зміст

© D.Haller, 2000

Соціокультурний вимір ґлобалізації вимагає також переоцінки фактору часу в зовнішній політиці. Жодна країна і жоден реґіон не може уникнути виру ґлобалізації, а також політичних та економічних структурних змін, які з цього випливають. Проте зміна структури відбувається з різними швидкостями. Що може зробити зовнішня культурна політика для уникнення можливих колізій?

Ми звикли розглядати ґлобалізацію – центральну діючу силу міжнародної політики 20 століття – передусім з точки зору політики та економіки. Це закриває погляд на її – також важливий – соціокультурний вимір. На світовому ринку, який ґлобалізується, не лише обмінюються товари та послуги і рухається капітал, циркулюють і позиції, цінності, стандарти, коротко: елементи культурної ідентичности. У вік Інтернету та сателітарного телебачення зростає й “близькість” між людьми з різних культурних кіл, проте не обов’язково зростає взаєморозуміння. Культурні корені, традиції та історичний досвід – основа для взаємного сприйняття – є стійкими до швидкої зміни та потоку образів. Культури не зближуються автоматично.

Стимулятором ґлобалізації є так звані м-медіа: гроші (money), музика, кіно (movies), математика, міґрація і моральні вимоги.

До важливих для нашої зовнішньої політики результатів досліджень стосовно цього питання належить практично незаперечний висновок, що ґлобалізація не веде до “універсальної світової культури”. Хоча й створюються подібні світові зразки споживання і відносин. Стимулятором цього розвитку є так звані м-медіа: гроші, музика, кіно, математика, міґрація і моральні вимоги. Тому невипадково сьогодні німецькі автомобілі виробляють не лише у Зіндельфінґені чи Вольфсбурґу, а також у Шанхаї, Сан Паулу і Банґалорі. Проте нагадаймо: у цьому ж Банґалорі на початку 1997 року довелося задіяти кілька тисяч поліцейських, щоб забезпечити безперешкодний перебіг конкурсу “Міс світу”. Образ красуні, створений мас-медіа на Заході, у індуїстичному та ісламському мисленні заперечується як приниження.

Чимало людей побоюються втратити через ґлобалізацію свою ідентичність. Так, у багатьох країнах можна спостерігати нове звернення до власної історії, власної культури і власної релігії. У екстремальному випадку такі рухи впадають у перебільшений націоналізм або фундаменталізм. Одночасно наявне нове самоусвідомлення етнічних меншин. Завершення конфлікту Схід-Захід супроводжувалося також відходом від мислення категоріями “таборів”. Після подолання конфлікту систем люди відчувають нову свободу, яку вони частково дефініціюють і у культурному аспекті. Таким чином, класичні зовнішньополітичні завдання збереження миру та забезпечення добробуту в оточенні, яке швидко змінюється ґеополітично та соціо-культурно, набувають нових рис. Залежно від способу підрахунку, у 190-ти національних державах ми маємо понад 1000 культур. Лише це число показує: без миру між культурами не буде миру між людьми і народами. Захист етнічних меншин на шкалі зовнішньополітичних пріоритетів перемістився вгору; дієве запобігання конфліктам повинне у майбутньому сильніше залучати соціально-культурний вимір ґлобалізації.

На площині цінностей у відношенні між індивідуумом і спільнотою закладений також значний зовнішньополітично релевантний конфліктний потенціал. Ніде це не є більш очевиднішим, ніж у складних відносинах між Заходом та ісламським світом. Наші політичні та економічні моделі ліберальної ринкової економіки ґрунтуються на силі дії індивідуума. Демократію, права людини і правову державність ми виводимо з індивідуалізму Просвітництва. Ми легко пропускаємо повз увагу те, що в інших культурних колах суспільства групуються навколо клану, сім’ї й об’єднання станів та розвиваються зсередини. CNN та Інтернет не змогли би підважити ці соціально-психологічні глибинні структури. Оскільки ми, німці, особливо залежні від мирного обміну товарами та послугами, то власне соціально-культурний вимір ґлобалізації вимагає від нас нової відкритости щодо світу – до середини та назовні. У стосунках з іншими культурами нам потрібна взаємна повага, відкритість і толерантність, бо на ґрунті неуцтва та нетолерантности найкраще процвітають упередження і стереотипи. Інтеркультурний діалог допомагає диференціювати, ментально роззброїтися і перебороти етнічно-культурне табірне мислення. Сценарій конфлікту не повинен стати дійсністю. Тут мусить працювати інтеркультурний діалог. Сприяти йому в якнайширшій площині – центральне завдання нашої зовнішньої культурної політики. Одне ми повинні усвідомити: толерантність – це не дорога з одностороннім рухом.

У нашій країні проживають 7,3 мільйона іноземців. Прибульці та втікачі з багатьох культур зумовили формування суспільства, яке повинно вести інтеркультурний діалог також всередині, якщо воно хоче далі співіснувати мирно. З огляду на демографічну компоненту такого діалогу його значення щораз більше зростає. Цей діалог всередині країни має велике значення і для нашої зовнішньої політики, оскільки культурно забарвлені зразки конфліктів діють у зворотному напрямку з їхньої батьківщини до нас.

Спрямована на майбутнє і орієнтована на цінності політика прав людини, якій ми, німці, особливо віддані, також ставить передумовою інтеркультурний діалог. Йдеться про те, щоб відкрити спільну етику гуманности та розвивати Acquis (надбання) у галузі прав людини у тому напрямку, в якому вони були підтверджені на Віденській конференції з прав людини. Інтеркультурний діалог допомагає виробити і закріпити потрібний консенсус цінностей.

Важкі рудименти

Ґлобальність не визнає коренів – так кажуть. Але людина потребує коріння. Соціально-культурний вимір ґлобалізації вимагає переоцінки фактору часу у нашому зовнішньополітичному інструментарії. Жодна країна та жоден реґіон не в змозі уникнути зумовленої ґлобалізацією зміни структури. Зміна структури неминуче відбувається з різною швидкістю. У багатьох країнах півдня виникають острівці благополуччя, і, як наслідок, – нове протиріччя місто-село. Підвищення доходів і загального добробуту у багатьох областях відбувається нерівномірно. Сьогодні ми ясніше, ніж колись, бачимо, що зміна структури ставить до людей підвищені вимоги.

Реформи потребують часу, як і зміни у мисленні людей. Ми, німці, дізнаємося це на прикладі власної країни. Залишки колишнього централізованого планового господарства у деяких африканських країнах не вдасться подолати за одну ніч, так само як і ввести програми пристосування структури.

У кожному разі, за допомогою нашої зовнішньої культурної політики ми можемо посприяти, щоб люди не втрачали свого коріння і щоб неухильні структурні реформи були “культурно миролюбними”. У зовнішній політиці кожен час має свої вимоги. У конфронтації Схід-Захід мова йшла про контроль над озброєнням і формування довір’я. За період довгого та постійного процесу вдалося пом’якшити озброєні блоки. Сьогодні миру щораз більше загрожують етнічно-культурні та ресурсні конфлікти. У нашому світі, який став ґлобальним, ми щораз більше потребуємо спільних фундаментів та стратегій, бо центральні проблеми можемо вирішити лише разом. Вольф Лепеніс мав рацію: “Якщо ми зміцнимо нашу здатність “перекладати інші культури”, то ми допоможемо втримати діалектику ґлобалізації і фрагментування у мирних рамках”.

Переклала Дарія Ольшанська