зміст

1. Що означає сьогодні “бути членом Міжнародної Амністії”?

Членство в МА завше означало протест проти державного насильства над індивідами, а особливо тими, які скористалися своїми правами на втілення основних людських свобод – слова, зборів, створення незалежних організацій. Така позиція залишається незмінною упродовж усіх 40 років існування всесвітнього руху Міжнародної Амністії, який виступає на захист фундаментальних прав людини.

Натомість, змінювалася – і досі змінюється – сфера порушення державою прав, які від народження належать людським істотам. Крах багатьох державних структур у низці країн, що розвиваються, який стався внаслідок боротьби за владу, а також поглиблення злиднів сотень мільйонів мешканців цих країн, – усе це призводить до внутрішніх конфліктів, під час яких жертвами порушення прав людини стають з огляду на етнічну приналежність чи віровизнання значні групи населення. Людей масово убивають, ув’язнюють та катують уже не тільки за те, “що вони сказали”, але й за те, “ким вони є”.

Частина провини лягає на уряди держав, які вважають себе демократичними країнами, що ними керує закон. Неналежне дотримання цими урядами міжнародних конвенцій, покликаних ґарантувати захист прав людини і обов’язково реаґувати на порушення цих прав, де б вони не трапилися, посилюють почуття безкарности у тих, хто порушує людські права. Подібна нехіть до задекларованої у підписаних конвенціях міжнародної солідарности в обороні людських прав нерідко зумовлена економічними інтересами та національним егоїзмом, що особливо виразно помітно у випадках порушень конвенцій, які стосуються долі біженців.

За цих обставин член МА, де б він не мешкав, залишаючись вірним етосові своєї Організації, має дедалі більше роботи, однак завше йдеться про захист прав іншої людини на життя, почуття особистої безпеки, гідність та можливість користуватися елементарними політичними та громадянськими правами.

2. Якої філософії дотримується член МА, що відрізняє його від активістів інших громадських організацій? Чи можна говорити про якусь особливу філософію амністера?

Не думаю, що член МА мав би у своїй філософії значно відрізнятися від діячів інших неурядових організацій подібного спрямування. Втім, я не уявляю собі свідомого діяча Міжнародної Амністії, котрий у власній ієрархії вартостей не мав би окреслених пріоритетів. Вони такі: повага до людської гідности, визнання пріоритетности людського індивіда, ставлення до органів влади (будь-яких органів влади!) як до підпорядкованих суспільству утворень, протест проти будь-якого насильства і солідарність із тими, хто страждає від насильства, незалежно від його раси, національної приналежности та віросповідання, рівність кожної людської істоти перед законом. Я також не можу собі уявити діяча МА, якому не були б притаманні співчуття до людських страждань і внутрішня потреба захистити іншу людину, незважаючи на наслідки, а отже – відвага. Це насамперед стосується тих, хто заступається за жертв апарату насильства, яким у багатьох країнах все ще залишається держава.

3. Світ змінюється, занепадають тоталітарні системи, – чи в цих обставинах всесвітній рух МА не переживає своєрідної кризи, не відчуває себе менш потрібним? Чи можна говорити про кризу МА?

Було б чудово, коли б так було насправді, але ми ще дуже далекі від подібного стану речей. Порушення прав людини дедалі частіше набуває розмірів гуманітарних катастроф у багатьох реґіонах світу й на різних континентах, не оминаючи Европи. Вистачить згадати про трагедію мільйонів тутсі та гуту в африканській Країні Великих Озер – Руанді та Бурунді, сотні тисяч жертв насильства у Сьєрра-Леоне та Східному Тиморі, на теренах колишньої Югославії – у Боснії та Косові; згадаймо і про розширення, незважаючи на запровадження економічних реформ, постійних і систематичних порушень прав людини в Китаї. МА зневажила би сповідувані нею вартості, коли б не виступила із протестом у подібних драматичних обставинах. Отож, постійно відбувається розширення сфери діяльности понад мільйонних лав членів МА. Ми називаємо це розширенням сфери чинности нашого мандату. Таке розширення кожного разу демократично обговорюється із усім понадмільйонним рухом, який діє у понад 100 країнах світу.

