зміст

У коментарях з приводу польських переговорів про вступ до ЕС прослідковуються дві характерні тенденції. Згідно з першою – переговори є змаганням спритників, де один прагне перехитрувати іншого. Другу можна сформулювати так: “слухаймо порад і не плодімо сумнівів, зрештою, ми долучаємося до ЕС, а не ЕС до нас, а те, що від нас вимагають, для нас же і краще”.

Хоча ця картина до певної міри полемічно загострена, а водночас надміру спрощена, але іноді у мене виникає непереборне враження, що ці дві точки зору суттєво вплинули на польську позицію у переговорах з ЕС. В той час як перша тенденція – корислива – яскраво проглядає у вимогах груп, близьких до сільського господарства, позиція “слухняного відмінника” добре помітна, коли йдеться про впровадження змін, які б забезпечували втілення шенґенських угод.

Приєднання Польщі до шенґенської зони принесе незаперечну користь: свідома ліквідація контролю за рухом на польсько-німецькому кордоні, співпраця у боротьбі із міжнародною злочинністю, ущільнення кордонів від проникнення контрабанди. Проте повна гармонізація візової політики з ЕС передбачатиме також потребу впровадження польських віз для громадян східноевропейських держав, у т.ч. України, Білорусі та Росії.

Політика нульової імміґрації

Боротьба з нелегальною іміґрацією з постсовєцьких теренів (а також із Балкан та з-поза Европи) і страх перед міґрацією мешканців нових країн-членів – головний клопіт (аж кортить сказати – нав’язлива ідея) ЕС, саме він детермінує візову політику, блокуючи довготермінову стратегію Союзу стосовно Східної Европи чи зводячи цю стратегію до малозначущих декларацій. Однак політика нульової імміґрації, щільних кордонів і найширшого арсеналу поліцейських методів не зможе запобігти імміґраційному натискові на багату Европу.

Не виключено, що у 2030 році Европа потребуватиме 50 млн. імміґрантів, аби утримувати сучасний життєвий стандарт. У майбутньому країни Евросоюзу неминуче будуть змушені змінити свою міґраційну політику. Але сьогодні непорушною догмою залишається застосування значного арсеналу антиіміґраційних засобів, включно з рестрикційною візовою політикою.

Переваги відкритих кордонів

Упродовж останнього десятиліття ми стали свідками незвичної відкритості Польщі: після років декларативної дружби при закритих кордонах Польщу відвідують (часто надовго) легіони “ruskich” (“руських”). Вони купують польські товари, торгують на базарах, працюють на будовах, бавлять польських дітей і прибирають варшавські помешкання. “Руські” – це вже не безіменна маса, а Оксана та Ігор з України, Олег з Білорусі тощо. Між поляками і нашими східними сусідами, зокрема українцями та білорусами, зав’язалось чимало знайомств, з’явились спільні інтереси, симпатії, контакти, врешті виникло багато подружів. Це стосується тисяч простих людей по обидва боки кордону.

Постійно доводиться чути про економічну вигоду контактів, зокрема для небагатих прикордонних польських регіонів, про вагомість міжлюдських контактів для подолання упирів минулого, і, зрештою, про стратегічне партнерство з Україною. Назагал виглядає, що баланс утримання кордонів відкритими однозначно позитивний – ще не так давно важко було знайти принаймні одного високопоставленого державного службовця РП, котрий би в розмовах із східними сусідами, зокрема з Україною, не говорив би про нашу відданість ідеї вільного перетину кордонів і нехіть до впровадження віз.

В інтересах Польщі та Заходу

Торік тон до певної міри змінився: “Віз ми не хочемо, але іншого виходу немає, тож впровадимо їх якнайпізніше” – запевняли польські офіційні особи. Але опублікована позиція на переговорах – у частині “правопорядок і внутрішні справи” – затверджена урядом торік у жовтні, недвозначна: Польща приймає шенґенські вимоги без жодних застережень і за повною програмою. А отож будуть запроваджені візи для всіх східних сусідів, крім Литви.

Майбутнє Польщі – в ЕС, і ці нотатки аж ніяк не ставлять під сумнів цю мету, яка є осердям польських національних інтересів. Але я вважаю неслушним некритичне ставлення до рішень, які суперечать не лише стратегічним інтересам Польщі, а й довготерміновим інтересам Заходу.

Польща – ключ для східної політики ЕС, упродовж останніх 10 років вона була вікном на Захід для мільйонів мешканців колишнього СССР. Поширеність прозахідних настроїв у постсовєцьких суспільствах стане шансом для успішної східної політики ЕС, яка гарантуватиме політичну стабільність та демократичний розвиток.

