Оля (Олександра) Яворницька

Теорія субкультур у соціологічній перспективі

© О.Яворницька, 2001

Існування молодіжних субкультур довгими роками сприймалась як патологія, або присутність чужих і ворожих елементів. Властиво, до кінця 80-х років не було відомо, як досліджувати і чи взагалі досліджувати різноманітних диваків, які усякими способами намагалися віднайти своє місце у світі.

Зараз зацікавлення субкультурними групами у світі зростає.

З огляду на хронологічні обмеження стаття розглядатиме явище молодіжних субкультур через призму загальних соціологічних теорій та класифікації цих течій на прикладі тих світових субкультур, які формулювали і подальше формулюють світогляд молодих поляків і українців у Польщі.

МОЛОДІЖНА РЕВОЛЮЦІЯ 50-х РОКІВ

Молодіжна революція 50-х років ХХ століття на Заході заперечує тезу Ф. Моріака про спільні міжпоколіннєві відмінності попередніх епох.

Молодь 50-х років, на відміну від своїх однолітків у минулому, не захотіла прощатися із безтурботним молодечим життям, не виявляла інтересу до тієї моделі життя, яка була створена їхніми попередниками, не сприймала молодости, як перехідної стадії у біологічному розвитку людини з дитини в дозрілу особистість, але усвідомила цінність молодости самої по собі – поза усякими обмеженнями [1].

Відкинуті молодим поколінням структури соціального ладу були замінені новими, своєрідними ідеями, які насамперед приваблюють зовнішніми відмінностями.

Одяг, зачіска, своєрідний мовний код, музичні преференції стають характерними рисами поколіннєвої спільноти. Феномен молодіжної революції полягає не стільки у поколіннєвих, скільки у культурних відмінностях. Це фактично невід’ємна риса цивілізаційного, демографічного чи нарешті економічного розвитку. В першу чергу це пов’язано із виникненням специфічних умов серед молодої ґенерації 60-х років, які значно поменшили роль традиційних зв’язків. Автономізація системи цінностей, спричинена браком зв’язку між декларованими цінностями та життєвою практикою їхніх батьків, започаткувала своєрідну спільноту із притаманними кожному поколінню відмінностями [2].

Події молодіжної революції 60-х років діаметрально змінили характер наукових пошуків у суспільних науках. На зміну класичним теоретичним концепціям, із позицій яких відбувалося соціологічне вивчення молоді, приходять теорії ad hoc. Емпіричні студії зосереджуються на вивченні соціальних конфліктів і трансформації суспільства.

У наукових дискусіях багато місця посідають ґенераційні конфлікти, соціальна зміна, молодіжна суб- або контркультура. Дослідники і теоретики різних шкіл і напрямків досліджують молодь як соціальний феномен різними способами.

Функціоналісти (Ейсенштадт, Тенбрук, Шельскі) розглядають молодь, як сполучник поміж сім’єю та суспільством. Вони приписують групам однолітків реоріентаційну та інтеґруючу функцію, тому теза щодо субкультур не має стосунку до функціональної теорії. Щонайбільше, можна погодитися з її поміркованим варіантом і розглядати молодіжну субкультуру як фрагмент культури.

Марксисти у своїх теоріях досліджують субкультури як ідеологію, що приховує антагонізми у капіталістичному суспільстві, тому на практиці категорично відкидають усі теоретичні концепції, пов’язані з існуванням молодіжних субкультур.

Прихильники теорії соціального конфлікту використовують молодіжні субкультури для пояснення міжпоколіннєвих конфліктів (Бугофер).

Молодіжні теорії, зорієнтовані на процеси соціалізації у контексті стратифікаційної специфіки, приймають відмінність субкультур у співвідношенні до соціального походження молоді.

Теоретики соціальної дії насамперед звертають увагу на поведінку особистости у співвідношенні з іншими особистостями і взаємодію з ними. Важливе значення вони приписують ціннісно-нормативній структурі суспільства, яка виступає як регулятивний комплекс, що координує і керує структурою. У контексті теорії дії субкультури появляються як своєрідна рамка інтеракції у співвідношенні до зацікавлення і потреб молоді.

