зміст

© Йоран Перссон, 2001

Через кілька років, коли країни-кандидати із Центральної і Східної Европи стануть повноправними членами ЕС, буде спущено на воду один з найфантастичніших проектів у історії післявоєнної Европи, який повинен покласти край поділу континенту на Схід і Захід.

Розширення ЕС було головним пріоритетом шведського головування. Головною рушійною силою була мрія про вільну і єдину Европу.

На саміті в Йотеборі глави держав і урядів ЕС домовилися про те, що найбільш підготовлені країни-кандидати зможуть завершити переговори до кінця 2002 року і потім як нові члени ЕС візьмуть участь у виборах до Европейського Парламенту влітку 2004 року. В ЕС з’явився чіткий графік процесу розширення, що тепло віталося країнами-кандидатами.

На саміті було також прийнято рішення про те, що ЕС має надати особливу підтримку Румунії і Болгарії, де процес внутрішніх реформ почався пізніше, ніж в інших країнах-кандидатах. У спільних інтересах – уникнути відставання деяких країн-кандидатів у процесі їхньої адаптації до нормативної бази ЕС.

Паралельно з процесом розширення Швеція в період свого головування доклала значних зусиль до розширення і поглиблення співпраці Євросоюзу з Росією. Разом з тим ми зробили позитивні кроки і в галузі екології. На стокгольмському саміті в березні 2001 року глави країн і урядів ЕС уперше домовилися про те, що Европейський інвестиційний банк (ЄІБ) зможе надавати фінансову підтримку в здійсненні екологічних програм в Російській Федерації. А в Йотеборі учасники саміту схвалили спільну ініціативу створення мережі фінансування найважливіших екологічних програм, у тому числі в північно-західній Росії, висунену фінансовими інститутами, Европейською Комісією і країною- головою Швецією.

Ми також активізували політичний і економічний діалог з Росією: найяскравіший приклад – участь президента Путіна в стокгольмському саміті. Діалог iз Росією мав прямий і відвертий характер – природно, включаючи питання щодо Чечні і свободи слова в Росії.

Саме така – “дволінійна” – політика щодо Росії, яка полягає як у поглибленій співпраці, так і у відвертому діалозі, на нашу думку, найбільш ефективно сприяє успіху.

У міру розширення Европейського Союзу на Схід, ближче до кордонів Російської Федерації, відносини і контакти з цією країною ставатимуть дедалі активнішими. Одночасно підвищуватиметься значущість ЕС для Росії.

Те ж саме – можливо навіть ще більше – стосується України.

В чесній европейській політиці щодо Центральної і Східної Европи недопустимо нехтувати цією важливою державою. Займаючи стратегічне положення між Европою і Росією і за розмірами порівнянна з Францією, Україна має важливе значення для всієї Европи.

Через кілька років Україна матиме спільні кордони з Европейським Союзом. Зараз, коли країни-кандидати активізують процес реформ для виконання вимог ЕС, надзвичайно важливо, щоб і Росія, і Україна продовжували процес реформування своїх суспільств і економік. В іншому випадку існує ризик того, що відмінності між розширеним ЕС і країнами на сході від нього ще більш посиляться і що у нас в Европі з’являться нові лінії поділу.

Незалежна, демократична і орієнтована на ринкову економіку Україна буде позитивно впливати на розвиток всієї Европи, в тому числі – Росії.

Сьогодні Україна не належить до числа кандидатів, але пов’язує з Европою певні надії. В Йотеборі глави країн і урядів ЕС вирішили дати “позитивний сигнал” Києву, запросивши Україну, а також Молдову на Европейську конференцію (в якій беруть участь як сьогоднішні члени і кандидати в ЕС, так і балканські країни і держави-учасники ЕАСТ). Ми взяли на себе зобов’язання сприяти і надалі в справі підтримки демократії, правової безпеки, прав людини і економічних реформ в Україні.

Нещодавно відвідуючи Київ як голова Европейської Ради, я відзначив, з яким оптимізмом було сприйнято цей політичний сигнал. Президент Кучма, не вагаючись, назвав йотеборський саміт історичною подією для Европи і України. І він, і новий прем’єр-міністр Анатолій Кінах заявили про свій твердий намір продовжити політику реформ, включаючи зміцнення демократії і прав людини. Я вважаю, що вони готові виконати свої зобов’язання.

Україні необхідно вжити певних заходів для поліпшення становища – як в економіці, так і в політиці. Як я вже заявив під час візиту до Києва, інтеґрація повинна включати і економіку, і основні демократичні цінності. Без останніх ми не зможемо налагодити тісну та масштабну економічну співпрацю. І президент, і прем’єр-міністр заявили, що поділяють мою думку.

Нинi, коли почався підйом української економіки – економічний ріст за 2000 рік склав 6%, за перші п’ять місяців 2001 року – 9%, мають посилитися передумови для проведення тих реформ, які сприяють консолідації демократії і поваги до прав людини. Поряд з економічним ростом часто з’являється простір для політичних дій, який не так часто є під рукою під час економічної стаґнації.

Завдяки економічному росту Україна має більше можливостей урізноманітити свої міжнародні економічні зв’язки, зокрема шляхом збільшення іноземних інвестицій.

Ніхто не ставить під сумнів необхідність для України підтримувати тісні та масштабні зв’язки з Російською Федерацією. На це є географічні, історичні, культурні й економічні причини. У той же час очевидно, що Україна є европейською країною, яка, без сумніву, прагне до поглиблення відносин з ЕС.

Зрозуміло, що і ЕС, і Росія зацікавлені в справді незалежній і економічно процвітаючій Україні.

Не варто приховувати: в минулому ЕС не приділяв Україні тієї уваги, на яку вона заслуговує. Можна, напевно, стверджувати, що на співпрацю з Росією витрачалося дуже багато ресурсів членів ЕС і Єврокомісії. Можливо, був потрібен більш ефективний діалог з Україною з питання реформ, які необхідні для поглиблення партнерства.

Однак, нам не можна діяти за принципом “або-або”. ЕС має віднайти сили ставити перед собою високі цілі як щодо Росії, так і щодо України.

У період шведського головування ми висунули ініціативу залучення країн-кандидатів до розширення співпраці ЕС з Україною. Одним із завдань є участь кандидатів у програмах ЕС у цій країні. Таким чином, їх досвід можна використати в процесі реформ в Україні. Одночасно країни-кандидати зроблять конкретний внесок у зовнішню політику і політику безпеки ЕС. Шведська ініціатива була підтримана як Україною, так і країнами-кандидатами. Тепер вона отримає розвиток за майбутнього головування Бельгії.

Президент Білорусі Лукашенко іноді критикує свого українського колегу за те, що він робить надто високу ставку на Европейський Союз, а той відвертається від України.

В Европейського Союзу є всі підстави довести, що Лукашенко помиляється.

За рахунок конкретної співпраці ми будемо сприяти стабільному і успішному розвитку України. Ми повинні показати, що ми вважаємо цю велику і стратегічно важливу країну членом европейської сім’ї. За умови продовження процесу реформ і консолідації демократії в Україні, на мою думку, в перспективі ми не можемо виключати можливости вступу України до Европейського Союзу.

Незалежну і демократичну Україну потрібно розглядати як невід’ємну частину европейської єдности.

№114 03.07.2001 “День”