Запровадження Польщею віз призведе до економічних пертурбацій у прикордонних регіонах. Водночас, воно завдасть значної шкоди прозахідним настроям в Україні.

Виграшна справа

Провадячи переговори про вступ, ми мусимо зважати на інтереси Евросоюзу. Але ми не можемо задля святого спокою (або, кажучи елегантніше, задля “уникнення ризику погіршення переговорної позиції”) залишитися осторонь питання про візи. В тому, що це не така вже програшна справа, мене переконав працівник британського посольства Робін Бернетт. Розповідаючи про перипетії навколо шенґенських угод у Британії на присвяченому цій темі семінарі в Інституті Державного Управління, пан Бернетт підкреслив, що Велика Британія залишилася поза шенґенською системою не через евроскепсис, але через об’єктивний аналіз ризиків і вигод. Велика Британія не могла собі дозволити ліквідувати прикордонний контроль всередині ЕС бо її громадяни не мають особистих документів і не мусять реєструватися в поліції за місцем проживання, що унеможливлює контроль за перебуванням іноземців. Незважаючи на нещодавнє приєднання до шенґенських угод, вона і надалі зберігатиме прикордонний контроль.

Цей приклад свідчить, що існує поле для маневру.

Дуже шкода, що в Польщі існує потужне сільськогосподарське лобі, натомість потенційне лобі “відкритих кордонів” вкрай слабке і розпорошене. Як свідчить практика перипетій навколо Закону про іноземців (1997 р.), який, з одного боку, багато справ упорядкував, а з іншого – ускладнив – протести і сумніви виникли постфактум: у цьому випадку зменшився транскордонний потік і постраждала базарна (ринкова) торгівля. Послідовність подій напевне і цього разу буде такою ж. Економічні втрати почнуть рахувати лише тоді, коли кордони ущільнять візами.

Дуже просто роздмухувати суспільні настрої на користь закриття кордонів, підмінюючи слушну потребу їх ущільнення, тобто вдосконалення технічних засобів для боротьби із злочинністю та викорінення корупції, потребою запровадження віз. Зрештою, не так важко вибудувати хибний логічний ланцюжок: злочинці зі Сходу – ущільнення кордонів – запровадження віз. Візи ніколи не стануть на заваді небезпечним злочинцям, зате вибудують нездоланний бар’єр для простих громадян.

Три рішення задачі

Як вийти з цієї ситуації? Не впевнений, що це відомо навіть членам польської делегації на переговорах. Однак ця невизначеність не звільняє нікого принаймні від дискусії, отож подані нижче сценарії можна взяти до уваги і мати на оці й тоді, коли ми станемо членами ЕС.

1. Перехідний період

Перехідний період, коли йдеться про вільне переміщення осіб, став фактом. Від певного часу зрозуміло, що навіть після вступу Польщі до ЕС польсько-німецький кордон функціонуватиме ще деякий час. Таке рішення не буде надміру популярним, але, якщо за ціну демонстрування польського паспорта на Одрі ми зможемо не закривати кордонів на Бузі, то шкіра варта вичинки. Я, однак, не закликаю до надмірного продовження тривалості перехідного періоду, бо це може породити в поляків відчуття другосортного членства в ЕС.

2. Скасування віз Европейським Союзом

Вважаю за потрібне розпочати кампанію за вилучення України із чорного списку країн, громадяни яких мусять отримувати візи при в’їзді до ЕС. Це може здатися утопією: зубожіння України і вільний рух на Захід. Однак у цьому контексті слід згадати про польський шлях до безвізового пересування. Скасуванню у 1991 році віз для поляків передувало довге, нервове очікування і песимістичні пророцтва західної преси, насамперед німецької, про мільйони поляків, які ринуть на нелегальний ринок праці.

3. Візові послаблення

Найпоміркованіший сценарій – докласти всіх зусиль, аби Польща в межах шенґенських угод зробила усе можливе для максимального полегшенняч в’їзду на свої терени, скажімо, запровадила багаторазові та довгострокові візи, надала змогу придбати візу безпосередньо на кордоні (за умови, що прохач не фіґурує в реєстрі небажаних іноземців). От тільки побоююсь, що Польща може спробувати підсолодити гіркоту віз обіцянками різних пільг, а закінчиться усе відсутністю коштів на розширення мережі консульств, і зостанеться тільки жалісливе виправдання: ми б і раді допомогти, але вони, себто Брюссель, Шенґен, нам не дозволяють. Конкретний обсяг подібних пільг повинен стати елементом чи то переговорів про вступ у ЕС в межах конкретного підрозділу, чи то окремих переговорів, присвячених східній політиці країн ЕС і Польщі, чи то політичних дебатів із Союзом.