Оля (Олександра) Яворницька

Спроби створення молодіжної контркультури в “українському ґето”

Українська контркультура у Польщі у 80-х роках

© О.Яворницька, 2001

Молодіжна контестація (як течія суспільної критики) представляє відмінні культурні та навчальні зразки і специфічну форму переживання цінностей. У світі вона спостерігається від 50-х років. У Польщі, серед польськоїритики) представляє відмінні культурні та навчальні зразки і специфічну фор молоді, вперше з’являється наприкінці 60-х років, натомість серед молодих українців – “випадкових громадян Польщі” або “наслідків акції Вісла” – насправді виникає на 10 років пізніше – на початку 80-х років – як акт згуртованого бунту (з одного боку, як заперечення тоталітарної системи і влади в країні проживання, з іншого – як контестація українського середовища – своєрідного суспільно-культурного ґето).

Перші спроби УСКТ (Українського Суспільно-Культурного Товариства) здобути незалежність від офіційних структур вписалися в історію молодого українства ще у 1975 р. “Саме тоді студенти виконали преславний маневр, яким вийшли поза сферу офіційности й поклонів перед ким-небудь – організували легендарний рейд “Kарпати” (...) майже до самого кінця 80-х років утриманий в студентській стилістиці та за їхньою участю почин. Не лишив по собі ніяких джерел, бо сам з них черпав – з Лемківщини, Галичини і Холмщини”. Метою рейду були мандрівки рідними землями, з іншого боку – бажання свободи, тимчасове визволення від урядових наглядачів.

Потім, унаслідок серпневих подій 1980 р. – “карнавалу „Солідарности” поряд з розвалом комуни” [1], рік пізніше – у Щеціні 1981 р. засновано Спілку Українських Студентів у Польщі (СУСП), членами якої була молодь, зосереджена у Щецині та Варшаві. Паралельно з цим на видавничій ниві з’являються номери студентських часописів “Апатриди”, “Інформаційний вісник”, туристичних інформаторів “Бердо” і “Верховина”.

Діяльність Спілки припиняється після запровадження військового стану. Незалежна студентська ініціатива 1981 р. переноситься в структури Загальнопольської ради культури студентів національних меншин (створена у 1983 р.). Після виникнення студентської ради у 1984 р. був підготований перший номер суто студентського часопису “Зустрічі” (1984-1991, головні редактори: у 1984-86 Б.Тхір, у 1986-89 Б.Гук, у 1989-91 М.Чех), який уперше присвятив свої публікації проблемам студентства і молоді, а за мету поставив формування української інтелектуальної еліти у Польщі. Формула видання зводилася до “часопису української молодої інтелігенції”.

Перший його номер створив нову модель сучасного молодого українця: людину відверту, перспективну, позбавлену комплексів або “синдромів переселенця і провінціала”, яка вміє і прагне насамперед відкрито говорити і захищати свої права, відмовившись від “клімату” ґето. Найкращим доказом виходу поза “ґетову дійсність” є польськомовний випуск “Зустрічей” і перші спроби встановлення партнерських відносин між молодими українцями та молодими поляками. А.Потребка пише: “„Зустрічі” намагалися формувати світогляд і менталітет молодого покоління, а також етос молодої української інтелігенції, тобто проводу цілої суспільности у Польщі (...). Тільки молодь, спираючись на свої здобутки, може створити таку форму українства, яка буде здатна творчо еволюціонувати й оборонитися перед інертністю” [2] . Б.Гук сформулював основний орієнтир “Зустрічей” наступним чином: “Молодь – це багато років майбуття” [3].

Разом із черговими випусками “Зустрічей” зростає молодіжній ентузіазм українського студентства. Своєрідний вибух свіжого подиху й енергії відчувається не тільки у Варшаві, але й у Ґданську, Вроцлаві, Ольштині та Любліні. У 1985 р. Рада студентів української національности провела зустрічі, або т.зв. “Порейдові Зустрічі Карпати”.

Виникнення у 1987 р. фанзіну “Відрижка” визначає новий шлях молодого українства у Польщі – формування української контркультури, у межах якої на хвилі виникнення панк-рокових гуртів у Европі постали українські варіанти панк-гуртів “Оселедець” (Битовів) і “Free Contact” (Ґданськ), музичне видавництво “Кока” (Варшава), альтернативний театр “Контакт” (Ґданськ), відбулися славні концерти “Українські ночі”.

Несподіване виникнення молодіжного гурту “Оселедець” та його промоція на ґданському “Молодіжному Ярмарку” (осінь 1985) вперше в історії українства у Польщі визначає шлях молодіжної контркультури. “Оселедець” виріс на хвилі творчого пожвавлення двох ельбложан – М.Фолюсевича та Б. Петрухи – спершу учасників субкультурних заходів і рухів польської контркультури, а відтак головних ініціаторів української музичної революції. З плином часу група більшала, до неї приєдналися О.Наконечна, А.Туцький, М.Будзинський.