Насправді статус теоретичної конструкції, яка пояснює дійсність (у цьому контексті – субкультуру), міцно пов’язана з особистим зацікавленням кожного дослідника і прийнятої ним теорії. Саме поняття молодіжних субкультур виникло в англомовній соціології та розглядається як процес, що відбувається у кримінально орієнтованому середовищі із протиправними нормами поведінки (В.Міллер) [3]. Однак згодом зміст цього поняття було значно розширено і адресовано до ширших верств населення, тих норм, цінностей, звичаїв, які визначають тип і спосіб мислення, а також поведінку певної соціальної групи молоді, тобто те, що характеризує її особливе світосприйняття та стиль життя, разом із відповідними соціальними інститутами їх відтворення. Найголовніше, що відзначається: “(...) за допомогою субкультури відбувається соціальна ідентифікація членів певної спільноти” [4]. Термін: молодіжна субкультура визначає позитивні або негативні явища. Субкультура утворюється в результаті відповідного ставлення певної групи до процесів, які відбуваються у соціальній структурі суспільства та у домінуючій у ньому культурі. Тези щодо субкультур передбачають певний рівень автономії молоді. Частина теорій відкидає стратифікаційну специфіку процесів соціалізації і класовий характер суспільства, відмінності інтересів, потреб, освітніх і професійних виборів молодих людей. Сучасні теорії субкультур виступають проти екстремально функціоналістичних дефініцій молоді. Багато уваги приділяють теоріям соціального конфлікту і соціальної дії – тобто надають молоді своєрідний простір діяння і специфічну функцію соціалізації.

Загалом прийнято розглядати теорію субкультур у двох вимірах: контркультури (як крайній варіант) та альтернативи (поміркований варіант).

КОНТРКУЛЬТУРА

Радикальний варіант теорії субкультур – це теорія контркультур.

Теорія контркультури стає антитезою традиційних культурних зразків [5]. Вона об’єднує усі субкультурні групи поколіннєвим зв’язком – почуттям відмінности від попередніх ґенерацій. Фактично ця концепція надає культурної автономії, гостро критикуючи дотеперішній розвиток західної цивілізації: промисловість, урбанізацію, розміри, кількість, ефективність, швидкість – тобто парадигму ненасичення [6]. Критична думка контркультури формулюється на різних методологічних концепціях і принципах. Головним гаслом контркультури є необхідність відродження природної людини з не буржуазним світосприйняттям та ставленням до дійсності, тобто відстоюється думка про необхідність звернути особливу увагу на духовні цінності людини. В основному контркультура – це критика і заперечення [7], контестація молоді, яка за словами Е. Фромма [8] “(...) не була безплідною. Її супроводжували надія, віра, стійкість характеру”. Насправді, контркультура – це “(...) бунт проти самотнього життя в юрбі” [9], тобто хворої цивілізації, яка вирощує невротичну особистість, це “(...) пересторога перед смертю духовної людини від споживацького пересичення, нудьги та ілюзії достатку, які породжують фрустрацію” [10].

Серед адептів контркультури можна виділити дві основні пiдгрупи представників бунту і втечі:

– соціально-звичаєвого бунту – гіпі, панки, поперси, бітники;

– ізоляції від суспільства – рокери, гітовці, кілери, скінгеди.

Контестатори соціально-звичайового бунту

Багато сучасних андерґраундних напрямків виникли із протестних установок “beat generation” – артистично-інтелектуальної формації, яка з’явилася у 50-х роках у США, на хвилі протесту проти основних складових “американської гордости” – масової культури, вільного ринку та демократії. Радикальні постави бітників найкраще відображені у поемі А.Ґінсберґа: “Howl”. Загальновідомо, що ідеологія бітників дає початок усім пізнішим емансипістським рухам: сексуальній революції, пацифістським, антиядерним чи феміністичним рухам. Субкультура бітників є традиційним прихистком для митців, а також геїв, наркоманів, алкоголіків, або й навіть злодіїв [11]. Відтак одні з них шукають сенсу життя у творах А.Шопенгауера, Ж.Жене, а інші сподіваються завдяки “андерґраундним вольностям” зазнати сильних вражень – наркотичної ейфорії, рафінованого сексу або нового музичного кайфу. Деякі дослідники молодіжних субкультур приймають тезу, що без виникнення субкультури бітників не було б руху гіпі [12].

Період кінця 50-х років позначений виникнення першої субкультури “стиляг” (у Польщі їх звали “бікіняжи” – через барвисті краватки у стилі бікіні, у Британії “тедді бойз” або “джиттер-баґерз” [13]), яких спершу помилково асоціювали з бітниками. Вони відрізнялися з-поміж інших молодіжних груп своєрідним одягом (вельветові піджаки, вузькі штани, сильно налакована зачіска – т.зв. плєрез), інтересом до джазу, а водночас нахилом до інтелектуальних напрямків західної культури: мистецтва, філософії, кінематографії, рок-музики.

