зміст

© А.Розанов, 1999
Московский Центр Карнеги. – № 4. – 1999
http://www.carnegie.ru; http://pubs.carnegie.ru.

Зовнішня політика Білорусі створює двоїсте враження. З одного боку, стратегічні орієнтири цієї політики офіційно проголошені та регулярно підтверджуються. З іншого боку, як і раніше, відсутня переконлива і виразна артикуляція національних інтересів країни в контексті змін міжнародного середовища на европейському континенті.

Відсутність у білоруських еліт розгорнутого бачення місця і ролі Білорусі в системі сучасних міжнародних відносин у Европі свідчить про певний дефіцит творчої зовнішньополітичної думки, несформованости в республіці самостійної наукової школи в галузі міжнародних відносин. У цих умовах створюється враження, що позиція Білорусі щодо найважливіших міжнародних проблем лише дзеркально відбиває або копіює з незначними змінами відповідні оцінки російської дипломатії. Звичайно, координація зовнішньополітичних ініціатив і підходів Білорусі та Росії, що прямо випливає з останніх білорусько-російських документів, – цілком нормальне явище, яке саме по собі не викликає занепокоєння. Проте занадто тісна прив’язка до концептуальних схем, яким віддається перевага в Москві, не може стимулювати власне білоруську зовнішньополітичну думку і самостійну білоруську дипломатичну практику.

Західний вектор: складнощі стосунків

Наприкінці 1998 – на початку 1999 р. у Білорусі була проведена масштабна реорганізація відомств зовнішньополітичного і зовнішньоекономічного профілю, у результаті якої Міністерство закордонних справ стало займатися не тільки питаннями зовнішньої політики та дипломатії, але й зовнішньоекономічною діяльністю. Новим міністром закордонних справ був призначений професор У. Латипов. Деякі оглядачі у зв’язку з цим висловлювали припущення, що міжнародна політика Білорусі, можливо, набуде нових обрисів, стане більш далекоглядною, обачною та обережною, в цілому більш прагматичною. Хоча окремі кроки в цьому напрямку дійсно були зроблені, вони не носили настільки радикального характеру, щоб істотно вплинути на сформований міжнародний імідж Білорусі.

Зараз ключовими словами у білоруських офіційних зовнішньополітичних заявах є “багатовекторність” і “збалансованість”, доповнені артикульованим наміром вирівняти стосунки із Заходом, який останнім часом всіляко наголошується. Проте, на наш погляд, відрегулювати відносини із Заходом після кількох років антизахідного, особливо антинатовського, перегину буде дуже складно, якщо взагалі можливо в найближчому майбутньому. Занадто велика в провідних західних столицях недовіра до теперішнього білоруського керівництва. Позначається, зрозуміло, і те, що стратегічний курс адміністрації А. Лукашенкі на “єднання” із Росією не викликає захвату в західних політиків, стурбованих тим, щоб білорусько-російська взаємодія не стала першою ланкою в ланцюзі подій, які можуть призвести до відновлення елементів колишнього Совєцького Союзу, нехай навіть у вкрай урізаному вигляді.

Саме білоруське керівництво, між іншим, обіграє тезу про те, що прохолодні, якщо не сказати напружені, стосунки Білорусі із Заходом обумовлені насамперед зусиллями Мінська, спрямованими на те, щоб максимально стимулювати розвиток інтеґрації з Росією, а не якимись іншими імпульсивними і непередбаченими діями білоруської влади. Тим часом, наприклад, позиція Сполучених Штатів, озвучена свого часу від імені Державного департаменту, полягає в тому, що США не настроєні “рефлексивно проти зусиль щодо зближення двох країн”. З погляду адміністрації США, проте, цей процес повинний бути “добровільним”, заснованим на вільному волевиявленні народів. Крім того, Держдепартамент висловився проти створення нових розмежувальних ліній, що суперечить зусиллям США “об’єднати Европу” [1]. Ясна річ, реальна позиція Вашинґтона й інших країн Заходу в цих питаннях далеко не настільки однозначна й альтруїстична. І все ж, судячи з доступної інформації, Захід офіційно ніколи не пред’являв Білорусі претензій, обумовлених орієнтацією республіки на союз із Росією.

Особливо різке погіршення стосунків Білорусі з провідними европейськими організаціями та країнами Заходу сталося після референдуму 1996 р., на якому була змінена Конституція 1994 р. США, а також ЕС та інші західні структури стали проводити підкреслено жорстку лінію щодо влади у Білорусі, демонструючи неприйняття змін у політичному житті країни. Ці ускладнення зберігаються дотепер.

Так, 7 жовтня 1999 р. Европейський парламент прийняв спеціальну резолюцію про становище в Білорусі, де, зокрема, констатується, що відповідно до Конституції 1994 р. “мандат президента Лукашенкі минув 20 липня 1999 р., а легітимні демократичні інститути розігнані президентом Лукашенкою в результаті суперечливого референдуму 1996 р.”, що “останні події в Білорусі та небажання влади йти шляхом демократичних перетворень перешкоджають останній інтеґруватися в економічні та політичні структури Европи”. Европарламент закликав білоруські влади дотримуватися міжнародних стандартів у галузі прав людини, свободи ЗМІ та політичних прав, виконати необхідні умови для поліпшення відносин між ЕС і Білоруссю шляхом відповідних економічних і демократичних перетворень. Була відзначена “неможливість подальшого співробітництва між ЕС і Білоруссю доти, доки білоруські влади не почнуть реально дотримуватися прав людини і не здійснять комплексу демократичних і юридичних перетворень” [2].

