Олег Марущенко, Дмитро Рощин, Сергій Юдочкін

“Україна занадто мала, аби уникати одні одних”
(майже невідомий харків’янин, XXI сторіччя)

Коли запитують, навіщо існує наука соціологія, соціолог зазвичай відповідає: “А хто ж іще, аналізуючи думки всього населення, повідомить кожному із вас, що саме треба думати з того чи іншого приводу?”

“Засланий” соціолог – велика проблема для персоналу організації. Діє він, як правило, таємно від працівників, аналізуючи їхні точки зору, орієнтації та поведінку й доносячи усе це, врешті-решт, до замовника такого спостереження. Інформація, здобута соціологом саме таким чином, вважається дуже достовірною.

Коли ж соціолог дещо розкриває карти, і всі знають, хто він такий, але не знають насправді, які саме в нього наміри, працювати стає трохи важче, але й цікавіше. Ну скажіть, до представника якого ще виду діяльности після виконаної ним роботи може підійти людина та сказати, що його професію взагалі треба скасувати, бо вона суперечить індивідуальному прояву кожної людини?

Насправді весело і цікаво було нашій невеликій соціологічній групі працювати в рамках проекту “Єдність України: сприйняття молоді”. Сподіваємося, вам також буде цікаво. Ми не коментуємо того, що Ви прочитаєте нижче: кожен це зробить самостійно.

Отже, не проходьте повз соціологічні дані…

Дано: колектив з 35 осіб, що представляє два реґіони України, утворюючи таким чином дві опитувальні групи.

Треба: виявити основні тенденції зміни їх світоуявлень у процесі спілкування з представниками протилежного реґіону.

Метод: “заслана” група з трьох осіб, про яку відомо, що це “бестії соціологи”, але мета їх перебування достоту невідома.

План роботи: 1-ий етап – масштабне опитування кожної групи до моменту їх зустрічі; 2-ий етап – виявлення образотворчих здібностей учасників проекту та їхнього ставлення один до одного; 3-ий етап – зовсім немасштабне опитування кожної групи вже після детального ознайомлення з обидвома реґіонами України та їхніми мешканцями.

Соціологічні випробування:

“Зустрілись якось мешканець Сходу України та мешканець Заходу України. Та почали вони говорити про своє життя. Напишіть діалог, який, на Ваш погляд, міг би відбутися між ними” (твір – 1-ий етап).

“Завершіть, будь-ласка, наступні речення” (тридцять три штуки на 1-ому етапі, та лише чотири на 3-ому).

“Як Ви вважаєте, якою мірою наведені нижче якості притаманні мешканцям Східного (Західного) реґіону України” (всього вісімнадцять пар якостей – 1-ий та 3-ій етап).

“Намалюйте, будь ласка, українця; Ваш малюнок повинен відображати основні характерні риси даної етнічної групи” (2-ий етап – “образотворчий”).

ВИПРОБУВАННЯ ПЕРШЕ

З усіх запропонованих методик ця вирізнялася найбільшою “свідомістю” при виконанні. Кожному треба було придумати спеціальну ситуацію діалогу мешканців двох реґіонів, де кожен персонаж мав говорити та робити те, що вважає за необхідне сам автор тексту. Тому цікаво було проаналізувати не тільки зміст діалогу, а й ситуацію, у якій цей діалог відбувається, рольову структуру діалогу (хто нав’язує свої точки зору, хто “веде” діалог тощо), хто якою мовою говорить та багато іншого.

Рольова структура діалогів була досить нескладною. Майже в усіх випадках в обох групах діалог розпочинав представник “свого” реґіону, саме він і “вів” діалог. Окремо варто зазначити, що тексти, написані львівською групою, значно коротші “харківських”, трохи “бідніші”, іноді навіть зовсім куці.

Аналізуючи діалоги, робимо висновок, що поділ України на два реґіони – річ для “східняків” не зовсім очевидна. Мешканці Заходу України самі собі створюють проблеми, напругу в країні, діють переважно агресивно. Під “українською” ідеологією насправді, на думку харківської групи, ховається відвертий націоналізм (у негативному значенні слова). Оцінка “західняків” коливається від “хороших” до “фашистів”, що мешкають в красивому европейському місті.

