зміст

Щастя матері терориста

23-річний Франц Йосиф спокійно споглядав руйнування віденських фортифікацій, коли несподівано з-за муру вискочив молодий кравецький челядник, угорець Янош Лібеньї, і завдав Цісареві удару стилетом у шию. Рана, на щастя, була не смертельною, однак нападника таки треба було 26 лютого 1853 року повісити. Незважаючи на високі кошти страти (кат Гайнріх Вілленбахер брав 9 ринських 25 ґрайцерів за кожного приреченого або 15 ринських за пару), Цісар, всупереч намовам міністра скарбниці, не лише не скористався правом помилування, але й віддав наказ додатково призначити матері засудженого до страти пожиттєву пенсію.

Щаслива матір голосно вихваляла цісареву ласку і щодня гаряче молилася за Монарха під час ранкової служби Божої у церкві Фотіфкірхе, поставленій на місці невдалого замаху.

Алергічна висипка

Незважаючи на усі зусилля лікарів, найясніший Пан, побачивши журналістів, одразу вкривався алергічною висипкою.

Добра нагода позбутися цієї недуги трапилася у 1873 році. До Відня, де відбувалася Всесвітня Виставка, прибув 120-особовий почт перського шаха Насір ад-Діна з династії Каджар. По дорозі гості знищили дощенту наданий їм у користування цісарський потяг, а відтак систематично руйнували палац Лаксенбурґ, де оселилися. Їхня поведінка такою мірою відрізнялася від европейських норм, що віденські журналісти нарекли її ““варварством”.

У той сам час шах – задля дотримання психічної гігієни – попросив дати йому змогу побачити процедуру страти. Повішення за австрійським зразком настільки йому сподобалося, що він попросив ще.. На жаль, до розпачу дипломатичного протоколу, в усій монархії не було саме тоді нікого, на кого б очікувала ц.-к. мотузка.

– Це нечувано! – обурився шах у розмові з Францом Йосифом I. – А де ж, в такому разі, оті журналісти, котрі так підло про мене писали?

Незважаючи на ці та наступні наполягання шаха і його міністрів, наш Добрий Пан так і не скористався з нагоди позбутися алергічної висипки.

Історичний заєць

9 грудня 1848 року, на сьомий день після посідання трону, Цісар Франц Йосиф застрелив у околицях Оломуньця свого першого зайця. Здобич із щирим захватом вітав увесь Двір, заповідаючи вісімнадцятирічному монархові велике, блискуче майбутнє.

І справді – до 1908 року, коли виповнилася шістдесята річниця його володарювання, Цісар власноручно застрелив 50600 тварин, а через 8 років, віддаючи Богові душу, він мав на особистому рахунку уже 55000 трофеїв. Цісарською здобиччю були щороку в середньому 850 оленів, кабанів, сарн, диких кіз тощо. Це чимало, хоча Франц Йосиф ніколи, навіть коли у нього виникли поважні клопоти із зором, не вживав рушниці з оптичним прицілюванням.

Своїм найбільшим здобутком Найясніший Пан уважав могутнього російського ведмедя, якого він поклав із відстані у 80 кроків “фантастичним пострілом помежи очі” 18 лютого 1874 року на полюванні з царем Алєксандром II під час візиту у Петербурзі.

А історичного першого сіряка регулярно демонстрували для публічних оглядин у замку в Оломуньці аж до 1916 року з нагоди цісарських уродин і в річницю першого полювання Монарха. Найкращі учні навколишніх шкіл могли в нагороду погодувати зайчика морквиною.

Демонстрація на підлозі

У жовтні 1851 року, під час відвідин Коллеґіум Маюм Яґайлонського університету Франц Йосиф зволили послизнутися і гепнутися. Професори, побачивши Його Величність на землі, негайно полягали поруч.

Молодий Цісар, щиро турбуючись про здоров’я своїх підданих, віддав наказ, аби завше усі краківські авдієнції відбувалися у залах із дерев’яними, а не кам’яними підлогами, “на яких легко Hexenschuss”. Університетські професори, окрім того, отримали дозвіл носити приватні тоги – значно функціональніші, позаяк вони не так швидко протиралися на колінах, як мундири державних службовців.

Ласки, Найясніший Пане!

Під час усієї інспекційної мандрівки [Цісаря] Галичиною згромаджений уздовж залізниці люд, побачивши цісарський потяг побожно ставав навколішки та здіймав шапки; на вокзалах у Ланьцуті, Пшеворску, Ярославі, Перемишлі та Львові до вікна салону вкидали прохальні листи. Особистий лікар Цісаря д-р Керцль умовляв Монарха, аби той не брав цих листів до рук: у Галичині в той час побутувала епідемія холери. Однак Цісар із притаманною йому відвагою власноручно вкидав листи з мікробами до особливої скриньки у вагоні.

В той сам час на станціях, які минав цісарський потяг, таємні агенти поліції масово арештовували прохачів, звинувачуючи їх в організації замаху на Найяснішого Пана.

Повернувшись до Відня, Цісар дарував провину усім авторам прохань, порекомендувавши – як вияв особливої ласки – звільнити їх із в’язниць.

Шкідливий донос

Викликаний перед найясніші цісарські очі шеф сараєвської поліції д-р Едмунд Ґерде мусив виправдовуватися за брутальність з якою австрійська поліція ставилася до боснійських політичних в’язнів.

– Мені повідомляють, – казав, вимахуючи жмутком паперів, Франц Йосиф, – що слідчий поліції в Сараєво Віктор Івасюк вмочує перо у каламар, зроблений із черепа одного з боснійських революціонерів, якогось Зераїча!..

– Я розслідую цю справу, Найясніший Пане, і негайно доповім, – схилився д-р Ґерде.

Через два тижні на цісарському робочому столі опинився рапорт, в якому повідомлялося, що усю документацію інспектор Івасюк провадить згідно з приписами, робить це вчасно і вичерпно, а водночас можна помітити, що в школі інспектор брав уроки каліграфії.

– Ото тобі й на, як же ж обережно треба судити про людей, – розповідав із полегшею на серці 83-річний Цісар родичам. – Я ледь оце не зламав кар’єри порядному чоловікові.

Легковажний спадкоємець

Гаврила Принципа – чоловіка, котрий 28 червня 1914 року застрелив у Сараєві спадкоємця трону Франца Фердинанта та його дружину Софію, – не вільно було повісити, позаяк у день замаху йому було 19 років та 11 місяців. Місяць, якого бракувало до повноліття, врятував молодикові життя.

– Я завжди казав, що цей Фердинанд страшенно легковажний – хитав головою Франц Йосиф.– Скільки я разів просив його, аби він ту свою мандрівку до Сараєва переніс на кінець липня.

Переклав Андрюс Вишняускас

Перекладено за виданням: Mazan L. Zdarzenia z zycia naszego Monarchy. Krakow, 1996.