Посол США в Білорусі Д. Спекгард приблизно в цьому ж ключі заявив, що, на його думку, політичне керівництво Білорусі “продовжує робити помилкові заяви, які вводять в оману щодо Сполучених Штатів і Заходу в цілому, і відповідає не тільки за порушення прав людини в Білорусі, але й за погіршення відносин з усіма західними країнами і власноручно створену ізоляцію країни”. Посол США закликав влади Білорусі “відновити демократичні інститути шляхом вільних і справедливих виборів”, “за прикладом інших европейських країн розпочати будівництво сучасного демократичного і громадянського суспільства” [3].

Тональність наведених заяв і їхня проблематика з усією очевидністю свідчать про те, що до повної нормалізації відносин із Заходом ще досить далеко. Важливо, ясна річ, аби позиція західних структур, котра зазвичай оцінюється в Мінську як штучно драматизована, сприймалася адекватно, а не в дусі конфронтації.

Східний вектор: стратегічний союз із Росією

Розвиток союзних стосунків із Російською Федерацією був і залишається пріоритетним напрямком білоруської зовнішньої політики. Білорусія, мабуть, унікальний, єдиний у своєму роді стратегічний союзник Росії. Можна говорити про особливий характер стосунків між двома державами, що помітно контрастують з іншими інтеґраційними починаннями на постсовєцькому просторі.

Білорусь і Росія пройшли шлях від Співтовариства до задекларованого Союзу двох держав, якому, щоправда, ще не вдалося повною мірою довести свою життєздатність. У галузі економіки реалізується комплекс заходів для створення єдиного економічного простору, розробляються спільні прогнози соціально-економічного розвитку Російської Федерації та Республіки Білорусь, баланси паливно-енергетичних ресурсів Союзу. Схвалено Програму економічного співробітництва Республіки Білорусь і Російської Федерації на 1999-2008 р.

За останні роки був забезпечений значний приріст взаємної торгівлі (у 1998 р. у порівнянні з 1995 р., товарообіг Росії з Білоруссю збільшився з 5,1 до 9,2 млрд. доларів.). Здійснюється низка великомасштабних спільних програм і проектів, що дозволяє зберігати і нарощувати промисловий і науково-технічний потенціал. Формується бюджет Союзу Білорусі та Росії.

На підставі Угоди між Республікою Білорусь і Російською Федерацією про створення рівних умов суб’єктам господарювання Білорусі та Росії і Протоколу до нього ведеться робота щодо забезпечення єдности в проведенні податкової, цінової та грошово-кредитної політики, завершення формування єдиного митного й інвестиційного простору, ринку цінних паперів, об’єднання енергетичної та транспортної систем, створення єдиного науково-технологічного й інформаційного простору. Поставлено завдання переходу до єдиної валюти.

У соціально-гуманітарній сфері мова йде про зближення соціальних стандартів і ґарантій трудової діяльности, пенсійного забезпечення, надання пільг, застосування норм безпеки праці. Створюється Комісія з прав людини (необхідні для її створення документи зараз допрацьовуються). Провадиться робота щодо забезпечення єдиних підходів у розвитку освіти, культури, науки, взаємозбагаченню національних культур при збереженні та розвитку етнічної й мовної самобутности народів.

Перспективи інтеґрації у всіх сферах (політичної, економічної, соціальної) були окреслені в Декларації про подальше єднання Білорусі та Росії (грудень 1998 р.), що визначає послідовність руху до добровільного об’єднання в союзну державу. Водночас сьогодні достатньо ясно, що в цій декларації, як і в попередніх голосних заявах, знову були проголошені завищені, не цілком відповідні сучасним реаліям взаємовідносин двох держав цілі й етапи прямування до них.

Проте йде проробка правових та інституційних основ моделі союзної держави, що передбачає створення органів управління з наділенням їх по деяких напрямках наднаціональними повноваженнями. Але поки що кардинальних зрушень у просуванні до цього не спостерігається. Радше можна говорити про паузу, головним чином внаслідок обережної позиції російської сторони. Білоруське керівництво дозволяє собі безсторонні, подекуди вкрай різкі висловлювання на адресу Кремля, на який воно покладає відповідальність за надто повільний характер білорусько-російського зближення.

Відповідно до офіційної версії поглиблення інтеґрації Білорусі та Росії здійснюється за умови збереження суверенітету, усіх прав і зобов’язань по міжнародних договорах, учасниками яких є дві держави. У цьому ракурсі поки що не цілком зрозуміло, як же ж виглядатиме це безпрецедентне державне утворення.

Не вніс особливої ясности в це питання і проект Договору про створення Союзної держави, опублікований для “всенародного обговорення” 8 жовтня 1999 р. [4].

