зміст

Прийняття Стратегії розширення на нараді у Ніцці, включно із детальним описом розкладу та змісту переговорів із країнами-кандидатами із Центральної та Східної Европи, наблизило до нас перспективу розширення Европейського Союзу. На сході його кордонами будуть кордони Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Литви, Латвії та Естонії, на додачу до існуючого фінсько-російського кордону. Европейському Союзові доведеться розробити адекватну політичну лінію для новоприйнятих членів щодо їхніх сусідів із числа колишніх совєцьких республік, з якими тепер він матиме спільний кордон. Ця індивідуально спрямована політика повинна враховувати пережитки совєцької політичної та економічної системи, які все ще побутують у них.

Польща підтверджує своє бажання брати участь у східній політиці розширеного Европейського Союзу, вперше озвучене в офіційній заяві 31 березня 1998 року на інавґураційній зустрічі, присвяченій початку переговорів про приєднання до ЕС.

1. Передумови, що визначають східну політику Европейського Союзу

Стратегія ЕС щодо розширення визначається насамперед необхідністю розробки когерентної східної політики. Стратегія в принципі усуває конфлікт між Сходом і Заходом, типовий для періоду холодної війни, замінюючи його політикою розширення, як елемента нового порядку. Декларуючи свою відкритість і готовність прийняти до себе нових членів з-поміж країн Центральної і Східної Европи, Европейський Союз бере на себе відповідальність щодо створення інституцій, які сприятимуть побудові спільноти, заснованої на демократії, верховенстві права та добробуті.

За винятком країн Балтії, вступ до ЕС не може бути практичним питанням для Росії чи інших держав, що постали на пост-совєцькому просторі. Виходячи з цього, ЕС уклав низку угод про партнерство і співробітництво з країнами, що матимуть спільний кордон із розширеним у майбутньому Европейським Союзом, включно з Росією та Україною. До них додалися договори з державами Середньої Азії та Закавказзя. Все це було покликано створити загальну мережу співпраці, здатну перекинути мости через прірви у політичному та економічному розвитку, що відокремлюють країни-кандидатки від їхніх сусідів на Сході.

Договір про партнерство та співробітництво з Росією було доповнено і розширено до Спільної стратегії Европейського Союзу щодо Росії, прийнятої 3 червня 1999 року на нараді у Кьольні. 10 грудня 1999 року Рада Европи прийняла Спільну стратегію Европейського Союзу щодо України. У цих діях ЕС відштовхувався насамперед від програми TACIS, розробленої для всіх пост-совєцьких держав, а також від промоційних програм стратегічних інфраструктур TRACECA та INNOGATE.

Різноманітність форм та інструментів співпраці, а також Спільні стратегії Европейського Союзу щодо третіх країн підтверджують висновок, зроблений Радою Міністрів ЕС стосовно покращення взаємодії та координування зовнішньої політики ЕС з метою підвищення її ефективности на рівні як дво-, так і багатостороннього співробітництва. Це рішення передбачає також створення Спільних стратегій щодо специфічних випадків і проблем.

На думку Польщі, зважаючи на перспективу подальшого розширення ЕС, включно із країнами Центральної і Східної Европи, будь-які дії, спрямовані на покращення взаємодії та координації зовнішньої політики ЕС щодо прикордонних та інших країн пост-совєцького простору на Сході Европи, цілком виправдані.

Розширення ЕС на Схід із наступним приєднанням країн ЦСЕ створює нову ґеополітичну ситуацію, коли Російська Федерація, Білорусь, Україна та Молдова стануть безпосередніми сусідами Союзу. Тому наявність конфігурації політично стабільних націй та надійних потенційних партнерів в економічному розвитку уздовж всього східного кордону становить неабиякий інтерес для Европейського Союзу.

Поява – внаслідок розпаду СССР – групи незалежних держав, що стали суб’єктами міжнародного права, є важливим елементом нової европейської ґеополітичної конфігурації. Саме явище появи на політичній сцені незалежних держав на місці розваленого СССР має велике значення для европейського ладу. Політична та економічна незалежність цих країн може бути зміцнена зростом рівня активности европейських економічних та фінансових інституцій у Східній Европі, Середній Азії та на Закавказзі.

Для Европейського Союзу характерним є високий рівень диверсифікації у відносинах із країнами, що виникли внаслідок розпаду СССР. Однак, на думку Польщі, майбутня східна політика ЕС, навіть враховуючи необхідність пошуку індивідуальних підходів до розвитку конкретних двосторонніх відносин, все ж повинна базуватися на однакових критеріях та ідентичних стандартах щодо всіх держав, які виникли на території колишнього [Совєцького] Союзу; в майбутньому можна буде спробувати розробити модель співробітництва, при якій всі країни матимуть рівні можливості для вступу, участи й використання можливих переваг цієї участи.

Перспективним планом політики ЕС є простір, в якому існує об’єднання дружніх держав, які інституційно стабільні, демонструють демократичний шлях розвитку, верховенство права, повагу до прав людини і захист національних меншин. Ці держави будуватимуть ринкову економіку і співпрацюватимуть з Евросоюзом на основі диверсифікованих інституційних угод.