Субкультура гіпі заявила про своє існування голосною музикою, барвистим одягом, життям у спільноті (найпопулярнішою спільнотою була “Strawbery Fields”). Гіпі проголошували гасла свободи, радості життя та безмежної любові до усіх людей без огляду на расу і віросповідання. Фактично майже 70% гіпі були представниками “middle class” – студентами юридичних, економічних, медичних, політологічних напрямків [14], але в їхньому середовищі оберталися також сезонні гіпі, дезертири, злочинці, т.зв. “голубі птахи”, шизофреніки, райдерси, божевільні (напр. Ч.Мансон). Рух гіпі у Польщі був доволі ефемерним явищем, після недовгого існування він самоліквідувався, між іншим, з огляду на зростання індивідуалізму, бажання самоідентифікації, самореалізації – тобто всупереч спільнотовим формам життя. Процес формування польського варіанту гіпі тісно пов’язаний із політичним подіями жовтня 1956, а потім березня 1968 року, коли відбулася зміна політичної свідомости молоді, з’явилися гасла радикалізації настроїв, бажання значної лібералізації, а паралельно з тим відбулася переоцінка ідеології контркультури у мистецтві. Молодь боролася за право на самореалізацію у незалежних, неформальних інституціях. Разом із виникненням пацифістських ідей з’являються екологічні, філософські групи, які створюють своєрідний мовний код. Модною стає індивідуальна втеча від суспільства. Музична контестація орієнтується на тексти Дж.Генрікса, Б.Дилана, культової у 70-х роках групи “Джем”. Лідер групи, Р.Ріедель, єдиний з польських вокалістів співав про страждання, прагнення свободи, корумпований, злий світ, пересичений компромісами, фальшю і насильством.

У 80-х роках з’являються т.зв. нео-гіпі, або гіпі-пацифісти, які адаптують гасла антикомерціалізації, пропагують орієнтальні релігії, поміж ними трапляється багато прихильників Гарe Кришна. Місцями зустрічей нео-гіпі у Польщі є травневі злети на краківських “Ювеналіях”, липневі “Фамі” в Свіноуйсцю, Мазурах і Бєщадах, прощі на Ясну Гору (Ченстохова).

Поперси – субкультура, яка переважно охоплює підлітків і зорієнтована на зразки масової культури. Вона віддзеркалює вплив ЗМІ на стиль життя. Поперси фактично повторюють зразки західної поп-культури, тому важко віднайти у їхньому середовищі оригінальні, цікаві автоманіфестації. З’явилася ця субкультура наприкінці 70-х років серед прихильників “new romantic music”.

Панки виникли у 70-х роках у Великій Британії. Ця субкультура швидко знайшла послідовників серед молоді у Західній Европі, а наприкінці 70-х років її представники з’явилися у Польщі. Основою розвитку панківського руху були молодіжні клуби (зосереджені на культі Й.Роттена із “Sex Pistols”, популяризації у Польщі творчості “Дезертира”, “ТСА”, “Опозиції”, “Pick up”, “Москви”, “Процесу”, “Екзекуції”, “Абадон”, “Шелькі для Гелькі”) та артистично-суспільні маніфести, видання – т.зв. зіни, або фанзіни: “Raising Hell” (Велика Британія); “One world” (США, Австралія, Нова Зеландія), “Trust” (Німеччина), “VOEGYOE” (Угорщина), “Caladeshnikov” (Франція), “Azotox”, “Ґанґрена”, “Затхлина”, “No alternative”, “Ріота”, “Апсік”, “Koрek”, “Maла повія”, “Фенактіль”, “Дада живе”, “Відрижка” (Польща) [15]. Панки негативно ставляться до панування матеріальних цінностей, корупції, політиків. Вони засвоїли анархістські гасла світу без кордонів, урядів, поліції, суду, соціальних та економічних обмежень. Згадані гасла часто зображені на майках і різноманітних вишивках. Панкове “ars amandi” – це “no smoke”, “no drink”, “no drug”, “no fuck”. Більшість фанзінів твориться на основі професійної авангардової газети “Fall out” сюрреалістичного американського графіка В.Сміта. Всі вони зображують невдоволення і протест, виступаючи проти соціально-політичної системи, домагаючись соціальних реформ і місць праці. Значною мірою вони наголошують на конфлікті інтересів молодь-старшина, підкреслюють антагонізми поміж загальноприйнятими юридично-побутовими нормами. У 80-х роках виникає група наці-панків, які пропагують націоналістичні гасла. У 90-х роках рух панків виявляється у більш екстремальних формах – агресії наймолодших, яку підтримує специфіка нового стилю “grunge” – генерації Х (прихильники бридоти, агресивної поведінки, нецензурних слів, фани м.ін. К.Кобайна).