“(...) Оселедець, що було близьке козацькому чубові, як і панковому ірокезові” [4], вважають першою групою, яка свідомо попрощалася з традицією виконання українських еверґрінів, віддаючи перевагу авторському матеріалові. Діяльність “Оселедця” насамперед була скерована на провокацію, “закладену у безпардонних епітетах”, зосереджену на “праві першого кавалка, який мав бути теж відреаґуванням нагромаджених емоцій” [5].

Це не лише:

„наші люди дуже чемні (...),
дуже милі (...),
дуже чесні (...),
дуже гнилі” [6],

але, перш за все, це:

“назвали світ безліччю понять (...)
і крізь зуби лукаво цідять:
найгордіше звучить людина (...)”;

“(...) а в кого більш кам’яна пика,
в кого менш дрижачі руки,
хто кого продав на муки (...)”.

“Тихо, не говори (...)
за тебе думає хтось”;

“Лякайтесь відчинених вікон
Лякайтесь теж гучномовців!
Заскорузлий міщанський бетон,

Армія – тупих безголовців.
Схеми всюди, схеми повсякчас –
Воно долею, та лише для вас.
Не вистромлюйте назовні пику!
Не слухайте пісню гидку і дику!

Ваша підла псевдокультура,
Всі Ви умурзані в прогібіцію,
Ваші морди позичені від щура –
Ревіть тепер: покличемо міліцію” [7].

Діяльність “Оселедця” виходить поза межі українських концертів (українських “Маланок”, “Молодіжних Ярмарків”), переноситься на ґрунт фестивалю національних меншин у варшавському клубі “Рів’єра – Ремонт”, “Смичконаліїв 87”, де цей гурт виступає поруч із культовими капелами польського підпілля “Девтера” і “Дезертера”, багатьох інших альтернативних акцій.

Спадщина “Оселедця” зібрана у записах кільканадцяти концертів, які підтверджують спостереження одного з членів групи, М.Сесенка, про те, що, “коли розглядати капелу в контексті світової сцени, а навіть польської, то отримали б ми образ амбітного, талановитого, (...) але не надзвичайного рок-бенду” [8], однак, безперечно, “Оселедець” надихнув пізніші молодіжні капели – “Dies Irae”, “Сотню”; “Повії”; “Free Contact”, а на його хвилі виникла славетна “Відрижка”.

Фанзін “Відрижка” відіграє величезну роль у формуванні нової доби молодого українства у Польщі – доби української контркультури, попри прокультурні заходи “Зустрічей”. Контекст виникнення української контркультури пояснюється у першому номері вищезгаданої “Відрижки”: “(...) контркультура – твориться у межах кожної нормально діючої культури як альтернатива (...), яка згодом з небажаної вагітности перероджується у повнокровний вид тієї культури” [9], тобто виникнення контркультури сприймається автором статті як натуральне явище у контексті діючої культури.

Бюлетень “Відрижка”, “творений під впливом володарного панк-лозунга: „do it yourself” – „зроби це сам”” [10], віддзеркалює контестаційні настрої серед молодого українства. “(...) В принципі неформальна, значить і її зміст неформальний. (...) Критерій добору матеріалу суто особистий. (...). Це, може, не є андерґраунд в такому розумінні, до якого ми привикли – радше камеральне доповнення укркультури, хоч не один із згадуваних творцiв прямо виводиться зі справжнього андерґранду” [11].

“Хресний батько” бюлетеню В. Наконечний, разом із редакційною панк-колегією, в гумористичний спосіб зображає життя української молоді у Польщі, обмежене мурами національного ґето, консервативного, спацифікованого, заляканого ґето – релікта минулої епохи [12], і світосприйняття старшого покоління українців. Фанзін висміює комплекси і стереотипи, закодовані попередніми поколіннями, зневажає примітивізм і обмеженість духовних авторитетів:

“(...) Вчора цілий день думав ім. (...) з Канади прислали мі касету з віршами. Найбільше подобалася мі Ревета стогне... Гарно хтось написав. (...) Думав їм, чи не бути колись єпископом. Але, певно, ні. У нашій Рідній Церкві багато таких, як я, отців. І навіть ліпші є. (...) Не казала прийти, коли, Ісус вже не відходить від мене” [13].

