зміст

(уривок з книги “Віртуальна кабала”)

© С.Басара, 2000

Позбувшись СССР, єдиного гідного суперника, Америка більше не має перед собою практично жодної сили, яка могла би протистояти її експансії. Усі держави, які могли бути потенційною перешкодою, вже давно американізовані, кретинизовані кока-колою, гамбурґерами та цигарками “Мальборо”; формально незалежні, вони мають статус програмних та інформаційних колоній. Як вже було сказано, простір не знаходиться у фокусі американських інтересів. Передовсім, Америка враховує негативний досвід СССР, якого проковтнув власний простір і який загубився у лабіринті власної експансії та містифікацій і симуляцій, пов’язаних з нею. Америка робить наголос на домінуванні у Cyberspace-і та на монополії у швидкості.

Колишнє змагання за першість у швидкості між совєцькими та американськими конструкторами літаків, мало, як бачимо тепер, крім воєнного ще й інший, менш помітний, однак, важливий вимір; зростання швидкісної границі було не стільки справою престижу, скільки імперіалістичною кампанією. Будь-яке порушення кордону є актом аґресії; літак, який переходить звуковий бар’єр, порушує границю природного порядку речей. Починаючи від цієї дати, яка має більше значення, аніж їй надається, завоювання поширюється на сферу метафізики. Польоти на швидкості більшій від одного М – це розчищення терену, підготовка для інсталювання Cybеrspace-у. Націоналізація часу та простору, оскільки вона відбувалась у сфері невидимого та невідчутного на дотик, які для пересічного розуму нашого часу ототожнюються із неіснуючим, довший час лишалася непоміченою, більше того, її сприймали прихильно. Шістдесяті роки цього століття запам’ятаються розквітом культу швидкости. Cyberspace виглядав тоді привабливо, а на технологію покладали великі надії. Лише за тридцять років – що в історичних масштабах є незначним періодом – дійсність обігнала фантазію авторів антиутопій. Завдяки перевазі у швидкості Америка дедалі більше набирає вигляду темпоральної імперії. У спосіб, який вже практично не є алегорією, вона випереджує час, поки решта світу намагається із змінним успіхом не відставати від неї. Ця перевага виявилася вирішальною у моделюванні війни в Затоці. Це була перша демонстрація сили Нового світового порядку, в котру – заради символіки – були включені і солдати кількох інших держав. Для історії війни важливим є той факт, що напад на Ірак був здійснено не з простору, а з часу, і що це не було війною, оскільки Ірак не міг захищатись; його армія була озброєна тільки формально. Перед початком операцій простір Кувейту та Іраку був ґрунтовно змінений, покритий Cyberspace-ом таких параметрів, що реальний простір, витіснений у тінь, виявився непридатним для користування, а військові операції проводилися із шокуючою точністю та передбаченістю. Бодріяр стверджує, що в мирному суспільстві, яке кількісно відповідає військовим силам союзників, з різних причин померло більше людей, аніж загинуло американських солдат на війні. Ця змодельована війна була взірцем для всіх майбутніх: вона була здійснена з метою попередження. Те саме може повторитися дуже скоро і будь-де, як тільки опиняться під загрозою американські інтереси або, – що ймовірніше, – якщо американці вважатимуть, що їхні інтереси перебувають під загрозою.

Що це, всупереч вражаючій подібності, не наукова фантастика, засвідчують два повідомлення в пресі, присвячені переговорам про припинення воєнних дій у Боснії. Часопис “НІН” за 1.12.1995 р. публікує репортаж про переговори у Дейтоні.

Дуже важливим приміщенням під час переговорів була кімната з комп’ютерами, на екранах яких демонструвалися карти з точними підрахунками, скільки дістає та чи інша сторона за тим чи іншим варіантом. Сербський президент наполягав, щоби коридор, який з’єднує Сараєво та Горажде, був не ширшим ніж три кілометри. Тоді генерал Веслі Кларк відвів його до кімнати і на комп’ютері показав, що Бог уявляв собі топографію інакше. Мілошевич налив собі віскі і погодився, щоби коридор був ширшим.

Часопис “Време”, в свою чергу, про ту саму подію повідомляє у тексті під показовим заголовком “Моделювання”.

