Тарас Андрусяк

Тоталітарні структури: базові характеристики

Про тоталітаризм, деспотії, інші форми повного контролю однієї людини над іншою писалося і говорилося багато. Починаючи від “Держави” Платона здійснено низку успішних спроб визначити суспільну сутність і базові характеристики цих явищ. Проте, незважаючи на здобутки суспільної, правової чи політичної думки, боротьба ідей свободи і демократії з ідеями тоталітаризму і деспотії іде з перемінним успіхом. Не кажучи вже про першу половину ХХ століття, яку можна назвати періодом “торжества тоталітаризму”, і сьогодні в посттоталітарних державах не можна бути певним безповоротности демократичних змін і перетворень. Прикладів цього більш ніж досить у будь-якій з них. Ба більше, в державах, які уже давно розпрощалися з тоталітаризмом і мають достатньо розвинуті правові та політичні механізми забезпечення і захисту демократії, її цінностей і основ, постійно виникають і діють, інколи доволі успішно і масштабно, тоталітарні структури у формі злочинних організацій, релігійних сект чи громадсько-політичних утворень. Прагнення “втечі від свободи” (Е.Фромм) залишається присутнім у суспільстві незалежно від економічного, соціального чи політичного благополуччя. А отже загроза тоталітаризму завжди чинна, і збереження та утвердження цінностей демократії завжди потребуватиме усвідомленої відповідальности кожного члена суспільства.

Ефективна боротьба з тоталітаризмом у будь-яких його проявах, з порушенням чи повним запереченням прав і свобод людини, які він неодмінно тягне за собою, вимагає ґрунтовного осмислення цього суспільного феномену, виявлення тих первинних ознак, за якими можна заздалегідь побачити, а отже й запобігти появі та розвиткові тоталітарної структури. Рамки статті не дозволяють вичерпно проаналізувати усі існуючі на сьогоднішній день погляди на дану проблему, літературу, присвячену аналізові різних її аспектів. Тому зупинимося тільки на базових характеристиках, які притаманні тоталітарній структурі, будь то релігійна секта, злочинне угруповання, політична партія чи тоталітарна держава.

Права і свободи людини в їх найширшому трактуванні передбачають право кожного індивіда самостійно вирішувати всі питання, пов’язані з його соціальним, матеріальним та духовним буттям. Це право обмежується тільки аналогічним правом кожного іншого члена даної спільноти, суспільства загалом. Тому спроба встановити однаковий для усіх формат добробуту і благополуччя є таким же ж проявом тоталітаризму, як і спроба комуністів “залізною рукою вести людство до світлого комуністичного майбутнього”. Ніхто, включно з державними органами, самоврядними структурами, будь-якими іншими соціальними інституціями, не повинен нав’язувати індивіду, який добросовісно виконує свої обов’язки перед суспільством і не посягає на права й інтереси інших людей, будь-яких єдино правильних і непорушних стандартів моральної, соціальної чи етичної поведінки і мислення. Це жодним чином не заперечує право самого індивіда приймати чи формувати для себе такі стандарти. Єдина умова при цьому – повна добровільність і свобода вибору самого індивіда. Але ця свобода не зникає у індивіда і після прийняття відповідного рішення. Іншими словами, індивід завжди має право на відмову і зміну свого вибору. Заперечення такого права є ознакою тоталітарної структури. Для реалізації певної соціальної, політичної, духовної моделі поведінки чи світогляду індивід може потребувати, точніше, здебільшого потребує співучасти, взаємодії з іншими індивідами, створення певної соціальної групи. Об’єднання зусиль двох і більше індивідів задля досягнення спільної мети є базовою формою суспільного життя. Проте від самого індивіда повинно залежати те, наскільки і як саме він інтеґрується в дану спільноту. Його наявність у спільноті є добровільним усвідомленим чи неусвідомленим (у разі індиферентного ставлення індивіда до цілей і завдань спільноти) вибором самого індивіда, навіть якщо він належить до цієї спільноти за народженням. На рівні держави це можна проілюструвати на прикладі інституту громадянства. В демократичній державі, зазвичай, всі, хто народився на її території, отримують громадянство цієї держави. При цьому за кожним громадянином зберігається право після повноліття відмовитися від громадянства і набути громадянства іншої держави. А держава за жодних обставин не може позбавити таку особу громадянства. Принципово інакше виглядає ситуація в тоталітарній державі. Тут можливі як масове позбавлення певних категорій населення громадянства і видворення їх з країни, що мало місце в націонал-соціалістичній Німеччині, так і практична неможливість відмовитися від громадянства чи набути громадянство іншої держави, як це було в Совєцькому Союзі. Подібно до тоталітарної держави, яка прагне виключити можливість громадянина відмовитися від громадянства і виїхати за її межі, інші тоталітарні структури також прагнуть утруднити або унеможливити добровільний вихід з неї її членів. Скажімо, практично відсутня можливість добровільного виходу з організованих злочинних формувань, він максимально утруднений в тоталітарних релігійних сектах та політичних партіях. Разом з тим, тоталітарна структура завжди залишає за собою право виключити зі свого складу будь-кого з членів за певні провини перед структурою, хоча формалізованого нормативного переліку діянь, за які може наступити виключення зі структури, як правило, не існує.

