зміст

Розділи з книги

© Alvin and Heidi Toffler. Creating a New Civilization. The Politics of the Third Wave. Turner Publishing, Inc. Atlanta, 1995

РОЗДІЛ II. КОНФЛІКТ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Тільки нещодавно люди почали усвідомлювати, що індустріальна цивілізація підходить до свого завершення. Розгадка цього була очевидна вже в 1970 році, коли ми писали в книзі Приголомшення від Майбутнього про “загальну кризу промисловости”, яка несе із собою загрозу необмеженого числа війн нового типу.

Численні зміни в суспільстві не можуть відбуватися без конфліктів, тому ми вважаємо, що метафора “історія як хвилі змін” динамічніша і показовіша, аніж розмова про перехід до “постмодернізму”. Хвилі динамічні, тому при їх зіткненні відбуваються потужні перехідні процеси; коли ж зіштовхуються хвилі історії, виникає конфлікт цивілізацій. Це проливає світло на чимало речей, які за інших обставин здаються в сучасному світі позбавленими сенсу або випадковими.

Хвильова теорія конфліктів пророкує, що основний конфлікт відбудеться не між Сходом і Заходом або “між Заходом та іншими”, як нещодавно припустив С.Гантінґтон. Не буде цей конфлікт і падінням Америки, як заявив Поль Кеннеді, або “кінцем історії”, за виразом Ф.Фукуями. Загальні глибокі економічні та стратегічні зміни призведуть до поділу світу на три окремі, потенційно конфліктні цивілізації, які не можна схарактеризувати традиційними визначеннями.

Цивілізація Першої Хвилі була і завжди буде тісно пов’язана із землею. Якої б локальної форми вона не набувала, якою б мовою не розмовляли люди, якою б не була їхня релігія – усе це результат аграрної революції. Навіть зараз безліч людей живуть і вмирають, копирсаючись у неродючому ґрунті, так, як це робили їхні предки.

Час появи цивілізації Другої Хвилі дискусійний. Для багатьох людей життя радикально змінилося приблизно триста років тому. У цю добу з’явилася ньютонівська наука, паровий двигун був уперше використаний з економічною метою, а в Англії, Франції та Італії почали з’являтися перші фабрики. Селяни стали переїжджати до міст. Почали ширитися сміливі ідеї: ідея поступу, доктрина особистих прав, руссоїстські поняття про суспільну угоду, ідея відокремлення школи від церкви, відокремлення церкви від держави і нова ідея про те, що керівники повинні вибиратися громадськістю, а не волею Божою.

Рушійною силою багатьох із цих змін став новий засіб збагачення – фабричне виробництво. Задовго до цього безліч елементів повинні були поєднатися і сформувати систему масового виробництва, споживання, масової освіти та засобів інформації, злютованих разом. Їх обслуговували спеціалізовані інституції: школи, корпорації, політичні партії. Змінилася навіть структура родини: із великої сім’ї, яка спільно займається домашнім господарством аграрного типу, сім’ї, що об’єднує декілька поколінь, вона перетворилася в невелику родину нового типу, типову для індустріального суспільства.

Людям, втягнутим у ці зміни, життя напевне здавалося хаотичним. Проте, усі зміни були тісно взаємопов’язані. Вони стали кроками до вищого розвитку того, що ми називаємо сучасністю – суспільства масової індустрії, цивілізації Другої Хвилі. Термін “цивілізація” може звучати претензійно, особливо для багатьох американців, але ніякий інший термін не може бути достатньо всеосяжним, аби вмістити в себе такі поняття, як технологія, сім’я, релігія, культура, політика, бізнес, ієрархія, лідерство, системи цінностей, мораль і теорія пізнання. Зміщення і радикальні зміни наявні на всіх рівнях суспільства. При зміні стількох соціальних, технологічних і культурних параметрів водночас виникають не тільки зсуви, але й зміни, не тільки нове суспільство, але й зародки абсолютно нової цивілізації.

Ця нова цивілізація із гомоном увійшла в історію Західної Европи, натрапляючи на кожному кроці на відчутний опір.

Боротьба за сфери впливу

У кожній країні, котра стає на шлях індустріального розвитку, вибухали люті криваві війни між промисловими і комерційними групами Другої Хвилі та землевласниками Першої Хвилі, часто в спілці з церквою (яка також була значним землевласником). Чимало селян були зігнані з земель, щоб стати робітниками на “чортових млинах” і фабриках, які займали усе нові терени.