Ключові положення цього проекту зводяться до наступного. При створенні Союзної держави Білорусія та Росія зберігають свій державний суверенітет. На територіях держав-учасниць продовжують діяти Конституції і законочинство, зберігається система державних органів влади, управління, судові та наглядові органи. Найважливіші політичні питання залишаються в компетенції держав-учасниць, і навіть щодо тих питань, які передаються в спільну компетенцію Союзної держави і держав-учасниць, рішення не можуть бути прийняті, якщо одна з країн проголосує проти. Держави-учасниці Союзної держави зберігають державну символіку та інші атрибути державности (ст. 6 проекту договору). Водночас у відповідності зі ст. 10 Союзна держава має власні герб, прапор, гімн та інші державні атрибути.

Громадяни Білорусі та Росії є водночас громадянами Союзної держави (ст. 14 проекту договору). Приналежність до громадянства Союзної держави наділяє їх додатковими правами й обов’язками, при цьому вони не втрачають права на громадянство своєї держави.

Система органів Союзної держави буде складатися з Вищої Державної Ради (Совєта), Парламенту, Ради Міністрів, Суду і Рахункової Палати. Гарантією того, що жодне питання в Союзі не буде вирішуватися без згоди двох держав, є збереження в системі органів Союзної держави (таких, як Вищий Державний Совєт і Парламент) механізму прийняття рішень, головною умовою якого є згода обидвох країн.

Важливо враховувати те, що проект договору містить положення (ст. 51), згідно з яким нормативні правові акти Союзної держави не повинні суперечити Конституціям і конституційним актам держав-учасниць. Дана норма дозволяє говорити про те, що положення Конституцій держав-учасниць мають вищу юридичну чинність, аніж інші акти законочинства. Аналіз норм проекту договору і положень Конституцій Білорусі та Росії дозволяє зробити висновок про те, що “укладення даного варіанта Договору про створення Союзної держави не призведе до необхідности внесення змін і доповнень у Конституції Республіки Білорусь і Російської Федерації на початковому етапі створення Союзної держави” [5].

Виступаючи в Державній Думі Російської Федерації 27 жовтня 1999 р., А. Лукашенка оцінив даний проект як не більш ніж “шліфування реалій”, що вже склалися в рамках Союзу Білорусі та Росії [6]. Він дав зрозуміти, що насправді ні про яку “єдину державу” не йдеться. Білоруське керівництво, як відомо, пропонувало “радикальний варіант” Договори про Союзну державу, що не був прийнятий російською стороною. Проте й опублікований проект, очевидно, відкриває можливості для того, щоб зробити деякі подальші кроки щодо різноманітних напрямків інтеґрації. Це стосується, між іншим, і питань оборони та безпеки.

Констатуючи поступове просування вперед у галузі білорусько-російської взаємодії, не можна не сказати й про інше. З часом стає очевидним, що процеси білорусько-російської інтеґрації, зберігаючи певну динаміку, наштовхуються на серйозні перешкоди. Виникає відчуття, що інтеґраційні імпульси, якими б значними вони не здавалися з першого погляду, на ділі мають тенденцію до поступового згасання. Сплеск інтеґраційних чекань йде на спад у міру того, як виявляються дедалі нові проблеми у взаємовідносинах сторін. Напевне, зростає число тих, хто настроєний скептично у відношенні білорусько-російської інтеґрації, а також тих, хто узагалі виступає проти її. Дуже цікаві під цим оглядом результати опитування, проведеного в Білорусі наприкінці вересня – на початку жовтня 1999 р. соціологічною лабораторією “НОВАК”. Якби референдум з питання об’єднання Білорусі та Росії в єдину державу проводився сьогодні, то голоси противників і прихильників розділилися б приблизно порівну – 35,7% “за” і 37,1% “проти” [7].

Власне, окремі спостерігачі, у тому числі закордонні, попереджали, що в ході розвитку білорусько-російського союзу будуть виявлятися розходження в підходах, спроможні загальмувати інтеґрацію і навіть дискредитувати інтеґраційні починання. Як би там не було, неузгодженість, а в низці випадків і різноспрямованість реформування економічних систем Білорусі та Росії стає помітним чинником, вплив якого призводить до збоїв в інтеґраційному механізмі. До цього додаються й обставини політичного порядку, у тому числі пов’язані з проблемою леґітимности існуючих структур влади в Білорусі.

Примітно, що “російський чинник” так чи інакше враховується ворогуючими політичними силами Білорусі. Опозиція, зокрема, вважає, що білоруські влади роблять основну ставку на те, що “допомога Росії в европейських організаціях дозволить домогтися леґалізації білоруського режиму” [8]. Вони стверджують, що Росія фактично підтримує сучасні тенденції в Білорусі. Таке ж враження нерідко складається і на Заході. Звідси, до речі, завуальовані заклики до Росії вчинити певний тиск на Білорусь. Інакше, відповідно до цієї позиції, буде завдано шкоди міжнародному престижеві Російської Федерації.

Білорусько-російське співробітництво у сфері оборони і безпеки

Однієї з цілей майбутньої Союзної держави, як заявлено у ст. 2 проекту Договору про створення Союзної держави, є “проведення узгодженої зовнішньої політики та політики в галузі оборони”. Відповідно до ст. 16, до виняткового відання Союзної держави відносяться, зокрема, “функціонування реґіонального угруповання військ”, “прикордонна політика Союзної держави”.