Гіт-люди (український аналог – гопники) з’являються на початку 70-х років у великих міських агломераціях (вперше у Варшаві). Вони швидко знаходять прихильників і послідовників серед кільканадцяти тисяч учнів (найчастіше професійних шкіл), неповнолітніх злочинців (мешканців виправних закладів). Гітники популяризують у середовищі 14-20-літньої молоді агресивний стиль життя. Більшість із них вживають специфічний сленґ. Світогляд гітників заснований на трьох моральних принципах: відкидання гомосексуалізму, винищення донощиків, гіпі, пацифістів, ґвалтівників, зневага до соціальних молодіжних організацій, які загрожують свободі. Гітовці асоціюються із силою, рішучістю, нонконформізмом, відвагою. Здавалося, що наприкінці 70-х років польська міліція остаточно вирішила питання девіантної поведінки серед гіт-молоді. Сьогодні у Польщі немає молодіжних груп, які б окреслювали себе як гітовські, однак це зовсім не свідчить про зменшення агресії серед покоління молодих поляків, навпаки, поліцейська статистика наводить щораз більше випадків злочинів, які були вчинені дедалі молодшими дітьми.

Голомозі (скіни) пов’язані із крайніми націоналістичними рухами, зосередженими на гаслах ксенофобії та ненависті до національних і релігійних меншин.

З одного боку – це субкультура втечі, ізоляції від суспільства, з іншого боку – це невід’ємна частина суспільства. Найбурхливішим періодом в історії польських скінів був кінець 80-х років, т.зв. “доба трансформації”, пора дестабілізації морального та соціального ладу. Тоді з’являються гасла “Польщі для поляків”, які практично свідчать про підтримку тоталітарного порядку. Субкультура голомозих у Польщі – це продукт великих міст. Спершу їхня агресія була скерована супроти лише панків-анархістів, пізніше вона доповнюється шовінізмом.

Популярна субкультура скінів охоплює:

-скінів-фашистів;
-скінів “ой”.

Насправді важко віднайти конкретні відмінності між вищезгаданими групами. Фактично скіни-фашисти і скіни-ой виступають проти демократії, мріють про автократичного провідника, присутність політичної поліції та армії. Скіни-націоналісти наголошують на своєму патріотизмі, традиційній вірі, відстоюванні національних цінностей. Ідеологія насильства і культу сили у голомозих у Польщі спрямована на досягнення “шляхетних результатів”, поглиблення польського патріотизму, ендецької свідомости, міту “поляка-католика”, концепції Польщі “Od morza do morza”. Преса і музика голомозих, а точніше заголовки “скінзінів” і назви скінівських музичних груп прекрасно віддзеркалюють ідеологію окремих засновників-лідерів: “Скінгед-Сармат” (Варшава), “Хрестоносець” (Ґданськ), “Білий Фронт” (Щецінек), або більших націоналістичних організацій: “Арійського Фронту Збереження”, “Національної Партії Щербець”, “Польської Національної Спільноти”, “Шторму 68”, “Фаланги 88”, “Слов’ян”, “Депортації”, “Конквісти”. Веб-сторінка www.zigzag.pl/rafalpan подає безліч конкретних випадків насильства голомозих від кінця 1989 р. до І половини 2001 р. Тільки перелік принаймні частини тих кільканадцяти зафіксованих поліцією випадків, які трапляються кожного місяця зайняв би чимало місця. Однак схема завжди однакова: “Місто Х, Вулиця У, два відомі поліції наці-скіни вчинили замах на життя хлопця, одягненого в катану з вишивкою „Музика проти расизму” [16]; “Місто Х, Вyлиця У, вісім відомих поліції наці-скінів вчинили замах на життя громадян Болгарії” тощо. У багатьох районах великих міст можна знайти десятки написів на кшталт: “Jude raus”, “Біла Армія”, “Голокост і Ваффен СС повернуться” [17]. Якщо взяти до уваги усі незголошені інциденти, число випадків насильства скінів зросте до кількох тисяч випадків щороку [18].