Сутички і бунти, громадянські війни, територіальні суперечки, національні повстання почали відбуватися, коли війни Першої і Другої Хвилі за інтереси переросли в боротьбу за сфери впливу – основний конфлікт, який призвів до багатьох інших. Подібна ситуація повторювалася в усіх країнах, які вступали в індустріальну епоху. У США для цього знадобилася жахлива громадянська війна індустріально-комерційної Півночі проти аграрної еліти Півдня. Усього через декілька років у Японії вибухнула революція Мейдзі. Модерністи Другої Хвилі знову перемогли прихильників традицій Першої Хвилі.

Поширення цивілізації Другої Хвилі з її новими методами збагачення дестабілізувало стосунки між країнами, створюючи прогалини в сферах впливу.

Індустріальна цивілізація, результат Другої Хвилі змін, найшвидше стала ширитися на північних берегах величезного Атлантичного басейну. Атлантичні держави, вступивши в індустріальну епоху, потребували нових ринків збуту і дешевої сировини з віддалених реґіонів. Тому передові держави Другої Хвилі вели колонізаторські війни і домагалися панування над рештою держав Першої Хвилі та племенами усієї Азії та Африки.

Це знову була боротьба за сфери впливу – індустріальних держав Другої Хвилі проти аграрних держав Першої Хвилі – але цього разу на ґлобальному, а не на внутрішньодержавному рівні. Цей опір до останнього часу загалом визначався міжнародним положенням.

Племінні та територіальні війни між різними аграрними групами тривали, як і раніше, упродовж усього останнього тисячоліття, але важливість цих воєн була незначна, вони зазвичай просто послаблювали обидві сторони, роблячи їх легкою здобиччю для колонізатора – індустріальної держави.

Так трапилося, наприклад, у Південній Африці, коли Сесил Родс із своїми збройними силами захопив величезні території, які належали місцевим племенам, котрі у той час були зайняті війною одне з одним, використовуючи примітивну зброю. В якомусь іншому місці безліч, здавалося б, не пов’язаних одна з одною війн насправді були б проявом одного ґлобального конфлікту не між ворогуючими країнами, а між ворогуючими цивілізаціями.

Але найбільшими і найкровопролитнішими війнами епохи індустріалізації були війни, які вели між собою держави Другої Хвилі, такі як Німеччина й Англія, при тому, що кожна з них боролась за світове панування, залишаючи при цьому в підпорядкуванні світові популяції Першої Хвилі.

Остаточним результатом став чіткий поділ. Індустріальна ера поділила світ на домінуючу цивілізацію Другої Хвилі та залежні колонії Першої Хвилі. Багато з нас виросли у світі, розділеному між цими цивілізаціями. І найвпливовіша з них очевидна.

Сьогодні розстановка сил у світі змінилися. Ми рухаємося до цілком іншої структури сил, яка поділяє світ не на дві, а на три чітко визначені протилежні ворогуючі цивілізації. Символ Першої, як і колись, – мотика, Другої – конвеєр, а Третьої – комп’ютер.

У розділеному на три сеґменти світі сектор Першої Хвилі постачає сільськогосподарські та мінеральні ресурси, сектор Другої Хвилі забезпечує дешеву працю і виготовляє масову продукцію, а сектор Третьої Хвилі, який росте, наче на дріжджах, використовує новий засіб домінування – створення й експлуатацію знань.

Народи цивілізації Третьої Хвилі продають інформацію і нововведення, менеджмент, високу культуру і поп-культуру, нові технології, програмне забезпечення, освіту, педагогіку, медичні, фінансові та інші послуги усьому світові. Однією з цих послуг може виявитися військовий захист, позаяк сили Третьої Хвилі у цьому найкращі. (Це те, що високорозвинуті країни зробили для Кувейту і Саудівської Аравії у війні в Перській затоці).

Індивідуалізовані суспільства

Друга Хвиля породила масові суспільства, які виробляли масову продукцію і потребували її. У Третій Хвилі науково обґрунтована економіка і масове виробництво (яке можна вважати прикметною рисою індустріального суспільства) уже застаріли. З’явився новий засіб – немасове виробництво невеличких партій товарів підвищеного попиту. Масова торгівля уможливлює поділ і “частковий маркетинг”, із рівнобіжною зміною виробництва. Старі індустріальні монстри зазнають аварій. Засоби масової інформації діляться паралельно з виробництвом, і гігантські телевізійні мережі стають непотрібними внаслідок збільшення числа нових каналів. Родина також стає нечисленною: сім’ї нового типу, які були колись стандартом нашого часу, залишаються в меншості, у той час як збільшується число батьків-одинаків, розлучених, бездітних сімей і самотніх людей. Тому вся структура суспільства змінюється, коли однорідність суспільства Другої Хвилі заміняється різнорідністю цивілізації Третьої Хвилі. На зміну масовості приходить роздробленість.