Ситуація зі студентськими мітингами підіймалася у багатьох діалогах учасників груп. Харківська частина вважає, що ці мітинги куплені; та й взагалі, навіщо мітингувати, якщо все й так добре. Львівська група вважає “західняків” справжніми патріотами, а Львів – центром українського патріотизму; “східняків” звинувачують у політичній пасивності, тяжінні до Росії (навіть порівнюють мешканців Сходу України з росіянами). На відміну від харків’ян, львівська група у своїх діалогах проявила позицію несприйняття України як єдиного цілого, мотивуючи це різними історичними долями реґіонів держави. Ба більше, аналіз львівських текстів виявив тенденцію до сепаратизму – відокремлення Галичини від України.

Харківська група вважає, що реальної конфронтації між реґіонами немає, а вся ворожнеча підігрівається ЗМІ, скажімо, як у ситуації з мовною проблемою. Ця тема також дуже часто ставала предметом діалогів. Харків’яни вважають проблему надуманою (підігрітою ЗМІ), проте відзначають, що хоча вони й готові говорити тією мовою, якою до них звертаються, все-таки зручніше розмовляти російською. Мешканці Сходу в діалогах харків’ян постійно виправдовуються, що розмовляють російською мовою, комплексують з мовної проблеми: в цих діалогах постійно можна зустріти таке запитання “східняка” до “західняка”: “А що, правда, наче у вас у Львові на вулицях можуть побити, якщо будеш розмовляти російською?” Далі, у цих же діалогах, автор-харків’янин в образі “західняка”, як правило, намагається заспокоїти (сам себе), щось на зразок: “Та є трохи. Але за це не вбивають”.

У львівських діалогах мовна проблема постає таким чином: “східняки” не вважають мовну проблему важливою. Засновуючись на цьому припущенні, в діалогах львівських авторів мешканець Заходу дуже часто ставить умову, що діалог має відбуватися тільки українською мовою.

До речі, мова діалогів – теж річ цікава. П’ять діалогів харків’ян написані одночасно обома мовами (у львів’ян таких 6), приблизно однакова кількість діалогів в обох групах написані лише українською мовою. Проте у харків’ян чотири діалоги були повністю “російськомовними” (у львів`ян – жодного). А у львівській групі була в діалогах своя родзинка: в деяких випадках тексти були написані російською, але українськими літерами.

ВИПРОБУВАННЯ ДРУГЕ

Незакінчені речення. Їх мета – витягнути з респондента майже “підкіркове” сприйняття предмету дослідження. На закінчення кожного речення була відведена хвилина, тому часу на те, щоб детально розмірковувати над змістом речення, не було.

Аналіз відповідей на незакінчені речення показав, що до свого візиту до Львова харків’яни вважали мешканців Західної України загадковими, незвичайними, витонченими, цікавими, класними, патріотичними і більш европейськими, хоча й занадто традиційними і замкнутими у своїй культурі.

У той сам час львів’яни уявляли собі мешканців Східної України далекими, незрозумілими, а також занудами і снобами, “змоскаленими лохами з конкретним потенціалом”, “пасивними ослами сірого кольору”, “аборигенами, яким дали трактор”, і взагалі – “не пацанами”. Лише у двох відповідях харків’яни були названі милими, приємними, добрими та відкритими. Характеризуючи мешканців Східної України, львів’яни найчастіше згадували їх пасивність, суржикомовність та змоскаленість.

Харків’яни ж основними рисами мешканців Західної України вважають знання української мови та культури, патріотизм, активність, а також деяку зацикленість на своїй національній ідеї та нетерпимість до інших поглядів.

Крім того, майже всі харків’яни ще до знайомства із Західним реґіоном, відзначили, що мешканцям Західної України перш за все не вистачає толерантности, широти поглядів та бажання піти на взаємний контакт і компроміс.

У більшості відповідей так чи інакше підіймалось те саме мовне питання. Так, львів’яни вважають, що на Сході України люди розмовляють “рідкісним діалектом, що нагадує суміш білоруської та татарської мов і мають величезні запаси російської мови, які потрібно знищувати на державному рівні – “хай знають, але не спілкуються” (!).

