Перш ніж розпочати розгляд цього питання, потрібно сказати, що проблема груп інтересу, як і проблема громадянського суспільства, є майже абсолютно новою і недослідженою темою для української політичної науки. Мало того, стосовно цієї тематики внаслідок специфіки системи, в якій ми довгий час перебували, в наших умах виробились певні стереотипи, переважно негативного забарвлення. Особливо чітко це можна простежити на прикладі груп інтересу, їх визначення та ролі у суспільстві. З поняттям “громадянське суспільство” ситуація була дещо іншою. Але і його трактування значно відрізнялось від західного або було відсутнім взагалі. Основна відмінність у розумінні терміну “громада” полягала, на мою думку, в тому, що, на противагу західному розумінню цього терміну, де громада і громадянське суспільство створювались, а головне, існували задля індивіда, у нас громада створювалась і існувала задля самої громади, так само, як і громадянське суспільство. Це означає, що у цьому випадку інтерес індивіда, як і сам індивід, відсувались на друге місце, основним був інтерес загалу, гурту.

Потрібно сказати, що такий підхід і став підґрунтям для негативного трактування поняття груп інтересу. Адже він абсолютно заперечував існування плюралізму думок. Це, поміж іншим стало причиною того, що сьогодні теми, які стосуються груп інтересу, громади, громадянського суспільства, фактично, для нас є новими і недослідженими. Тому розгляд цієї теми, на мою думку, є надзвичайно актуальним сьогодні.

Отож, переходячи безпосередньо до розгляду означеної теми, гадаю, треба дати визначення, що ж таке групи інтересу, громада, громадянське суспільство. Групами інтересів називають “добровільні об’єднання людей з формальною основною структурою, в яких особисті вимоги поєднуються з матеріальною, духовною, суспільною користю і котрі виражають себе всередині своєї організації або за допомогою співробітництва і впливу висловлюються стосовно інших груп і політичних інститутів” (1). На такому загальному визначенні сходиться як вітчизняна, так і зарубіжна політична думка. А от щодо визначення понять “громада” і “громадянське суспільство”, як на мене, не існує такого консенсусного визначення. Враховуючи це, спробую висловити свою думку щодо цього питання. Вважаю, що громада, так само як і групи інтересів, переважно є добровільними об’єднаннями людей навколо якогось інтересу, мети. Основна ж її відмінність від груп інтересу є та, що громада переважно не має якоїсь формалізованої структури. Й об’єднуватись вона може для ефективнішого впливу не лише на зовнішнє середовище, а й своє, внутрішнє. Сукупність усіх громад і складає громадянське суспільство, що, як і групи інтересів, є невід’ємною складовою будь-якого суспільства, якому властива висока міра внутрішньої диференціації соціальної структури і, відповідно, інтересів. Мало того, ступінь розвитку громадянського суспільства є показником його демократизації. І якщо в тоталітарному, авторитарному суспільстві чи інших недемократичних формах групи інтересу все одно існуватимуть (хоча їх функції, роль будуть вже дещо іншими), то громадянське суспільство саме своїм існуванням заперечує недемократичні режими.

Давши в загальному визначення центральних понять, перейдемо безпосередньо до теми місця і ролі груп інтересу у системі “держава – громадянське суспільство”. У структурі будь-якого демократичного суспільства громадянське суспільство й держава є одними з базових його елементів. Співвідношення між ними, як уже зазначалось, і визначає ступінь розвитку демократії (чим більша сфера громадянського суспільства, тим суспільство є демократичнішим взагалі, і навпаки – чим більша сфера впливу держави, тим більше воно віддаляється від демократичних норм). Так само, як вже було сказано, групи інтересів притаманні будь-якому типові політичної системи. З єдиною відмінністю: функції та методи їх впливу, залежно від типу системи, відрізняються.

Як відомо, основною метою будь-якої групи інтересу є забезпечення реалізації інтересу. І в процесі реалізації даного завдання, головним для неї є визначити той елемент, який максимально міг би сприяти досягненню поставленої мети. Ось тут і постає основна відмінність у функціонуванні груп інтересу у демократичній і недемократичній системах. Адже, на думку більшости дослідників недемократичних типів суспільства, у таких системах єдиним і основним елементом є держава, котра домінує у всіх сферах суспільного життя. Громадянське ж суспільство у такій ситуації або відсутнє взагалі, або є настільки малорозвинутим, що присутність його перетворюється у формальність. В такій ситуації природним є те, що основним і єдиним об’єктом зацікавлення для груп інтересів є держава та її інститути. У варіанті ж демократичного суспільства інтереси можуть задовольнятись на рівні громад. На підтвердження цієї тези наведу думку одного з американських дослідників проблем груп інтересу Девіда Трумена, який у книзі “Управлінський процес. Політичні інтереси і суспільна думка” розрізняє два стани груп інтересів. Вчений вважає: “Група інтересу часто переходить у деякий новий стан, набуває деяких специфічних рис, якщо вона у своєму прагненні досягнути цілі діє через урядові інститути” (2). Такі групи Трумен для полегшення аналізу виділяв і називав політичними (хоча пізніше визначення “політичні” часто опускалось). Фактично, у сучасному розумінні Трумен дає визначення груп тиску як варіанту груп інтересу, які намагаються впливати на урядові структури. Але існує ще один спосіб реалізації інтересу – це рівень громадянського суспільства, який, на думку деяких дослідників, є набагато ефективнішим, адже вимагає менших матеріальних і часових затрат. Також, як зазначають прихильники ліберальної теорії демократії, чим більше груп інтересу намагається задовольнити свої інтереси на рівні громадянського суспільства, тим більший рівень демократизації системи. Для кращого розуміння цього механізму проілюструємо його дію на практиці. Припустимо, що для мешканців певного району однією з нагальних потреб є будівництво школи. Фактично, існують два шляхи реалізації поставленої мети. Перший полягає у організації тиску на місцеві органи влади з метою виділення коштів на будівництво. Дуже часто він є досить-таки складним, адже тут потрібно враховувати всю специфіку бюрократичного апарату – необхідність переконання чиновників у будівництві школи – заяви, зустрічі з керівництвом, час на прийняття і розгляд питання тощо. Навіть коли рішення вже прийняте, потрібен час для того, щоб воно пройшло певну бюрократичну процедуру, доки почнеться практична реалізація. На все це потрібно багато часу, а також матеріальних витрат. Другий шлях, на мою думку, набагато коротший і ефективніший. Адже передбачає пошук коштів всередині самої громади. Це може бути збір коштів з жителів району чи пожертви певних меценатів. Така процедура є набагато ефективнішою як з точки зору затрат часу, грошей, так і з позицій залучення, а отже, відповідальности усіх сторін, зацікавлених у вирішенні питання.

Як наслідок – збудована школа стає “витвором” громади реґіону, вона функціонує ефективніше, адже більшість мешканців відчуває свою безпосередню причетність до зробленої доброї справи. Зрозуміло, описаний варіант багато в чому є ідеальним і вимагає високого ступеня свідомости і організації суспільства. Та він успішно реалізовується у країнах з високим рівнем розвитку демократії. Тому, що б там не казали скептики, ми повинні максимально сприяти розвиткові громадянського суспільства в Україні. А це, у свою чергу, дозволило б більш ефективно реалізовувати інтереси кожного індивіда.

1) Групи інтересів // Політичні дослідження. – 1992. – №5, 6, с.163.
2) Truman O.B. The Governmental Process. Political interests and public opinion. – №4. – 1971.