Молода людина, вихована на чергових номерах бюлетеню, вміє критично думати. Вона переосмислює історію і вбачає поколіннєву прірву. Вона хоче жити свідомо, самостійно, керуючись своїми законами. Вона опирається інструментальним, виховним методам старших: “Факт, що старші дістали колись в дупу, ніяк не давав їм права настільки ужитково трактувати своїх малят. (...) Старші сплодили діток, щоб дітки їх потім розвеселяли” [14] .

Існування у контркультурному середовищі допомагало молодим українцям вийти поза межі автистичного, “нацменського” світу, давало свободу, допомагало відродити самосвідомість, силу і нову якість цінностей. “Вихід поза себе” – це форма і зміст нової “нацменської гідности нацмена” [15]. Вона дає можливість альтернативної молодости, а відсутність обмежень – творчу енергію. Молодь усвідомлює, що “старі форми суспільного життя – народні танці, співи, історія України – далеко не повністю заспокоюють знати як діяти. Після короткої народно-національної ейфорії (участи в концертах, вогнищах, спільний спів, алкоголь, усі навколо це наші) прийшло відчуття неповноти відчуваного” [16].

Це, зрештою, доказ того, що “ми спроможні на оригінальність і не чужий нам люксус самостійної думки” [17].

Окрім “Оселедця” та “Відрижки”, важлива роль у контркультурному житті молодих українців належить уже згаданим артефактам: театральній групі “Контакт” (Ґданськ), панк-роковому гуртові “Free Contact” (Ґданськ), музичному видавництву “Кока” (Варшава), славним концертам “Українськi ночі” та “Молодіжним Ярмаркам” (Ґданськ), які втілюють у життя власну експресію, голос нового покоління, не кружляючи лише біля пісень про “(...) щебетаючих соловейків, іванків та румянків в густій корчмовесільній підливі неново й наново повторюваних народних стандартів” [18]. Нова течія – “Українськi ночі” – у 1989 р. стає опозицією до організованих УСКТ-івськими діячами фестивалів. Вона гуртує біля себе польську і українську молодіжну контркультуру, серед представників якої зустрічаємо “Szelest spadajacych papierkow”, театр “Контакт” і запрошених з України гостей – гурти “ВВ”, “Брати Гадюкіни” та театр “Не журись” як альтернативу “Гуртові Кульчицького”.

Неоціненну роль у 1989 р. відіграють групи “Free Contact” і “Наслідки Акції Вісла”, які доповнюють контркультурну творчість 80-х років і закривають славетний розділ українських контестаторів.

“Free Contact” насправді сприймається як клітина театральної групи “Контакт”, натхненої революційним колективом “Free-Rew-Kol”. “Безболісне народження” гурту зазвичай відбувалося на “Молодіжному Ярмарку” у Ґданську, де в сцені метафізичної стіни, прикритої невиниклим насправді українським графіті, викричано-виспівано твір “Несамовитий” на слова В.Стуса. Ця пісня не є банальним “гея-гоя”, “уга-га”, “(...) але протестом проти роблення з цікавого, метафізично від’їханого фацета ще одного, що „зa неньку Україну”” [19].

“Наслідки Акції Вісла” – (...) одна з цікавіших капел, інспірованих справжньою українською традицією гард-кору (...), мабуть останній український гард-загін зі славного козацького-кашубского міста Битова” [20]. Програмна ідеологія групи віддзеркалюється в авторських текстах, серед яких віднаходимо відгомін “акції Вісла” та прогресуючого процесу асиміляції:

“(...) Де наші села? Погоріли!
Де наші церкви? Повалили!
Де наша молодість? По тюрмах!
Хто наші діти? Яничари!” [21]

Гурт мав змогу презентувати свою творчість перед публікою “Українського Молодіжного Ярмарку 89”, який наприкінці 80-х років перетворився у рок-панківську сцену. З огляду на підтримку “неукраїнської традиційної творчости” на початку 90-х років ця імпреза зазнала гострої критики з боку “нацменської” старшини.

Насправді конфлікт зі старшими дедалі більше поглиблює прірву між поколіннями та зміцнює поколіннєві стереотипи. Підсумки “XVIII Молодіжного Ярмарку” на думку голови тамтешнього ОУП підтверджують тезу, що об’єднання молодого і старшого покоління українців у Польщі насправді нагадує утопію. Голова ґданського гуртка, з огляду на те, що, “на нашу біду, ансамблі [на Молодіжному Ярмарку] в більшості мали в своїх програмах рок-музику, а (...) молоді артисти (...) вийшли на сцену, вдягнені як на копання картоплі”, запевняє, що “якщо не буде цікавих ансамблів у нас, треба буде скористатися ансамблями з України” [22] – в розумінні традиційного “гоп-сюп”, “умпа-па” або “тинди-ринди” у виконанні популярних у ті часи гуртів “Млин” та “Рекрут”.

