зміст

© Д.Архипович, 2000

Говорячи про процеси, які розвиваються у планетарному масштабі, та про акторів цих процесів, ми не можемо не вжити таке нове поняття як ґлобалізація. Воно стало дуже популярним в 90-і роки і походить від англійського слова Globe, що означає Земну кулю. Термін вживається не тільки в економіці, але й в політиці і в усьому, що стосується світових процесів, які поширилися, а в деяких реґіонах поширюються і зараз. Проте, не зовсім зрозуміло, що ж таке ґлобалізація в її первісному значенні. Цей термін переважно сприймають двояко: позитивно та негативно. Більшість противників ґлобалізації вважають її якоюсь потворою, що проникає всюди, захоплюючи у свої тенета все навколо. Вона порушує певний культурний баланс, який складався в деяких народів століттями, сприяє проникненню чужих ідей, думок, інтересів, що відштовхують на марґінес інтереси держави, індивіда, що призводить врешті-решт до розчинення народів, націй, їхньої культури та свідомости особи. Остання перетворюється на космополіта, і їй все важче ототожнювати себе з тією чи іншою нацією. Відчуваючи чужий економічний, інформаційний, політичний тиск, особа прагне опиратися йому, але, на жаль, усі її зусилля марні. Це призводить до кризи особистости, особливо в суспільствах, які були закриті протягом довшого часу та не були втягнуті у світові процеси. Тепер вони намагаються застрибнути на підніжку потягу, який вже набрав ходи, але не всім це вдається безболісно. Такі держави не мають вибору. Вони мусять дивитись вперед, не оглядаючись назад, не роздумуючи довго над тим, як це все відбувається і до чого це призведе. Головне – їхати в цьому потязі, бо це престижно, якою б болісною ця поїздка не була.

Проте, є й інша сторона медалі. Насамперед це стосується інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світового зв’язку, активізації діяльности транснаціональних компаній та заповнення інформаційного вакууму, який дозволяє індивідові легше орієнтуватися в сучасному світі, а головне – отримувати вчасно необхідну інформацію.

Географи називають два феномени: ґлокалізація (від glock – дзвін, йдеться про обмежений простір, де чути удари дзвону) процесів транснаціоналізації, що розшифровується як створення систем контролю та управління, здатних поєднати централізацію з локальними економічними інтересами, та створення “економічних архіпелагів”, а саме: асоціацій найбільших міст-меґаполісів. Історики настоюють на понятті ґлобалізації як одного з небагатьох етапів багатовікового розвитку капіталізму.

Нарешті, філософія теж не залишилась осторонь, активно обговорюючи питання універсалізації людських якостей та нагадуючи про те, що ще Кант висунув ідею вічного миру та утворення єдиного світового уряду. Оскільки єдиного поняття процесу ґлобалізації не існує, багато дослідників виділяють три виміри цього поняття:

1. Ґлобалізація – це історичний процес, який розвивається впродовж багатьох століть.
2. Ґлобалізація – це гомогенізація світу, життя за єдиними принципами, відданість єдиним цінностям, дотримання єдиних звичаїв та норм поведінки, прагнення зробити все універсальним.
3. Ґлобалізація – це визнання взаємозалежности, головною причиною якої є підрив, розпад національних держав під натиском дій нових акторів загальнопланетарної сцени – ґлобальних фірм, релігійних угруповань, транснаціональних управлінських структур (мереж), які взаємодіють на рівних умовах не тільки між собою, але й з самими державами – традиційними діючими акторами міжнародних відносин.

Більшість політиків та економістів все ж визнає ґлобалізацію реальним процесом, який швидко розвивається у всіх галузях суспільного життя, хоча зараз це поняття не таке, яким було 30-40 років тому. Насамперед це пов’язано з розпадом біполярної системи. Внаслідок розпаду СССР послабилася закритість колишніх соціалістичних країн, що дало можливість ширше розвинутися ґлобалізаційним процесам. Зараз переважає американоцентричність ґлобальних процесів. Америка сьогодні, як супердержава в економічній галузі, проявляє імперіалістичні риси. Мабуть, найбільш яскраво це проявляється за часів адміністрації Билла Клинтона. Зараз США зацікавлена зруйнувати будь-які бар’єри на шляху розповсюдження своїх товарів.

Ґлобалізація не є лінійним процесом. Вона розвивається хвилеподібно і пройшла вже не один етап: від періоду Великих географічних відкриттів та створення іспанської та портуґальської колоніальних імперій, від капіталістичної колонізації світу до постсоціалістичного періоду.

Ґлобалізація – це процес, який розвивається не тільки на державному, але й на наддержавному рівнях. Звідси і така багаточисельність її носіїв: держави, їх коаліції, міжнародні й неурядові організації. Хоча акторів багато, але не настільки, щоб вони взаємодіяли за правилами вільної конкуренції. Навіть на власній території держава у період ґлобалізації перестає бути єдиним суб’єктом, якому дозволено здійснювати законний примус заради збереження суспільного порядку. Спроби недемократичних режимів нав’язати своїм громадянам єдині та соціальні стандарти (в колишніх слаборозвинених або залежних країнах відродження почуття національної єдности, так звана національна самоідентифікація, відбувається зазвичай, у недемократичних політичних формах) шляхом самоізоляції від інших країн йдуть врозріз із процесами ґлобалізації, гальмують, деформують їх. Проте, це не зупиняє подальшого проникнення певних цінностей у свідомість індивідів. Деякі вчені твердять, що універсальність світу можна відновити тільки через обопільну злагоду, яку розуміють не тільки як ціннісну норму, скільки, у ширшому значенні, – як суспільну корисність. Ми всі живемо в рухливому, мінливому світі, а не в ґето. Тому ми не можемо застосовувати філософію “колючого дроту”. Ізолюють тих, хто вважає себе несхожим на інших. Проте логіка ґлобалізації заперечує таку ідею. В мобільному світі відірваність від загальних політичних процесів ні до чого доброго не призведе. Під натиском ґлобалізації не встояла навіть така закрита ще до недавнього часу держава як Куба. Фідель Кастро зрозумів, що часи змінились, і для того, аби в подальшому спокійно керувати країною, треба дозволити процесу ґлобалізації зайняти певну нішу в системі державних цінностей. Взаємоповага у процесі ґлобалізації зараз є головною суспільною корисністю, тому що помалу перетворюється в головну умову нового суспільного договору, в головну умову співіснування в цьому світі, підкореному імперативові ґлобалізації, тобто взаємозалежності.

Ґлобалізація розвивається та має певні мережі: телекомунікації, транспорт, фінанси. Разом із корпоративними мережами існують діаспорні, релігійні, мафіозні. Добре, якщо ці мережі впорядковані та контрольовані. Якщо ж такий канал контролюється недостатньо – виникає таке негативне явище ґлобалізації як наркобізнес, що об’єднує виробництво, продаж наркотиків у всьому світі. Наркобізнес набув ґлобального масштабу, він не знає ані кордонів, ані національности.

Таким чином, становлення “ґлобалізаційного світу” викликає нові протиріччя між країнами та реґіонами і не тільки між ними. Сюди втягуються цілі соціальні групи та окремі індивіди. Іншими словами, справжня ґлобалізація не закінчується винаходом ґлобальної технології або появою ґлобальних корпорацій. Це процес, здоровий розвиток якого обумовлює проходження його нормативних засад та цінностей через суспільну свідомість, через ґлобальні процеси у громадянському суспільстві. Від цього залежатиме, яких рис набере ґлобалізація в цих країнах або реґіонах: позитивних чи негативних.