Даніла Давидов

Підземні мешканці

Жодного ефекту. Вони не принишкли, навпаки, продовжували галасувати, незважаючи на окрик Зубова. Полковник стояв ледь осторонь і посміхався; він широко розставив ноги і, спираючись на ціпок перед собою, утворював, таким чином, живий триніжок. Зубов, підійшовши до полковника, довго щось говорив, схилившись йому до самого вуха. Полковник нічого не відповідав і продовжував посміхатися.

Переміщені особи, які оточували багаття, сиділи на землі і галасували. Вони заважали спати іншим переміщеним особам. Бараки ще не були збиті, і всім доводилося спати просто неба, навіть охоронцям. Тільки для офіцерів поставили намет. Полковник спав у танку. Власне, у танку офіційно розташовувалася і комендатура. Я там не був жодного разу, позаяк досі усі формальності залагоджувалися на свіжому повітрі. Якщо раптом почнуться сезонні зливи, доведеться побувати в танку.

Полковник посміхався. Зубов бігав табором, репетуючи на людей, котрі сплять навколо багать і гомонять занадто голосно. Я підійшов до полковника і спитав, чи не здається йому, що їх варто залишити в спокої, що вони і так натерпілися, і натерпляться ще, і взагалі, не менше третини з них помруть, так і не пройшовши процедуру перевірки, і взагалі, поручник Зубов створює не менше галасу, аніж вони, і чи не замовкнути бува йому самому. Полковник посміхався. Він давно вже не удостоював нікого відповіддю, не лише підлеглих, але й представників незалежних інстанцій.

Зубов підбіг до мене, вигукнув, що ж Ви, інспектор, не стежите за порядком, і побіг кудись, я не встиг послати йому навздогін кілька слів, гідних його докору, цілком риторичного, треба розуміти. Справді, для пів на першу гомін був занадто голосним. Я оглянув табір, спробував підрахувати, скільки багать горить переді мною, безуспішно. Зубов підкликав до себе низенького єфрейтора, вочевидь, вирішив піднімати чоту. Поручник, вигукнув я. Жодного ефекту. Поручник! Зубов повернувся, невидюче подивився на мене, знову відвернувся, продовжуючи щось тлумачити єфрейторові. Я швидким кроком пішов у бік Зубова. Переміщені особи, повз які я проходив, розглядали мене в інспекторському мундирі як небаченого іноземного звіра. Наблизившись до Зубова впритул, я торкнув його за плече. Чого Вам, мосьпане, нервово огризнувся він. Поручник, мій голос був упевнений і погляд твердий, Ви поводитеся, як мудак, Ви не вмієте обходитись з підлеглими; Ви занадто багато метушитеся, і Вас не бояться і не поважають; беріть приклад з полковника, він незворушний, як усміхнута скеля, він подібний на олімпійського бога і незбагненний у цій подобі, йому не можна перечити, тому що він не стане й слухати Ваші дріб’язкові заперечення; Ви ж не можете опанувати навіть охорону, яка спить, а не те що переміщених осіб, хоча і є заступником коменданта табору. І я смикнув Зубова за свисток, що висить на його шиї як символ посади, зірвав його, голосно свиснув. Галас по всьому таборі змовк. Я прокричав: спати, педики! Люди, які сидять на землі біля мене, схилили голови і втупились у вогонь. У таборі стало помітно тихше. Побілілий від гніву Зубов зняв рукавичку і кинув у мене, завтра вранці, прошипів, у бамбуковому лісі. Про секундантів ні слова, і справді, які тепер секунданти.

Полковник стояв, спираючись на ціпок, посміхаючись. До нього підійшов ад’ютант, віддав честь, сказав кілька слів. Продовжуючи посміхатися, полковник побрів у бік танка.