Official hooligans – fotball hooligans (шарфники, вболівальники, ультрас) відносяться до псевдо-фанів окремих футбольних клубів, позбавлені раціонального мислення та індивідуальної самоідентифікації. Любов таких вболівальників до футбольної групи насправді є лише приводом для боротьби з фанами протилежних груп. Молодих шарфників не цікавить результат матчу, а кількість здобутих шарфів протилежних клубів і актів насильства супроти “не своїх”. Територіальний вплив цієї групи визначається різноманітними гаслами на стінах будинків, на зразок: “Господь прощає, Лехія (Арка, Леґія, Відзев)”. Солідарність футбольних фанів міцно пов’язана із механізмами психології натовпу, і тому має численних прихильників на вулицях і стадіонах. Пересічний шарфник поза межами стадіону не витримує тиску буденности, обов’язків, конкуренції.

Блокерси – жителі міських районів, т.зв. міських спалень. Як свідчить назва, блокерси мешкають у багатоповерхових житлових будинках із блочних конструкцій. Вони полюбляють музику реп і гіп-гоп, чим різняться від т.зв. дресяжів.

Дресяжі (від польського слова “дрес” – спортивний костюм) – молоді люди, одягнені в спортивні костюми, які у такому вигляді відвідують паби, дискотеки, парки, професійні школи. Вони часто бувають учасниками дискотечних бійок, крадіями авто, у їхньому середовищі важливу роль відіграють “фірмові лахи” (найчастіше дешеві підробки під автентичну фірму) та золоті браслети.

Графітники – молодіжні субгрупи, які розмальовують стіни, тунелі, поїзди своєрідними малюнками. Досі тривають суперечки, якою мірою творчість молодих графітників є актом нищення, а якою – альтернативним мистецтвом.

АЛЬТЕРНАТИВА

Поміркований варіант теорії конфлікту – це теорія альтернативи Ф.Тенбрука [19] (на основі теорії дії), яка приписує молоді культурну автономію у межах домінуючої культури. Теорія ця означає перехід контркультури в альтернативу.

В межах теорії Тенбрука альтернатива означає зменшення ролі молодіжних бунтів і різних форм маніфестації. Вона насамперед звертає увагу на самореалізацію людини як особистости та заспокоєння нею позаматеріальних потреб конструктивними напрямками нової дійсности [20]. Альтернатива фактично стосується переорієнтації та збагачування кожної окремої культури ідеями інших цивілізаційних осередків або призабутих культур.

В першу чергу теорія альтернативи стосується синтезу традиційної та молодіжної культури [21]. Вона охоплює усе, що спонукує людину і суспільні групи до різноманітних акцій, які, можливо, не мають співвідношення із раціональними зразками поведінки. Інколи поняття альтернативи зображує еквівалент бунту субкультури або контркультури, можливо аванґарду та інновації. Альтернатива пропонує нові моральні, естетичні або ідеологічні моделі, та розвиток нових якостей свідомости [22]. Вона зорієнтована на суб’єктивні переконання, ієрархію цінностей, різновиду поведінки. Прихильники альтернативи виступають проти реіфікації суспільства, відкидають споживацькі стандарти. Вони протиставляють анонімности світу екзистенційні цінності та креативність, акцентують єдність із природнім світом. Найвідоміші гасла альтернативи стосуються пацифізму, медитативної зосереджености, містицизму. Носіями вищезгаданих гасел стають представники субкультурних груп, зорієнтованих на різноманітні зразки життя і діяння. Найчастіше за все вони є учасниками екологічно-пацифістських або феміністичних рухів; спільнотних експериментів; експериментальних груп. Вони підтримують “анти-мистецтво” (геппенінґи, паратеатри, музичну альтернативу); різного роду релігійні групи (напр. дзен), секти; політичні групи, натхнені традицією “Нових Лівих”; чи нарешті групи, специфіка яких полягає в інтеграції анархізму, маоїзму чи ленінізму; прихильники альтернативної медицини, дієтетики.

Феномен альтернативи полягає в її різноманітності, а водночас комплексності. Програмне “недокриття”, антидоктринерство, спонтанні акти в ім’я свободи підтверджують, що альтернатива – це позачасове явище, незалежне від політичної сцени [23].

Теорія альтернативи виокремлює:

- альтернативну релігійну терапію – кришнаїтів, растаманів, сатаністів, металс;

- екологічно-пацифістську альтернативу – альтернативних християн, анархістів, відмовників від військової служби;

- креативну альтернативу: електронні гуру, мистецтво жарту, геппенінговий рух, “Оранжева Альтернатива”, графітники.

