зміст

Після розпаду Радянського Союзу і світової соціалістичної системи перед новими, незалежними державами постали проблеми розробки соціально-економічної стратегії, зовнішньої політики, військової доктрини, загальних засад державної безпеки. Набуло великого значення визначення політико-географічних координат країн, які впливають на структуру національних народногосподарських комплексів і міждержавні взаємодії.

В умовах тоталітарного режиму ґеополітика вважалась реакційним ворожим напрямом науки. Її пов'язували з ідеологією фашизму і визначали як буржуазну реакційну концепцію, що виправдовує і пояснює агресивну політику імперіалістичних держав природно-географічними умовами, географічним положенням та расовими відмінностями населення. До дев'яностих років ХХ сторіччя у конструктивному некритичному значенні самі терміни "ґеополітика", "ґеополітичний" в Україні не використовувалися.

В сучасних умовах ґеополітика покликана не висувати територіальні претензії, не змінювати державні кордони, а вирішувати невідкладні проблеми взаємовигідних контактів, зв'язків, захисту. При такому розумінні вона уявляється складовою наукових основ зовнішніх відносин для країни як частини світового господарства і суспільно-політичної спільности. Зараз вже можна констатувати нове ставлення до ґеополітики у суспільстві. Її основи пропонується викладати при підготовці спеціалістів з міжнародних відносин і зовнішньої політики. А в журналах з'явились відповідні постійні рубрики. В статистичних щорічниках України наводяться основні ґеополітичні та економічні характеристики. В Державній Думі Росії є спеціальний комітет з ґеополітики.

Остання розглядається як розділ політології. В той же час подальший продуктивний розвиток ґеополітики пов'язаний з набуттям нею статусу міждисциплінарного наукового напряму з використанням економічних, історичних, географічних та інших підходів. Зокрема, без географічного мислення, засобів пізнання, наукових категорій не будуть розв'язані завдання, що стоять перед ґеополітикою.

1. Основні наукові ґеополітичні категорії і поняття

Численні ґеополітичні поняття до останнього часу вживаються без пояснень, а відповідних посібників і довідників в Україні ще немає. Тому навряд чи можна очікувати глибоке розуміння серед широкого наукового загалу положень і концепцій, що пропонуються.

Перш за все, слід з'ясувати зміст загального поняття "ґеополітичний" та кількох вихідних категорій. Під ґеополітичним будемо розуміти все те, що впливає на формування національних інтересів і пріоритетів, характеру відносин з іншими країнами, всієї зовнішньої політики та має географічний вимір як суттєвий параметр. Наявність географічного виміру означає важливість для явищ, об'єктів і процесів, що розглядаються, географічних розмірів, віддалености, напрямків взаємодії, взаєморозташування, місцеположення тощо. Таким чином, складовою "ґеополітичного" є територіальні відношення. Звичайно, не всі вони відразу можуть бути задіяні при розгляді конкретних ґеополітичних понять. Але для відображення ґеополітичних ознак останніх обов'язково має бути якесь одне з територіальних відношень.

Ґеополітичні інтереси країни пов'язані насамперед із зовнішніми аспектами її розвитку і виникають завжди у конкретному регіоні, країні (географічна ознака). Ґеополітичні інтереси формуються: економічною діяльністю країни у певному регіоні світу або континенту; економічним співробітництвом з конкретною країною та його здійсненням через її територію (шляхи сполучень, магістральні трубопроводи); військовими, етнічними та екологічними чинниками тощо. Різні чинники часто взаємозумовлені. Наприклад, етнічна спільність країн є передумовою налагодження культурного та економічного співробітництва. Військова присутність країни може пояснюватися наявністю в неї економічних і стратегічних інтересів у регіоні.

Дуже поширеним є поняття "ґеополітична ситуація". Його пропонується визначити як існуючий на конкретну дату або протягом певного проміжку часу стан ґеополітичних положень, ґеополітичних інтересів і взаємодій країн регіону (світу), а також угруповань країн, місць збройних конфліктів тощо. Поступові зміни у ґеополітичній ситуації відбиває поняття "ґеополітичний розвиток". Він спостерігається у змінах економічного і політичного статусу країн та характеру їх взаємодії, у розпаді й утворенні країн та їх угруповань, у змінах складу угруповань, у появі або зникненні внутрішньодержавних та міждержавних військових конфліктів. Так, важливим результатом ґеополітичного розвитку Европи в 90-х роках ХХ сторіччя стало розширення військово-політичного блоку НАТО шляхом залучення до нього Польщі, Чехії та Угорщини. Не менше значення матиме і приєднання до Европейського Союзу низки країн Центральної і Східної Европи.

