зміст

32. Але існує ще й інший вид власности (особливо у наш час), який набуває не меншого значення, аніж власність на землю: це володіння знаннями, технікою та вмінням. На цьому виді власності базується багатство промислово розвинених країн, причому значно більшою мірою, аніж на володінні природними ресурсами.

Тут підкреслювалось, що людина працює разом з іншими, беручи участь у певній “суспільній праці”, яка охоплює все ширші кола. Той, хто виробляє якийсь предмет, переважно робить це не тільки для того, щоб користуватись ним особисто, а й для того, щоб інші могли ним користуватись, заплативши справедливу ціну, встановлену за загальною згодою на вільних переговорах. Але, власне, здатність своєчасно дізнаватись про потреби інших людей і знати сукупність найбільш вдалих виробничих факторів, які їх задовольняють, становить ще одне важливе джерело багатств сучасного суспільства. І нарешті, багато благ не можуть належним чином продукуватися лише завдяки зусиллям одного індивідуума, вони вимагають співпраці багатьох для досягнення тієї ж мети. Організувати таке виробниче зусилля, запланувати його тривалість у часі, потурбуватися, щоб воно відповідало потребам, які слід задовольнити, ідучи на певний ризик, – усе це також є джерелом багатства нинішнього суспільства. Таким чином, стає все очевиднішою і вирішальнішою роль людської праці, дисциплінованої і творчої, а також – як істотна частина) такої праці – здатностей до винахідливости та підприємництва.

Такий процес, який конкретно висвітлює певну істину про людську особистість, що постійно утверджується християнством, повинен розглядатися уважно і доброзичливо. Справді, основним джерелом людини поряд із землею є сама людина. Саме її розум дозволяє розкрити виробничі потенції землі та різноманітні способи, якими можна забезпечити людські потреби. Саме її дисциплінована праця спільно дозволяє створення все ширших і надійніших трудових общин, які працюють над перетворенням природного та людського середовища. У цьому процесі беруть участь такі важливі якості, як ретельність, працьовитість, розважливість при необхідності піти на розумний ризик, довір'я та вірність у відносинах один. з одним, твердість при виконанні важких і втомлюючих рішень, що конче необхідні для функціонування підприємства в цілому, і стійкість перед можливими невдачами.

Сучасна виробнича економіка має позитивні аспекти, коріння яких – свобода особистости, що знаходить своє вираження в економічній та багатьох інших галузях. Справді, економіка – це сектор багатоманітної людської діяльности, і в ній, як і в будь-якій іншій галузі, чимало важить право на свободу, так само як і зобов'язання відповідального її використання. Однак слід врахувати, що існують специфічні відмінності між цими тенденціями сучасного суспільства і тенденціями навіть недавнього минулого. Якщо колись вирішальним фактором виробництва була земля, а пізніше – капітал, який сприймався як сукупність знарядь праці, то нині у все більшій мірі вирішальним фактором стає сама людина, тобто її здатність до пізнання, яке виявляється через наукове знання, її здатність до солідарности, її здатність вгадувати і задовольняти потреби іншого.

33. І все ж таки слід попередити про певний ризик і про ті проблеми, які пов'язані з цим процесом. Фактично, сьогодні багато – мабуть, переважна більшість – не володіє засобами, які б дозволяли дійово і гідним людини способом увійти у систему виробництва, в якому праця посідає справді центральне місце. Вони не мають ні можливостей набути основоположні пізнання, які дозволяють виявити їх творчий потенціал і розвивати їх здібності, ні способу увійти в мережу знайомств і міжнародних комунікацій, які б дозволили їм переконатися, що вони користуються своїми найкращими здібностями, а ці здібності належно оцінюються. У цілому, ті люди якщо й не експлуатуються у прямому сенсі, то опиняються значною мірою на периферії, і економічний розвиток здійснюється, так би мовити, над їх головами, навіть якщо взагалі не обмежується і без того мінімальний простір їх відсталої економіки існування. Нездатні вистояти в конкуренції товарів, які виробляються новими методами і задовольняють потреби, проти яких досі, як правило, виступали за допомогою традиційних форм організації праці, щоразу спокушені красою виставленого напоказ, але для них недоступного розмаїття і, в той же час, пригнічені злиденністю, ці люди переповнюють міста Третього Світу, де, переважно позбавлені культурних коренів, вони стають жертвами насильства, не маючи можливостей увійти у суспільство. За ними, фактично, не визнається їх гідність, і інколи прагнуть їх усунути з історії шляхом примусових форм демографічного контролю, недостойного гідности людини.

Багато інших, хоча й не будучи цілком викинутими за рамки життя, живуть у такому середовищі, де абсолютний пріоритет – боротьба за найнеобхідніше, де все ще діють правила початків капіталізму, в “безжалісній” ситуації, де абсолютно нема чому заздрити – навіть порівняно з найтемнішими моментами першого етапу індустріалізації. В інших випадках земля все ще продовжує залишатися центральним елементом економічного процесу, а ті, хто її обробляють, позбавлені права нею володіти, поставлені в напіврабські умови існування. У цих випадках можна ще і нині, як і в часи Rerum novarum, говорити про нелюдську експлуатацію. Незважаючи на значні зміни, що відбулися у найрозвинутіших суспільствах, чисто людські проблеми капіталізму, наслідком якого є панування речей над людьми, ще не зникли; більше того, бідні, позбавлені нормальних матеріальних благ, не володіють нині ні знаннями, ні вмінням, що заважає їм вийти із стану принизливої залежности.