У Дейтоні балканські президенти мали в своєму розпорядженні комп’ютерні карти такої високої технології, що за допомогою змодельованої подорожі могли об’їхати кордони і населені пункти, з приводу яких велася суперечка, пише “New York Times”. Американські учасники переговорів возили президентів над горами та містами і обговорювали, що кому належить, говорить Вік Кушар, представник Картографічного агентства американського міністерства оборони. Кушар допомагав у маніпулюванні двома комп’ютерними системами вартістю 400.000 доларів, які Пентагон доставив на базу Райт Патерсон. Якось під час переговорів сербського президента провезли на великому екрані над спірним коридором між Сараєвом та Гораждем. Мілошевич вимагав, щоби коридор був не ширшим ніж дві милі, але коли побачив, що довколишні гори роблять непрактичним такий вузький коридор, погодився, щоби його розширили до п’яти миль, говорять американські офіційні особи. Комп’ютер, який моделював боснійську землю в деталях до двох метрів, цього літа використовувався під назвою Powerscene для навчання пілотів НАТО перед 1200 польотами, що здійснювалися над Боснією. Комп’ютер дає найточніші карти про лінію розмежування довжиною в 1040 кілометрів, про спірні території в Боснії та навколо неї.

Темпоральна імперія оперує не реальним простором, а простором, змодельованим у лабораторіях; електронною територією, де розгортання і рух тотожні й одночасні. Швидкість проходження інформації від центру до периферії і назад дорівнює швидкості світла; на практиці це означає, що вона є моментальною. Таким чином, маємо величезний віртуальний простір, який ніде не знаходиться, і центр, який є скрізь, або ж там, де виникне потреба. Це стан перманентної війни, дуже низької інтенсивности, але широкої екстенсивности. Ця війна більше не ведеться, вона транслюється (is = broadcast), і її цілі вже не економічні, а космологічні: створення імперії, що базується на суто кількісному факторі. Власне тепер стає зрозумілим сенс ґлобальної індоктринації мас матеріалістичними та позитивістськими доктринами. Стверджуючи, що чудес не буває, технологія без будь-яких перешкод створила чудо у прямому значенні цього слова: явище, яке перериває природній хід речей і яке йому суперечить. Таким чином, гуманістичне мислення впало в яму, котру само викопало для теології та ідеалізму. Зараз ми опинилися перед фактом, що жодна істина у філософському смислі не тільки не існує, але й не може існувати. Ми оперуємо більш або менш переконливими конструкціями речень, і відтак навіть найвульгарніший матеріалізм залежить від довіри, яку йому виявляють. Твердження, що світ – це уявлення у глибшому розумінні говорить про світ аніскільки не більше, ніж твердження, що сьогодні тепліше ніж вчора. Якщо не менше. Та сама гуманістична школа припускається ще однієї стратегічної помилки, недооцінюючи віртуальний світ. Вже зараз електронний простір має перевагу над природнім простором, і вже сьогодні пересічна людина проводить у ньому набагато більше часу. Під впливом вчення про те, що природа не має початку й кінця, що вона є солідною та незнищенною – що саме по собі є абсурдним – було забуто, що й природній світ – лише проекція, і що у ньому, коли розриваються зв’язки з принципами та еманаціями духовного порядку, простір перетворюється на поверхню, а час – на тривалість.