А почалося усе від виступу на захист двох португальських студентів, які відбували багаторічні терміни ув’язнення за те, що проголосили тост за свободу власної країни. Їх назвали в’язнями сумління, і цей термін, яким окреслюють людей, котрі, не вдаючись до насильства, користуються своїм правом на свободу слова і за це потрапляють до в’язниці, міцно увійшов до словника юристів і політиків у випадках, коли йдеться про права людини. Пізніше в мандат було включено формулювання про відмову від виконання страт і виключення з репертуару покарань смертної кари, як порушення права кожної людини на життя, протест проти застосування тортур, кровопролиття і виконання свавільних страт. Наступним кроком стала особлива увага до долі жінок, які потерпають від найбільших страждань і принижень там, де відбуваються широкомасштабні порушення прав людини. Те саме стосується й дітей. Відтак в МА в’язнями сумління були визнані ті, хто відмовляється брати у руки зброю і вбивати інших людей, бо так їм наказує сумління (що вже й казати про тисячі 13-15-річних “бойовиків”, втягнутих до озброєних загонів усіма сторонами громадянських конфліктів у країнах Африки). Це ж формулювання було поширене на осіб, ув’язнених за іншу, аніж у більшости, сексуальну орієнтацію. У минуле десятиліття гуманітарні катастрофи – ганьба минулого століття – спонукали членів МА присвятити більше уваги правам біженців, а це, в свою чергу, показало наскільки глибоко закорінені в суспільствах, які пишаються своїм демократичним ладом і повагою до закону, ксенофобія та расистські упередження.

Останні два роки в русі МА точиться “міленіумна” дискусія щодо наступного розширення сфери чинности мандату Організації, яка розглядає варіант охоплення мандатом усіх статей Загальної Декларації Прав Людини, що мені особисто не видається реальним у найближчому майбутньому. Але, який варіант не був би прийнятий на черговому засіданні Міжнародної Ради МА, він стане результатом поглиблених консультацій з представниками МА, які представляють усі її національні середовища, і прийнятий він буде шляхом консенсусу. Отож, ніяк не можна говорити про кризу. Може трапитися так, що у якомусь із великих центрів нашого світового руху нове формулювання мандату суперечитиме ієрархії вартостей декого з індивідуальних членів, і тоді вони вийдуть з МА, хоча певен, вони залишаться її прихильниками. Однак в цьому немає ніякої загрози, позаяк універсальність руху МА приваблює дедалі більше нових членів.

Немале значення для зростання лав Організації мало поширення її активної діяльности на нові терени у Центральній і Східній Європі, коли тільки для цього створилися умови, тобто коли мільйони громадян здобули право на свободу слова, свободу пересування і творення громадянських суспільств. Прикладом цього є сталий розвиток структур МА в Україні та в Польщі, хоча іще більше захоплення у мене викликала нещодавня інформація про діяльність кільканадцяти груп МА в Монголії, і справжня радість охопила мене, коли я взяв до рук їхні чудово видані публікації, де пропагуються універсальні права людини.

4. Які проблеми стоять перед польською структурою МА?

Проблем багато, хоча рух МА у Польщі розвивається стабільно та систематично, хіба що може не так швидко, як нам би хотілося.

Проблеми виникають внаслідок неспівмірности суспільної свідомости та універсальности прав людини, а також через економічні зміни, внаслідок яких швидкий розвиток ринкової економіки продукує з одного боку верству підприємців, поглинутих своєю заможністю, вони ревно охороняють її та використовують загалом згідно із стереотипами, запозиченими з голлівудських фільмів, а в першому поколінні новобагатьків не так багато осіб переймаються долями інших людей, з іншого боку – численні соціальні групи, які живуть у важких умовах і зосереджені на забезпеченні власного виживання. Гадаю, аналогічні проблеми постають і перед українською структурою МА. Ми цьому не дивуємося, а намагаємося систематично працювати, вірячи, що час працюватиме на нас.