Альтернативна релігійна терапія стосується індивідуального самовдосконалення особистости у межах життя у спільноті, яке охоплює різноманітні форми тренінгу свідомости, психотерапії, вишколів, тобто усе те, що забезпечує психічну рівновагу. Найчастіше присутність членів різного виду терапевтичних груп тісно пов’язана з кризою авторитетів (її відсутністю) і браком самоакцептації, або акцептації групи. Людина, яка шукає допомоги у т.зв. терапевтичних групах (точніше: сектах) насправді стaє жертвою “духовних майстрів” [24]. Усім чудово відомі прізвища харизматичних провідників: Д.Джонса (“The People’s Temple”), Ч.Мансона, Д.Кореша, М.Дейвіда (“Діти Господа”), М.Цвігун і Ю.Кривоногова (“Біле Братство”), Б.Кацмайора (“Небо”). У Польщі досі не вирішено проблеми величини і кількости діючих сект. З огляду на герметичний характер неформальних релігійних груп важко оперувати конкретною інформацією. Офіційно відомо про діяльність “Аманда Марґа” (пророк Тарака Брагма), “Християн”, “Центру Відновлення Життя” (пророк Бруно Ґринінґ); “Комітету Миру Шрі Чімнея”, “Сім’ї”, “Неба”, “Сім’ї любові”; “Сян Мун Мунa” (таємні осередки у Кракові, Глянові під Краковом, Ізабеліні). Як подає Рапорт Бюро Національної Безпеки секти “Небо” і “Сім’я” звинувачують у пограбуванні майна своїх адептів, “Сім’ю любові” звинувачують у змушуванні членів секти (включно з дітьми) займатися проституцію, “Християн” – у численних випадках викрадення неповнолітніх, “Сян Мун Мунові” приписують зв’язки із таємними корейськими службами і торгівлю зброєю [25].

Рух свідомости Крішни (кришнаїти) виник як складова частина “Governing Boda Commision” – організаційної структури Руху Кришни з центральним осередком у Врндавана (Індія). У Польщі з’явився наприкінці 70-х років, але був зареєстрований щойно у 1988 р. як релігійна спільнота “Товариство Свідомости Кришни Бгакті”. Польський варіант кришнаїтів протистоїть насильству, бореться за свободу і припинення воєнних акцій (він представляє цінності, які проголошували та практично втілювали гіпі), виступає із актами солідарности зі своїми братами у всьому світі.

Растамани (растафаріани) на противагу світоглядові руху “Гаре Крішна” не покликаються на давню традицію, ані не творять формалізованих організаційних структур. Членство у растафаріанському русі не визначається приналежністю до певної раси, більшість визнає культ реґею, маріхуани і довгого волосся. Всі демонструють нонконформізм і свободу. Зараз у Польщі трапляється чимало молодих людей, яких надихає растафаріанський рух, але схоже, що ця ідеологія не має конкретного зв’язку з виглядом, чи властиво, модою на растафаріанський вигляд (напр. дреди).

Сатаністи як містично-релігійна субкультура з’явилися у Польщі на початку 80-х років разом із популяризацією музики heavy-metal, хоча деякі дослідники вбачають аналогії між рухом сатаністів та “Рухом Люцифера” ще у міжвоєнний період [26]. Вперше ідеологія сатанізму зосереджується на культі божества і не займається боротьбою з християнством, а просто зображує контестацію молоді супроти інституції Церкви. Щойно пізніше шириться т.зв. практика “чорних мес”, ритуальні вбивства, профанація трупів, убивства тварин. Сьогодні субкультура сатаністів у Польщі нараховує кільканадцять тисяч послідовників, серед яких сатаністи ідеологічні та перверзійні, контестаційні та насильницькі.

Металс – фани музики heavy-metal, натхненні сатаністами. Характерні риси, які дозволяють відрізнити металс від членів інших альтернативних груп, – це довге волосся, короткі борідки, шкіряні штани і катани, масивні чоботи (“мартенси”, “гляни”), срібні аксесуари (серед них багато окультних елементів, пентаграм). Зараз у Польщі дуже популярний “gothic rock”, інспірований елементами магії, середньовічних легенд, ґерманських і скандинавських мітів. Фани “чорної ґотики” інколи нагадують вампірів (чорний одяг, білий макіяж).