У свою чергу, сама складність нової системи потребує дедалі ширшого обміну інформацією між її частинами – компаніями, органами влади, лікарнями, асоціаціями, іншими інститутами, ба навіть окремими особами. Це створить величезну потребу в комп’ютерах, цифрових телекомунікаційних мережах і нових засобах інформації.

Водночас зростають темпи технологічного обміну, ділового повсякденного життя. Фактично, економіка Третьої Хвилі оперує на такій високій швидкості, що її основні постачальники ледь утримують темп. Ба більше, оскільки інформація дедалі частіше приходить на зміну сировині, праці та іншим ресурсам, країни Третьої Хвилі стають менш залежними від партнерів Першої і Другої Хвилі (ми не маємо на увазі торгівлю). Вони усе більше прагнуть співробітничати одна з одною. Згодом багато робіт, які виконують зараз у країнах із дешевою робочою силою, стануть галуззю застосування високих технологій, та й зараз вони уже виконуються там швидше, краще і дешевше.

Іншими словами, ці зміни ставлять під загрозу безліч існуючих економічних зв’язків між передовими країнами і тими, що розвиваються. Проте, повний розрив малоймовірний. Неможливо зупинити забруднення навколишнього середовища, хвороби й імміґрацію до країн Третьої Хвилі.

Багаті країни не зможуть вижити, якщо бідні країни вестимуть екологічну війну. Через це напруженість між цивілізацією Третьої Хвилі і двома попередніми цивілізаціями буде наростати, а нова цивілізація може з успіхом боротися за ґлобальну гегемонію так само, як це робили модернізатори Другої Хвилі щодо своїх попередників – представників Першої Хвилі – кілька століть тому.

Будучи усвідомленою, ця концепція конфлікту цивілізацій допоможе нам зрозуміти сенс багатьох, здавалося б, випадкових явищ, наприклад, сьогоднішніх спалахів націоналізму. Націоналізм – це ідеологія національної переваги, що є породженням індустріальної революції. Так, коли тільки-но аграрні суспільства Першої Хвилі намагаються почати або завершити свою індустріалізацію, вони відчувають потребу в атрибутах національного статусу. Колишні совєцькі республіки, такі як Україна, Естонія або Грузія наполягають на самовизначенні та вимагають застарілих державних символів: прапора, армії та валюти, що визначали статус нації під час Другої Хвилі або індустріальної ери.

Світові високих технологій важко зрозуміти мотивації ультра-націоналістів. Їхній самовдоволений патріотизм робить кумедне враження. Це нагадує країну Фрідонію з фільму братів Маркс Качиний суп, у якому висміюється почуття національної переваги у воюючих вигаданих націй.

Навпаки, націоналістам незрозуміло, чому деякі нації дозволяють іншим зазіхати на їхню “священну” свободу. Проте “ґлобалізація” бізнесу та фінансів, необхідна для розвитку економіки Третьої Хвилі, постійно ламає національні “суверенітети”, які так ревно боронять нові націоналісти.

Економіка змінюється під впливом Третьої Хвилі, тому націоналісти змушені відмовлятися від частини свого суверенітету і приймати дедалі ширший економічний і культурний натиск країн Третьої Хвилі. У той час як поети й інтелектуали економічно відсталих реґіонів складають національні гімни, поети й інтелектуали країн Третьої Хвилі оспівують цінності “світу без кордонів” і “світової самосвідомости”. У результаті, сутички, які відбивають гостре розходження інтересів двох протилежних цивілізацій, можуть спровокувати в майбутньому найжахливіші кровопролиття.

Якщо сьогоднішній переділ світу з двох на три частини здається зараз менш ніж очевидним, то це лише тому, що перехід від економіки Другої Хвилі, заснованої на тягловій силі, до економіки Третьої Хвилі, заснованої на силі інтелекту, ще ніде не закінчився.

Навіть у США, Японії та Европі локальна боротьба за владу між елітами Другої і Третьої Хвиль іще не завершена. Важливі інститути і сектори Другої Хвилі залишилися, і політичне лобі Другої Хвилі дотепер утримується при владі. Суміш елементів Другої й Третьої Хвиль у кожній високорозвиненій країні дає свої характерні формації. Проте, загальний напрямок цілком ясний. Ґлобальні перегони виграють країни, які завершать свій перехід до Третьої Хвилі з мінімальними внутрішніми непогодженостями і безладом.