Дуже великі розбіжності у відповідях львів’ян та харків’ян викликало питання щодо майбутнього України. Кожен мешканець Львова не має сумніву в тому, що у 2025 році Україна буде існувати як незалежна держава. Майже всі вони вважають, що до цього часу Україна вступить до ЕС, а життя стане набагато кращим.

У той же час більше половини харків’ян на запитання, якою вони бачать Україну у 2025 році, відповіли, що буде класно, якщо вона (Україна) взагалі буде. Та й інші відповіді не відзначаються оптимізмом – у 2025 році Україна буде: в боргах, менш заселена людьми і, можливо, почне саджати на руїнах сади.

Перелік з тридцяти трьох незакінчених речень був запропонований до очного знайомства представників двох реґіонів. Наприкінці роботи школи кожному довелося повторно закінчувати ще декілька речень. Результати були досить цікавими. Харків’яни відзначили, що мешканців Західного реґіону України вирізняє “непотрібна нікому заполітизованість”, а не вистачає їм “толерантности”, “простоти”. Львів’яни, в свою чергу, вважають “східняків” пасивними (політично), “хоч і цікавими”, відзначають, що вони відчували суттєву відмінність між реґіонами в менталітеті та мові. Саме української мови та політичної активности, на думку представників львівської групи, не вистачає мешканцям Сходу України.

ВИПРОБУВАННЯ ТРЕТЄ

Метода семантичного диференціалу, якщо називати це науковою мовою, була, за нашими спостереженнями, найбільш цікавою для респондентів, яким треба було оцінити мешканців обох реґіонів згідно з запропонованим переліком протилежних якостей (18 пар). Найголовніше те, що учасники опитування мали оцінити саме МІРУ належности цих якостей мешканцям Сходу та Заходу України.

Одна з пар якостей була особливою: “хороший – поганий”. Насправді вона планувалася як оцінювальна (брудностереотипна – як ще по-іншому можна назвати однозначний розподіл на чорне-біле?) модель; проаналізувавши образ за допомогою попередніх 17 пар, респондент мав наприкінці визначитись: то все ж таки “він” (представник реґіону) хороший, чи поганий?

Особливість методи полягала в тому, що респонденти спочатку аналізували мешканців іншого реґіону, при цьому й гадки не маючи, що їм доведеться аналізувати “своїх” також. Групи виконували завдання як до очного знайомства, так і після детального ознайомлення з обома реґіонами України та їх мешканцями (хоча при повторному виконанні “своїх” не аналізували). Таким чином, ми мали можливість прослідкувати, наскільки змінилися ці уявлення та відобразити результати графічно.

Графік 1. Схід України про Захід (неперервна лінія) та Схід (пунктир) до ознайомлення з Західним реґіоном

На графіку 1 зображені уявлення харківської групи про Захід (безперервна лінія) та Схід (пунктир) України до ознайомлення з Західним реґіоном та його мешканцями. Головна риса – на всіх позиціях уявлення про представника іншого реґіону позитивніші, аніж уявлення про “свого”. Особливо велика різниця проявилася у категоріях “чесний”, “працьовитий”, “багатий”, “ввічливий” і – найголовніше – “хороший”. Більш-менш рівновага спостерігалася у таких якостях: “урівноважений”, “столичний”, “спокійний”.

Графік 2. Захід України про Схід (неперервна лінія) та Захід (пунктир) до ознайомлення зі Східним реґіоном

Зовсім іншу картину ми бачимо на графіку 2, де зображені уявлення львівської групи про Схід (безперервна лінія) та Захід (пунктир) України до ознайомлення зі Східним реґіоном та його мешканцями. Якщо харків’яни вважали мешканців Західного реґіону умовно кращими за себе, то львів’яни таким сприйняттям представників Сходу України не відзначилися. В цілому, обидві криві прямують досить схожим шляхом, навіть крива, що відображає мешканців Заходу більш позитивно розташована. Найбільшу різницю (на користь “західняків”) ми спостерігаємо у таких якостях, як “багатий”, “працьовитий” та особливо “чистий”. Проте в діаді “хороший – поганий” обидві криві зупинилися в одній точці.