На наших теренах Европи суспільна свідомість упродовж життя кількох поколінь формувалася під впливом монолітного пропагандистського апарату, який оповідав нам про права робітничого класу і рівність, про те, що “у всіх шлунки однакові”, водночас замовчуючи універсальні людські права та проблеми свободи особистости. Отож, ми не дивуємося, коли наше прохання підписатися під закликом про звільнення китайського інакодумця чи припинення відстрілу ескадронами смерті “вуличних дітей” у Бразилії наштовхується на реакцію зразка: “Краще потурбуйтеся про наші зарплати й пенсії та займіться нашими дітьми”. Це результат ретельно формованої у нас упродовж поколінь ксенофобії, нетерпимости, страху перед “інакшістю”, групового егоїзму.

Ліки на те, щоб подібних реакцій було дедалі менше, відомі – заповнення прогалин в освіті, усвідомлення найширших суспільних верств в універсальності прав людини, їх невідчужуваності, рівності громадянських, політичних, соціальних, економічних і культурних прав, але насамперед – вказування на спільну відповідальність за дотримання прав людини повсюди на світі, хоча б тому, що порушення їх будь-де є загрозою для прав, якими користуємося ми самі. Це важко і вимагає уяви, але ми й надалі робитимемо свою справу. Наважуся стверджувати, що вже є перші результати: нове покоління, яке погано пам’ятає “старі часи”, сприймає подібні ідеї без опору, воно ставиться до світу значно відвертіше і схильне до міжнародної солідарности.

Усе це має безпосередній вплив на характер польської структури МА: вона складається переважно з молоді, людей одного покоління, я б навіть ризикнув сказати – студентства. Це створює добрі перспективи для розвитку, а водночас становить слабкість, яка полягає у браку стабільности. Зараз ми активно працюємо над тим, аби змінити становище, аби наші дії активно й систематично підтримували різні середовища та соціальні групи, аби членство в МА було гідною справою учня й учителя, студента й професора, батька й сина, не кажучи вже про посла до Сейму, державного службовця високої ранґи чи бізнесмена – останнє, напевне, найважче, але й тут у нас є певні успіхи.

Але говорити треба насамперед не про успіхи, а про проблеми. До них відноситься постійно важке матеріальне становище польської структури МА, зумовлене тими причинами, про які я уже говорив. Відсутність традиції підтримки громадських ініціатив, у першу чергу тих, які не спрямовані на розв’язання внутрішніх проблем, дуже ускладнює пошук власних коштів для діяльности. За цих обставин зобов’язує, а водночас навчає солідарности “понад кордонами” у випадках, коли йдеться про захист прав людини, підтримка нашої діяльности світовим рухом МА, який, однак, завжди вимагає конкретних результатів.

Підсумовуючи, можна сказати, що ми й надалі критично ставимося до власних досягнень у царині розвитку, нам і далі здається, що ми робимо надто мало, аби етос захисту прав людини охопив у нашій країні найширші верстви населення, аби стало зрозуміло, що від цього значною мірою залежатиме, в яких умовах житимуть люди і яким буде світ у наступному столітті – світ, який наче меншає, світ, дедалі ґлобальніший, дедалі більшою мірою взаємопов’язаний. Тому з великим задоволенням ми сприймаємо позитивні оцінки наших зусиль – хоча й не позбавлені критичних акцентів – які долинають з Міжнародного Секретаріату МА. Їх виразом стало визнання три роки тому польської структури МА структурою пріоритетного розвитку, наслідком чого стала активна фінансова підтримка нашої діяльности, поєднана з твердим очікуванням на пристосування нашої внутрішньої структури до стандартів світового руху МА та фахової організації лобістської діяльности, роботу з засобами масової інформації та пошук власних коштів для діяльности. Так само із задоволенням ми сприйняли як свідчення завершення наших внутрішніх “конфліктів росту” той факт, що в червні 2000 року у Польщі відбулося засідання Міжнародного Виконавчого Комітету МА, нашу країну відвідав Генеральний Секретар МА, а завдяки контактам у ЗМІ підвищилася впливовість руху МА у Польщі, коли йдеться про сприйняття його польською громадською думкою.