Якими б не були економічні та демографічні відмінності між країнами СНД, всі вони стоять перед необхідністю трансформування своїх економічних систем, тривалого переорієнтування їхніх економік на вільний ринок і зіштовхуються із викликом конкурентного єдиного ринку ЕС, з тим, щоби змогти надалі брати участь в обміні товарами і послугами із країнами-членами ЕС.

Розширеному Европейському Союзові не уникнути історичного виклику, який полягає у переконуванні політичних еліт СНД у перевагах орієнтування їхніх політик на співпрацю із Европейським Союзом з одночасним прийняттям европейських політичних та правових стандартів. З іншого боку, політика країн ЕС стосовно держав СНД повинна враховувати реальні обставини і все, що пов’язане із рівнем та масштабом обох згаданих змін у кожній із країн і наступними витратами на спроби адаптувати їхні системи до вимог партнерства з Европейським Союзом.

2. Плани і напрямки східної політики Европейського Союзу

Стратегічні плани східної політики Европейського Союзу передбачають забезпечення добросусідських відносин із країнами СНД, їх інтеґрування у спільний економічний та соціальний простір, побудову спільноти безпеки і співробітництва. Їм також доведеться зайнятися формуванням дружнього ставлення до ЕС у країнах, які або не претендують на членство в ЕС, або ж не мають на це шансів. Ба більше, найважливішим є створення необхідної підтримки, яку слід надати зусиллям названих країн, що намагаються привести свої системи у відповідність із вимогами партнерства з ЕС.

Східна політика розширеного ЕС повинна брати до уваги наслідки процесу розширення як для нових членів Союзу, так і для їхніх сусідів на сході. Однією з основних проблем поясу, до якого входить Польща та інші країни, східний кордон яких стане водночас східною межею ЕС внаслідок його розширення, – це асиметрія економічного та адміністративного розвитку, а також стан інфраструктури по обидва боки кордону, що, ймовірно, може живити подальший зріст диспропорцій у розвитку націй і становити загрозу для крихкої економічної та соціальної рівноваги у реґіоні. Ці країни будуть першими, які відчують на собі негативні наслідки процесу розширення. У країнах, що залишаться поза межами ЕС і претендуватимуть на членство в ньому лише після повноправного членства нинішніх кандидатів із числа держав Центральної і Східної Европи, східна політика ЕС, крім усього іншого, зіштовхнеться із громадською думкою щодо їхнього відчуження і побудови нових бар’єрів на їхніх західних рубежах.

З польської точки зору політика ЕС щодо країн, що утворилися на просторі колишнього СССР, повинна бути спрямована на наступне:

– розширення зони миру і стабільности в Европі;

– підтримка змін і процесів, націлених на трансформацію політичних та економічних систем у країнах СНД;

– промоція політичної та соціо-економічної стабільности у країнах СНД шляхом інтенсифікації допомоги для економічного росту і демократичних реформ;

– допомога у створенні правової інфраструктури у цих країнах та у намаганні вийти на рівень вимог до членства у міжнародних економічних організаціях, які дозволять їм приєднатися до світових економічних процесів;

– промоція демократичних вартостей і вдосконалення демократичних інституцій та політичних систем у згаданих країнах шляхом розширення контактів із організаціями, що функціонують у країнах ЕС, насамперед і найбільше – із неурядовими організаціями;

– співпраця у боротьбі з корупцією і організованою злочинністю;

– зменшення кількости екологічних та цивілізаційних загроз.

У плани східної політики ЕС необхідно включити забезпечення країн пост-совєцького простору альтернативними перспективами розвитку і формування економічних відносин, а також надання їм реальних можливостей вибирати відповідну ґеополітичну орієнтацію.

Будучи найбільш східною частиною розширеного ЕС, Польща зокрема зацікавлена у розвитку когерентної політики ЕС щодо всього пост-совєцького простору – країн Східної Европи, Закавказзя і Середньої Азії. В інтересах Польщі перетворення Европейського Союзу у привабливого партнера для пост-совєцьких країн, готового запропонувати їм співпрацю на всіх можливих рівнях.

Така політика зосереджена на зовнішньополітичних проблемах та питаннях безпеки, економічної співпраці, торгівлі, транспорту та енергетики, захисті довкілля, культурного обміну, інформації та ЗМІ, а також питань, пов’язаних із шенґенськими правилами. Надзвичайно важливе місце у такій політичній структурі відводиться співпраці в галузі цивільної безпеки; у цьому аспекті значну роль повинні відігравати громадські організації. Більше того, країни СНД повинні докласти всіх зусиль до прийняття законодавства, у якому внутрішні норми були би приведені у відповідність до стандартів Европейського Союзу, що дозволить їм вийти на рівень конкуренції із єдиним ринком ЕС і забезпечити відповідні законодавчі та інституціональні гарантії і, відповідно, створити привабливий інвестиційний клімат.