Графік 3. Схід України про Захід до (неперервна лінія) та після (пунктир) ознайомлення з Західним реґіоном

В кінці роботи школи респонденти оцінювали лише мешканців протилежного реґіону. На графіку 3 зведені уявлення харків’ян про Захід України до (безперервна лінія) та після (пунктир) ознайомлення з цим реґіоном. Ми бачимо, що майже усі показники сприйняття погіршилися (особливо – “урівноважений”, “спокійний”, “столичний” та (!) “хороший”). Приблизно на тому ж рівні залишилися уявлення про такі якості, як “чуйний”, “дружелюбний” та “багатий”. Цікаво, що ті якості, завдяки яким на графіку 1 “західна” крива значно “випередила” “східну”, цього разу були значно переоцінені в гірший бік.

Графік 4. Захід України про Схід до (неперервна лінія) та після (пунктир) ознайомлення зі Східним реґіоном

А от зміни у сприйнятті Східного реґіону львівською групою за час тривання проекту менш помітні (зведені на графіку 4). Друга пунктирна крива не набагато негативніша за першу (фрагментарно – навіть позитивніша). Проте дві категорії здали значно свої позиції: “чесний” та “дружелюбний”.

ВИПРОБУВАННЯ ЧЕТВЕРТЕ

Виявлення етнічних стереотипів за допомогою проективного малюнку – зовсім нова методика, в якій аналіз зроблених малюнків – праця творча. Це як прогноз погоди: кожен може побачити щось особливе, виділити щось важливе для себе, чого інша людина може навіть і не помітити. Тому наведений нижче варіант – лише наша версія аналізу.

Час на виконання малюнку не обмежується, як і спосіб, у який цей малюнок може бути зроблений. Під час аналізу ми створили 8 змістовних груп. Основне завдання аналізу полягало в тому, щоб поділити малюнки на елементи-символи, які вже потім поділити по змістовних групах. А групи ми виділили такі: 1) людина та окремі елементи зовнішнього вигляду; 2) їжа, напої; 3) алкоголь; 4) національно-побутові символи (хата, піч, стіл, скатертина, рушники тощо); 5) національно-культурні символи (державна символіка, предмети відпочинку тощо); 6) праця в побуті (предмети праці); 7) негативна символіка; 8) техніка.

Перше: абстрактність або конкретність. Приблизно кожен п’ятий малюнок (20% від загальної кількости) можна вважати абстрактним, а це набагато вищий показник, ніж зазвичай реально існує у подібних дослідженнях (не більше 5%). Робимо комплімент групі – адже, чим вищий інтелектуальний рівень людини, тим більше вона тяжіє до абстрактного світосприймання.

Найцікавішою для нас була наступна особливість художніх творів: жоден з 20 отриманих малюнків не включав у себе предметів праці. Нами була знайдена лише одна лопата, але вона була такою маленькою, що нею можна знехтувати. І це, мабуть, без коментарів.

Найпоширенішим елементом була людина та окремі елементи її зовнішнього вигляду. Не набагато “відстала” національно-культурна символіка – домінували прапори, як правило, українські, а також національно-побутові символи-елементи. А ось техніка, що завжди присутня у спектрі елементів образу представника будь-якої нації, цього разу (хоча є два винятки) була проігнорована. Всупереч очікуванням, майже не були представлені їжа та напої, в тому числі алкогольні. Щодо останніх треба зробити невеличку ремарку: “алкогольних елементів” було п’ять, чотири з яких припали на малюнки харків’ян, а їх усього то було п’ять (проти п’ятнадцяти львівських)...

Вразила нас кількість елементів так званої негативної символіки: дванадцять “негативів” на двадцять малюнків – це забагато. Чого тут тільки не було: босі ноги, ланцюги, знак радіації, замок на ротовій порожнині, зброя, могила... Знову ж таки, цікавим є так званий реґіональний аспект: лише один елемент негативної символіки припав на малюнки харківської групи, всі інші відобразили львів’яни.

Коли запитують, навіщо взагалі існує наука соціологія, соціолог зазвичай відповідає: “А хто ж іще, аналізуючи думки всього населення, повідомить кожному з вас, що саме треба думати з того чи іншого приводу?”

Насправді весело і цікаво було нашій невеликій соціологічній групі працювати в рамках проекту “Єдність України: сприйняття молоді”. Сподіваємося, вам також цікаво було. Ми не коментуємо того, що Ви щойно прочитали: кожен це зробить самостійно.

Але не проходьте повз соціологічні дані…