Якщо віднесені до ґеополітичного розвитку зміни мають докорінний і різкий характер, то доцільно використати поняття "ґеополітична катастрофа". Розпад Радянського Союзу та світової соціалістичної системи – це глобальна ґеополітична катастрофа, що безпосередньо охопила територію Центральної і Східної Европи та значну частину Азії, суттєво позначилася на всьому світовому ґеополітичному розвитку, змінила сам характер взаємодії країн, залишивши у минулому холодну війну. Ця ґеополітична катастрофа ще потребує всебічного вивчення і аналізу, оскільки за таких умов позитивні наслідки соціально-економічних перетворень даються дуже дорогою ціною (криза виробництва, падіння життєвого рівня населення, безробіття, моральні потрясіння). Суспільство потребує еволюційних, а не революційних траєкторій розвитку. Про це переконливо свідчить досвід ґеополітичного розвитку країн Західної Европи та Північної Америки.

Характерними для ґеополітичної катастрофи є величезні суспільні втрати, порівняні з наслідками тотальних воєнних дій, хоча сама вона відбувалась мирним шляхом чи в умовах обмежених локальних конфліктів. Поняття "ґеополітичний розвиток" і "ґеополітична катастрофа" відображають можливі прояви ґеополітичного процесу. Поняття "ґеополітичний розвиток", "ґеополітична катастрофа", "ґеополітична ситуація", "ґеополітичний процес" застосовуються для великих регіонів, що охоплюють ряд держав і окремих країн.

Ґеополітичний процес протягом певного часу характеризується відповідною "ґеополітичною траєкторією", що визначається як послідовність конкретних ґеополітичних ситуацій. Слід розрізняти реальні (тобто ті, що вже відбулися) і можливі ґеополітичні траєкторії. У з'ясуванні можливих траєкторій та умов їх здійснення полягає зміст ґеополітичного прогнозу.

Поліпшення ґеополітичної ситуації в кінцевій точці траєкторії означає позитивний розвиток, а погіршення – негативний. Ґеополітичний розвиток може мати одночасно позитивні і негативні наслідки в різних аспектах. Збереження кризових елементів ґеополітичної ситуації початкового періоду визначає траєкторію як ґеополітичний тупик. Прикладом останнього багато західних політиків вважають військовий шлях вирішення Росією проблем Чечні.

Сукупність усіх можливих траєкторій утворює дерево ґеополітичного розвитку. Головним завданням ґеополітичного прогнозу є визначення негативних траєкторій і ґеополітичних тупиків, з'ясування умов і заходів їх запобігання.

2. Ґеополітичне положення країни: сутність, властивості, значення

Серед багатьох понять ґеополітики особливе місце займає ґеополітичне положення. Воно є складовою частиною ґеополітичного розвитку, ґеополітичної ситуації та певною мірою визначає ґеополітичні інтереси. Виступаючи одночасно як ресурс і як об'єктивне обмеження розвитку держави, ґеополітичне положення має велике самостійне значення, впливає на вирішення численних економічних, соціальних, політичних і дипломатичних проблем державного рівня. До останніх, зокрема, належать розвиток паливно-енергетичного, агропромислового, військово-промислового та інших виробничих комплексів. Серед ґеополітичних понять ґеополітичне положення містить найбільшу географічну складову. Воно тісно пов'язано з відомими категоріями, що відображають різні види положення (географічне, природно-, економіко-, суспільно -географічне тощо), маючи спільні з відповідними визначеннями моменти.

