценсберґер.
Несподівано. Чітко в капелюсі,
впритул до Т-іла кремовий лляний костюм. Він відривається
Геть звідсіля із цим”.
І речник істини данець
родом з аванґарду, що зиркає скоса на арку
своїм оком ясним як вода і коралова підлога
в Охридському озері. Його перші слова до мене були:
“Хіба це не ти, ці мозаїки і богородиці?
Ти — південець. То бою літа болять болота”.
***
У Белґраді я був знайшов свій захід-на-сході.
“Белмуллетська меланхолія гендлярських крамничок
і віконця крамниць. Знесвіжілий бісер, консервовані горошинки,
також: у Белмуллеті старці по вулицях.
Чорні Пледи, пряма хода, ця настороженість, ці чотки”.
Я-око бачив мужчин у фесках, покинули цей знаний світ
у коротку й підсолоджену мить брудного сповзання в кавотрунок.
***
У нерухомому центрі кардинальних точок
зі стелі нашої кухні звисала липучка від мух.
Медова смужка і смертельна пастка, сироп Стіксу,
що випаровує темні бісеринки, ячмінно-цукрова суміш
перенасичення і гидування
у дев’ятсот п’ятдесяті
сталевими печами і родинами, осілими на місці,
парохіянами, що собою закривали всю довжину
і житнину літніх доріг.
А тепер біженці
їдуть завантажені на болотниках тракторів і сільських возах,
на причепах, на тлумо-здіймачах, ношах-ящиках, дитячих візках,
на палицях, на милицях, на один одного плечах,
я бачу це зблякле благодозволене сум’яття знову,
якийсь старезний золотий ланцюг світу, з якого світ продовжує зриватися
в цю точку хмарокипіння об’єктивів камер.
Хіба не були ми створені для літа, затінку і прохолоди
і погляду наскрізь прочинені двері на сонячний промінь?
Для втраченого раю? Невже це те, чого мене навчили?
***
Оте старе відчуття трагедії, яка триває,
незбагненне, на самому краєчку
звичного, воно ніколи не покидало мене одного разу
Шкода, що я тоді не знав (заради Кая)
алегорії Іліґона Зомберґа про Фінляндію,
тої, де пораненого янгола несуть
через відкрите поле два молодики:
болотиста місцевість, маяк біля гирла, далекий берег
з коминами фабрик. Це що, соціялістичні тридцяті
чи глинястий сланець і шлак і заслинені землі болю?
Янгол першого причастя з великими білими крильми,
з білою опаскою на чолі, білими квітами в руці,
тримається місця на тимчасово влаштованих ношах
між дитям людським номер один в округлій м’якій шапочці
і дитям номер два у дуповідморознику
і чомусь схожому на батьківські чоботи.
Алегорія, кажу я, але хто має знати,
як правильно читати біль, та і чи взагалі?..
***
Ці відчинені двері, ці одвірки, це зношене сідло
І дійсний ґраніт порогової глиби.
Введіть іншого янгола, здорового як будь-коли,
безнадійно повз кожну хату з поміченим порогом “Сербська хата”.
***
Як дійсне переходить у вигадане?
Запитайте мене щось легше,
але я точно знаю: той таксист, хоч би з якою швидкістю він їхав, запізнився
на поетичні читання, котрі ми мали провести
на цементнім заводі в горах.
Так рідинистий ланч із товаришами керівниками
завершився сієстою і слинючим пробудженням
Напередодні заходу сонця. Потім, як каже нотатник,
“Люди в дорозі, полеле переповнене народом.
В’ючні коні з коробами, важко вгору йти
родиніні, що роззакінчує потоку прочан.
Се-день є днем робітника у пам’яті
Всезагального Страйку. А ще греко-правослізний
Богородичний День”.
Ми йшли за течією висохлих річок,
під гуркіт каменюк, притишений дзюрчанням натовпу
з настанням темряви. Ми минули водосвятця
самотнього на своїй скелі, мов із Джотто худющого й підперезаного
(“Чаклун” сказав Владімір), що осіняв хрестом
простягнуті угору бляшанки і горщики.
На горішній вершині гори, на подвір’ї церкви, де
несуть ікони, запалено свічки, рясніє все від квітів
і солодких пахощів, якась відправа святкується за іконостасом,
гойдається кадило і проноситься крізь натовп.
Здавалось би, я бував там і раніше, та все ж
це переслідувало мене як незчитальний сон.
Цей випродаж святинь. Ці групки,
що гуляли цілий день, збираючись у кола,
дозволяючи собі покуштувати власного хліба і олив.
*** Коли нутрощі Боїнґа здригнулися і ми виринули
у спокійній безхмарнійсті черзі митних прогоколів
провітряної Служби Контролю, гречності Люфтганзи,
я припнув до сидіння свій ремінь, як мене
проінструктували,
закурив у хвилю, коли КУРИТИ ЗАБОРОНЕНО луснуло
і сприйняв як належне, коли мені налили вина
у відповідь на легке de haut en bas моєї занавушненої голови.
Нема проблема. Ja. Валиться цілий світ.
Переклала Гальшка Пастушук
|
ч
и
с
л
о
15
1999
|