Щоби передбачити подальший розвиток подій та наміри Америки, нам не потрібно проводити глибоких досліджень. Вони для всіх доступні, вони навіть напрошуються самі собою. Стратегія Америки, її майбутнє та майбутнє решти світу як на долоні представлені кінематографом. Історія Америки є історією кіно, і навпаки. Бо чим була Америка до появи кінематографу: забитою европейською колонією, неосяжним, слабо заселеним простором, купкою масонів, які мріють про вільне суспільство. Справа докорінно змінюється із виникненням кіно, яке закладає підвалини того, що називають “американський спосіб життя”. Кіноіндустрія стала поштовхом для промисловости взагалі й натхненням для вчених; майже немає такої речі, яка б спочатку не з’явилася в кіно, а вже потім у лабораторіях та на виробництві. Бум целулоїдної нереальности, поштовхом для якого була відсутність історії, змінив реальність: не тільки американську, але й світову. Адже все, що може бути візуально представлене і може функціонувати в симуляції реальности, з певними адаптаціями може функціонувати і в самій реальності; якщо ж воно суперечить реальності, реальність до неї пристосується. Якщо відкинути упередження, модель космічного корабля в кіно – вже більше від половини справжнього космічного корабля – тут присутні ідея та взірець; решта – справа технічної майстерности. Але кіно не зупинилося лише на виробництві стратегічних інновацій; воно тенденційно створювало моделі особистости та поведінки, які стануть взірцем для мільйонів. Воно спрямувало в цілком іншому напрямку емоційну енергію публіки, утверджуючи авантюризм як бажану модель поведінки. Одночасно воно утвердило упередження у ставленні до неевропейських та балканських країн, а також меншин в самій Америці, як до нерозвинених, технічно відсталих, фольклорних племен, представлених завжди у типізований спосіб, майже в техніці комікса. Творцем третього світу є Голлівуд. І в тих країнах панують правила, встановлені у голлівудських фільмах. Достатньо подивитись на мундири тамтешніх диктаторів і міську сценографію, щоб у цьому переконатись. Кіно, безсумнівно, справило вплив на всі сфери людського життя, і не тільки в країнах третього світу. Третя світова війна, війна як broadcasting, почалася в тридцяті роки всесвітньою дистрибуцією голлівудських виробів, які, у спосіб, використовуваний сьогодні 24 години на добу телебаченням, репрезентували оптоелектронний імперіалізм у його романтичній фазі. Але вже в ті часи ми мали сугестивний поділ на хороших та поганих хлопців, де поведінка хороших є нічим не кращою, якщо не гіршою, від поведінки поганих, з тією різницею, що ми з ними солідаризуємося, не розумом, а штучно викликаними симпатіями. З часом ця модель буде розвинена до досконалости.

У якийсь момент, десь на початку сімдесятих, кіноіндустрія несподівано змінила стратегію. Замість презентації приємного футуристичного суспільства, суспільства байдикування та безмежної насолоди, на кіноекранах почали крутити фільми, які розглядають майбутнє у чорному світлі, як посткатастрофічні, взаємно ізольовані та вороже настроєні мікроспільноти, що населяють спустошені території зниклих держав. Злидні, жорстокість та культурна деґрадація – основні ознаки нового футуристичного бачення нашої планети. Звідки такий поворот? Як це індустрія мрій миттю, ніби натхнена Шпенґлером, стає апокаліптично настроєною і попереджуючою? Чи йдеться тут про отямлення? Радше, про щось інше. Пейзажі й сцени з фільмів на зразок Mad Max та до нього подібних представляють другу ґенерацію фільмів для індоктринації. Те, що ми бачимо в цих фільмах – третій світ недалекого майбутнього, а герої, які в них з’являються, їхня поведінка – це моделі та зразки. Судячи з усього, було зроблено висновок, що розкоші високотехнологізованого та автоматизованого майбутнього, природно, будуть доступні не всім. Очевидно, невидимій еліті призначена краща доля, але цього разу це ще не конче повинно статися. Адже кожна експансія має свій критичний пункт, після якого наступає зворотній процес. Нема сумніву в тому, що і часовий, і швидкісний експансіонізм має свої обмеження і, як підказує логіка, ця межа не далеко. Хоча швидкість (і пов’язаний з нею час) плинніші від простору, в якому загинув СССР, вони обмежені, якщо не фізично, то, без сумніву, межею, яка для всього встановлена Божим провидінням.

