Кай Мюллер

Молодіжні субкультури

1. Від молодіжної субкультури до молодіжної культури

Перш ніж упритул підійти до розгляду молодіжно-культурної поведінки та форм її вираження, необхідно пояснити поняття молодіжної культури. Для цього необхідно простежити його розвиток, який віддзеркалює зміни умов життя молоді на тлі процесу загальносуспільних змін.

При спробі наблизитися до поняття субкультури, а в цьому контексті – до молодіжної субкультури, натрапляєш на труднощі, бо „субкультура” не має чітко визначених меж і є доволі розпливчастим поняттям. Проте, власне тому, що цей термін пов’язаний ізґенерацією молодих людей, він посідає особливий статус і його не можна оминути. Навіть якщо у фаховій літературі і висловлюються сумніви щодо вартісности наявних тлумачень субкультурних концепцій, для того, щоб провадити дебати про молодіжну культуру, необхідно спробувати окреслити межі цього поняття.

1.1. Молодіжні субкультури – від післявоєнного періоду до 70-х років ХХ століття

1.1.1. Поняття субкультури

Унаслідок різноманітного соціального походження різних груп, класів і прошарків у комплексному суспільстві неможливо узяти за точку відліку гомогенність культури. Здебільшого трапляються різноманітні часткові культури, які відображають різноманітне суспільне становище та походження її творців. Ці часткові культури переважно перебувають у співвідношенні взаємного підпорядкування та домінації, що випливає із претензії часткової культури на універсальність (зазвичай, культури середнього класу). Теорія субкультури намагається з’ясувати співвідношення між домінантною культурою та субкультурою.

Як приклад, тут можна навести проект Центру сучасних культурних студій (Centre of Contemporary Cultural Studies), який засновується на моделі двох культур – панівної та опанованої. Ці дві культури означають як базові, з яких розвиваються усі інші субкультури. „Аналіз таких феноменів, як наприклад, молодіжні субкультури нижчих прошарків, повинен враховувати як їх пов’язаність із базовою культурою робітничого класу, так і домінантною буржуазною культурою”. Ця інтенція була важливим фактором для молодіжних студій, про які йтиметься нижче. На підставі розмаїття субкультурних форм були визначені критерії систематизації:

а) добровільні та вимушені субкультури (скажімо, у місцях позбавлення волі);

б) субкультури із свідомими або виразними політичними вимогами, які ставлять собі за мету або відродження попередніх суспільних стосунків (реґресивні субкультури), або подальший розвиток наявного типу суспільства (прогресивні субкультури);

в) раціоналістичні та емоційні субкультури;

г) злочинні та легальні субкультури.

1.1.2. Молодіжна субкультура і ненормативна поведінка

Хоча й існують певні сумніви щодо ефективности подібної систематизації для розуміння субкультур, останній пункт має особливе значення для виникнення поняття молодіжної субкультури. Злочинна або ненормативна поведінка молодих людей призвела до того, що часткові молодіжні культури опинилися у центрі наукових досліджень. У 30-50-х роках у США проводилися соціально-наукові студії, у процесі яких вивчали виникнення молодіжних банд у великих містах, особливо у Чикаґо. Тут вперше розглядалася ненормативна поведінка молоді. Студії показали, що члени таких банд живуть за своїми власними нормами та правилами, які є відхиленням від базової культури. Таким чином, було закладено наріжний камінь визнання базовою концепції субкультури, за якою „нетипова поведінка трактується як конформізм щодо певних поведінкових стандартів підсистеми суспільства, яка не визнається суспільством загалом, насамперед його владною частиною”.

1.1.3. Значення концепції молодіжної субкультури

Після Другої Світової війни термін „молодіжна субкультура” увійшов у обіг у соціологічних молодіжних дослідженнях у ФРН. Базою, звичайно, стали студії про природу американських злочинних угруповань. Проте, економічний підйом у ФРН був також важливим фактором для виникнення молодіжної часткової культури, і це стало вагомою підставою для наукового розгляду феномену субкультури та поширення конвенції субкультури. Зростання добробуту викликало прорив тінейджерської культури, а „зростаюча купівельна спроможність молоді призвела до виникнення нового ринку товарів і послуг”.