По суті, безпосереднє сусідство зводиться до необхідности подолання бар’єрів, які виникають в результаті асиметрії соціоекономічного розвитку і разючих відмінностей в адмініструванні та інфраструктурі по обидва боки нового кордону ЕС. Угоди про партнерство та співробітництво, які містять плани та принципи урядової співпраці між партнерами, слід доповнити стратегіями безпосереднього співробітництва, спрямованими на вирішення специфічних проблем. І чим меншими будуть нинішні асиметрії між країнами, пов’язаними між собою відносинами в рамках безпосереднього сусідства, тим більше можливостей буде в угод про партнерство та співробітництво розширити спектр своїх повноважень на довший період.

3. Оцінка політичних процесів на просторі СНД

Не будучи ні державою, ані понаднаціональною структурою, Співдружність Незалежних Держав не потребує жодного формального визнання.

Як політичний простір, що співпадає із територією колишнього Совєцького Союзу (за винятком держав Балтії), СНД існує завдяки політичним та економічним реаліям, що утримують його країни-члени разом. Це, зокрема, співпраця між оборонними індустріями, незмінна і позбавлена альтернативи успадкована транспортна система, спільна енергетична та телекомунікаційна інфраструктура, спільний інформаційний простір, відсутні або відкриті кордони між партнерами по СНД, втручання Росії у локальні конфлікти тощо. До цього можна також додати спільну мову і зв’язки, які збереглися між політико-економічними елітами нині вже неіснуючої політичної системи.

Політичному просторові СНД бракує одноманітности. Від самого початку існування вирішальна роль у цьому формуванні належить Росії з огляду на її економічну вагу та військову потужність. Проте спроби впродовж останніх кількох років створити якусь ґеополітичну спільноту під егідою Росії, за винятком Ташкентського Пакту (1992), провалилися. Зазнавши невдачі, Росія спробувала адаптувати Ташкентський пакт до своїх політичних потреб, пропонуючи, зокрема, країнам-членам СНД розширювати свою співпрацю у трьох напрямках: південному, кавказькому та західному.

Що стосується реґіональної безпеки, декілька останніх років переконливо довели появу структур, які тим чи іншим чином відображають стратегії і спрямування ініціатив та інтересів окремих країн та груп країн, які є альтернативними до Ташкентського Пакту. Це, зокрема:

– зона, вільна від ядерної зброї у Середній Азії;

– Конференція із заходів щодо взаємної довіри у Середній Азії;

– ГУУАМ – Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова (Договір про співпрацю);

– Союз Білорусі та Росії.

До списку субреґіональних економічних асоціацій в рамках СНД на початку 1990-х входили:

– Митний союз (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан), який згодом переріс у Евразійську економічну спільноту;

– Середньоазіатська економічна співдружність (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан).

Пропозиція створити зону вільної торгівлі на всій території колишнього СССР фактично означала би відтворення старих економічних зв’язків. Договір щодо цього було підписано 15 квітня 1994 року, а 1 січня 2000 року прийнято за дату інавгурації Зони вільної торгівлі СНД. Проте і ця, як і більшість інтеґраційних ініціатив такого плану в рамках Співдружности Незалежних Держав, теж провалилася.

На фоні невдач у військовій, політичній та економічній сферах запроваджений внаслідок підписання Бішкекських угод (1992) спільний для Співдружности безвізовий режим став символом існування СНД. Проте одна за одною країни СНД тихо вийшли із цієї угоди. Першим був Туркменістан: 9 червня 1999 р. він відновив візовий режим для всіх громадян країн СНД. З 1 вересня 2000 року Таджикистан і Узбекистан відновили візовий режим на взаємній основі. Нарешті, 5 грудня Росія відновила візовий режим із Грузією, чим фактично відмінила дію Бішкекських угод.

В самій СНД з точки зору розподілу сил відбувається щось схоже на розтягування в різні напрямки. З одного боку, розпад СССР сприяв позитивним явищам на пост-совєцькому просторі, зокрема – появі елементів ринкової економіки, незалежної політичної думки і ЗМІ, а також відкритости до зовнішнього світу. З іншого – призвів до багаторівневої суспільної дезінтеґрації, доказом чого став розрив суспільних зв’язків і втрата громадської ролі соціального забезпечення. Зросли корупція і злочинність. Уряди відособлюються від тих, ким вони керують, а демократія і верховенство права стають чимось досяжним лише в майбутньому.

Особливою ознакою способу управління у країнах СНД є надуживання президентською владою, що нерідко набуває яскравих ознак авторитаризму. Президентські адміністрації стали основними джерелами влади у цих країнах, водночас роль урядів марґіналізувалася. Характерною рисою таких систем є незначний вплив парламентської та позапарламентської опозиції.

Беручи до уваги переважаючу тенденцію до посилення президентської гілки влади і відсутність впливу цього процесу на зовнішньополітичний курс кожної із країн СНД, можна дійти справедливого висновку, що це ослаблює процеси ринкових та економічних перетворень, які відбуваються на просторі СНД.

Виходячи із описаного, стабільний розвиток співробітництва ЕС із державами цього простору та успіх східної політики Европейського Союзу залежить від наявности обох чинників – стабільних і ефективних перетворень в економіках держав СНД і демократизації їх політичних систем. Таким чином, надзвичайно важливим завданням є організація ефективного впливу з метою стимулювання процесів трансформації, які відбуваються у країнах СНД.