Я не хотів повертатися у намет, бо спати цієї ночі не було сенсу. Походжаючи поміж багать, я розглядав фігури, які були колись повноцінними людьми, але поки що не довели права бути ними й надалі; нарешті, впав від утоми біля одного з багать. Довкола нього сиділо чоловік дванадцять. Більшість з них були одягнуті у порвану солдатську форму. Одні були босі, інші — узуті у порвані сандалі. Лише один із тих, що сиділи біля багаття, носив черевики, судячи з усього, офіцерські, але брудні й діряві. Його голова по-тубільному була зав’язана хусткою.

Людина в офіцерських черевиках щось розповідала, немов ні до кого не звертаючись. Вона затиналася. Інші мовчки і без інтересу слухали його. Хвилин десять я розглядав зірки. У тропіках небо зовсім не схоже на небо північних широт; я ще не встиг звикнути до цього. Поступово я мимоволі почав розуміти окремі слова, сказані заїкуватим, дякувати Богу, він говорив російською, потім слова почали складатися у фрази, фрази в єдине ціле. Коли П-перовскій потрапив у п-полон, його п-помістили, говорив заїкуватий, у б-барак номер ч-чотири. Т-там були оф-фіцери. Т-туземці б-берегли й-його, сп-подівались, щ-що він зна-ає я-акісь в-військові т-таємниці. А-а він б-був пр-ростий лейт-тенант, н-нічого н-не знав. А-але його б-берегли. П-поруч з б-бараком б-була ф-ферма. Т-там р-розводили х-худобу. Св-виней, к-кіз, к-курей. Оф-фіцерів п-примушувал-ли п-працювати н-на ф-фермі. Т-там б-було тр-ри ф-французи, ам-мерик-канець, д-два анг-глійці, л-литовець, поляк, д-двоє р-росіян. П-перовскій і К-кабишев т-такий. Він незабаром помер. А-а П-перовскій д-доглядав з-за курми. Т-там б-були б-білі кури, ч-чорні к-кури. А-а П-перовскій п-полюбив д-доглядати за ними. Коли туз-земці на д-день с-своєї ср-раної н-незалеж-жности в-вир-рішили п-полонених н-нагодувати п-по-л-людськи, т-то зв-веліли П-перовскому п-пару к-курей з-зарізати, б-білу і-і ч-чорну. А-а П-перовскій білу з-зарізав, а-а ч-чорну п-пош-шкодував. Й-його з-за це п-потім ф-французи і л-литовець в-відп-пиздили. А-а к-курка, ч-чорна п-пропала. І от сп-пить як-кось П-перовскій, в-відпизж-жений. С-сниться й-йому сп-першу Ук-країна, п-потім як-кесь місто н-на Ук-країні. П-потім ще т-те-се. Т-туземці, п-пов-вітряні з-змії, п-пси. П-потім т-темрява. А-а в т-темряві г-голос, д-дякую, к-каже, л-лейт-тенант. Х-хто ти, п-питає П-перовскій і бачить, як вих-ходить з т-темряви ч-чорна к-курка, к-котру він в-врятув-вав.

Голос заїкуватого почав тремтіти. Мої ноги затекли. Я встав і почав походжати туди-сюди, то віддаляючись від багаття, то наближаючись. Слова заїкуватого долинали до мене, але не доходили до свідомости. Я чув щось про королівство маленьких підземних чоловічків, які живуть у зневазі та постійному страхові, про їхнього султана, хворого і слабосильного, про їхнього візира, змушеного через незрозуміло ким накладене закляття здаватися людям куркою чорного кольору, який символізує, але заїкуватий не сказав “який символізує”, він сказав “оз-значає”, невимовну скорботу, але заїкуватий не сказав “невимовну”, він сказав “довічну”, так, довічну скорботу. І нібито врятована Перовскім курка і є візирем підземних мешканців. Курка взяла полоненого лейтенанта за руку, але як це в неї вийшло, утім, це був тільки сон, і провела якимись коридорами, стіни яких були прикрашені зооморфними візерунками, але заїкуватий не сказав “зооморфними”, він сказав “із т-тварин, п-птахів і риб”, він не сказав “орнаментами”, він сказав “уз-зорами”. І нібито там, за цими коридорами, у сліпучих палатах лейтенанта зустріли султан і піддані його, і нагородили його безсмертям, бо він просив безсмертя, і дали золоте насіннячко в знак безсмертя, тільки звеліли мовчати про них і ніколи нікому не розповідати, бо підземний народ зникне на землі, але заїка не сказав так, він сказав “п-підземний н-народ з-загине”.