Вважаємо доцільним докладніше зупинитися на еволюції взаємовідносин Білорусі та Росії в галузі оборони й безпеки. Цей аспект інтеґрації виглядає найбільш опуклим і масштабним. Йому приділяють особливу увагу закордонні аналітики, насамперед західні.

До підписання Договору про утворення Співтовариства Білорусі та Росії (2 квітня 1996 р.) концептуальне співробітництво Республіки Білорусь із Російською Федерацією у воєнній галузі розвивалося в рамках Договору про колективну безпеку країн СНД, підписаного 15 травня 1992 р. у Ташкенті. Верховний Совєт Республіки Білорусь після бурхливих дебатів у квітні 1993 р. прийняв рішення про приєднання до договору.

У середині 90-х років позначився новий етап у розвитку білорусько-російського військового співробітництва, безпосередньо пов’язаний із поглибленням стосунків між Білоруссю та Росією в політичній і економічній галузях. 6 січня 1995 р. був підписаний Меморандум про розширення і поглиблення білорусько-російського співробітництва, у якому констатувалося, що для досягнення надійної безпеки двох держав необхідно розширити взаємодію Білорусі та Росії в рамках загального сформованого військово-стратегічного простору, в оснащенні збройних сил держав, кооперуванні військового виробництва і стандартизації озброєнь. Говорилося про можливість спільного використання об’єктів оборонного значення, які розташовані на територіях Білорусі та Росії.

Особливе значення мали підписані в січні-лютому 1995 р. угоди про порядок завершення будівництва, використання й утримання Вузла Барановичі – системи попередження про ракетний напад (СПРН), про порядок використання й утримання радіостанції Вілєйка і Договір про спільні зусилля в охороні державного кордону.

Вузол СПРН Барановичі є об’єктом, що підпадає під дію Договору між СССР і США про обмеження систем ПРО від 26 травня 1972 р. Він призначений для виявлення балістичних ракет і для супроводу космічних об’єктів. В Угоді між Урядом Республіки Білорусь і Урядом Російської Федерації про порядок завершення будівництва, використання й утримання Вузла Барановичі – системи попередження про ракетний напад, розташованої на території Республіки Білорусь (6 січня 1995 р.), спеціально підкреслювалося, що “ніщо в цій угоді не може розглядатися як таке, що наділяє Вузол статусом військової бази” (ст. 5). Використання Вузла здійснюється російською військовою установою. Чисельність персоналу, безпосередньо зайнятого використанням Вузла, не повинна перевищувати 1200 військових спеціалістів і цивільних службовців. При цьому російська сторона зафіксувала своє прагнення скорочувати кількість військових спеціалістів шляхом їхньої заміни цивільними службовцями. На посади цивільного персоналу Вузла можуть прийматися громадяни Білорусі.

Угода встановлює, що рухоме майно Вузла є власністю Російської Федерації. Республіка Білорусь на період чинности угоди передала в користування РФ нерухоме майно Вузла і земельну ділянку, на якій він розташований, без стягування усіх видів податків, крім податків, пов’язаних із господарською діяльністю. У цьому контексті в угоді міститься нагадування про те, що Російська Федерація надає Республіці Білорусь на безоплатній основі військові полігони для проведення бойових стрільб з’єднаннями і частинами ПВО, інформацію про ракетно-космічну обстановку і сприяє оснащенню пунктів управління Військами ПВО Республіки Білорусь необхідною для цього апаратурою. Дана угода буде чинною 25 років. Певна частина устаткування на Вузлі Барановичі виготовлена і надалі буде виготовлятися на підприємствах Республіки Білорусь, що дасть можливість зберігати робочі місця за рахунок замовлень Російської Федерації.

Угода між Урядом Республіки Білорусь і Урядом Російської Федерації про порядок використання й утримання радіостанції Вілєйка, розташованої на території Республіки Білорусь (6 січня 1995 р.), також установлювала, що радіостанція є російською військовою установою, не наділеною статусом військової бази (ст. 1). Ця радіостанція ВМФ входить до систему спостереження за підводними човнами.

Чисельність обслуговуючого персоналу радіостанції не повинна перевищувати 250 чоловік військових і цивільних спеціалістів (ст. 4). Фінансування витрат на використання й утримання радіостанції здійснюється Російською Федерацією. Угода залишається чинною упродовж 25 років. Будинки, споруди та устаткування радіостанції Вілєйка, як і Вузла Барановичі, є власністю Республіки Білорусь і перебувають у користуванні Російської Федерації.

Об’єкти в Барановичах і Вілєйці не можуть бути використані Республікою Білорусь ні для воєнних, ні для народно-господарських потреб, з усіма відповідними наслідками. Окрім того, відповідний Протокол від 6 січня 1995 р. спеціально обумовив, що угоди щодо Вузла Барановичі та радіостанції Вілєйка чинні остільки, оскільки чинний міждержавний політичний Договір і Угода про Митний союз. Фактично справа виглядає так, що Росія не сплачує Білорусі за оренду військових об’єктів у Барановичах і Вілєйці, надаючи натомість військові полігони, технічне устаткування, паливо, інструкторський склад і літаки для виконання бойових стрільб білоруськими частинами ППО [9].