4. Перспективи розширення стосунків ЕС зі східними сусідами

4.1. Опис майбутніх відносин Евросоюзу з країнами СНД

На думку Польщі, Европейський Союз у своїх планах повинен брати до уваги подальший розвиток відносин зі сторонами Договору про партнерство і співпрацю, в т.ч. з Росією та Україною, як це зазначено у Спільній стратегії ЕС. Це не повинно передбачати ані якихось передумов, ані вимальовування наперед якихось кордонів на майбутній карті Европи. Не виключено, що в майбутньому дійде до створення митного союзу, асоціативних договорів нового покоління, або (що більш реально на сьогодні) – зон вільної торгівлі із окремими країнами, які готові прийняти відповідні рішення і необхідні умови. Це насамперед стосується Росії та України, для яких така можливість передбачена у Договорі про партнерство та співробітництво. Інші країни отримають додаткову допомогу в рамках програми TACIS, що творить новий фінансовий імідж майбутнього ЕС після 2006 року. Особливе значення серед допомогових програм, розроблених спеціально для всіх країн СНД, чи принаймні більшости з них, має Міждержавне транспортування нафти і газу до Европи (Interstate Oil and Gas Transport to Europe (INOGATE), а також пов’язаний з ним розвиток транспортних та телекомунікаційних інфраструктур. Важливо, щоби паливо до Европи надходило не лише з Росії, а й з інших країн Каспійського басейну. Це підвищить рівень енергетичної безпеки і постачання нафти до Европи, а також економічно зміцнить згадані країни.

Не перебільшуючи значення інституційних рішень, Европейський Союз повинен залучати держави СНД до політичного діалогу, націленого на інтеґраційний процес та умови розширення ЕС, а також на формування Европейської архітектури безпеки і співробітництва.

4.2. Закордонна політика і співробітництво в галузі безпеки

Площина безпеки пов’язана із політичними, економічними та соціальними проблемами, які мають у Східній Европі ендемний характер. Брак стабільности, викликаний наступом кризових ситуацій, етнічними та релігійними конфліктами, територіальними суперечками і порушенням прав людини, створює смертельну загрозу для безпеки в Европі. Все це доповнюється організованою злочинністю, нелегальною міґрацією та продажем зброї. Саме тому Европейський Союз при формуванні своєї майбутньої зовнішньої політики повинен зосередитися на співвідношенні політичних та економічних її інструментів. Все, що відбувається у цьому просторі, повинно бути націлене на підвищення безпеки всіх країн реґіону шляхом надання їм можливости вибору власної політичної орієнтації. Розвиток діалогу із країнами СНД допоможе втіленню цих планів.

Східна політика Европейського Союзу, заснована на Спільній европейській політиці безпеки і оборони, має базуватися на віднайденні ефективних рішень залучення до політичного діалогу всіх держав на схід від майбутнього кордону ЕС. Це допоможе не лише лімітувати амбіції окремих країн, але й зміцнити безпеку в Европі.

Розвиток діалогу щодо питань безпеки між Европейським Союзом і Росією в рамках їх стратегічного партнерства не повинен негативно впливати на інтенсивність співпраці ЕС у цій сфері з іншими країнами. Запропоновані консультації щодо контролю над озброєннями, роззброєнням, довіри і заходів безпеки та зброї масового ураження повинні враховувати факт, що цей пакет проблем також обговорюється на нарадах ОБСЕ, а також є предметом обговорення в структурі діалогу Росія-НАТО. Тому в цьому контексті необхідно координувати дії Союзу із заходами названих структур, беручи до уваги прийняті ними рішення.

Навіть вже не будучи світовою потугою, Росія все ж має настільки велику вагу на Европейському континенті, що, розглядаючи питання розвитку структури безпеки в Европі, жодним чином не можна не брати до уваги цей фактор. Росія і надалі володіє значною військовою могутністю, яка зокрема, складається із ядерних арсеналів, економічної спроможности, відчутним впливом на реґіон, насамперед – на країни СНД, що робить цей фактор доволі переконливим.

Процес доктринального визначення ролі та місця Росії у світі є прерогативою самих росіян. Проте кремлівські лідери надають пріоритетного значення зміцненню співробітництва з ЕС, і, ймовірно, надалі дотримуватимуться цього курсу. Російська Федерація збирається скористатися східним розширенням ЕС. Вона зацікавлена як у зближенні з ЕС, так і в прилученні до европейського економічного простору, залишаючи питання безпеки фактором розширення спектру співробітництва, що становить інтерес для обох сторін.

Запрошення для Росії взяти участь у діалогу з европейської безпеки може бути радо прийняте нею як ознака визнання европейської ідентичности Росії в контексті її ґлобальних політичних інтересів.

Політичний діалог із Україною з проблем безпеки, зважаючи на значимість країни і безпосереднє сусідство з нею, повинен стати одним із пріоритетів східної політики ЕС. Незалежність України є стабілізуючим фактором, який має благодатний вплив на країни реґіону (особливо – на держави ГУУАМ, а також на Білорусь і Росію).