Географічне положення визначається як відношення певного об'єкта до географічних данностей, що лежать поза ним і справляють чи можуть справити на нього суттєвий вплив. Це відношення О.І. Шаблій називає геопросторовим (тобто просторовим у межах земної поверхні) [2, 40]. При розгляді економіко-географічного положення І.М. Маєрґойз визначив відповідне відношення як територіальне [1]. Для поняття "ґеополітичне положення" також доцільно використати уявлення про територіальне відношення. За своєю суттю воно є інтеґративним і виступає як певний синергічний ефект сукупности територіальних відношень, таких як взаєморозташування, доступність, територіальна композиція, граничність, сусідство, симетричність тощо. В цілому ґеополітичне положення даної країни визначається сукупністю її певних територіальних відношень з іншими країнами та великими природними об'єктами, що справляють на неї істотний політичний, економічний, екологічний і соціальний вплив. У дефініції зафіксовано формування ґеополітичного положення не тільки суто політичними, а й економічними, соціальними, екологічними чинниками, оскільки всі вони на міждержавному рівні в кінцевому підсумку мають політичне забарвлення. Аналіз ґеополітичного положення передбачає також розгляд природних об'єктів (морів, гірських масивів, рік тощо). Останні можуть покращувати або утруднювати взаємодію даної країни з іншими, виступаючи природною перешкодою. Їх необхідно оцінити у соціально-економічному, екологічному та військово-стратегічному аспектах. Особливе значення має аналіз природних рубежів на кордонах країни.

Кожна з країн світу відзначається своїм економічним потенціалом, політичною спрямованістю, належністю до певних міжнародних економічних, політичних союзів та релігійних угруповань тощо. Визнаючи ґеополітичне положення (ГПП) конкретної країни відносно інших, треба враховувати не лише індивідуальні особливості цих країн, а й їх належність до зазначених союзів і угруповань. Одночасно важливо мати уявлення про характер відносин країни з усім угрупованням. Для визначення її ГПП в сучасних умовах доцільно виділити такі групи країн:

1. Країни з потужним економічним і політичним потенціалом (сімка розвинутих країн, а також Росія, Китай, Корея).

2. Країни – джерела паливно-енергетичних ресурсів.

3. Країни, які експортують та імпортують продукцію у великих масштабах (або мають потенціал для цього).

4. Дружні країни (характеризуються відсутністю у відносинах між ними істотних економічних і політичних суперечностей або територіальних претензій, наявністю тісного політичного, економічного, культурного співробітництва, входженням до спільних асоціацій).

5. Протидіючі країни (наявність економічних і політичних суперечностей або територіальних претензій – існуючих і потенційних).

6. Нейтральні країни (відносно даної країни).

7. Країни-вогнища регіональних конфліктів і такі, що знаходяться в системі міжнародних ізоляційних санкцій.

8. Економічні союзи країн.

9. Військово-політичні союзи країн.

10. Релігійні угруповання країн.

Визначаючись територіальними відношеннями, само ГПП не належить до них у чистому вигляді. Воно є більш складною логічною конструкцією, яка містить не лише територіальні відношення, а й такі види відносин, як політичні, економічні тощо. Справді, політичний, економічний, соціальний, екологічний вплив однієї держави на іншу можливий лише за наявности відповідних відносин між ними. Визначення належности країни до певної групи вимагає одночасного встановлення характеру відносин з останньою.

Ґеополітичне положення індивідуалізує країну і надає їй унікальности, що пояснюється позиційними властивостями відповідного складного відношення. У світі немає двох держав з однаковим ГПП. О.І. Шаблій вважає, що ґеополітичне положення є властивістю країни та одночасно відображає відношення останньої до інших об'єктів [2, 40]. З цим деякою мірою можна погодитись, оскільки внутрішні властивості країни визначають можливий вплив на неї з боку інших країн. Але в той же час до ГПП не слід відносити структуру самої країни.

ГПП з часом змінюється. На це впливають зміни взаємовідносин, а також політичних, економічних і військових потенціалів країн. Зникнення одних держав (СРСР, Югославії, Чехословаччини) та утворення на їх місці інших також відображає появу нових рис ГПП країн. Стійкість взаєморозташування етносів є інерційним чинником ГПП. За територіальним рівнем доцільно розрізняти такі види ГПП: 1) регіональне; 2) континентальне; 3) міжконтинентальне; 4) світове (глобальне). При цьому регіон виступає як частина певного континенту. В свою чергу, під континентом слід розуміти окремо взяті европейську та азіатську спільності країн, а не єдину євразійську, що пропонують деякі автори. При цьому треба виходити не з формальної материкової єдности европейських та азіатських країн, а з їх реальних відмінностей і віддалености (тобто тут здійснюється розподіл за частинами світу, а не за континентами).

