зміст

© Ю.Корольчук, 2000

При слові “ґлобалізація” перше, що спадає на думку – це ситуація, за якої усе людство планети зібралося на острові посеред океану Всесвіту і намагається знайти спільну мову. Це нагадує Вавилонську вежу, коли люди з різними мовами намагаються зрозуміти одне одного. Не беремося стверджувати, що проект постмодерного світу під назвою “ґлобалізація” може спіткати доля також колись грандіозного мітичного проекту “Вавилонська вежа”, але ситуація, яка склалася навколо Інтернету, надто вже нагадує всесвітнє змішання людських мов. Звичайно, домінування англійської на просторах WWW не станемо заперечувати, але підтвердимо намагання багатьох держав підтримувати розвиток Інтернету національними мовами. Наслідком поширення майже 90% всієї інформації в мережі англійською мовою є сепаратизм, конфліктність, нерозуміння одних народів іншими. Чи спіткає Інтернет доля Вавилонської вежі, чи спроможеться Інтернет стати базою для відновлення гомогенного суспільства – на ці питання не дадуть відповіді жодні Інтернет-провайдери.

Отже, ми прийшли до думки, що Інтернет мав би стати новітнім локомотивом ґлобалізації. Через мережу проходить тисячі ґіґабайт різноманітної інформації, люди спілкуються один з одним в chat’ах, заробляють в Інтернеті гроші тощо. Сьогодні WWW безупинно входить у життя середньостатистичного мешканця нашої планети, починає визначати і формувати окремі напрями людської діяльности, навколо нього концентруються значні капітали. З кожним днем все більше суспільних відносин базується на використанні Інтернет-технологій, і це вимагає швидкого рішення – на яких засадах будуть реґулюватися ці відносини.

Існує доволі поширена точка зору, що зона Інтернету має бути вільна від будь-яких впливів закону і мусить функціонувати на основі самореґулювання. Справді, на ранній стадії розвитку мережі – романтичній, – коли Інтернет був доступний обмеженому колу осіб, такий підхід був цілком зрозумілим. Сьогодні ж ситуація докорінно змінилася. Інтернет виріс із коротких штанців простого обміну інформацією і став сферою реалізації різнорідних суспільних відносин. Проте, поза всіма нюансами реалізації цих відносин в електронній мережі основним залишається факт, що в Інтернеті зберігається головна суть суспільних відносин. Загальновідомо, що в межах будь-яких суспільних відносин завжди об’єктивно присутні ті чи інші права та інтереси суб’єктів цих відносин. При цьому, часто права можуть порушуватися, і не обов’язково з лихими намірами. Людство виробило для захисту прав і свобод індивідів соціальні норми – правила поведінки, які реґламентують, що може чи не може робити суб’єкт, на якого поширюються ці правила, і відповідальність за недотримання норм.

У світі є два основних типи соціальних норм, які базуються або на суспільній самореґуляції поведінки суб’єктів відносин, або на застосуванні правових норм. Не важливо, де реалізуються суспільні відносини, якщо порушуються права та інтереси, – обов’язково має бути забезпечений їх захист. Не є винятком й Інтернет, де люди продовжують мати права та свободи, і на який повинна поширюватися сила закону.

Динаміка росту обсягу суспільних відносин, які реалізуються в мережі Інтернет, дуже значна і практично немає аналогій. Традиційні відносини зазнають ґлобальних змін. Саме така ситуація змушує багатьох визнавати, що сьогодні Інтернет є одним із головних рушіїв ґлобалізаційних тенденцій у світі. Проте, загроза із боку ґлобальної павутини для вільної реалізації людьми своїх прав і свобод змушує багатьох також визнавати, що подальше загарбання Інтернетом певних прав громадян призведе до антиґлобалізаційних тенденцій. Причиною останнього буде намагання індивідів зберегти свою автономність та уникнути “антиправової” ґлобалізації.

Найбільшою проблемою у сучасних взаємовідносинах суспільства з Інтернетом є право на приватність. Ці два явища – право на приватність та Інтернет – з’явилися у ХХ столітті. Перше – на початку, друге – на півстоліття пізніше і, як молодше за віком, перше спробувало похитнути старше, звести приватність користувачів простором Інтернету нанівець.