Театральна група “Контакт” (або група однодумців [23]), створена П.Павлищем і П.Тимою у 1987, продовжує лінію контркультурної молодости, зображену у спектаклях “Сам Сам”, “Похорон поета”, “Місто Київ”; “Ґданська психодрама”, “Румунія, Революція, Росія”. Перший спектакль сприймається, як: “проба українського катарсису, відкинення боязні півполяка, півукраїнця”. “Похорон поета” – результат захоплення творчістю В.Стуса, “його болем, що довів до смерті” [24]. Спектаклі виходять поза формулу українських імпрез. У ширшому колі “артистичних oднодумців” їх розглядають як бунт проти дійсности, неприйняття системи і влади. Театр, українські панк-гурти, як зрештою і сама українська контркультура 80-х років, – це явище ефемерне, яке разом із відходом зацікавлення та емоцій відходить на початку 90-х років у стан небуття.

Контестаційна творчість молодих поляків і українців 80-х років виникла на хвилі “Солідарности”, з появою якої народилися нові ідеї, певні типи поведінки і схеми мислення. Популярними стають революційні кадри: друк і розповсюдження підпільних книжок і газет, касет, фотографій, значків, приватні семінари та зустрічі з опозиційними діячами, різного роду провокації та демонстрації. Вони відбуваються у період військового стану, зумовлені існуванням незалежного політично-культурного руху, а це сприяє формуванню рокового андерґраунду, випускові маніфестів і фанзінів, чи нарешті виникненню студентських опозиційних організацій, згуртуванню молоді у пацифістські або анархістські суб-групи. Участь у неформальних, ефемерних чи навіть інтервенційних групах, які “розв’язують” конкретні проблеми, організують різноманітні акції, протести, геппенінґи, вважається чимось природним. Тому здається, що присутність молодих українців у суспільно-політичній революції тих часів, у поєднанні з творчим вибухом, не розглядається через призму “класичної епохи” [25]  українства у Польщі, а радше сприймається, як свого роду евенемент в його історії, позаяк через кілька років, коли відгули емоції, а “еміґрація вимела наприкінці 80-х років настільки багато молодих українців, що годі інакше її назвати як лише масовим екзодусом”, а при цьому “дійсність взяла за морду” [26], життя українців повернулося до т.зв. норми – тобто безпечної пасивности. Щоправда, низка осіб на початку 90-х років намагалися відродити славетний дух молодіжної контестація, вдаючись до художніх маневрів у межах “Прикордонної зони” у Мриголодах (1994-95); свою діяльність продовжує “Союз Української Незалежної Молоді”, виникла скавтська організація “Пласт”, виходить молодіжний часопис “Сон і Мисль”, але насправді ніхто вже не зможе повернути до життя контркультурний дух, навіть харизматична постать славетного закерзонця Б.Гука та його амбітні й вартісні статті у “Cну i Mислі”.

1. В. Наконечний.
2. А. Потребка. Молодіжна проблематика в українській пресі та українські часописи в Польщі. – Вісник Закерзоння. – Ч. 7/2001.
3. Б.Гук. На березі чекання. – Зустрічі. – Ч.4.
4. М.С. “Оселедець”, тобто ребелія в гетто. – Сон і Мисль. – Зима 1993.
5. М. Семенко. “Оселедець, тобто ребелія в гетто”. – Сон і Мисль. – Весна-Літо 1994.
6. Ibidem.
7. Ibidem.
8. Ibidem.
9. Відрижка. – Ч. 1/1987.
10. В. Наконечний. Чому зараз не видно української молоді?
11. Відрижка. – Ч. 1/1987.
12. М.С. “Оселедець”, тобто ребелія в гетто. – Сон і мисль. – Зима 1993.
13. Відрижка. – Ч. 1/1987.
14. Ibidem.
15. Гасло за “Відрижковим” словником, але авторським змістом.
16. Отто Т. Транс-епоха-експрес. Події, музика, люди. – Сон і Мисль. – Весна-Літо 1994.
17. Відрижка. – Ч. 1/1987.
18. М.С. “Оселедець”, тобто ребелія в гетто. – Сон і мисль. – Зима 1993.
19. Відрижка. – Ч 5/1990.
20. Ibidem.
21. Ibidem.
22. Чи буде Молодіжний ярмарок? – Наше Слово. – 2 січня 1994.
23. Відрижка. – Ч. 1/1987.
24. Ibidem.
25. Поняття створене Б.Гуком у статті “Чому немає українського студентського руху?”. – Вісник Закерзоння. – Ч. 7/ 2001.
26. М.С. “Оселедець”, тобто ребелія в гетто. – Сон і мисль. – Зима 1993.