3. Ґеополітична ідентифікація країн-сусідів першого та другого порядків як основа аналізу положення держави серед них

Вихідним пунктом аналізу ГПП країни є вивчення її сусідів першого порядку, тобто тих, хто безпосередньо з нею межує. Від цих країн в першу чергу залежить її територіальна цілісність, непорушність кордонів, можливість взаємодії із зовнішнім світом. Економічне співробітництво таких сусідів є особливо вигідним через територіальну близькість і відсутність третьої сторони у взаєминах. Одним з факторів посилення сучасної інтеґрації в Европі стає транскордонне співробітництво, яке зменшує роздільні властивості державних кордонів. Таке співробітництво виникає між прикордонними регіонами сусідніх держав. Разом з тим, війни починаються найчастіше теж між сусідніми країнами. Внутрішні конфлікти відбиваються за кордоном у вигляді напливу біженців, погіршення соціально-економічної ситуації і зв'язків з іншими державами.

Територіальні претензії, а також більшість політичних, економічних, соціальних, екологічних, етнічних протиріч виникають у країнах, що межують. Дуже гострого характеру набувають етнічні проблеми у відносинах між країнами, які виникли на місці великих держав (СРСР, Югославія). Відносини із сусідніми країнами належать до пріоритетних у зовнішній політиці всіх держав, і особливо України, що неодноразово підкреслювалось її керівництвом.

Вплив сусідів на ГПП визначається шляхом їх ґеополітичної ідентифікації. Вона полягає у з'ясуванні груп, до яких відноситься конкретна країна. Як уже відзначалось, належність однієї країни одразу до декількох груп посилює її вплив на ГПП. Наприклад, виняткове значення у формуванні ГПП України має Росія, що є однією із країн з потужним економічним і політичним потенціалом, джерелом паливно-енергетичних ресурсів, експортує та імпортує продукцію у великих масштабах – тобто входить одночасно до перших трьох груп країн. Наявність тісного економічного, соціального і культурного співробітництва, а також входження до СНД і спільних асоціацій (Чорноморське Економічне співробітництво та інші) дають підставу розглядати Росію як дружню країну (група № 4). В той же час існують політичні, економічні, соціальні та інші проблеми між українською і російською державами, а також численні політичні рухи в Росії, що орієнтуються на приєднання України до Росії тим чи іншим способом. А це вимагає віднесення Росії і до групи протидіючих країн.

Результатом ґеополітичної ідентифікації країн, що межують, має бути включення кожної з них до однієї або кількох груп. Країну, у якої чітко не виявляються відповідні ознаки, слід віднести до нейтральних (група № 6). Для ГПП країни важливо також з'ясувати, до одних з нею чи до різних економічних, військово-політичних союзів і релігійних угруповань входять її сусіди. Спільна участь у таких структурах сприяє конструктивній взаємодії країн, тобто є позитивною рисою ГПП. А належність до різних угруповань обмежує можливості співробітництва із сусідами, що негативно позначається на характері ґеополітичного положення.

Ґеополітичне значення сусідньої країни неможливо правильно оцінити без врахування історичного фактора. Так, особливість і пріоритет українсько-російських і українсько-польських відносин значною мірою визначається тим, що Україна в минулому входила до складу Росії та Польщі. Ще довго серед інших сусідів Україна виділятиме Росію, Білорусь і Молдову як колишні республіки СРСР за значною інтенсивністю політичних, економічних, соціальних та етнічних зв'язків з ними.

Одним з параметрів ГПП є довжина кордону між державами, що межують. Чим вона більша, тим ширше фронт взаємодії країн, тобто їх взаємовплив. За цим параметром серед сусідів України першого порядку виділяється Росія (38% довжини сухопутного кордону України). Вже тільки з цього можна зробити висновок, що Росія є для України ґеополітичною домінантою (визначальним ґеополітичним фактором). Досить велику довжину мають кордони з Білоруссю, Молдовою, Румунією та Польщею. Вважаємо за доцільне надалі використовувати в аналізі ГПП абсолютні і відносні (за питомою вагою в сумарній довжині) показники довжини сухопутного кордону між країнами.