Договір між Республікою Білорусь і Російською Федерацією про спільні зусилля в охороні державного кордону Республіки Білорусь від 21 лютого 1995 р. передбачає охорону державного кордону РБ Прикордонними військами РБ у співпраці з Прикордонними військами РФ. Білорусь і Росія домовилися на основі рівної пайової участи здійснювати фінансування облаштованости й устаткування державного кордону РБ із Латвійською Республікою і Литовською Республікою. Російська Федерація зобов’язалася надавати допомогу Білорусі в матеріально-технічному забезпеченні Прикордонних військ, підготовці спеціалістів.

Відповідно до ст. 5 договори з метою реалізації узгоджених рішень, забезпечення практичної взаємодії прикордонних військ сторін в охороні державного кордону РБ створюється Оперативна група Прикордонних військ РФ при Головному управлінні Прикордонних військ РБ, а при Федеральній прикордонній службі РФ – Група представників Головного управління Прикордонних військ РБ. Водночас необхідно звернути увагу на ту обставину, що співробітництво з російською стороною з даних питань не означає, як це іноді твердить іноземна преса, що представники Прикордонних військ Росії приймають особисту участь в охороні державного кордону Республіки Білорусь. Договір збереже чинність упродовж п’яти років, а відтак автоматично продовжуватиметься щоразу на наступний п’ятилітній період, якщо жодна зі сторін не заявить про своє бажання припинити його дію.

З 1 квітня 1996 р. Війська ППО Білорусі перейшли на виконання бойового чергування разом із силами і засобами ППО Росії. З російського боку в чергуванні задіяні об’єднання і з’єднання Московської округи ППО й армія ППО, що дислокується у північно-західному районі Росії. Об’єднана система прикриває кордони Білорусі та кордон Росії на західному напрямку. Повідомлялося, що ресурс військової техніки Військ ППО Білорусі дозволяє використовувати її до 2010 р. Перехід на нові ефективніші системи буде здійснений у рамках об’єднаної системи ППО Білорусі та Росії [10].

Відповідно до Договору про утворення Співтовариства Білорусі та Росії від 2 квітня 1996 р. сторони зобов’язалися погоджувати свою зовнішню політику, взаємодіяти в забезпеченні безпеки, охороні кордонів, розробити загальні принципи військового будівництва, використання елементів військової інфраструктури відповідно до національного законодавства.

У контексті формування Союзу Білорусі та Росії відповідно до договору і статуту, підписаних відповідно 2 квітня 1997 р. і 23 травня 1997 р. у Москві, були окреслені масштабні завдання у сфері забезпечення безпеки. Так, відповідно до ст. 11 Статуту Союзу Білорусі та Росії такими завданнями, зокрема, є: координація діяльности держав-учасниць Союзу в галузі військового будівництва і розвитку їхніх збройних сил, спільне використання військової інфраструктури; розробка і розміщення спільного оборонного замовлення, забезпечення на його основі поставок і продажу озброєнь і військової техніки, створення об’єднаної системи технічного забезпечення збройних сил держав-учасниць Союзу; здійснення узгодженої прикордонної політики, розробка і реалізація спільних програм щодо прикордонних питань, організація взаємодії органів управління прикордонними військами держав – учасників Союзу по охороні меж Союзу [11].

19 грудня 1997 р. у Мінську були підписані Договір між Республікою Білорусь і Російською Федерацією про військове співробітництво, а також Угода про спільне забезпечення реґіональної безпеки у військовій сфері. Договір визначив основні напрямки, по яких здійснюється військове співробітництво: оборонна політика і стратегія; зближення й уніфікація законодавства в галузі оборони, військового будівництва і соціального захисту військових; розробка державного оборонного замовлення, загальні програми озброєння, виробництва і ремонту військової техніки; створення реґіонального угруповання військ (сил), планування її застосування, оперативне і матеріальне забезпечення; уніфікація системи керування реґіонального угруповання військ (сил); утримання і використання об’єктів військової інфраструктури обох держав відповідно до економічних можливостей сторін і з урахуванням військово-політичної обстановки; підготовку військових кадрів; підготування резервів і створення матеріальних запасів. Констатувалося, що фінансові витрати, пов’язані з реалізацією заходів у галузі військового співробітництва, Білорусія і Росія здійснюють на основі взаємности. Договір був укладений терміном на п’ять років, передбачена можливість його автоматичного продовження на наступні п’ять років.

В Угоді між Республікою Білорусь і Російською Федерацією про спільне забезпечення реґіональної безпеки у військовій сфері під “реґіональною військовою безпекою” розуміється стан військово-політичної обстановки в реґіоні, при якому ґарантується захист національних і спільних інтересів Союзу Білорусі та Росії від потенційних і реальних військових погроз. При цьому “реґіон” означає територію Білорусі та території тих областей Росії, які прилягають до кордону з РБ, із повітряно-космічним простором, у межах яких передбачається розгортання угруповань військ (сил) збройних сил Білорусі та Росії та їхні спільні дії по забезпеченню безпеки двох держав. “Реґіональне угруповання військ (сил)” визначаються як розташовані в мирний час або розгорнуті в що загрожується період у реґіоні для відбитка можливої агресії органи керування і війська (сили) збройних сил Білорусі та Росії, а також інші військові формування сторін, сплановані до застосування по єдиному задумі і плану.