Для визнання права людини на приватне життя – приватність (privacy) – знадобилося чимало часу. Своє визнання право на приватність отримало саме у ХХ столітті, коли з’явилося безліч нових технологій, які сприяли легкому проникненню у приватну сферу людського життя. В одній із перших спроб визначення приватности основний наголос робиться на захисті результатів інтелектуальної та емоційної активности особи у суспільстві. Із розвитком та масовим поширенням телекомунікаційних технологій концепція приватности набрала більш інформаційного змісту.

Концепція інформаційної приватности, яка виникла з поваги до приватного життя, ґрунтується на правах особи, якій кореспондують відповідні обов’язки інших суб’єктів стосовно дотримання правил роботи із персональними даними про людину. Наведемо приклад з поки що короткої історії Інтернету, коли завдяки наполегливості користувачів у відстоюванні своїх інтересів вдалося запобігти порушенню приватности в Інтернеті. Так, у 1996 році проти компанії Yahoo був висунутий публічний протест через застосування системи пошуку людей. Можливості системи дозволяли відсортувати 175 млн. осіб, відібравши їх зі списків прямої розсилки реклами. Після отримання претензій, Yahoo вирішила знищити 85 млн. даних із адресами користувачів, котрі не були внесені до цих списків. У 1997 році компанія America Online (AOL) оприлюднила плани стосовно розкриття даних про телефонні номери клієнтів своїм партнерам по телемаркетингу. Клієнти виступили проти цього і зазначили, що це суттєво порушувало б умови угоди про надання послуг. У відповідь компанія відмовилася від своїх планів.

Особа, яка все-таки вирішила й надалі користуватися Інтернетом, мусить знати власні права під час збору даних про себе, знати мету і правомірні підстави збору інформації. Також слід знати, що опрацювання персональних даних, які розкривають расове або етнічне походження, політичні погляди чи світоглядні переконання, сексуальне життя, стан здоров’я – заборонено, адже інформація про людину є джерелом можливої небезпеки для її приватности. Через відкритість Інтернету та його особливість як системи, що може накопичувати і опрацьовувати інформацію про людину, надзвичайно актуальним є питання забезпечення приватности при користуванні трансляційно-комунікативними можливостями цієї ґлобальної мережі. Тому детальніше розглянемо питання передачі інформації за допомогою електронної пошти. Більшість користувачів не має прямого доступу до ресурсів ґлобальної мережі, а отримує його від постачальників, які фактично є посередниками між користувачами і мережею. У середньому e-mail проходить приблизно через 50 операторів, доки не дійде до адресата. Але ж кожен із операторів має можливість дізнатися про зміст повідомлення, адресу відправника і отримувача, час листування і т.д. Інтернет є небезпечним не лише для телекомунікаційної приватности, а й для інформаційної активности користувача в мережі, що пов’язано із появою веб-сторінок. Кожна веб-сторінка має унікальну адресу, і користувач залишає за собою інформаційний слід у вигляді операційних даних: інтернет-адреса комп’ютера користувача, інформація про програмне забезпечення, тип комп’ютера, відвідані веб-сторінки тощо. Ці дані створюють інтернет-портрет користувача – його смаки, звички, мотиви пошуків в Інтернеті, – що, в свою чергу, можуть використовувати рекламні компанії. Ризик приватности людини існує і при користуванні в Інтернет “On-line”-послугами. Зрештою, навіть для такої дрібниці, як реєстрація своєї приватної електронної адреси, необхідно вказати приватну адресу, номер телефона, місце народження, навчання, професію, місце роботи, смаки, звички тощо.

Звичайно, слід розуміти, що у боротьбі з незаконним і негативним змістом в Інтернеті, фінансовим шахрайством, порушенням авторських прав неможливо уникнути обов’язкової ідентифікації особи користувача. Тому варто відшукати “золоту середину” між повною анонімністю та повною публічністю для користувачів Інтернет.

Підвищену активність у захисті права приватности в Інтернет можна потрактувати як тенденцію до гальмування ґлобалізаційних тенденцій у світі. Арґументом цього є імідж Інтернету як одного із найдоступніших засобів ґлобалізації у середовищі звичайного, приватного життя людей. Оскільки ґлобалізація у сфері економіки, фінансово-банківської справи, культури і т.д. обмежена для доступу посполитих мешканців нашої планети, то Інтернет залишається своєрідною ґлобалізацією для “пролетарів”. Тому страх людей бути позбавленими своєї приватности у Інтернеті може покласти край намаганням залучити основну масу населення планети до ґлобалізаційного процесу.