Країни, що межують, різняться одна від одної своїми територіальним, демографічним та економічним потенціалами. Більші країни сильніше формують ГПП, впливаючи на менших, які вимушені пристосовуватись. Сусідні країни слід також оцінити за природними ресурсами та умовами. Відмінність і взаємодоповнення їх природно-ресурсних потенціалів сприяє співробітництву та посилює значення цих країн у формуванні ґеополітичного положення. Наприклад, при цілеспрямованій взаємодії Україні може бути надано обслуговування її вантажів у портах Балтійського моря у Польщі, а Польщі – у Чорноморських портах в Україні.

Важливою характеристикою ГПП є кількість сухопутних сусідів держави. Україна має сім сусідів першого порядку (Росія, Білорусь, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина). З Білоруссю межують п'ять країн, а з Молдовою – дві. Велика кількість сусідів позитивно характеризує ГПП країни, оскільки вона має багато варіантів організації зовнішніх контактів. При цьому ускладнення у відносинах з одним сусідом може компенсуватись в інших напрямках.

З врахуванням кількости сусідів вимірюється центральність і периферійність країн. Чим більше сусідів у держави, тим центральніше її положення [2, 41]. Центральність слід вважати позитивною стороною ГПП. В той же час положення периферійних приморських країн (особливо на узбережжі незамерзаючих морів) є більш вигідним, ніж центральних континентальних. Тому порівняння ГПП треба проводити з урахуванням конкретної ситуації, розуміючи відносність переваг центральности і вад периферійности.

Наявність у держави морського кордону вимагає також аналізу морських сусідів. Без їх розгляду характеристика ГПП буде неповною. Морськими сусідами України є Болгарія, Туреччина і Грузія. З Румунією та Росією наша держава має одночасно морські і сухопутні кордони. Вплив морського сусіда відчувається значно менше, ніж сухопутного (більша відокремленість, послаблення позитивних і негативних властивостей безпосереднього сусідства). Тому морський сусід займає проміжне місце між сухопутними сусідами першого і другого порядків. Так його і треба розглядати при аналізі ГПП країни.

Ґеополітичне оточення держави формується не тільки сусідами першого порядку. Велике значення мають також сусіди другого порядку. Вони часто врівноважують вплив сусідів першого порядку. З цього приводу О.І. Шаблій наводить досить вдалий приклад військово-політичного союзу Польщі і Франції у двох світових війнах, спрямованого проти Німеччини, яка знаходиться між цими країнами (у Першій світовій війні Польща виступала проти Німеччини як частина Росії) [2, 42]. Країни-сусіди другого порядку не мають спільних кордонів і реалізують своє сусідство через державу, що межує з кожною із них. До сусідів України другого порядку належать Німеччина, Австрія, Чехія, Болгарія, Грузія, Казахстан та інші країни. Через обширність і витягнутість території Росії багато сусідів другого порядку значно віддалені від України, не мають з нею навіть регіональної спільности. Сусідство потрібно розглядати у певному регіоні, бо за його межами воно практично втрачає свої властивості, зокрема такі, як можливість близької і швидкої взаємодії. Тому вважаємо за доцільне обмежити ґеополітичну ідентифікацію сусідів України другого порядку лише країнами Европи та СНД. Суть ідентифікації була викладена вище при розгляді сусідів першого порядку.

4. Виявлення територіальних відношень з ґеополітичними фокусами та угрупованнями країн

Важливим аспектом аналізу ГПП країни є визначення її положення відносно певних ґеополітичних фокусів за допомогою конкретних територіальних відношень. У якості фокусів виступають країни з потужним економічним і політичним потенціалом, постачальники енергоносіїв тощо. Тут можна намагатись з'ясувати положення країни відносно всіх фокусів, які визначаються відповідними групами країн. Але отримана при цьому характеристика ГПП буде занадто громіздкою. В той же час є складнощі з інформаційним забезпеченням щодо деяких груп країн, зокрема третьої. Тому повний аналіз положення відносно всіх фокусів варто проводити лише на регіональному рівні. На інших рівнях ГПП України пропонується оцінювати стосовно фокусів першої та сьомої груп. У решті груп доцільно виділити провідні за значенням країни, щодо яких з'ясувати відповідні територіальні відношення. При цьому треба врахувати інформацію, отриману при розгляді попередніх аспектів ГПП. Так, з аналізу сусідства вже відомо положення України відносно деяких держав з потужним економічним і політичним потенціалом (Німеччини, Росії, Китаю).