Відповідно до даної угоди, в інтересах забезпечення реґіональної військової безпеки сторони спільно визначають склад реґіонального угруповання, порядок керування нею у військовий час і взаємодії вхідних у її склад військ (сил) у мирний час. Фінансування спільних заходів задля оперативної, мобілізаційної та бойової підготовки органів управління і військ (сил) реґіонального угруповання здійснюється сторонами на частковій основі. Необхідно відзначити, що Білорусія і Росія самостійно здійснюють усебічне забезпечення своїх військ (сил), виділених до складу реґіонального угруповання. Угода укладена терміном на п’ять років і може автоматично продовжуватися на наступні п’ять років.

22 січня 1998 р. на засіданні Вищої Ради Союзу Білорусі та Росії в Москві була затверджена Концепція спільної оборонної політики Білорусі та Росії. Концепція визначає основні принципи і напрямки спільної оборонної політики, єдині підходи до організації і забезпечення збройного захисту Союзу Білорусі та Росії від зовнішньої агресії, в разі потреби проведення спільних заходів для запобігання загрозі суверенітету і незалежности кожного з держав – учасників Союзу.

Зокрема, відзначається, що військове будівництво держав – учасників Союзу буде вестися на основі спільних принципів із створенням у перспективі “спільного оборонного простору” на базі формування і розвитку реґіонального угруповання військ (сил), створення об’єднаних військових систем, взаємного використання й удосконалювання елементів оборонної інфраструктури.

Передбачається, що розгортання реґіонального угруповання військ (сил) у реґіоні здійснюється в “період загрози “ за рішенням Вищої Ради (Совєта) Союзу Білорусі та Росії. У мирний час об’єднання, з’єднання, військові частини і підрозділи збройних сил та інших військових формувань держав-учасниць Союзу, які виділяються до складу реґіонального угруповання, залишаються в безпосередньому підпорядкуванні відповідних міністерств і відомств, що забезпечують необхідний ступінь готовности до виконання завдання спільної оборони. З метою успішного розв’язання реґіональним угрупованням завдань передбачено створення єдиних систем ППО, а також систем попередження про ракетний напад і контролю космічного простору, об’єднаних систем підготовки військ, зв’язку, автоматичних систем керування й оповіщення, технічного забезпечення. Для управління реґіональним угрупованням військ (сил) на базі Міністерства оборони Республіки Білорусь у “ період загрози” намічається створення Об’єднаного командування реґіонального угруповання.

28 квітня 1999 р. рішенням Вищого Совєту Союзу Білорусі та Росії була затверджена Концепція безпеки Союзу. Під безпекою Союзу в цій концепції розуміється стан захищености життєво важливих інтересів його самого і держав-учасниць Союзу від внутрішніх і зовнішніх загроз, що забезпечує ефективне функціонування і розвиток Союзу як міждержавного утворення. Концепція містить методологічну основу побудови системи забезпечення безпеки Союзу Білорусі та Росії. У ній виокремлені життєво важливі інтереси Союзу, суб’єкти захисту від внутрішніх або зовнішніх загроз або протидії їм, визначені пріоритетні напрямки, щодо яких потрібно першочергове вживання заходів із метою зміцнення безпеки Союзу, викладене розуміння структури і функцій системи забезпечення безпеки Союзу, а також сформульовані основні вимоги до організації її діяльности.

В даний час завершується розробка комплексної програми реалізації Концепції безпеки Союзу Білорусі та Росії. Цими питаннями займається Головне управління безпеки та військового співробітництва Виконкому Вищого Совєту Союзу.

Створено Прикордонний комітет Союзу Білорусі та Росії. Затверджено план координації дій Державного комітету прикордонних військ Республіки Білорусь і Федеральної прикордонної служби (ФПС) Російської Федерації в галузі охорони кордонів Союзу Білорусі та Росії і директива про організацію охорони кордонів Союзу на поточний рік, розроблений проект Концепції прикордонного контролю Союзу, план уніфікації нормативно-правових актів Республіки Білорусь і Російської Федерації щодо прикордонних питань на період 1999-2001 р.

Були проведені чотири спільні прикордонні операції, під час яких Прикордонними військами Республіки Білорусь припинене незаконне переміщення через державний кордон матеріальних цінностей у 140 випадках на загальну суму біля 21 млрд. білоруських рублів, затримано біля 500 порушників кордону. Представники Прикордонних військ Республіки Білорусь і ФПС РФ беруть участь у проведенні командно-штабних ігор, оперативних поїздках на кордони держав-учасниць Союзу із метою обміну досвідом, вивчення системи охорони кордону і виробітку погоджених дій.

З метою удосконалювання взаємодії прикордонних відомств Білорусі та Росії сформована Оперативна група ФПС РФ при Держкомприкордонвійськ Білорусі, передбачається створення аналогічної групи Прикордонних військ Республіки Білорусь при ФПС Росії. Реалізується спільна програма “Облаштованість кордону”. Спільними зусиллями побудовано 10 об’єктів різноманітного призначення, у стадії завершення будівництва знаходяться ще п’ять об’єктів.