Я тьмяно пригадував подібну розповідь, яку мені в дитинстві читав гувернер. Стало холодно, принаймні, для тропіків. Захотілося накинути шинелю, але тут я згадав, що вирішив не повертатися в намет цієї ночі. Підсівши майже до самого багаття, зовсім поруч із переміщеними особами, я зігрівав руки до вогню. Переміщені особи з недовірою дивилися на мене. Тільки заїкуватий ніяк не відреагував на інспекторський мундир. В-вранці, продовжував він розповідь, П-перовского п-повели до т-туземного п-підполковника, н-на д-допит. Т-той в-вимагав, щоб П-перовскій р-розповів й-йому, де б-базуються р-ракети р-росіян. Н-не з-знаю с-сказав П-перовскій, б-бо і сп-правді н-не знав. Т-тоді п-підполковник зв-велів п-порубати й-його шаблями. П-перовского с-стали р-рубати, він к-кров’ю з-зійшов, а-але не п-помирав. А-а т-туземці в-виріш-шили, що це як-кась т-таємниця союз-зників, як вони воїнів т-такими р-роблять м-міцними. І п-підполковник ск-казав, щ-що, м-мовляв, не б-будемо т-тебе убивати, л-лейт-тенант, а-а б-будемо в-витягати з т-тебе ж-жили п-по од-дній і ш-шкіру зд-дирати п-по шматочку, як-кщо н-не ск-кажеш, як вони вас т-так н-нала-аштували. І П-перовскій з-злякався. Ц-це, к-каже, не н-наші, ц-це т-тут о-ось т-такі п-підземні ч-чоловічки, а-а од-дин з н-них п-перетворився на к-курку, а-але все це с-сон. Т-туземці з-засміялись, а-а п-підполковник п-почервонів, зв-відки, м-мовляв, з-знаєш, с-сука, н-наші т-туземні л-легенди. Я, к-каже, в Ок-ксфорді вч-чився, н-не т-те щ-що ти, с-свиня р-російська, м-міт від пр-равди в-від-різню. І ст-тали т-тоді з П-перовского ж-жили т-тягнути. Т-тут г-грім в-вдарив, н-наші п-підійшли, табір вз-зяли. П-поклали П-перовского в л-лазарет, а-а вночі п-приснилась йо-ому ч-чорна к-курка, к-каже, з-зрадив, м-мовляв, т-ти, лейт-тенант, наш н-народ, т-тепер м-ми усі з-загинем, а-але щ-що вже т-тут п-поробиш. А-а ранком зн-найшла сестр-ра біля д-дверей л-лазарету в-відірвану к-курячу голову, ч-чорну, а-а д-доктор сказав, м-мовляв т-туземці, д-дике плем’я, у ж-жертву ж-тварин приносять, а-а м-може і людей. А-а ч-чи з-залишилось у П-перовского з-золоте насіннячко, я н-не зн-наю.

Заїкуватий замовк. Переміщені особи навколо багаття почали моститися спати. Заїкуватий зняв з голови хустку, і я побачив, що він скальпований. Було б нерозумно тут залишатися. Я встав і пішов не розбираючи шляху. Ноги винесли мене до воріт табору. Напівсонний охоронець невдоволено оглянув мою фігуру, що наближається, але, розрізнивши у світлі прожектора мундир, ліниво віддав честь і відкрив ворота, сказавши, проходьте, пане інспектор. Я йшов у бамбуковий ліс. Краще заздалегідь знати місце своєї смерти, тому бо я не буду стріляти, і поручник Зубов уб’є мене.

Переклав А.П.