Положення даної країни відносно інших визначаємо за допомогою територіальних відношень взаєморозташування, доступности та сусідства. Взаєморозташування характеризує територіальний рівень (ранг) положення країн. Будемо виділяти взаєморозташування глобальне (світове), міжконтинентальне, континентальне, регіональне та для держав, що межують. Про міжконтинентальне взаєморозташування йдеться тоді, коли країни знаходяться на сусідніх континентах з "регіональною" віддаленістю одна від одної або на протилежних сторонах океану (трансокеанське розташування). Наприклад, у такому відношенні Україна перебуває з державами Центральної Азії, Північної Африки. Трансокеанське взаєморозташування мають Франція та США.

Положення однієї країни відносно другої характеризується також віддаллю між ними. Віддаль виражається за допомогою відношення доступности, яке доповнює і конкретизує відношення взаєморозташування. Віддаль є дуже суттєвим параметром кожного міждержавного контакту, оскільки її подолання вимагає витрат ресурсів. Треба відзначити і позитивність віддалености країни від місць військових конфліктів та екологічних катастроф. Доступність розглядаємо тут як загальну характеристику положення, що дає уявлення про порядок віддалі між країнами. Оцінку доступности можна здійснити двома способами. Перший з них передбачає визначення відстані між столицями держав. При цьому враховується, що багато реальних міждержавних взаємодій проходить саме через столиці. Але можливими є і прямі контакти міст або регіонів двох країн. Другий спосіб оцінки доступности базується на з'ясуванні точок на кордонах, через які здійснюються міждержавні зв'язки. Складною слід визнати проблему незбігу точок перетину з кордоном комунікацій різних видів транспорту (залізничного та автомобільного), трубопроводів, електричних мереж. Трудомісткість визначення точок перетину та маршрутів взаємодії для країн, що не межують, ставить під сумнів практичну реалізацію другого способу. Хоча останній і краще відображає міждержавну доступність, але складність його втілення вимагає рекомендувати перший спосіб як основу оцінки. Слід зауважити, що визначення віддалі між кордонами доцільне для близько розташованих країн у межах одного регіону, а для віддалених країн з невеликою похибкою можна користуватись оцінкою доступности через відстань між столицями.

Взаєморозташування та доступність ще повністю не вичерпують складне відношення "положення відносно країни". В багатьох випадках важливо з'ясувати також кількість країн, що знаходяться між конкретними взаємодіючими державами, для яких кожний додатковий кордон є перешкодою, віддаляє їх і знижує ефективність їхньої взаємодії. Кількість проміжних країн визначає порядок відношення сусідства. Таким чином, положення відносно певної країни як складне відношення має три складові: взаєморозташування, доступність, сусідство. Кожна з них доповнює одна одну.

З'ясувавши відповідні відношення з усіма країнами певної групи, отримаємо загальну картину положення даної країни відносно країн цього типу. Важливо виявити позиційні особливості цієї картини. Для більшости молодих держав дружні і протидіючі країни знаходяться переважно серед сусідів першого і другого порядку. Нейтральну групу становлять віддалені країни. Поступово з розвитком держави територіально розширюються проблеми і співробітництво. Країни, багаті на мінеральні ресурси, швидко знаходять і віддалених партнерів. Про це свідчить досвід Азербайджану і Казахстану.

В аналізі ГПП слід враховувати релігійні чинники. Україна є переважно християнською державою і розташована серед країн християнського світу. Особливість її положення полягає у тому, що східний і північний сусіди належать до православ'я, а в західних – провідну роль відіграє католицька церква. Треба відзначити складність внутрішньої релігійної ситуації в Україні, зокрема розкол православ'я на три конфесії, наявність численних міжконфесійних суперечностей. В цілому через християнство Україна має духовну спільність з основними цивілізованими державами світу, на її ГПП позитивно впливає християнське оточення.