Погоджуються проекти програми “Захист спільних інформаційних ресурсів Білорусі та Росії” і спільної підпрограми “Підготовка, фахова перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів для органів безпеки держав-учасників Союзу Білорусі та Росії”.

У плані реалізації Програми “Боротьба з різноманітними формами організованої злочинности на території держав-учасниць Союзу Білорусі та Росії на період до 2000 р.” правоохоронними органами Республіки Білорусь були підготовлені проекти Договору між Республікою Білорусь і Російською Федерацією про співробітництво в боротьбі зі злочинністю, Угоди між двома урядами про співробітництво в боротьбі з незаконним оборотом наркотичних засобів і психотропних речовин і зловживання ними.

У жовтні 1999 р. на засіданні спільних колегій військових відомств Росії і Білорусі було заявлено, що цей рік буде роком практичної реалізації низки важливих рішень двох країн в галузі оборони, у тому числі тих, які стосуються створення реґіонального угруповання військ. Передбачається, що до складу спільного угруповання на західному напрямку увійдуть частини і підрозділи Московської воєнної округи і Збройних сил Білорусі. Умови спільного використання військових об’єктів обговорюються. Розглядалося і питання фінансування спільних заходів щодо забезпечення функціонування реґіонального угруповання військ у 2000 р. Раніше передбачалося, що на ці цілі в 2000 р. із бюджету Союзу Росії і Білорусі буде виділено 98,385 млн. російських рублів (Білоруссю – 38,975 млн., Росією – ще 59,41 млн.). Тепер, як повідомлялося, на ці цілі буде виділено більше засобів [12]. Вони будуть скеровані на проведення заходів щодо організації і проведення оперативної підготовки органів управління реґіонального угруповання військ, забезпечення керування силами і засобами угруповання.

Прийняті документи створюють умови для формування спільного оборонного простору Білорусі та Росії. Явище це складне і багаторівневе. Воно, з одного боку, наче “заземлене”, містить у собі, скажемо, елементарну інвентаризацію об’єктів військової й оборонної структури, а з іншого боку – “піднімається”, наприклад, до єдиних систем протиповітряної, протиракетної, протикосмічної оборони і контролю космічного простору [13]. Триває практична робота з планування застосування реґіонального угруповання військ (сил) і вирішення питань його запільного, об’єднання військово-наукових потенціалів, формування спільного оборонного замовлення, розробки єдиної програми озброєння, спільної підготовки кадрів.

Загалом між Республікою Білорусь і Російською Федерацією в різноманітних галузях військового і військово-технічного співробітництва укладений 31 міжнародний договір міжурядового і міжвідомчого характеру. Продовжується робота щодо узгодження міжурядових угод “Про створення єдиної реґіональної системи ППО Білорусі та Росії”, “Про планування, накопичення, утримання та використання запасів матеріальних засобів в інтересах реґіонального угруповання військ (сил)” та інших документів.

В даний час активно розробляється загальна оборонна доктрина двох держав. Ідея загальної оборонної доктрини вперше була сформульована в 1997 р., вона знайшла відбиток у Договорі і Статуті Союзу Білорусі та Росії. Мова йде насамперед про те, як спільно протистояти загрозам суверенітету і територіальної цілісности двох держав, забезпечувати обороноздатність партнерів і Союзу в цілому. Саме такий сценарій опрацьовували російські військові під час командно-штабних навчань “запад-99” улітку 1999 р.

Особлива увага приділяється розробці комплексної програми військово-наукового співробітництва двох держав, до числа найважливіших стратегічних об’єктів якої відноситься російська станція раннього попередження про ракетний напад у районі Барановичів. У 2000 р. її збираються поставити на бойове чергування [14].

Взаємодія Білорусі та Росії в сфері забезпечення безпеки й оборони, – найбільш вражаючий і просунутий напрямок стратегічного партнерства двох держав. Західні аналітики, між іншим, також вважають, що саме сфера безпеки й оборони є “найбільш успішною частиною” процесу інтеґрації Білорусі та Росії. Це констатується, наприклад, у збірнику аналітичних матеріалів “Москва, реґіони і зовнішня політика Росії”, підготовленому в червні 1999 р. Центром по вивченню конфліктів Королівської військової академії Сандгерст [15].

Як відомо, динаміка розвитку білорусько-російського співробітництва у військовій галузі викликає певне занепокоєння у сусідніх держав і країн Заходу. Висловлюються побоювання, що Білорусія і Росія йдуть по шляху формування військового блока, що може являти загрозу Польщі, Україні і країнам Балтії.

Проте, на нашу думку, білорусько-російське військове співробітництво загалом не досягло такого рівня, коли воно могло б сприйматися в Центральної Европі та на Заході як провокуюче. Немає підстав гадати, що це співробітництво за суттю своєю конфронтаційне, продиктоване наміром створювати загрозливий військовий потенціал. До того ж цілком очевидно, що економічні і науково-технічні чинники, що характеризують теперішній стан Білорусі та Росії, навряд чи дозволяють узагалі говорити про можливість для цих країн у доступному для огляду майбутньому генерувати скільки-небудь значну військову погрозу.