Залучення до діалогу з проблем Европейської безпеки менших держав СНД, з одного боку, піднесе в них відчуття власної значимости, а з іншого – змінить їх позицію у стосунках з Росією із залежности на партнерство, а також зміцнить проевропейську орієнтацію цих держав в ході процесу. Рівень і наслідки співпраці в галузі безпеки із цими країнами будуть різними в залежності від їх розміру та військової могутности.

Зусилля НАТО в рамках Партнерства задля миру та Ради Північноатлантичного Співробітництва роблять значний внесок у розвиток нової моделі безпеки в реґіоні. Тому у східній політиці ЕС повинен враховувати ці заходи, використовувати та вдосконалювати їх механізми. Це може мати форму політики підтримки з боку ЕС із метою створення відповідних оборонних стратегій окремих країн – насамперед з повагою до їхніх суверенітетів та безпеки співробітництва. Процес може супроводжуватися реформою збройних сил, розширення цивільного контролю над ними, запуск програми конверсії виробництва і перекваліфікації командного складу.

Беручи до уваги специфіку реґіону, слід особливої ваги надати співпраці, націленій на запобігання кризам і відповідальність. Таку співпрацю (з урахуванням вже докладених зусиль в рамках Партнерства задля миру та Ради Північноатлантичного Співробітництва) можна налагодити і продовжувати в контексті широкомасштабних акцій промоції стабільности і покращення економічної ситуації. В разі успіху таке співробітництво дозволить зміцнити стабільні зв’язки між Европейським Союзом та країнами, що знаходяться поза його майбутніми межами, закладаючи водночас фундамент під майбутню співпрацю в разі виникнення кризи.

Обговорюючи безпеку, не можна не звернути увагу на становище із Калінінградським реґіоном. При нав’язуванні контактів з ним слід пам’ятати, що це реґіон, оточений найрізноманітнішими проблемами прикладного характеру, а також концентрувати зусилля на повільний вихід його зі статусу анклаву з особливим військовим призначенням.

4.3. Економічна співпраця і торгівля

Розширення Европейського Союзу і приєднання до нього країн Центральної і Східної Европи матиме важливе значення для майбутніх економічних та торгівельних зв’язків із державами пост-совєцького простору. Воно стане наслідком зміни торгівельного статусу країн-кандидатів, яке наступить водночас із набуттям повного членства, а також досягнення ними рівня вимог ЕС щодо енергетичної безпеки. Продовжуючи діалог із країнами СНД, Европейський Союз обговорюватиме наслідки свого розширення із приєднанням країн Центральної і Східної Европи.

Держави СНД були традиційним ринком для польської економіки, тому вступ Польщі до ЕС жодним чином не повинен негативно відобразитися на її економічних відносинах з ними. Держави СНД теж слід запевнити у вигоді для них процесу розширення ЕС на схід і від перспектив майбутнього співробітництва. Наслідком цього, зокрема, може стати полегшення доступу на ринки нових членів ЕС товарів, вироблених у державах СНД і зниження тарифних ставок, що у випадку зростання попиту на товари із пост-совєцького простору забезпечить новим членам Евросоюзу стійкий економічний ріст.

Свіжий динамізм східної політики ЕС, виражений зокрема у всезростаючій частці участи Европейського Союзу у житті цього реґіону, однозначно відповідає інтересам Польщі.

Покращення в економічній та політичній сферах держав СНД відповідає інтересам ЕС, оскільки дає можливість ширшої експансії европейського ринку, що, в свою чергу, сприятиме прискоренню політичних перетворень у країнах реґіону. Необхідно допомагати країнам СНД у їхніх прагненнях досягти рівня критеріїв вступу до міжнародних економічних організацій, таких як Світова Організація Торгівлі, Міжнародний Валютний Фонд та ін.. Досягнення цих критеріїв є передумовою тіснішої співпраці з Европейським Союзом.

Щодо вимог Росії та інших майбутніх сусідів розширеного ЕС на сході стосовно компенсацій за очікувані економічні та торгівельні втрати від процесу розширення, ми дотримуємося спільної думки з ЕС: лише членство держав у СОТ може давати їм право на вимогу компенсацій.

ЕС повинен переглянути питання про енергетичну безпеку та постачання паливних матеріалів із Росії та інших країн реґіону, як надзвичайно важливу площину своєї діяльности на сході. В цьому плані надзвичайно важливу роль відіграє програма INOGATE.

Польща, як транзитна країна, зайняла відкриту позицію у питаннях, що стосуються транспортування нафти і природного газу зі сходу на захід і південь Европи. Польща зацікавлена у розширенні системи газо- і нафтопроводів з басейну Каспійського моря через Кавказ (Туркменістан-Азербайджан-Грузія-Україна). Особливого значення надається побудові нафтопроводу Одеса-Броди-Ґданськ, який має суттєво збільшити можливості транзиту каспійської нафти. Польща також зацікавлена у газопроводі , що має пролягти від Ямальських родовищ в Росії на захід і південь Европи.

