Мір’яна Бобич МойсиловичМ’яз, більший за мозок© Bobic Mojsilovic Mirjana, 1999 Сьогодні мачо під впливом проекту перетворення світу на ґлобальне село і насамперед під впливом телебачення, помітно міняє звички – регулярно миється, користується парфумерією більше, аніж будь-яка пристойна жінка, завиває волосся, зважується, якщо виникає потреба, і на пластичну операцію, багато працює над своїм зовнішнім виглядом, бо хоче бути не тільки сильним – щоб залякати противника – він тепер хоче бути ще й гарним, щоб йому сподобатись! У цьому новому нарцисизмі чоловіків треба шукати дороговказ у наступне століття. Мачо з наших теренів також не зуміли уникнути модних тенденцій, впливу ґлобальних світових рекламних кампаній, які, пропагуючи вироби – від кока-коли, через мило та годинники, до автомобілів, – рекламують стиль життя в цілому і формують кожний його сегмент – починаючи від того, що їсти, як сидіти, і закінчуючи тим, як виглядати і з ким займатися коханням. Сьогодні новий мачо є, передовсім, накачаним типом, купою м’язів, важкими муками набутих у котромусь із незліченних фітнес-клубів, із річками поту і неймовірним переконанням, що з більшою кубатурою тіла можна зайняти більше місця у світі, дедалі чутливішому до зовнішности і усе байдужішому до суті. Тому новий мачо, крім того, що качається, аби своїм тілом залякати і зачарувати противника, дбає про свій вигляд, свою “украдену красу” так само, як сучасна жінка, що боїться біологічної зради свого тіла. Новий мачизм кінця століття – це передовсім нарцисистський естетичний концепт, аж ніяк не етичний. Колись мачо був інкарнацією лицарських характеристик европейських вершників аристократичного походження, які на власному прикладі, в ім’я вищих ідеалів, доводили Богу і людям благородство цих ідеалів, незалежно від того, чи йшлося про світову війну, чи про визволення якоїсь Дульцинеї з кігтів семиголового дракона. Сучасний мачо тільки нагадує суперобдарованого чоловіка, і ота нова ікона доповнена деякими новими естетичними деталями, символічними повідомленнями, що містяться як у обов’язково надутих чоловічих губах, так і у фокусуванні його краси і мужності на овальній надмірній напруженості його сідничих м’язів, тобто його задниці. Саме у цій деталі полягає найбільша видима відмінність між мачо-менами двадцятирічної давності і мачо-менами сьогодення. Найочевиднішими протагоністами мачистського культурного тренду є манекени, які у сьогоднішньому світі, де у створенні модних тенденцій необмежено панує індустрія моди, а не кіноіндустрія, як колись, зробилися прикладами для наслідування. Уважно проаналізувавши фотографії моделей, програми, присвячені моді та все те, що називають “кроком до стилю життя завтрашнього дня”, можна легко дійти висновку, що чоловіки-манекени стилізовані таким чином, щоб зробитися привабливим сексуальним об’єктом – але для інших чоловіків. Колишні мачо робили акцент на своїй передній частині, на волохатих грудях і вмісті міжножжя, через що і у наших краях довго вірили, що справжнім, одвічним чоловіком є той, хто ніколи не може закинути ногу на ногу, щоб його при цьому не заболіло. Сьогоднішні мачо роблять наголос на задниці, припудреній, як у немовлят, в той час як нерідко голять свої груди, пазухи, плечі та руки, щоб від їхньої плоті покотилася слинка у кожного гурмана гей-естетики. Таким чином, сьогоднішній мачо є потенційною здобиччю, гарним тілом без душі, принадою для мокрих снів пробудженої та індукованої перверзії сучасного світу кінця двадцятого століття. У цьому плані сербський мачо тільки частково відрізняється від ікони, яка дістається сюди через сателітарні телепрограми. Новий сербський мачо виріс у роки розв’язки і являє собою неймовірну комбінацію концепту сербського воїна та воїна андеґраунду Волтера Гілла, комбінацію, у якій досить незвично поєднані спрощений патріотизм та злочинний світ, супернапомповані м’язи, які служать не для бійки, а для того, щоб на них натягнути вузьку футболку, і зброя (як продовження статевого органу), якою “ворог” усувається легко і просто, ніби в якій-небудь відео-грі. Сербський мачо, на відміну від мачо, що змужнів за ширмою у майстернях відомих гей-митців, змужнів все ж таки переважно під впливом вітчизняного телебачення, вітчизняних правил поведінки та вітчизняних жінок, і тому його історія на перший погляд інакша. Світовий мачо, втілений у картинці з журналу мод, створений, щоб загинути від пострілу (очей) якогось старого сластолюбця, котрий йому пропонує взамін кар’єру та море фотографій у часописах. Новий сербський мачо створений, щоб загинути від справжнього пострілу – чи то тікаючи із здобиччю з пограбованого кіоску, чи з мішечком кокаїну, чи у нічному клубі, де він падає, випивши сам-один літру підробного віскі. На відміну від світового модного ідола – який п’є чай, макробіотично харчується і не може собі уявити дня без десятка вітамінних та кількох антидепресивних таблеток, сербський мачо вірить, що дихає на повні груди, наскільки це, звичайно, можливо у цій країні. Він качається і п’є, він плаче і б’є, він бідкається над долею Сербії, але активно долучається до її нещастя, він споряджений чоловічими статусними символами, з яких найзначущішим статусним символом є чоловіче товариство, котре дає йому підтвердження того, що він чогось вартує, що він живий і що він – чоловік, і плюс до того він водить за собою жінку, яка виглядає. По своїй суті, утриманка є для сербського мачо ідеалом жінки – сьогодні вона виглядає незрівняно краще, аніж колишні жінки, вона є ідеалом мовчання, терпіння і сексуальної гімнастики, а все задля матеріальної стабільности, втіленої у безплатній випивці, нових туфлях або вихідних на морі, які справжній мачо і має забезпечити бідній красуні з передмістя, у якої однаково немає ніяких перспектив. У торгівлі тілами та їхньому взаємному символічному обміні новий сербський мачо та його лялечка абсолютно точно знають свої ролі і досконало їх грають. Однак, фантазм мачизму залишається фантазмом сексуальності, фантазм, що тутешні чоловіки роблять оте з жінками краще, довше, більше і незабутніше, аніж будь-які інші представники інших географічних (та біологічних ) параметрів.У цій саморекламі є щось хлоп’яче, є, звичайно, і щось зі старих “морських” розповідей, у яких “жертвами падали” тисячі німкень, шведок, англійок та голландок, які під красотами природи Адріатики розуміли географію тіл місцевих мачо, розташування еротичних острівців на їхній шкірі, амосферу, насичену їхнім натуральним мускусом, дикунською безсоромністю морських чайок, готових накинутись на будь-яку здобич, і атмосферу парування під шовковицями, на скелях, у наметах, не скидаючи капців, на яких, звичайно, були намальовані олімпійські кільця. Цілком зрозуміло, тут і це є полем змагань. Зрештою, вже здобула статус анекдоту відома хрестоматійна заява отого бєлградського мачо-мена, який цілком щиро визнав: “Навіщо я її маю трахати, якщо про це ніхто не знає?” Отже, той, хто дійде висновку, що мачизм є нічим іншим, як багатовіковою рекламною кампанією з кращого “продажу” ідеальних чоловічих характеристик, яких насправді зостається дедалі менше, може мати рацію. Переклала Алла Татаренко |
ч
|
|||