Тим часом, історичний перехід від двочастинного світу до тричастинного може урухомити жорстоку боротьбу на планеті, позаяк кожна країна намагатиметься знайти собі місце у виникаючій триярусній структурі впливів. За всім цим монументальним розподілом сил лежить зміна ролей, пріоритетів і природи знань.

РОЗДІЛ III. ОСНОВНИЙ РЕСУРС

Якщо ви читаєте цю сторінку, ви маєте приголомшливу здатність – ви письменні. Іноді нам здається дивним той факт, що наші предки були неписьменними. Ні, не дурнями, чи неуками, а просто неписьменними. Вони не могли ні читати, ні рахувати, а ті окремі, хто осягнув цю нехитру “науку”, відразу ставали небезпечними для суспільства. Наприклад, в звертанні Авґустина до всіх християн містилося дуже дивне застереження: триматися подалі від людей, які можуть додавати або читати. Вважалося очевидним, що вони “підтримують зв’язок із дияволом”.

А всього лиш за тисячу років після цього ми спостерігаємо, як “майстри лічби” викладають своїм учням основи комерційних справ.

Про що це свідчить? Про те, що ті найпростіші навички, які нам найчастіше здаються абсолютно природними в сьогоднішній роботі, – це плід багатовікового, тисячолітнього культурного розвитку. Традиції китайських, індійських, арабських торговців сполучаться із західним досвідом, і все це є безцінною спадщина, яка служитиме опорою сучасним діловим людям усього світу. Багато поколінь потрудилися над тим, щоб власною працею, застосовуючи й адаптуючи накопичені знання, помалу домогтися цього. Знання – ось те, на чому заснована вся економічна система. І всі ділові об’єднання у певному сенсі залежать від цього чинника, який сформувався в суспільстві.

На відміну від капіталу, робочої сили і землі, цей фактор зазвичай не згадується економістами і діловими людьми при підрахунку затрат на виробництво продукції. Проте, в наші часи це один з найважливіших ресурсів.

Ми з вами живемо тоді, коли вся структура людських знань похитнулася. У процесі подібних змін зруйнувалися старі бар’єри. Тепер людство не просто накопичує нові факти. Ми піддаємо реконструкції не тільки окремі фірми та компанії, але й цілі економічні системи.

Відбувається повна реорганізація “виробництва і розподілу” знань, змінюються і знакові системи, які використовують для їхньої передачі. Що це значить? Це значить, що ми створюємо нові інформаційні мережі, використовуючи дивовижні засоби взаємодії один з одним, будуючи незбагненні послідовності, створюючи нові теорії, тези й образи, базуючись на незвіданих припущеннях, нових мовах, кодах і логічних висновках. Економічні та політичні структури, а також окремі люди мають таку кількість надлишкових даних, які й не снилися попереднім поколінням.

Але найважливіше за все те, що ми навчилися погоджувати наявні дані, розглядаючи їх у певному контексті, і тим самим перетворювати їх на інформацію; гори інформації, які утворилися, ми знову узагальнюємо, вибудовуючи дедалі більше й більше нових структур інформації, перетворюючи інформацію в знання. Звичайно, не всі ці знання можна назвати “правильними”, фактичними або навіть обґрунтованими. Величезна частина наших, як ми це називаємо, знань складається з нічим не підтверджених припущень, уривчастих відомостей, непомітно проведених аналогій і містить у собі не тільки логічну, безсторонню інформацію, але й наші особисті цінності, емоції, не кажучи вже про уяву та інтуїцію. Саме цей гігантський стрибок в інтелектуальній сфері суспільства – а не комп’ютеризація і не фінансові маніпуляції – пояснює розвиток так званої економіки Третьої Хвилі.

Алхемія інформації

Чимало змін в інтелектуальній системі суспільства викликані безпосередніми змінами в сфері бізнесу. Ця “система знань” важливіша для нормального існування будь-якої фірми, аніж банківська, політична чи енергетична система.

Ба більше, жоден бізнес не відкрився б, якби не існувало мови, культури, інформації й технології. Існує ще глибша залежність: із усіх ресурсів, необхідних для того, щоб розбагатіти, знання – найрухливіший.