Як майбутній член ЕС, Польща намагається брати участь в усіх обговореннях, що стосуються питань енергетичної безпеки, включно із форумами INOGATE, з метою мати реальний вплив на майбутню енергетичну політику Европи. Польща також готова брати участь у міжнародних переговорах зацікавлених сторін про транзитні шляхи нафти і газу зі сходу на захід і південь Европи.

Будучи країною зі специфічним стратегічним положенням на східному кордоні ЕС і маючи нагромаджений великий практичний досвід реалій такого положення, Польща може відігравати роль координатора програм планування територіального розвитку на европейському континенті. Супутні проблеми захисту довкілля та екологічних катастроф теж сприяють пошукам можливостей відповідної співпраці ЕС із країнами цього реґіону.

4.4. III сектор – внутрішні справи і юстиція, система освіти, культурний обмін, ЗМІ та інформація, міжлюдські контакти

Розширення ЕС на схід матиме надзвичайно важливі наслідки для відносин ЕС – зокрема, тепер уже нових його членів – із сусідніми країнами на східному боці союзного кордону, насамперед в контексті шенґенських правил, включно із прикордонним контролем і необхідністю віз. Виняткового значення набуде співпраця в галузях боротьбі з організованою злочинністю, нелегальною міґрацією та перевезенням наркотиків, зважаючи на те, що на території колишнього СССР ці негативні явища особливо поширені і що саме через цей простір пролягають транзитні шляхи нелегальних міґрантів і наркотиків.

Відкритість ЕС для контактів із громадянами країн поза його східними кордонами матиме вирішальний вплив на хід процесів трансформації у цих країнах і пристосування їх до сусідства із Союзом. Це глибока політична проблема із далекосяжними соціальними наслідками. Приєднання Польщі до шенґенської зони з одночасним запровадженням віз для громадян держав СНД (з метою ефективного захисту кордонів країни) унеможливить нашим східним сусідам налагодження кращого контакту із системою европейських стандартів свободи, демократії та ринкової економіки. Польща намагатиметься максимально спростити процедуру надання в’їзних віз, розширити мережу своїх консульських агенцій, запровадити мультивізи і низьку оплату за їх надання.

У своїй політиці щодо держав СНД необхідно також заторкнути дуже важливу проблему впливу на систему освіти цих країн, їхню культуру та ЗМІ з метою розвитку нової ментальности та демократичного мислення, популяризування прав людини і допомоги у побудові громадянських суспільств.

Беручи до уваги все вищеописане, необхідно здійснити заходи, спрямовані на подолання бар’єрів вільного руху осіб та ідей як всередині окремих держав СНД, так і між ними. Велика роль у цих намаганнях відводиться контактам між організаціями та інституціями, які існують у згаданих країнах, із їхніми партнерами у Европейському Союзі. Зокрема слід наголосити в цьому контексті на діяльности неурядових організацій та розширення Европейського інформаційного простору на країни СНД.

4.5. Північний напрямок.

Польщі відводиться важлива роль у справі залучення Европейського Союзу до співпраці з країнами північної Европи в рамках Північного напрямку. Така співпраця може розглядатися як підтримка Евросоюзом країн Балтії у їхніх прагненнях інтеґруватися в Европу і має неабияке значення в контексті розширення ЕС, а також його політики щодо Росії. Всі наведені вище обставини є доказом того, що Північний напрямок визнається автономною реґіональною ініціативою Европейського Союзу, як це вже було раніше із кранами Середземномор’я та Західних Балкан.

Розглядаючи План заходів, слід насамперед зосередитися на наступних проблемах:

– ядерна безпека, включно зі співпрацею з Росією в справі захоронення ядерних відходів;

– захист довкілля і боротьба із забрудненнями в реґіоні Балтійського моря;

– економічна співпраця і розвиток реґіональної інфраструктури;

– боротьба з організованою злочинністю;

– пропагування демократичних цінностей і зміцнення громадянського суспільства.

Рівень і значення комплексу питань, які планується включити у План заходів на Північному напрямку обґрунтовує необхідність виділення окремих ресурсів з бюджету ЕС для фінансування втілення цього плану.

4.6. Калінінградський округ

Польща привітала ініціативу Европейської комісії щодо Калінінградського округу, виражену в комюніке “Калінінград і Европейський Союз”. Це тим більше важливо, що Польща, майбутній член Европейського Союзу, підтримує поглиблення партнерства за схемою ЕС-Росія. Польща розглядає співпрацю з Калінінградським округом як інструмент усунення економічних та цивілізаційних бар’єрів на европейському континенті.

Калінінградський округ має багато проблем, найбільш небезпечні серед яких – організована злочинність, забруднення довкілля, стан охорони здоров’я та торгівля наркотиками. Окремо слід розглянути суспільний добробут, рівень якого незрівнянно нижчий, ніж у сусідніх країнах, та навіть у решті Росії. Зокрема в майбутньому джерелом економічних та соціальних загроз може стати разюча асиметрія між рівнями економічного розвитку та інфраструктурами по обидва боки кордону.