На цій ранній стадії розвитку молодіжної субкультури відхилення від звичних цінностей та норм були настільки незначними, що деякі дослідники взагалі заперечували тезу про молодіжну часткову культуру, посилаючись на існуючі широкомасштабні засоби впливу та контролю зі сторони дорослих. Проте із зростанням культурних товарів мас медіального характеру – музика, танець, мода – тінейджерська культура перетворилася на міжнародний молодіжний стиль-рух, якого не міг уникнути ніхто. Цей рух продукував та споживав не лише різноманітні варіанти моди та музики. Історичний процес диференціації субкультури породив у 60-70-х роках молодіжні рухи, які діяли у суспільно-політичній сфері. „Таким чином, поняття молодіжної субкультури охоплює дуже різні феномени, які можна уявити собі, як шкалу від Peer-Groups 50 років, тінейджерських культур і мейнстріму поп-музики, молоді, яка визначилася із принциповим відкиданням суспільних вартостей аж до радикальної постановки питання і відмови від конвенційного порядку та усталених життєвих звичок, скажімо у неоманьєристських та постмодерністських середовищах”.

Тим часом ці феномени молодіжних (часткових) культур набули значення, якому поняття молодіжної субкультури більше не відповідає. Під назвою „Прощання із поняттям молодіжної субкультури” Баске і Ферхгоф наводять різні арґументи проти використання цього терміну: вираз „субкультура” передбачає стосунки підпорядкування між елітною, високою культурою та менш цінною і значною субкультурою; ця оцінка вже не функціонує, що ще треба показати.

Виникає враження, що цілком можлива чітка диференціація між автентичними субкультурами, які розвиваються знизу, і культурно-промисловими, ринковими та контрольованими, менш автентичними культурами моди і споживання. Це також вже не зовсім так, бо ми спостерігаємо дедалі зростаючу диверсифікацію молодіжно-культурних форм виразу. Молодь не бере на себе ролі творчих продуцентів культурних форм виразу, і не перебуває у ролі повністю контрольованих ринком споживачів. Стосунки між культурним товаром, який пропонує ринок, і молодими реципієнтами можна охарактеризувати як постійно змінні стосунки взаємовпливу. Культурні товари є сировиною, над якою має працювати творчий потенціал реципієнта, щоб розвинути якісно нові культурні форми виразу, які призначені для продажу. Таким чином, „культурні товари є каталізатором, а не продуктом; вони є проміжною ланкою у культурних справах, а не остаточним їх визначенням”.

Неможливою також видається диференціація субкультур як обмежуючих часткових сегментів, які є похідними від домінантної культурної форми. Через стирання і переходи між колишніми субкультурами, через їхній взаємовплив та суттєво підвищену релевантність до гегемонної (не локалізованої) культури, концепція субкультури втрачає свій описовий та пояснювальний характер.

1.2. Молодь 80-90-х років – молодіжно-культурна диверсифікація

Для всебічної характеристики ситуації підростаючого покоління у 80-90-х роках потрібно звернутися до змін у суспільстві загалом, які значним чином вплинули на молодіжну фазу. Бек формулює це так: „Те, що відбувається упродовж останніх двох десятиліть у ФРН (і можливо в інших західних індустріальних державах), не можна зрозуміти в рамках притаманної існуючій поняттєвій системі зміни свідомости та становища людей, вибачайте за словесного монстра – це треба сприймати як початок нового модусу усуспільнення, як різновид „зміни вигляду” або „категоріальної зміни” у стосунках між індивідом та суспільством”.

Ми також спробуємо представити зміну життєвих умов молоді таким чином, щоб можна було прослідкувати історичний перехід „від специфічних, зумовлених середовищем молодіжних субкультур, до індивідуалістичних молодіжних культур”.

1.2.1. Зміни у молодіжній фазі на фоні загальносуспільних змін

У сучасній дискусії про ситуацію молоді дуже часто вживають такі ключові слова, як втрата традиційного життєвого середовища, плюралізація життєвих стилів, деструкція життєвої фази молоді. За цими термінами стоїть тренд загальносуспільних змін останніх двох десятиліть.