Візьмемо, приміром, масову продукцію Другої Хвилі. На забруднюючих навколишнє середовище фабриках нерозумно перебудовувати виробництво задля випуску нової продукції. Для цього потрібні дорогі засоби виробництва і матеріали, кваліфіковані реґулювальники та інші фахівці, а в результаті – час, упродовж якого устаткування не буде задіяне і завдаватиме самих лише втрат. Ось чому ціна на продукцію, яку випускали величезними партіями, постійно знижувалася. Це породило теорію про економію на масштабі. Але нові технології перевернули теорії Другої Хвилі з ніг на голову. Замість масових партій, ми тепер прагнемо до індивідуалізації. Результатом цього стали компанії, які виробляють товари або послуги, орієнтуючись на певного постійного або майже постійного споживача. Новітні комп’ютерні розробки дозволяють створювати нескінченно різноманітну і недорогу продукцію. А інформаційні технології фактично анулюють ціну цієї розмаїтости і зменшують значення колись основного правила економії на масштабі. Або, наприклад, матеріали. Якщо до верстата підключити комп’ютер і задати йому відповідну програму, він зможе зробити більше деталей, аніж будь-яка людина з такого ж шматка металу.

Мініатюризація, коли деталі і товари стають меншими за розмірами і легшими на вагу, веде до економії під час перевезення і збереження. Розраховане, за допомогою усе тієї ж інформації, до хвилин транспортування означає подальше зниження витрат.

Останні відкриття також призводять до створення цілком нових матеріалів, вживаних у різноманітних галузях, від авіабудування до медицини, і дають можливість заміни одних матеріалів іншими. Глибокі знання дозволяють нам вивчати матеріали на молекулярному рівні і надавати їм необхідних термічних, електричних або механічних властивостей. Єдина причина того, що ми досі возимо величезну кількість сировини на кшталт бокситів, міді або нікелю через усю планету, – це відсутність технологій переробки існуючих у даній місцевості природних ресурсів у необхідні замінники. Як тільки ми знайдемо таку можливість, відпаде необхідність цих перевезень, а в результаті – знову економія. Загалом, знання заміняють і ресурси, і транспортування. Те ж саме можна сказати і про енергію. Кращим доказом того, що знання заміняють будь-які ресурси, стали нещодавні винаходи в галузі надпровідників, що, як мінімум, зменшують кількість енергії, настільки необхідної для випуску кожної одиниці продукції.

До того ж, знання також заощаджують час. Сам по собі час є одним із найважливіших економічних ресурсів, хоча про нього нічого не говориться в балансі будь-якої компанії Другої Хвилі. Час, по суті, залишається наче непомітним внеском. Але в нашу еру стрімких змін можливість заощадити час (наприклад, шляхом швидкісних комунікацій або випереджуючи конкурента в постачанні товару на ринок) може стати вирішальним фактором, тим самим кроком, який відокремлює перемогу від поразки.

Нові знання прискорюють хід подій, ведуть нас в епоху “реального часу” і блискавичної економіки, штовхають час уперед.

Простір також збережений і завойований за допомогою знань. Відділ транспортування компанії General Electric займався будівництвом локомотивів. Відтак, почавши застосування удосконалених засобів передачі інформації та приєднавшись до своїх постачальників, корпорація змогла прискорити проходження інвентаризації в 12 разів і заощадити цілий акр складських помешкань.

Але це ще не усе: удосконалення інформаційних технологій, у тому числі передача документів на відстань, і нові можливості телекомунікацій, заснованих на комп’ютерній мережі й інших відкриттях, уможливили розміщення виробництв удалині від міських центрів, при цьому, знижуючи витрати на транспорт і енергію.

Знання й капітал

Постійно кажучи про те, що комп’ютер багато в чому заміняє людину, ми іноді забуваємо згадати, що він найчастіше заміняє засіб виробництва. Справді, знання є набагато потужнішою противагою силі капіталу, аніж організована праця чи антикапіталістичні політичні партії. Адже, образно кажучи, інформаційний переворот у капіталістичній економіці зменшує витрати капіталу на одиницю товару. Чи це не воістину революційно.

Вітторіо Мерлоні (61 рік) – італійський бізнесмен. Його фірма випускає 10% усіх пральних і миючих машин, холодильників й іншого домашнього устаткування. Його головними конкурентами є шведська компанія Electrolux і голландська Рhilips. За словами Мерлоні, “тепер нам потрібно менше капіталу, аніж було потрібно раніше”, щоб залишитися на тому ж рівні. “Це значить, що навіть небагата країна може бути на висоті з тим же обсягом капіталу, що й 5 років тому”.

Він каже, що причина полягає у розумно розроблених технологіях, які зменшують кількість капіталу, необхідного для виробництва посудомийних машин, електроплит і порохотягів.

Почнемо з того, зауважує Мерлоні, що інтелектуальний капітал заміняє дороге устаткування. Пришвидшуючи процес взаємодії заводів і фабрик із ринком і дозволяючи заощаджувати на невеличких партіях товару, досягнення в галузі інформації відкрили нові шляхи до зменшення кількости деталей і готових товарів на складах і залізничних перегонах. І в один прекрасний день ті жахаючі витрати на збереження, які раніше сягали 60%, були урізані.