НИЖЧЕ МЕЖ ДОБРА І ЗЛА

Ми погодилися, що фашизм та комунізм – лише фази у розвитку тоталітаризму, започаткованого гуманістичним концептом, провінційна природа якого (в метафізичному плані – атеїзм, а в явищному плані – евроцентризм) неминуче призвела до виникнення високотехнологічного ретрофеодалізму з виверненою структурою, повністю позбавленого сенсу без символічного виміру, який вносить у суспільну дійсність Монарх. Постісторичне суспільство взагалі є суспільством без символів та символіки; гуманістичне мислення систематично руйнувало символ, піддавало його раціональному аналізу і в кінцевому результаті звело до рангу знаку, емблеми, не взявши при цьому до уваги того факту, що символ – це така річ, без якої дійсність не є повноцінною. Одне слово, символи – це обмінні пункти; через символи енергія вищої дійсности спливає у світ явищ. Символ залишається свіжим, якщо його неможливо розшифрувати.(1) Розшифрування символу завжди помилкове, і невірна інтерпретація символу має корозійний вплив на дійсність (2). Сучасне суспільство є суспільством знаків, котрі нерідко плутають із символами. Ота соціальна текстуалізація, оте самопояснення та самовизначення, наплив інформації про напрями і повороти, є надійним свідком відсутности орієнтації і все помітнішого регресу до докультурної моделі. Знак Q, наприклад, у семіотичному сенсі є тим же, що й печерний малюнок; один з них є передсимволічним, інший – постсимволічним. П.Веріліо у деяких проявах інформаційного буму та комп’ютеризації вбачає сліди встановлення сонячних культів постісторичної епохи.

Так само, як на прикладі архітектури, зведеної до форм геометричних тіл, ми можемо простежити кристалізацію простору та його перетворення на поверхню, так на основі форм масової псевдоідентифікації ми бачимо знищення суспільної енергії, інвестування її в ілюзії. Показовим прикладом є недавні культи кінозірок, скажімо, Мерлін Монро, або істерія, пов’язана із прекрасною в принципі групою “Бітлз”. Коли обійти соціологічні тлумачення, які роблять явища ще менш прозорими, в цих групових екстазах ми побачимо вираз автентичного потягу до божества, спрямований гуманістично структурованим суспільством до фетишизму, який вже не моделює потойбічність, до ідолізації цілком пересічних особистостей, і, зрештою, до ідолізації самої пересічности та проголошення її ідеологічним зразком Нового світового порядку. Як і кожна фальшива віра, – стверджує Тілліх, – після початкової ейфорії та захвату, які можна порівняти із екстазами істинної ініціації, починається руйнівна дія енергій, скерованих у невірному напрямку, і таким чином група, яка піддасться спокусі псевдорелігійности, після її краху опиняється у набагато гіршому становищі , аніж була до контраініціації.

Упродовж п’ятдесятих, шістдесятих та сімдесятих років ХХ століття в такий спосіб розтратили всю суспільну енергію Заходу. Тим, чим для Сходу був комунізм, для Заходу були культи кіно- та рок-зірок; той самий рівень внутрішньої спустошености, хоча на Сході цього досягали терором та бідністю, а на Заході – екстазом вседозволености та достатком. У ґлобальному масштабі значущим є те, що соціальна енергія сьогодні наближається до нульової позначки. Маси не мають більше сил ані на захоплення псевдорелігійними проектами, ані на ідолізацію окремих особистостей. Інерція цілком відверто виявляє себе як ґлобальний суспільний механізм.

Цілком зрозуміло, з точки зору Нового світового порядку, що криза та війна у колишній Югославії взагалі не розглядалися у такому світлі. Але СФРЮ, чесно кажучи, ніколи й не була політичним витвором, а лиш псевдорелігійним культом. Заснована на недостатньо поясненій харизмі президента та пробудженій, на цих теренах завжди латентно присутній моделі маніхейської єресі, вона функціонувала не як держава, а як релігійне об’єднання, як темний культ із псевдомітологією, проектованою у майбутнє, та напівбожествами, що уособлювали абсолютну порожнечу власного існування. В перші роки після Другої Світової війни (яка тут все ще триває) неймовірна енергія всіх народів, що складали Югославію, була витрачена на відбудову та будівництво, на трудові десанти, на марші, зльоти та мітинги підтримки. Братерство та єдність, скільки б цього зараз не уникали, спочатку взагалі не були просто гаслом: вороги режиму у всіх верствах населення, тим більше правдиві, були справжньою рідкістю. Конструктивна енергія низки поколінь систематично спрямовувалася на абсурдні, шалені та ідіотичні проекти і була попросту знищена. Після краху Югославії як релігійного об’єднання, – а він стався у момент смерті Тіто, хоча держава продовжувала існувати за інерцією, – треба було відразу повернути її до докомуністичної національної та релігійної моделей. У ці моделі увійшли з шаблонами ментальности, здобутими протягом комуністичної окупації; десакралізований дух виконав додаткову десакралізацію під гаслом повернення до свого коріння, отже тутешні державочки, як (такий собі) авангард Нового світового порядку, мали привілей вступити першими у посткультурну епоху, в нове варварство.

