Мілорад Павич

Автобіографія (1)

Я письменник уже дві сотні років. Далекого 1766 року один Павич (2) видав у Будимі (3) свою збірку віршів і відтоді нас вважають письменницькою родиною.

Народився я 1929 року на узбережжі однієї з чотирьох райських річок (4) о 8.30 ранку під знаком Терезів (підзнак Скорпіона), за астекським гороскопом – Змія.

Вперше зазнав бомбардувань у віці 12 років. Востаннє – у віці 15 років (5). Поміж тими двома бомбардуваннями я вперше закохався і під німецькою окупацією примусово вивчив німецьку. Тоді ж потайки я навчився англійської від одного пана, який курив люльку з духмяним тютюном (6). У той же час я вперше забув французьку (пізніше я забував її ще двічі). Врешті, на одній псарні, куди я потрапив ховаючись від англо-американського бомбардування, один російський еміґрант, царський офіцер, почав мені давати уроки російської з книжок Фета і Тютчева (7). Інших російських книжок у нього не було. Тепер я думаю, що вивчення мов було до певної міри перетворенням на різноманітних заворожених звірят (8).

Я любив двох Йоанів – Йоана Дамаскина і Йоана Золотоустого (Хризостома) (9).

У моїх книгах я реалізував набагато більше любові, аніж у свому житті. Лише за одним винятком, який і досі триває (10). Ніч у сні солодко прилипала до обох моїх щік.

До 1984 року я був найменш читаним письменником у своїй країні, а від того року поспіль – найбільш читаним (11).

Я написав роман у вигляді словника, другий – у вигляді кросворда, третій – у вигляді клепсидри і четвертий – у вигляді довідника для гадання картами таро (12). Я намагався якнайменше перешкоджати тим романам. Вважаю, що роман – це рак. Існує завдяки своїм метастазам. Із дня на день я дедалі менше є автором своїх уже існуючих книжок, але дедалі більше автором майбутніх, яких, можливо, так ніколи й не напишу.

На мій подив, книги мої дотепер перекладені 66 разів на різні мови (13). Словом, я не маю біографії. Маю лише бібліографію (14).

Критики у Франції та Іспанії відзначили, що я – перший письменник XXI століття (15), а жив я у XX столітті, коли треба було доводити невинність, а не провину.

Найбільше розчарувань у житті я спізнав від перемог. Перемагати не виплачується.

Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою уві сні доторкався до мертвих.

Я нікого не вбив. Зате мене вбили. Задовго до смерті. Для моїх книг було б краще, якби їхній автор був якимось турком чи німцем. Я був найвідомішим письменником найненависнішого народу на світі – сербського народу.

Гадаю, що Бог осипав мене безмежною милістю, подарувавши мені радість писання, але тією ж мірою і покарав мене, либонь, що через ту ж таки радість.

ПРИМІТКИ

(1) “Автобіографія” М. Павича опублікована у його збірці “Скляний слимак: оповідання з Інтернету” на початку 1998 року. Її можна знайти в Інтернеті за адресою: www.khazars.com (мовою ориґіналу).

(2) Емерик Павич (1696-1780) – латиномовний письменник-богослов, францисканець; жив і працював у Буді (Будимі); автор історичних праць про Сербію та Боснію. Переклав на латину історико-поетичну збірку Андрії Качича-Міошича (1704-1760).

(3) Будим (Буда) – правобережна частина сучасного Будапешту (від 1872 року); а до того – окреме місто. На титулі “Русалки Дністрової” стоїть: У Будимі. Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837.

(4) М. Павич народився в Белґраді, який розташований на усті Сави в Дунай. Можна припустити, що саме Дунай є однією з тих чотирьох райських річок, а решта три – Дністер, Дніпро і Дін.

(5) Властиво, бомбардований вперше і вдруге, а востаннє щойно цього (1999) року – вже військами НАТО, принаймні рік після написання “Автобіографії”.

(6) Сам Павич теж курить люльку з духмяним тютюном.

(7) Знання російської не пропало намарно. Між іншим, М. Павич упорядкував восьмитомне видання творів О. Пушкіна сербською мовою, переклав його “Євгенія Онєгіна”, “Полтаву” і “Циган”.

(8) Скільки ти знаєш мов – стільки раз ти заворожена тваринка.

(9) Обидва ці Йоани посутньо присутні у творчості М. Павича.

(10) Йдеться про дружину М. Павича, письменницю Ясміну Михайлович.

(11) Від часу публікації “Хозарського словника” (1984), книги М. Павича видавалися і перевидавалися в Сербії рекордними накладами. Один лише “Хозарський словник” витримав понад сотню видань мовою оригіналу. Двічі побачило світ зібрання творів: семитомне (1990) і десятитомне (1996).

(12) I. Хозарський словник: роман-лексикон на 100000 слів;

II. Краєвид, намальований чаєм: роман для любителів кросвордів;

III. Внутрішня сторона вітру, або Роман по Геру і Леандра;

IV. Остання любов у Царгороді: довідник для гадання [картами таро].

(13) Вже, либонь, що більше. Адже після публікації Павичевої “Автобіографії” вийшло українське видання “Хозарського словника”, авторські примірники якого він отримав майже водночас із інформацією про китайське видання цього роману. Без сумніву, книги М. Павича й далі публікують у різних країнах світу.

(14) Розлога бібліографія із посиланням на ще докладніші джерела знаходиться в Інтернеті за адресою: www.khazars.com.

(15) У післямові до українського видання “Хозарського словника” я перефразував це визначення, назвавши М.Павича першим письменником третього тисячоліття.

Переклав і склав примітки Іван Лучук


ч
и
с
л
о

15

1999