За Бьонішом і Мюнхенмаєром (1987), одним із центральних факторів соціальної зміни є освітня експансія як результат освітньої політики початку 70-х років. Результатом цієї політики було продовження тривалости навчання, що в свою чергу спричинило тривале перебування молодих людей у гомогенних вікових групах. Таким чином, „буття молодим”, в основному, реалізується у школі або інших освітніх закладах і визначається великою мірою досвідом буття учнем. Розмежуванню теоретично-когнітивної навчальної роботи і практичної роботи на соціальному рівні відповідає „розмежуванняґенерацій”. Оскільки молоді люди тривалий час перебувають у одновікових гомогенних групах, то зростає значення соціальних умов та форм обігу. Вони пізніше переходять до фахового життя і до гетерогенної вікової групи, що веде до посиленого формування неформальних молодіжних субкультур. Тут можна знайти простір для самореалізації, якої бракує у школі, вузі та вдома.

Ця освітня експансія вплинула також на зростання кількости висококваліфікованих фахівців, а водночас – до знецінення їхніх дипломів. Враховуючи загальну рецесивну ситуацію на ринку праці та місць навчання, виникла незрозуміла ситуація: сучасна молодь стоїть перед необхідністю отримати кваліфіковану освіту як передумову та гарантію доступу до ринку праці, а з іншого боку, вже не спрацьовує благословенна державна зрівнялівка освіта=робота=реалізація власного життєвого проекту. Харитативні державні інтенції, наче в освіту варто інвестувати, уже не функціонують у всіх випадках. Ця парадоксальна ситуація, у свою чергу, впливає на продовження молодіжної фази, оскільки серед молодих людей існує тенденція до продовження тривалости свого навчання через непевність переходу від навчання до професійної діяльности. Підсумовуючи, можна сказати, що „очікування, пов’язані з дорослішанням”, значно поменшали у зв’язку з непевними перспективами на майбутнє. Оскільки зв’язка „молодь – поступ” уже не діє, молодіжна поведінка визначається посиленою зорієнтованість на сучасний момент. Молодість уже не розглядається як час підготовки до статусу дорослого, коли молода людина відмовляє собі у певних речах, відкладаючи їх втілення аж до часу, коли матиме забезпечену екзистенцію. Ці часи безповоротно минулися, не в останню чергу також завдяки усвідомленнюґлобальних загроз.

Уже згадане розмежуванняґенерацій зумовлене не лише пізнішим вступом молодих людей до вікових гетерогенних груп, але є особливо динамічним через те, що перевага у знаннях та досвіді старшоїґенерації меншають або взагалі зникають через прискорені технологічні та суспільні зміни. Знання та приписи, до яких звикли старші покоління, у багатьох випадках не мають в очах сучасної молоді жодного значення. На відміну від своїх батьків, молоді люди змушені сьогодні значно більшою мірою долати одночасно завдання, зорієнтовані на розвиток їхньої особистости та питання соціального існування. На ці соціальні екзистентні запитання батьки часто не мають готових відповідей. Суспільний розвиток знецінює знання, які передаються від покоління до покоління, і цей процес дедалі прискорюється.

Крім того, існують такі життєві сфери, де молодь має перевагу над старшоюґенерацією: мода, спорт, споживання благ модерної цивілізації, розваги, секс. Відповідно, для цих сфер молодь є основною цільовою групою і виступає носієм тренду. Характеристики, які притаманні молоді та молодості, стали настільки важливими, що „багато дорослих переймають типовий для молодої людини спосіб поведінки та її життєвий репертуар”. У процесі „усамостійнення молодіжної фази” ми констатуємо плюралізацію молодіжних життєвих ситуацій, стилів та цілей. Картина сучасної молоді дуже неоднорідна. У вступі до актуального молодіжного дослідження Юґендверку німецької фірми „Шелл” читаємо: „Молодіжні дебати та молодіжні студії у Західній Німеччині останнього десятиліття виробили базовий консенсус, згідно з яким недостатньо описувати молодь і молодіжну зміну вґлобальному масштабі, охоплюючи вікову групу від 15 до 24 років. Відбулася дуже помітна диференціація різних молодіжних життєвих ситуацій та стилів життя”. Видається доречним вести мову про „молодь у множині”. Можна констатувати „деструктуризацію” та „індивідуалізацію” молодіжної фази, які призводять до того, що молодість уже можна визначити як статус із чітко окресленим профілем. Той факт, що у молоді дедалі частіше виникають питання про забезпечення власного існування, свідчить про те, що молодь за даних соціально-політичних умов стає окремою групою, яка є одночасно і реципієнтом, і донором.