5. Композиційні аспекти ґеополітичного положення

Відомо, що аналіз ГПП країни відносно певних фокусів і угруповань держав можливий на різних територіальних рівнях. Дуже важливо з'ясувати композиційне положення країни у регіоні, на континенті та в міжконтинентальній спільності. Воно може бути центральним, периферійним, глибинним. Центральність визначається положенням країни у середині відповідного регіону. Є певний зв'язок між центральністю композиційною і визначеною за кількістю сусідів першого порядку. Країна з центральної частини регіону об'єктивно може мати більшу кількість суміжників, ніж інша держава. В той же час, наприклад, Україна і Молдова займають приблизно однакове положення у регіоні Центральної і Східної Европи, але дуже відрізняються одна від одної за кількістю сусідів першого порядку. Периферійною будемо вважати країну, яка має суміжні з нею країни, що не входять до складу регіону. Інші країни відносимо до глибинних. Вони займають у регіоні проміжне положення між центральними та периферійними країнами. При активній взаємодії країн регіону центральне положення слід вважати позитивною рисою ГПП, оскільки мінімізується сумарна відстань міждержавних контактів. Наявність конфліктів у регіоні ускладнює зв'язки центральної країни із зовнішніми партнерами. В цілому центральність, периферійність і глибинність є суттєвими параметрами ГПП країни, але їх оцінка залежить від конкретної ґеополітичної ситуації.

Аналіз ГПП держави на регіональному рівні в сучасних умовах потребує полірегіонального підходу. Це означає, що державу потрібно розглядати в кількох регіонах. Так, для України важливо оцінити її положення у Центральній і Східній Европі, регіонах країн СНД, Чорноморського басейну, Балтійсько-Чорноморського простору тощо.

Положення країни на осі як відношення, що має складний небінарний характер, полягає у визначенні територіальної композиції взаємодіючих (чи протидіючих) країн і даної держави. Тут можливі такі різні варіанти: 1) держава є однією із взаємодіючих (протидіючих) сторін; 2) держава відокремлена від взаємодії (протидії) однією із сторін; 3) держава розташована між взаємодіючими (протидіючими) сторонами. Перший варіант принципово не відрізняється від вже розглянутого з'ясування положення країни відносно ґеополітичних фокусів і угруповань країн. В цьому випадку знову маємо можливість оперувати переважно бінарними відношеннями, враховуючи лише наявність чи відсутність проміжних країн на шляху взаємодії (протидії).

Другий варіант композиції фіксує пасивне положення держави, її відокремленість від взаємодії чи протидії. У випадку військово-політичної протидії сторін таке положення слід оцінити позитивно, оскільки держава розташована за межами зони протиріч і можливих конфліктів. Знаходження країни за територією здійснення економічної взаємодії звичайно має негативні риси.

Найбільш цікавим є третій варіант композиції, коли держава займає проміжне положення у взаємодії (протидії). Воно дає країні деякі економічні переваги. Транзитне розташування держави стимулює широке міжнародне використання її шляхів сполучення, трубопроводів, портів, станцій, обслуговуючих виробництв тощо. Це дає можливість отримати додаткові кошти і робочі місця. Проміжне положення держави у військово-політичній протидії оцінюється як несприятливе, оскільки загроза небезпеки має місце з обох боків. Всі три варіанти композиційного положення є виявом територіального відношення симетричности. Останнє слід розглянути в ґеополітичному аналізі разом з відношеннями доступности і сусідства, які в конкретній ситуації посилюють або послаблюють значення симетричности.

Дуже важливі характерні риси ГПП України визначаються саме за допомогою аналізу територіальної композиції із взаємодіючими та протидіючими країнами. Україна розташована між державами Західної і Центральної Европи, з одного боку, та Росією і Казахстаном – з іншого. Перші мають досить бідні мінеральні і лісові ресурси, а другі є величезними ресурсними базами. Утворюється ґеополітична вісь схід-захід, на якій проміжне або транзитне положення України має позитивні риси. Проміжною ланкою наша держава може виступити й у взаємодії Західної і Північної Европи з країнами Закавказзя, Близького Сходу (вісь північ-південь). В цілому транзитність України є важливим ресурсом її ГПП. Ефективне подальше використання цього ресурсу пов'язане з будівництвом газо- та нафтопроводів, організацією масових залізнично-морських перевезень міжнародних вантажів. У військово-політичному плані Україна теж займає проміжне положення між Росією та країнами НАТО. Воно характеризується негативно, бо існує можливість загострення протистояння між сторонами.

---

Джерела

1. Маергойз И.М. Территориальная структура хозяйства. – Новосибирск: Наука, 1986. – 304 с.

2. Соціально-економічна географія України: Навч. посібник / За ред. проф. О.І. Шаблія. – Львів: Світ, 1994. – 608 с.

Друкується зі скороченнями. Повну версію статті можна прочитати за адресою:
http://www.niurr.gov.ua/ukr/publishing/panoramal#2_2000