Розширення ЕС вимагає вдосконалення як транспортної мережі, так і прикордонного контролю. Ці питання мають суттєвий вплив на сусідні країни, включно із Польщею. В цьому контексті необхідно успішно модернізувати пункти перетину кордону між Польщею та Калінінградським округом (як і їх аналоги на кордонах з Білоруссю та Україною) з одночасним ущільненням самих кордонів. Слід водночас впровадити важливі транспортні проекти, покликані спростити рух товарів і пасажирів через кордон. Для цього також доведеться залучати ресурси Евросоюзу.

В офіційному відгуку польського уряду на комюніке ЕС “Калінінград та Европейський Союз”, який було вручено у Варшаві 19 березня 2001 року Міністерством закордонних справ Польщі представництву шведського головуючого та Европейської Комісії, зокрема сказано, що Польща вважає цей документ маніфестацією ЕС щодо готовности до поступового вирішення проблем, пов’язаних із його розширенням і державами, які залишаться поза межами розширеного Союзу.

Як країна, що межує з калінінградським округом, Польща зацікавлена у розвитку співпраці з ним, зокрема у питаннях економічних контактів та вирішення проблем, пов’язаних із внутрішнім життям округу і його зв’язками із сусідніми країнами ЕС. Польща підтримує всі заходи, спрямовані на знищення економічних та цивілізаційних бар’єрів, що існують між округом та нинішніми і майбутніми членами ЕС.

Що стосується економічного співробітництва, зокрема у сфері енергетики, то Польща зацікавлена у постачанні в Калінінградський округ електричної енергії, а у випадку підписання довготермінових угод – інвестувати у лінії електропередачі.

4.7. Реґіональна та транскордонна співпраця

Польщі відводиться важлива роль у справі транскордонної і міжреґіональної співпраці як ефективних інструментів побудови добросусідських відносин в інтересах соціальних, культурних та наукових зв’язків на базі економічного співробітництва. Розширення контактів на найнижчому рівні сприяє зросту взаємної довіри. Крім поширення европейських стандартів демократії та ідей громадянського суспільства, вони пропагують також певну систему спільних вартостей.

Запроваджуючи політику розширення транскордонної і міжреґіональної співпраці із східноевропейськими партнерами та дальшими країнами на сході континенту, Польща підписала низку міжурядових угод, зокрема з Білоруссю (1992), Російською Федерацією (1992), Україною (1993), Грузією (1993), Киргизстаном (1993), Узбекистаном (1994), Молдовою (1998). Крім того, польський уряд підписав угоду із урядом Російської Федерації про співробітництво між польськими воєводствами та Калінінградським округом і Санкт-Петербурзькою областю (обидва – у 1992 р.).

Було створено міжурядові комісії та дорадчі структури для координування необхідної діяльности, а саме: Польсько-Російську раду співробітництва між польськими воєводствами і Калінінградським округом Російської Федерації (1994), польсько-Російську раду співробітництва між польськими воєводствами і Санкт-Петербурзькою областю (1996), Польсько-Українську міжурядову комісію міжреґіональної співпраці (1996), Польсько-Білоруську міжурядову координаційну комісію з питань транскордонної співпраці (1996). Згідно з пунктами Угоди між урядом Республіки Польща та урядом Російської Федерації про транскордонну співпрацю, підписаної у Варшаві 2 жовтня 1992 року, сторони погодилися на створення Міжурядової Комісії з міжреґіонального співробітництва.

Створені уздовж кордонів еврореґіони є інституціоналізованою формою транскордонної співпраці із залученням реґіональних та місцевих влад. До життя було покликано чотири еврореґіони, які розташувалися уздовж східного та частково – південного кордонів Польщі, а саме: Польсько-Українсько-Угорсько-Румунсько-Словацький Карпатський Еврореґіон (1993); Польсько-Білорусько-Український Еврореґіон Буг (1995); Польсько-Білорусько-Литовський Еврореґіон Німан (1997), до співпраці в рамках якого запрошено Калінінградський округ; Польсько-Російсько-Датсько-Литовсько-Латвійсько-Шведський Балтійський Еврореґіон (1998).

Польська урядова адміністрація, а також реґіональні та місцеві владні структури з прихильністю ставляться до розвитку транскордонних зв’язків, як необхідного фактора компенсації розмежовуючої функції кордонів, який несе зі собою взаємопроникнення культур та ініціює економічний розвиток у реґіонах, що беруть участь у цій співпраці. Згадані владні структури впевнені, що і в умовах розширення ЕС на схід транскордонна і реґіональна співпраця повинна відігравати надзвичайно важливу роль у подоланні іміджу нового розділу Европи, і вже зараз готові зайнятися виробленням відповідної політики супроти такого поділу.

Для підвищення ефективности існуючої різноманітности форм співробітництва уздовж майбутнього східного та південно-східного кордону Европейського Союзу – разом із північно-західними окраїнами Росії, прилеглими до Росії реґіонами країн Балтії, Калінінградським округом та польсько-білорусько-українським прикордонням – слід запровадити якнайширший обмін досвідом та експертними оцінками. Такі заходи широко підтримуються в рамках Балтійської співпраці, Центрально-Европейської ініціативи або інших структур, створених на пропозицію Польщі.