1.2.2. Поняття молодіжної культури

1.2.2.1. Історичне значення „молодіжної культури”

Поняття молодіжної культури якнайтісніше пов’язане із рухом „Wandervogel” (перелітних птахів. Цей громадський молодіжний рух започаткувало товариство „Wandervogel – Ausschuss fuer Schuelerfahrten / Перелітні птахи – комісія учнівських мандрівок”, засноване у 1901 р. у берлінському районі Штегліц. Його мета полягала у втечі від тісняви великого міста та його небезпек: надмірної самоізоляції та байдикування, зловживання алкоголем та тютюном, не кажучи вже про ще гірші вади”. Крім того, під час мандрівок розвивався новий досвід незалежности та особистої свободи.

Рух „Wandervogel” намагався створити вільний для самореалізації простір, тобто модифікував наперед задані суспільством способи мислення, поведінки та відчуттів у одновікових групах”.

Поняття молодіжної культури було впроваджене реформаторським педагогічним крилом руху „Wandervogel”, найвизначнішим представником якого був Густав Вайнекен. У сенсі революції у школі „молодіжна культура” була противагою існуючим ієрархічним структурам батьківського дому та школи. Нова педагогічна ідея покликана була визначити принцип партнерських стосунків „учень – учитель” або „діти – батьки”. Тому підкреслювалася самоцінність молодіжної фази, яка, за Вайнекеном, відіграє для дітей значну роль. Як важливу причину виникнення громадянського молодіжного руху варто назвати суспільну ситуацію буржуазії на межі століть. Швидка індустріалізація Німеччини принесла із собою суспільні зміни, „в яких середній клас відчував загрозу з двох боків: зі сторони індустріально-технологічної – через тенденцію до монополізації, та зі сторони дедалі сильнішого робітничого класу”.

Обидва ці суспільні явища поставили під загрозу цінності та норми буржуазії, що, з точки зору молоді, вело до відкриття життєвого горизонту. Ідентифікація із традиційними життєвими проектами батьків була усе складнішою, оскільки втрачала цілісність внаслідок „швидких соціальних та нормативних змін”. Позаяк дорослий світ не міг більше допомогти у віднайдені „цієї” нової ідентичности, молодь була узалежнена від вільних секторів, попередньо не зайнятих дорослими. У цих вільних секторах молодь однієї вікової категорії намагалася замінити застарілий ціннісний канон старшоїґенерації. Рух „Wandervogel” був середовищем, де могла відбуватися необхідна для досягнення ідентичности робота, а також випробування нових життєвих можливостей та ідей однодумців.

Оскільки на стадії виникнення концепція молодіжної культури була тісно пов’язана із буржуазним молодіжним рухом, головна увага молодіжних досліджень доволі довго була зосереджена на проблемах розвитку буржуазної молоді: „Ця орієнтація знайшла свій вираз у конотаціях поняття молодіжної культури. „Молодіжну культуру”, яка розвивалася у колі „Wandervogel”, ототожнювали із молоддю або навпаки, простір для молоді, який розвивався у реальному історичному часі, ототожнювали із цією культурою. Тому дикі банди молоді із робітничого середовища та різні форми організованої культури цієї молоді доволі довго перебували поза увагою творців концепції молодіжної культури”.

1.2.2.2. Аспекти сучасного значення поняття молодіжної культури

У процесі сучасної дискусії навколо поняття молодіжної культури треба пам’ятати таке: у Вайнекена молодіжна культура є також педагогічним і соціально-політичним поняттям. Цей історичний компонент, напевне, змінився у цьому понятті, але сенс його змінився:

„Культура у сучасних молодіжних культурах означає (...) створення стилів у медіях, „освітній” сенс яких залишається дискусійним серед педагогів: консум, поп і рок, мода і створення нових соціальних пріоритетів”.