Досвід Мерлоні запозичили провідні компанії США, Японії та Німеччини; прискорена схема доставки, заснована на комп’ютерних інформаційних мережах, завдала нищівного удару по майнових витратах. Зменшення кількости товарів на складах, звісно ж, впливає не тільки на складський простір і плату за нерухомість, але також значно зменшує податки, страхування й інші платежі.

І, хоча, вартість комп’ютерів, оргтехніки і програмного забезпечення може бути високою, Мерлоні вважає, що загальна економія забезпечує його фірмі менші витрати капіталу на ту ж роботу, аніж він їх робив у минулому.

Майкл Мілкен, котрий має неабиякий досвід у сфері інвестування, узагальнив усе це в п’яти словах: “Людський капітал замінив грошовий капітал”. І все це тому, що знання зменшують потребу в сировину, праці, часі, просторі, капіталі й інших ресурсах, стаючи незамінним засобом – основним ресурсом сучасної економіки, цінність котрого постійно росте.

РОЗДІЛ IV. ЯК МИ РОБИМО ГРОШІ

У 1956 році владний совєцький лідер Нікіта Хрущов промовив найвідомішу свою фразу: “Ми вас поховаємо”. Він мав на увазі, що через кілька років комунізм історично пережене капіталізм. Фраза містила також погрозу військової поразки і розлетілася по всьому світі.

Мало хто в той час міг припускати, наскільки революція в західній системі створення капіталу змінить світовий військовий баланс і природу війни як таку.

Хрущов (як і чимало американців) не знав, що 1956 рік був також першим роком, коли в Сполучених Штатах “білі комірці” та службовці кількісно переважили фабричних робітників із “блакитними комірцями” – перший показник того, що економіка димарів Другої Хвилі зникає, а народжується нова економіка Третьої Хвилі.

Щоб зрозуміти незвичайність змін, які відбуваються, і усвідомити ще серйозніші зміни, які чекають на нас попереду, потрібно розглянути основні риси економіки Третьої Хвилі. Тут (із ризиком незначного повторення) ми знайдемо ключі не тільки до прибутковости бізнесу і світової конкуренції, але й до політичної економії XXI сторіччя.

1. Фактори виробництва

Тоді як у минулому праця, земля, сировина і капітал були основними факторами виробництва в економіці Другої Хвилі, знання в широкому сенсі, тобто дані, інформація, образи, символи, культура, ідеологія та цінності, тепер є центральним ресурсом економіки Третьої Хвилі.

Як ми вже бачили, відповідні дані, інформація і знання дозволяють знизити всі інші вкладення для створення капіталу. Але поняття знань як “основної складової” ще не стало узвичаєним. Більшість економістів і бухгалтерів і далі помиляються, відкладаючи упровадження цієї ідеї через труднощі втілення.

Революційною економіку Третьої Хвилі робить той факт, що, коли земля, праця, сировина і, можливо й капітал можуть розглядатися як обмежені ресурси, то знання фактично невичерпні. На відміну від доменної печі або заводської лінії, знання можуть використовуватися водночас двома компаніями. І ці компанії можуть використовувати їх, щоб створити ще більше знань. Таким чином, теорії економіки Другої Хвилі, які засновуються на обмежених, вичерпних ресурсах, непридатні для економіки Третьої Хвилі.

2. Невловимі цінності

Якщо вартість компанії Другої Хвилі могла бути оцінена за матеріальними активами, такими, як будинки, машини, акції, запаси, то вартість фірми Третьої Хвилі усе більше й більше полягає в її можливості одержувати, створювати, поширювати і застосовувати знання стратегічно і безпосередньо в ході роботи. Реальна вартість таких компаній як Compaq або Kodak, Нitachi або Siemens залежить більшою мірою від ідей та інформації в головах їхніх службовців і в банках даних, патентів, контрольованих цією компанією, аніж від вантажівок, заводського устаткування й інших матеріальних активів, якими вона може володіти. Таким чином, капітал сам по собі дедалі більшою мірою ґрунтується на невловимих цінностях.

3. Індивідуалізація

Серійне виробництво, як визначальна характеристика економіки Другої Хвилі, застаріває усе більше й більше, оскільки фірми встановлюють інфоємні, найчастіше автоматизовані виробничі системи, сприйнятливі для безконечних недорогих змін. Справді революційним результатом є індивідуалізація серійного виробництва.