Польща сподівається також, що фінансові механізми ЕС, покликані підтримувати таку співпрацю, зокрема INTERREG, PHARE, CBC, TACIS, буде оптимізовано, що дасть можливість більш ефективно використовувати їх у згаданих країнах і допоможе стабілізувати їх економічний розвиток, захист довкілля та контакти між людьми.

5. Внесок Польщі у розвиток і впровадження східної політики Европейського Союзу

Польща налагодила добрі відносини з її сусідами на сході. Входячи у Европейський Союз, вона не матиме міжнародно-правових чи прикордонних проблем, а також тих, які пов’язані з етнічними меншинами. Тісну співпрацю налагоджено з іншими кандидатами на вступ до ЕС – державами Балтії та Вишеградської групи.

Упродовж періоду трансформації своєї економічної та політичної системи, побудови демократії, верховенства права та ринкової економіки, а також адаптації її економічної, політичної та правової системи до стандартів Европейського Союзу, Польща набула величезного досвіду. Цим досвідом вона ділиться із державами на схід від майбутнього кордону Европейського Союзу з метою допомогти їм пристосуватися до нових умов сусідства з ЕС. Польща готова розширювати свою співпрацю та розвивати добросусідські відносини з прилеглими до розширеного ЕС державами та реґіонами, насамперед із Калінінградським округом та північно-західними областями Російської Федерації, Білоруссю та Україною. Беручи до уваги позитивний досвід, накопичений впродовж формування контактів в рамках Постійнодіючої Польсько-Української конференції з питань розширення ЕС, яка, в свою чергу, є елементом Спільної стратегії ЕС щодо України, Польща готова і надалі підтримувати цю форму співпраці. В процесі обміну власним досвідом, набутим під час підготовки до членства в ЕС, з Україною, Польща пильно стежить, аби до останньої не було висунуто жодних вимог в контексті її майбутніх інституційних зв’язків з ЕС. Позитивно ставлячись до запрошення Евросоюзу, яке поширюється на країни-учасниці переговорів про приєднання, Польща водночас готова брати участь у втіленні проектів, передбачених Планом заходів для Росії та України.

Польща надає великої ваги своїм контактам із Калінінградським округом і в цьому контексті зібрала чималий досвід транскордонної співпраці, який може ефективно допомогти подолати комплекс ізоляції мешканцям Калінінграда. Особливо слід відзначити тісну співпрацю північно-східних воєводств Польщі (таких, як Поморське та Вармійсько-Мазурське) та Калінінградського округу. Вона має різноманітні форми (варіанти молодіжних обмінів, спільна організація мистецьких та спортивних заходів, співробітництво між владними структурами, пропагування туризму тощо). Польща також готова поділитися досвідом зі своїми партнерами з ЕС у царині транскордонної співпраці, а також у справі контролю кордону.

Незважаючи на самоізоляцію Білорусі, викликану нинішньою політикою її лідера, Европейський Союз не може залишити поза своєю увагою країну, яка невдовзі стане його сусідкою. Слід приділити особливу увагу справі прилучення Білорусі до інформаційних програм ЕС і підтриманню інформаційного потоку з ЕС до цієї держави.

Польські інтелектуальні та адміністративні ресурси можна задіяти для підтримки втілення програм ЕС, націлених на підготовку адміністративного персоналу держав СНД, який буде згодом задіяно для співпраці із розширеним Евросоюзом (особливо тієї його частини, яка відповідатиме за налагодження стосунків у рамках безпосереднього сусідства).

Надзвичайно добрим прикладом такої співпраці є тристороння польсько-литовсько-російська пропозиція щодо Калінінградського округу про організацію навчальної програми для керівництва округу, митників і прикордонників, а також часткове залучення до навчання представників місцевого малого та середнього бізнесу. Метою навчання є спроба пояснення адміністративним органам та представникам бізнесових кіл округу правил ведення бізнесу та принципів управління, які діють в межах Союзу з метою максимального застосування набутого ними досвіду в окрузі. Цей проект набув статусу внеску Ради Балтійських Країн до Плану заходів для Північного напрямку.

Слід також відзначити безпосередні тренінги відповідального за співпрацю з ЕС персоналу з країн СНД у польських установах, яке проходить у тісному співробітництві з відповідними структурами Европейського Союзу та із залученням до цього необхідних ресурсів ЕС в рамках білатеральних угод. Варто повністю розкрити потенційні можливості двосторонніх договорів, особливо тих, які укладені на рівні місцевих адміністрацій, задіяних у транскордонній співпраці.

Польща вважала б за честь, якби котресь із польських міст – скажімо, Ґданськ чи Ольштин – стало б міжнародним координаційним центром транскордонної співпраці з Калінінградським округом за сприяння ЕС.

Підсумовуючи все вищеописане, на думку Польщі, всі ініціативи ЕС, націлені на держави СНД, які мають на меті сприяти виробленню східної політики Союзу, повинні бути погоджені із країнами-кандидатами до вступу. Польща зацікавлена брати участь у таких консультаціях.

Переклав Андрій Кирчів