Екологічно-пацифістична альтернатива – апотеоз діяльности неформальних організацій, які підтримують недержавний, анархістський характер суспільного життя, захищають природний світ від промислової експансії, від втручання людини в натуральне життя. Захист екологічних ідей у сучасному світі зводиться до утопії, яка не віднаходить підтвердження у наукових теоріях постіндустріальної епохи. У 80-90-і роки у Польщі виникли 160 різноманітних екологічних неформальних організацій (серед них: “Лабораторія Живої Архітектури”, “Академія Життя”, “Зелені Бригади”, “Визвольний Рух Тварин”, “Світло-Життя”), були влаштовані численні маніфестації та пікети. Кількість організованих акцій підтверджує існування сильного екологічного середовища, протестно-наступального та освітньо-просвітницького [27].

Альтернативні християни – рух соціального протесту, який безпосередньо пов’язаний із релігійною символікою і суспільною наукою Католицької Церкви.

У Польщі цей рух відомий як “духовна оаза” (інспірований італійським “Movimento Oasi” 50-х років). Його осередками є “Оази Дітей Господа”, “Рух Живої Церкви”, “Оази Живої Церкви”, “Рух Світло-Життя”. Декого приваблює легенда руху альтернативних християн, для інших він цікавий як культурна, туристична, інтелектуальна форма проведення вільного часу.

Відмовники від військової служби (обджектори) є сучасним варіантом радикальних еко-пацифістів, організаторів і активних учасників різного роду демонстрацій, протестів, пікетів. Групи відмовників зосереджені на негативному ставленні до обов’язкової військової служби. Найвідоміші акції, ініціаторами яких вони виступили, полягають у пікетуванні Кабінету Міністрів, маршах на Бельведер і голодуванні разом з “Федерацією Зелених”, “Федерацією Анархістів”, рухом “Свобода і Мир” наприкінці 80-х років. Бунт відмовників назавжди вписаний в історію молодіжної альтернативи і вищого шкільництва.

Анархісти – носії утопічних мрій про суспільство свободи, ідейні нащадки М.Бакуніна, П.Кропоткіна, М.Стінера, члени “Руху Альтернативного Суспільства”, “Анархістської Федерації”, “Анархістського Інтернаціоналу”, прихильники руху “Свобода і Мир”, “Польської Соціалістичної Партії РД” та “Оранжевої Альтернативи”. Серед анархістів є чимало т.зв. псевдо-анархістів (зорієнтованих на псевдо-альтернативу) і груп, які підтримують певні форми політичної боротьби.

Контестатори рока (або панк-рокери) – інспіровані героєм Т.Вейтса – Големом, мутантом індустріяльної епохи, вони виявляють високий рівень емпатії: співчуття для бомжів, алкоголіків, життєвих фрустратів, самотніх, обділених любов’ю людей. Польський варіант рок-контестаторів поширюється від початку 70-х років у середовищі фанів “Sex Pistols”, “Dolls”, “Валєк Джедзей Панк Рок Бенд”, “Джему”, “Перфект”, “Грудей”, П.Кукізa, “Біґ Циц”.

КРЕАТИВНІ СУБКУЛЬТУРИ

Альтернативна автокреація – форма самовдосконалення і самореалізації молоді за допомогою андерґраундової рок-музики, або пара-журналістики. Сильно пов’язана із екзистенційними питаннями, рефлексією над існуванням суб’єкта, групи, а в її межах – субгрупи.

Культура дії (буття у дорозі) – молодіжні фестивалі, місця зустрічей (Фестиваль у Яроціні, студентські “Баганалії”, “Ювеналії”, “Фама” у Свіноуйсцю тощо). Геппенінґи (пара-театри, “мистецтво жарту”) – ефемерне явище, втілене у розмаїтих акціях, маніфестаціях, графіті. Виникла в період військового стану у 1981 р. Протистоїть суспільству, його пасивній поставі у своєрідних, сюрреалістичних акціях на зразок “pur purenonsens”. Жартівлива конвенція більшости акції (своєрідного театру життя, “teatru wyglupu”) насправді стає носієм важливого, антикомуністичного змісту. Серед різного роду маніфестації дуже часто трапляються транспарентні написи: “Kto o tobie wie – pan z SB”, “Twoich dzieci strzeze kto – pan z MO”. Найбільш відомими “геппенерами” стають члени вроцлавської неформальної організації: “Оранжева Альтернатива” (згуртовані біля популярного “Майора” В.М. Фридриха). До найвідоміших акцій “ОA” можна зарахувати заходи під гаслами: “Соціалізм в карнавалі – карнавал в соціалізмі”, “Ми не хочемо політичної ґранди – тільки карнавальної самби”, “Упиймося на очах у влади”.