Просування до витончених гнучких технологій сприяє розмаїтості і наповнює споживчий ринок так, що магазин Wal-Маrt може запропонувати на вибір своїм покупцям біля 110 тисяч товарів різноманітних типів, розмірів, моделей і кольорів. Але Wal-Mart – це масова торгівля. Дедалі ширше масові ринки самі собою розбиваються на різноманітні ніші, оскільки потреби покупців стають розмаїтішими, а краща інформація дасть можливість бізнесменам виявляти й обслуговувати мікроринки. Спеціальні крамниці, салони, супермаркети, домашні телевізійні системи купівлі, комп’ютерні системи покупки, поштові й інші системи забезпечують зростання різноманітности каналів, якими виробники можуть пропонувати свої товари споживачам на дедалі індивідуалізованішому ринку. Коли ми писали Приголомшення від Майбутнього наприкінці 1960-х, продавці-мрійники почали говорити про “ринкову сеґментацію”. Сьогодні вони зосереджують свої інтереси не на “сеґментах”, а на “частинках” – сім’ях або навіть окремих людях. Та й реклама націлюється на дедалі дрібніші сеґменти ринку, досяжні завдяки усе індивідуалізованішим засобам масової інформації. Серйозна руйнація масової аудиторії підкреслюється кризою колись великих телевізійних систем АВС, СВS, NBC, у той час як Tele-Communications Inc. у Денвері повідомляє про волоконно-оптичну систему, здатну забезпечити глядачам 500 взаємодіючих каналів телебачення. Такі системи засновані на припущенні, що продавці спроможуться підбирати покупців із ще більшою точністю. Одночасна індивідуалізація виробництва, розподілу та комунікацій революціонізує економіку і просуває її від однорідности до крайньої розмаїтости.

4. Робота

Змінюється навіть робота як така. Некваліфікована, по суті, взаємозамінна фізична робота урухомлювала економіку Другої Хвилі. Масова, фабрична освіта готувала робітників до рутинної, повторюваної праці. Навпаки, Третя Хвиля супроводжується зростаючою індивідуалізацією праці, оскільки кваліфікаційні вимоги стрімко зростають. Фізична сила здебільшого компенсована. Так, некваліфікованого робітника, який пішов сам або був звільнений, можна швидко замінити із невеликими витратами. І навпаки, зростання рівня спеціалізованих навичок, необхідних економіці Третьої Хвилі, робить пошук підхожої людини з підхожою кваліфікацією важчою і дорожчою справою. Незважаючи на можливий конфлікт із конкурентами, багатьма іншими безробітними, двірник, звільнений із гігантської оборонної компанії, може одержати роботу двірника при школі або страховій компанії. Проте, інженер-електронник, який пропрацював роки, будуючи супутники, може і не мати знань, необхідних інженеру з проблем навколишнього середовища. Гінеколог не може працювати нейрохірургом. Зростаюча спеціалізація і швидка зміна кваліфікаційних вимог знижують взаємозамінність праці. З розвитком економіки очікуються подальші зміни в співвідношенні “безпосередньої” та “непрямої” праці. З традиційної точки зору “безпосередні” або “виробничі” робітники – це ті робітники, що перебувають на заводі і безпосередньо виробляють продукцію. Вони ж виробляють додаткову вартість. Усі інші описуються як “невиробничі”, або ті, хто робить лише “непрямий” внесок. Сьогодні ця відмінність стирається, позаяк кількісне співвідношення виробничих робітників до “білих комірців”, технічних і фахових робітників дедалі зменшується. Зрештою, вартість, вироблена “непрямою” працею, досягає (якщо не перевершує) рівня вартости, виробленої “безпосередньою” працею.

5. Нововведення

Американські фірми зіштовхуються із потужною конкуренцією з боку економік Японії та Европи, які давно ліквідували економічні наслідки Другої Світової війни. Щоб конкурувати, потрібні постійні нововведення – нові ідеї товарів, технології, виробництва, маркетингу і фінансів. Кожен місяць в американських супермаркетах з’являється близько тисячі нових виробів. Ще до того, як 386 модель комп’ютера була повністю замінена на 486, новий, 586 мікропроцесор уже був у процесі розробки.

Таким чином, далекоглядні фірми заохочують прояв робітниками ініціативи, пошук нових ідей, а при необхідності навіть відмову від звичних технологій.