Чимале значення для нашої діяльности має хороший клімат навколо Міжнародної Амністії, який утворився завдяки “історичній пам’яті” про те, як світова МА свого часу домагалася, скеровуючи тисячі листів до державних органів влади, негайного звільнення багатьох польських в’язнів сумління у похмурі вісімдесяті.

5. Яке питання Ви б поставили собі і відповіли на нього?

Мене завжди вражають питання журналістів про дієвість роботи світової МА, які супроводжуються вимогами повідомити статистичні дані: в якій країні права людини порушуються найбільше, і скільки в’язнів “звільнила” МА своїми скромними листами. При цьому відповіді, де оперують даними, меншими за чотиризначні, не викликають надто жвавої реакції.

Тим часом відповіді на запитання, які починалися б з “най”, і взагалі, оперували б якимись числами, трапляються рідко. Бо ж і як можна порівняти масові засудження до смертної кари за найдрібніші економічні провини у Китаї з різаниною цивільного населення в Сьєрра-Леоне, з невимовними стражданнями мільйонних мас біженців у країнах, які потерпають від внутрішніх конфліктів, з мало не ритуальними зґвалтуваннями жінок в Боснії, з трагедією жертв порушення прав людини у Чечні, Афґаністані, Бангладеш, з трагедією дітей у багатьох країнах світу, от хоча б із стратами неповнолітніх у Сполучених Штатах Америки чи ксенофобськими діями прикордонників та поліції щодо біженців у демократичних країнах Західної Европи? І як можна говорити про кількість людей, звільнених з камер смертників, з катівень чи в’язниць, зваживши на те, що ніяка влада не розповість нам, що звільнила людину через те, що хтось за неї заступився, а скаже, що так сталося, бо вона (влада) добра, або принаймні не така погана, як про неї говорять.

Однак відповідь таки є, але сформульована по-іншому. Вона міститься у тисячах листів, які надходять до Міжнародної Амністії від тих, які найтеплішими словами дякують її діячам за пам’ять про долю в’язнів, тих, хто не сумнівається у тому, що вцілів лише завдяки тому, що десятки, а іноді й сотні тисяч амністійних листів будили світову громадську думку, яка виступала на захист в’язнів і змушувала уряди тиснути на катів. Нерідко “в’язнична чутка”, яка долинає до скатованої жертви, про те, що на її захист начальникові тюрми пишуть листи з різних країн і різних континентів, додає нещасному сил і дозволяє вижити, зміцнюючи віру у слушність справи, за яку він приймає муки, не дає накласти на себе руки у розпачі.

Підтвердженням дієвости наших заходів є повага, якою користується МА у найбільших світових моральних авторитетів, у тому числі нагородження нашої Організації Нобелівською премією миру.

Зрештою, можна сказати: альтернативою до того, аби робити принаймні щось, що поменшило б зло і безмір людських страждань, спричинених насильством урядів, є бездіяльність. Вибір повинен зробити кожен з нас. Це виклик для усіх тих, у кого співчуття до долі інших виходить поза межі зримого, хто здатний побачити далі, вийшовши поза межі власної екзистенції. Польський поет і мораліст Збіґнєв Герберт напевне у цьому випадку сказав би: “це справа смаку”.

Переклав Андрій Павлишин