Наприкінці 80-х років у різних міських осередках з’являються нові “варіанти” вроцлавської “ОА” (в тому числі “Біла Альтернатива” у Познані; “Молодіжна Автентична Артистична Сцена” (т.зв. “МАSA”) у Валбжиху.

У 90-х роках фактично важко віднайти різко визначені приклади альтернативи і контркультури. Загальні зміни, тісно пов’язані із системним переворотом, спричинились до деструкції сенсу життя – тобто виникнення постмодернізму. Постмодернізмвизначає декадентство XX століття (у формі відсутности раціоналізму, зменшенні пізнавальних та артистичних пасій), релятивізм, хаос, нігілізм, безмежну свободу. Тому молодь 90-х років (т.зв. “покоління трансформації”) – це молодь, об’єднана поколіннєвим зв’язком у контексті спільних переживань або моральної вразливости. Поколіннєвий зв’язок підтримується крізь призму критичного ставлення до негативних наслідків системної трансформації (безробіття, зубожіння суспільства, корупції, девіантної поведінки серед однолітків). Молодь старається адаптувати до сучасних вимог бізнесу, матеріальної кар’єри. Гостро критикує популярний у 80-х роках етос “Солідарности”.

Ця молодь не така ідейна, вона насамперед дбає про матеріальні цінності, працю (в сенсі міщанського етосу і споживацьких цінностей). Вона живе моментом у секуляризованій суспільній системі, дбає про гарний, здоровий вигляд, розумний погляд – тобто реквізити, необхідні у сучасному світі бізнесу. Переважно сучасні молоді нагадують “япі” епохи Рейґана – покоління, орієнтоване на кар’єру, гроші, славу – тобто місце серед владної еліти. Вона вихована на програмах МТВ, мультиках із Бардом Сімсоном, комп’ютерних іграх і чаті. Щоправда, на вулицях великих міст можна зустріти різних молодих людей, які своїм зовнішнім виглядом прагнуть продемонструвати свою інакшість, а отже і незалежність, однак часто-густо відмінний одяг чи специфічна зачіска не мають нічого спільного із давньою субкультурною групою та її ідеологією, а просто є формою звертання уваги на себе у щораз більш анонімному, матеріалізованому світі.

---

1. Wertenstein-Zulawski J. To tylko rock’n roll. – Warszawa, 1990.

2. Misztal B. Grupy rowiesnicze mlodziezy. – Wroclaw, 1974.

3. Соціологія – короткий енциклопедичний словник. – Київ, 1998.

4. Ibidem.

5. Hollstein W. Die Gegengesellschaft. Alternative Lebensformen. – Bonn, 1979.

6. Wyka A. Alternatywny swiatopoglad i praktyka spoleczna. – Wrocław, 1991.

7. Wertenstein-Zulawski J. To tylko rock and roll. – Warszawa, 1990.

8. Fromm E. Rewolucja nadziei. – Poznan, 1996.

9. Riesman D. Samotny tlum, – Warszawa, 1981.

10. Horney K. Neurotyczna osobowosc naszych czasow. – Warszawa, 1976.

11. Jedrzejewski M. Mlodziez a subkultury. – Warszawa, 1999.

12. Ibidem.

13. Medejski J. Socrealizm a bikiniarze // Zycie literackie. – 47/1987.

14. Jankowski K. Hippiesi w poszukiwaniu ziemi obiecanej.– Warszawa, 1972.

15. Dunin-Wasowicz P., Katarzynski J., Sobczak J. Xenofeeria – antologia artzinow. – Warszawa, 1993.

16. www.zigzag.pl/rafalpan

17. У варшавському районі “Урсус” (Ibidem).

18. www.zigzag.pl/rafalpan/2000

19. Tenbruck F.N. Moderne Jugend als sociale Gruppe, 1962.

20. Jawlowska A. Drogi kontrkultury. – Warszawa, 1975.

21. Paleczny T. Bunt “nadnormalnych”. – Krakow, 1998.

22. Reich Сh. Zieleni sie Ameryka. – Warszawa, 1976.

23. Paleczny T. Bunt ponadnormalnych. – Krakow, 1998.

24. Richtie J., Tajemniczy swiat sekt i kultow. – Warszawa, 1994.

25. Raport o stanie Bezpieczenstwa Panstwa, Biuro Bezpieczenstwa Narodowego. – Warszawa, 1995.

26. Jedrzejewski M. My smiecie. Git ludzie. Skini. Satanisci. Krysznaci. – Warszawa, 1993.

27. Glinski P. Polscy zieloni. Ruch spoleczny w okresie przemian. – Warszawa, 1996.