Малоймовірно, що військова інтеґрація Білорусі та Росії найближчим часом набуде таких форм, що вимагатиме розміщення значного передового угруповання російських військ на білоруській території. Ще в 1998 р. було заявлено, що Білорусія вважає недоцільним розміщення на своїй території континґенту російських військ [16]. Створення реґіонального угруповання військ у тому вигляді, як це декларується сьогодні, не припускає якогось істотного перебазування військових частин і з’єднань.

Ні Білорусія, ні Росія не зацікавлені в поновленні військового протистояння із Заходом і радше за все вони уникатимуть кроків, що могли б свідчити про зворотне. Тому тривожні судження, які іноді проковзують в аналітичних розвідках іноземних дослідників, скажімо українського автора Г.Перепелиці, про те, що вже сформувався якийсь “білорусько-російський військовий блок”, створення якого начебто “не тільки сприяє реанімації військового протистояння у Східній Европі, але і значно посилює військово-політичну гегемонію Росії над країнами СНД” [17], не відповідають реальному станові справ, неправомірно драматизують ситуацію. Показово, що військове керівництво Росії, як це підтверджують результати останніх зустрічей міністрів оборони двох держав, не поспішає форсувати створення єдиних російсько-білоруських військових структур або військових формувань. Як справедливо зауважили американські аналітики Ш. Ґарнетт і Р. Леґволд, взаємовідносини Білорусі та Росії у військовій сфері поки що не перейшли “червоної риски” у тому, що стосується розгортання звичайних і ядерних озброєнь. З їхньої точки зору, “фактично вже існує зразковий паралелізм між стриманістю НАТО у відношенні Польщі і стриманістю Росії в Білорусі” [18]. Такого роду тенденція була б дуже позитивною, оскільки в цьому випадку кордон між Польщею і Білорусією, а в ширшому плані – між країнами НАТО і білорусько-російським Союзом не став би вибухонебезпечною розмежувальною лінією і не створював би додаткових причин для занепокоєння.

Мабуть, можна сподіватися, що у військових колах у Москві є розуміння недоцільности скільки-небудь різких рухів у розвитку військової інтеґрації з Білоруссю, що могли б лише стимулювати посилення занепокоєння в керівництва суміжних держав, дати додаткові арґументи тим, хто, міркуючи про можливість рецидивів “російського експансіонізму”, про незмінність тяжіння Москви до військової гегемонії в реґіоні, робить основну ставку на подальше розширення НАТО в східному напрямку.

Загалом, вважаємо за доцільне прагнути до того, аби військова складова білорусько-російського об’єднуючого процесу не була б гіпертрофовано роздутою, а виглядала б як природне і помірне вираження взаємовигідних інтеґраційних кроків у їхньому переломленні у військово-політичній сфері.

---

1. Transcript: State Department Noon Briefing // USIS Washington File. – 1997. – Apr. 4.

2. Резолюция Европарламента по ситуации в Беларуси // Народ. воля. – 1999. – 9 окт.

3. Заявление для прессы // Народ. воля. – 1999. – 2 нояб.

4. Договор о создании Союзного государства. Проект // Совет. Белоруссия. – 1999. – 8 окт.; см. также: Рос. газ. – 1999. – 8 окт.

5. На пути к объединению // Совет. Белоруссия. – 1999. – 13 окт.

6. Совет. Белоруссия. – 1999. – 29 окт.

7. Дорохов В. Интеграция теряет привлекательность, но Лукашенко все равно лидирует // Белорус. газ. – 1999. – 4 нояб.

8. Санников А. Куда идешь, Беларусь? // Народ. воля. – 1998. – 13 авг.

9. Генерал Владимир Скобелев: “Не вижу преград для успешного военного сотрудничества” // Белорус. газ. – 1997. – 1 дек.

10. Шабуркин А. Мы раньше гражданских пошли на интеграцию. Командующий ПВО Белоруссии генерал-лейтенант Валерий Костенко удовлетворен сотрудничеством с российскими коллегами // Независимое воен. обозрение. – 1997. – № 15. – С. 3.

11. Устав Союза Беларуси и России // Совет. Белоруссия. – 1997. – 27 мая.

12. Стригельский Ю. Служу Союзу! // Белорус. деловая газ. – 1999. – 8 окт.

13. Бевзо А. Оборонная доктрина Союза // Совет. Белоруссия. – 1999. – 28 окт.

14. Стригельский Ю. Волга начинает работу // Белорус. деловая газ. – 1999. – 6 авг.

15. Main S. Belarus-Russia: Politics versus Economics? // Moscow, The Regions and Russia's Foreign Policy / The Conflict Studies Research Centre, Royal Military Academy Sandhurst [Camberley, Surrey]. – 1999. – June. – Р. 30–31.

16. Белорус. газ. – 1999. – 19 янв.

17. Перепелица Г. Белорусско-российская военно-политическая интеграция и ее влияние на безопасность Украины // Белоруссия на перепутье: в поисках международной идентичности / Под ред. Ш. Гарнетта и Р. Легволда; Моск. Центр Карнеги. – М., 1998. – С. 106.

18. Гарнетт Ш., Легволд Р. “Европеец поневоле”: варианты внешней политики Белоруссии / Моск. Центр Карнеги; Доклад для семинара “Внешняя политика Белоруссии в контексте региональных интеграционных процессов”, Минск, 18 января 1999 года. – М., 1999. – С. 7.