Кожен, хто бачить на одному боці хороших, а на іншому – поганих хлопців, робить стратегічну помилку, бо події, які у минулі роки тут відбувалися спровоковано, – це модель, яка (щодо цього вже немає сумнівів) пошириться на увесь світ. Тут немає добрих та поганих, бо ситуація на цих теренах – нижче межі добра і зла, і на неї неможливо впливати позитивно. Навпаки, негативні впливи з цього реґіону поширюватимуться у своїй латентній формі, щоб як чума розійтися по всій планеті у той момент, коли інформаційна експансія та Cyberspace, перевищивши критичну швидкість, розлетяться, і коли Америка зазнає долі СССР.

* * *

Цей час вже недалеко і його неможливо відтягти; акції, які Америка проводить у світі, змодельовані війни, які вона витворює, все це ніщо інше як відтягування власного розвалу шляхом спрямування залишків суспільної енергії на симуляцію конфронтації з рештою країн світу, які вже давно здалися, які – як ми бачимо на прикладі новоутворених державочок – змагаються, хто швидше здасться, які чекають у черзі на здачу у передпокої НАТО-альянсу.

Тому вивчення ситуації та змін на Балканах набирає значення. Наразі з-під зовсім поверхневої емульсії симулакруму держави проступають форми постісторичної екзистенції, екзистенції у дослівному значенні як existere: перебувати поза межами. Зі стадії завершеного знищення культурного організованого суспільства виразно проглядаються завершені процеси, за якими важко спостерігати, поки вони тривають. Так п’ятиденний робочий тиждень, що вихвалявся до небес як велике досягнення цивілізації, виявляє себе як фактор дестабілізації, що базується на створенні безпорядку шляхом дестабілізації космічних циклів. Це звучить як сенсаційний заголовок з бульварної газети, але функціонує, а роль бульварних газет у підриві соціальної стабільности аж ніяк не можна недооцінювати. Біблійна заповідь про шестиденну працю і сьомий день відпочинку – не примха, а узгодження циклів мікро- та макрокосмосів, пов’язане із гармонійною дією містичного числа “сім”. Скорочення цього циклу до п’яти днів праці та шостого й сьомого днів відпочинку безперечно означало розрив, аритмію і введення через чорний хід зловісного культу Шабата у християнський світ. Десь із середини сімдесятих років рок (спочатку – різновид бунту проти соціальної інерції) стає таємною ідеологією західних плутократій, до яких – після початкового опору приєднуються і плутократії зі сходу. Рабський менталітет найлегше створюється тоді, коли він має вигляд бунту. З платівок рок- та панк-груп лунають відверті сатаністські та деструктивні заклики, власне такі, що відповідають інтересам креаторів Нового світового порядку. Як апогей цього, панк-група “Sex Pistols” запускає хіт “God fuck the Queen”. Від того моменту, отже, з кінця сімдесятих і початку вісімдесятих років, настає епоха субкультури, епоха, яку характеризуватимуть не малюнки у метро і виступи гаражних груп – як вважали деякі легковажні теоретики, – а епоха повернення до варварства.

Переклала Алла Татаренко

---

1. Еко У. Символ. - Бєлград, 1995.

2. Проте на актуальному ступені десимволізації корозійність псевдосимволіки не є абсолютно невидимою. Займімося на хвилинку символами окремих держав – прапорами. Впадає у вічі, що у тих державах, які на своїх знаменах зберегли традиційні символи, наприклад, хрест – Швейцарія, скандинавські країни, Великобританія, дійсність функціонує набагато краще, аніж у країнах, котрі на прапори поставили знаки та картини,не кажучи вже про спільноти, що обрали інфернальні символи пентаграм. Скептикам пропонуємо порівняти статистичні дані.