На жаль, переважна більшість мешканців Третього Світу все ще живе в подібних умовах. Було б, однак, помилкою сприймати цей світ виключно географічно. У деяких регіонах і деяких соціальних секторах цього Світу почалися процеси розвитку, сконцентровані не так на підвищенні цінности матеріальних ресурсів, як на гідній оцінці “людських ресурсів”.

Буквально ще нещодавно вважалось, що розвиток залежить від ізоляції найбідніших країн від світового ринку з тим, щоб вони розраховували на власні сили. Недавній досвід показав, що країни, які ізолювали себе, зазнали застою і реґресу, тоді як розвинулись ті країни, яким вдалося увійти в загальний взаємозв'язок економічної діяльности на міжнародному рівні. Отже, здається, найважливіша проблема – це отримання однакового доступу на міжнародний ринок, доступу, що ґрунтується не на односторонньому принципі експлуатації природних багатств, а на гідній оцінці людських ресурсів.

Типові аспекти Третього Світу, однак, виникають також і в промислово розвинених країнах, де безперервні зміни способів виробництва і споживання знецінюють деякі із набутих знань і стійкий професіоналізм, вимагаючи постійних зусиль для перекваліфікації та для пристосування до вимог часу. Ті, хто не встигає за вимогами часу, можуть легко опинитися на узбіччі, а разом з ними – і літні люди, молодь, яка не здатна вписатися у суспільне життя, і, загалом, найслабші особи і так званий Четвертий Світ. Відповідно і становище жінки в таких умовах також нелегке.

34. Створюється враження, що, як на рівні окремих країн, так і на рівні міжнародних відносин, вільний ринок – це найдійовіше знаряддя для розміщення ресурсів і дійової відповіді на потреби, що виникають. Це, однак, справедливо щодо таких потреб, які відповідають критерію “платіжоздатности”, які мають змогу набувати, і для тих ресурсів, які “продаються”, будучи спроможними одержати відповідну ціну. Але існують численні людські потреби, які не мають доступу до ринку. Обов'язок справедливости та істини – всіляко опиратися тому, аби основні людські потреби були незадоволеними і аби гинули під їх тягарем люди, крім того, необхідно, щоб людям, які живуть у злиднях, допомагали у набутті знань, щоб їм допомагали входити в коло взаємозв'язку і розвивати їх здібності для найкращої оцінки їх можливостей та ресурсів. Щодо логіки обміну еквівалентами і формами справедливости, що їм притаманні, існує щось таке, що належить людині вже тому, що вона – людина, через її надзвичайну гідність. Це щось, що належить людині, обов'язково спричинюється до можливости існування матеріально і внесення активного вкладу в загальне благо людства.

У контекстах Третього Світу зберігають свою дійовість (у деяких випадках – це все ще мета, яку належить досягти) саме ці завдання, вказані Енциклікою Rerum novarum, щоб уникнути ототожнення людської праці і самої людини з рівнем простого товару: заробітна плата, достатня для утримання сім'ї; соціальне страхування по старості та безробіттю; відповідне піклування про умови праці. (...)

58. Любов до людини і, в першу чергу, до бідного, в якому Церква бачить Христа, втілюється в конкретній боротьбі за справедливість. Повної справедливости ніколи не можна буде добитися, якщо люди не будуть бачити в тому, хто потребує, який просить допомоги для виживання, не щось надокучливе або якийсь тягар, а – об'єкт милосердя і можливість свого духовного збагачення. Тільки така свідомість додасть мужности, що необхідна для зустрічі з небезпеками та змінами, які незримо присутні при кожній щирій спробі прийти на допомогу іншій людині. Справді, мова йде не про те, щоб тільки віддати від свого надлишку, а щоби допомогти цілим народам, які опинились виключеними чи викинутими за борт, увійти в коло економічного та людського розвитку. Це стане можливим не тільки завдяки користуванню надлишками, які наш світ випускає більш ніж в достатній кількості, а передусім в результаті зміни стилю життя, моделей виробництва і споживання, стійких структур влади, що керують нині суспільством. Мова також йде не про те, щоб зруйнувати засоби суспільної організації, що перейшли випробування, а про те, щоб спрямувати їх, згідно з адекватною концепцією загального блага, для потреб усієї людської сім'ї. Нині ми стоїмо перед так званою “ґлобалізацією” економіки – явищем, яке не слід іґнорувати, оскільки воно може створити виняткові можливості для ще більшого добробуту. Однак все більше відчувається потреба в тому, щоб цій поступово зростаючій інтернаціоналізації економіки відповідали дійові міжнародні органи контролю та керівництва, які б спрямовували саму економіку до загального блага, оскільки одна держава на землі, яка б не була могутньою, цього зробити не в стані. Для того, щоб досягнути такого результату, потрібно, щоб зростало узгодження між найсильнішими країнами і щоб у міжнародних організаціях були однаково представлені інтереси усієї людської сім'ї. Доцільно також, щоби ці останні, оцінюючи наслідки своїх рішень, завжди звертали увагу на ті народи і країни, які не надто важать на міжнародній арені, але концентрують у собі найнеобхідніші та хворобливі потреби і чекають на значнішу підтримку для їх розвитку. Поза будь-яким сумнівом, у цій сфері належить ще чимало зробити.

Переклав о. І.Музичка
Подано за виданням: Церква і соціальні проблеми. Енцикліка “Сотий рік”. С. 480-484, 511.