6. Масштаб

Робоча одиниця зменшується. При виробництві більшости виробів масштаб операцій мініатюризується. Величезне число робітників, які виконують великий обсяг однакової фізичної роботи, заміняється малим числом диференційованих робочих бригад. Великий бізнес стає меншим, малий бізнес теж зменшується. IBM із 370 тисячами робітників приречена на витіснення малими виробниками в усьому світі. Щоб вижити, вона звільняє багатьох робітників і ділиться на 13 окремих, дрібніших ділових одиниць. У системі Третьої Хвилі ефект масштабу зводиться нанівець витратами складности. Чим складніше фірма, тим менше ліва рука може передчувати те, що далі робитиме права. Проблеми множаться, що може переважити будь-які сподівані вигоди кількісного характеру. Стара ідея “чим більше, тим краще” дедалі сильніше застаріває.

7. Організація

У боротьбі за сприйнятливість до змін компанії змагаються у швидкості руйнування бюрократичних структур Другої Хвилі. Ринки, технології та потреби споживачів змінюються в наші дні настільки швидко і чинять такий різноманітний вплив на фірму, що бюрократична одноманітність приречена на загибель. Триває пошук якісно нових форм організації. Так, наприклад, популярний зараз “реінженеринґ” – це спроба реорганізовувати фірму відповідно до процесів, а не до ринків чи окремих сфер виробництва.

Порівняно стандартизовані структури дозволяють організувати матричні організації, проектні команди “аd hocratic”, центри прибутку, так само як і різноманітні стратегічні спілки, спільні підприємства, консорціуми, які найчастіше перетинають національні кордони. Через те, що ринки змінюються постійно, їхнє розташування стає менш важливим, аніж гнучкість і здатність до маневру.

8. Інтеґрація систем

Зростаюча складність економіки потребує усе розвинутіших систем інтеґрації та керування. Так, цілком типовим є приклад продовольчої компанії Nabisco, яка щодня виконує 500 замовлень на сотні тисяч різноманітних найменувань виробів, які доставляються з 49 заводів і з 13 центрів перерозподілу товарів. У той сам час вона повинна брати до уваги більше 30 тисяч різноманітних заходів щодо просування товарів. Керування такими складними структурами вимагає нових форм організації управління і дуже високого ступеню інтеґрації. Це, у свою чергу, призводить до всезростаючого потоку інформації, що проходить через організацію.

9. Інфраструктура

Для того, щоб одночасно стежити за проходженням комплектуючих і готових виробів, синхронізувати дії постачальників, погоджувати поточні плани інженерів і фахівців із збуту, залучати людей, котрі займаються науково-конструкторськими розробками, до потреб виробництва і, крім того, мати чітку картину усього, що відбувається, мільярди доларів були витрачені на створення електронних мереж, які з’єднують між собою комп’ютерні бази даних та інші засоби інформаційних технологій. Ця велика електронно-інформаційна структура, яка найчастіше використовує супутники зв’язку, з’єднує в єдине цілі компанії, пов’язуючи їх також із комп’ютерними мережами постачальників і споживачів. Інші системи об’єднують ці мережі. Японія має намір у найближчі 25 років витратити 250 мільярдів доларів на розвиток швидших удосконалених систем. Білий Дім, у свою чергу, почав активно розвивати зустрічний план “інформаційної супермаґістралі”. І, що б ми не думали про цей план або його метафоричну назву, ясно одне: електронно-інформаційні канали є необхідною складовою інфраструктури економіки Третьої Хвилі.

10. Прискорення

Всі ці зміни ще більше посилюють швидкість операції й угод. Економія швидкости заміняє собою економію масштабу. Конкуренція настільки значна, вона вимагає настільки великої швидкости, що старе правило “час – гроші” дедалі частіше заміняється на “кожен такий проміжок часу коштує дорожче, аніж попередній”. Час стає критичною величиною, що знаходить віддзеркалення в поставках “саме вчасно”, прагненні зменшити тривалість процесу прийняття рішень. Повільний, послідовний аналіз, проведений крок за кроком, заміняється “одночасним інженерінґом”. Компанії вступають у конкуренцію, “засновану на часі”. Описуючи те, що відбувається, Дю Вейн Петерсон, головний менеджер Меррілла Лінча, каже: “Гроші рухаються зі швидкістю світла. Інформація повинна рухатися ще швидше”. Таким чином, безупинне прискорення дедалі більше зближує бізнес Третьої Хвилі з реальним часом.

***

Розглядаючи разом ці десять характеристик економіки Третьої Хвилі, ми бачимо грандіозні зміни в створенні цінностей. Перехід Сполучених Штатів, Японії та Европи до цієї нової системи є найважливішою зміною у світовій економіці від часів індустріальної революції.

Ця історична трансформація, яка набирала швидкости від початку до середини 70-х років, уже достатньо далеко просунулася до дев’яностих. На жаль, багато чого з американської економічної думки виявилося при цьому позаду.

Переклав А.П.