Проте існує намагання звернути більше уваги на феномен молодіжно-культурних форм самовиразу. Такі автори, як Вілліс, ставлять у центр молодіжно-культурну поведінку і, разом з нею, сферу молодіжної культури, вказуючи на життєво важливі моменти культурної практики. Вони намагаються критично підійти до багатократно ускладненого характеру інтернаціоналізованих та масмедіально визначених молодіжних культур як до сфери чистого споживання. Вони визначаються як життєві сфери молоді, у яких „індивідуальні ідентичності” продукуються і репродукуються там, де може відбуватися необхідна соціальна та просторова локалізація окремої особи у суспільних групах”. Ферхгоф також вважає, що стиль розвиває ідентичність молодої людини. Він займає місце ослабленої нестримною ерозією функції сприяння ідентичності традиційно-колективних життєвих форм”.

На противагу первісному поняттю молодіжної культури у Вайнекена, яке стосувалося буржуазної молоді й виключало робітничу молодь із своєї концепції, сучасна концепція молодіжних культур намагається включити молодь усіх станів та класів. Саме Центр сучасних культурних студій у Бірмінгемі, де працює Пол Вілліс, звертає особливу увагу на пролетарські або робітничо-молодіжні культури. Варто зауважити, що їхня концепція молодіжної культури виходить з умов життя англійської робітничої молоді, і тому лише в обмеженому обсязі може бути перенесена на стосунки в ФРН. Ця концепція передбачає, що „молодіжні культури насамперед є підодиницями класової базової культури”. У ФРН неможливо провести чітке розмежування поміж класами чи станами, і тому неможлива однозначна локалізація класових базових культур. Тим не менше, ця тенденція набула поширення у ФРН, у наукових дослідженнях 70-х років. Результатом стало акцептування побутово-культурних життєвих практик молоді.

1.3. До структури молодіжно-культурної поведінки

Спираючись на Кларка та Леві-Стросса, Нахтвей використовує поняття bricolage (з фр. „майстрування”) для характеристики структури молодіжно-культурної практики. Він аналізує процес майстрування, але протиставляє його фаховій діяльності інженера: „Робота інженера залежить від того, чи він матиме у своєму розпорядженні необхідні засоби – інструменти і сировину, на роботу ж ремісника не впливає обмеженість його засобів”.

Ремісник відзначається тим, що „може обійтися дослівно тим, що має під руками, тобто обмеженим вибором інструментів і матеріалів, які є ще й гетерогенними, бо вони випадкові та не пов’язані з даним проектом, ані з жодним іншим проектом”.

У суб’єктивному виборі інструментів та матеріалів відображається особистість ремісника. У контексті молодіжно-культурної практики інструменти та сировина мають сенс і містять певне „повідомлення”. Вибір інструментів і матеріалів, з одного боку, визначається властивими їм закодованими значеннями та повідомленнями, а з іншого боку – можливостями, які пропонують ці закодовані матеріали до майстрування або комбінацій, аж до виготовлення нових повідомлень. Ці можливості, звісно, обмежені, тобто значення матеріалів неможливо перекодувати довільним чином, кожна річ зберігатиме свою особливу історію. Але треба мати на увазі, що значення предметів піддається перекодуванню, і вони таким чином набувають характеру сировини, яка надається до роботи. „Ця діалектика обмежености та інновації, обмежености та розмежування є важливою для нашого контексту, бо робота ремісника відкриває поле для дії, яким володіють речі та об’єкти щоденного життя”.

Необхідні для бріколажу сировинні матеріали – це „виготовлені для ринку культурні мас-медіа та товари”. Процес реструктуризації сигніфікованих об’єктів є процесом надання нових значень, перекодування культурних товарів (музика, танець, кіно, мова, одяг тощо), коли вони вступають у нові взаємозв’язки. Згідно з Ферхгофом, „цей процес виробництва стилю тотожний для молоді із процесом розвитку ідентичности”.

„Якщо і під цією перспективою зберігати термін бріколаж, то робота над ідентичністю як формою певної системи ставлення до себе і до світу є формою фрагментарного майстрування”.

Таким чином, зростає тенденція до відкритого характеру ідентичности, яка відзначається дедалі більшою кількістю зламів і тріщин, змінами та орієнтацією на власне життя. Життя як перспектива однієї прямої лінії для багатьох молодих уже належить до минулого.

Переклала Софія Онуфрів