Таким чином, можна стверджувати, що однією з базових характеристик, можливо найнаочнішою, є утруднення або неможливість добровільного виходу індивіда з її складу за власним бажанням. І в правовому аспекті цей момент є одним з найвагоміших, оскільки державні органи повинні максимально забезпечити права та інтереси індивіда, який прагне покинути певну структуру, незалежно від того, яким чином він став її членом, якщо з боку такої структури індивід відчуває загрозу його життю, здоров’ю, матеріальному чи духовному благополуччю, чи аналогічним благам його рідних і близьких. Звернення такої особи може бути, і є, достатньою підставою для будь-яких владних рішень, включно із застосуванням примусу, для забезпечення його прав.

Тоталітарна структура, на відміну від інших соціальних утворень, прагне регламентувати і підпорядкувати не тільки зовнішні прояви людської поведінки, але і внутрішній світ людини. Якщо в будь-якій соціальній структурі зовнішнє дотримання встановлених правил і норм є запорукою успішного і комфортного перебування індивіда в цій структурі, а також отримання всіх можливих благ і заохочень, які можна отримати, перебуваючи в ній, то для тоталітарної структури цього недостатньо. Армію можна не любити, але за умови дотримання всіх вимог успішно просуватися по службовій драбині, не коректуючи свого внутрішнього світу. В тоталітарній структурі дотримання правил зовнішньої поведінки є обов’язковим, але не це основне. Тоталітарна структура потребує не тільки нормативної поведінки, для неї важливо не тільки, і не стільки, щоб її члени виконували встановлені вимоги, – вона вимагає любові до себе, своєї пріоритетности в системі цінностей її членів. Саме тому тоталітарна держава знищує не тільки тих, хто відкрито виступає проти неї, але й тих, хто відкрито і повсякчасно не декларує своєї відданости, захоплення, підпорядкованости. При цьому відсутність у поведінці особи певних протиправних діянь жодним чином не є гарантією перед репресіями. Саме тому для тоталітарних структур характерними є масові акції, на яких кожен, належний до неї, повинен в установленому порядку демонструвати свою відданість і любов. Відсутність на цих акціях, ухиляння від участи в них є однією з найбільших провин члена структури. В Совєцькому Союзі можна було погано працювати, не виходити на роботу, вчиняти інші правопорушення і уникати відповідальности за них, натомість неучасть у першотравневій демонстрації чи демонстрації до чергової річниці жовтневої революції могла поставити хрест на службовій кар’єрі і потягнути за собою суттєві негативні наслідки в різних сферах життя індивіда. Так само тоталітарна секта немислима без масових акцій нерелігійного характеру. Вони мають місце і в інших тоталітарних структурах.

Отже, можна виділити ще одну базову характеристику тоталітарної структури – прагнення контролювати і підпорядковувати внутрішній світ людини, що проявляється в корекції її емоційної сфери. Тоталітарна структура вимагає любови та відданости структурі з боку її членів. Якщо в Церкві основою є любов до Бога, то в тоталітарній секті основою є любов до секти, до її засновників чи лідерів. Пам’ятати про таку ознаку тоталітарної структури дуже важливо з правової точки зору. Якщо рідні і близькі члена якоїсь структури спостерігають кардинальні зміни в його емоційній сфері, зміну ціннісних орієнтацій, які суттєво порушують їхні права чи інтереси, то це є підставою для звернення за допомогою до відповідних державних органів, які не лише повинні захистити їхні інтереси, але й, при потребі, втрутитися в діяльність цієї структури. Наприклад, якщо член якоїсь релігійної секти увесь свій заробіток віддає в секту, чим ставить свою сім’ю в скрутне матеріальне становище, необхідно надати право членам його родини звернутися до суду із позовом про обмеження його права розпоряджатися своєю заробітною платою, зокрема, якщо на його утриманні перебувають неповнолітні діти, непрацездатний член подружжя чи батьки. Це ж стосується і змін у системі цінностей індивіда, приналежного до певної структури. Якщо традиційні, усталені цінності, характерні для даної спільноти, витісняються чимось новим, що не тільки применшує їх роль та значення, але й витісняє та заперечує їх, то має місце спроба утвердження контролю над емоційною сферою індивіда. А це, в свою чергу, дає підставу стверджувати, що структура, до якої він належить, є тоталітарною, а отже допустимим і необхідним є втручання відповідних державних органів для забезпечення і захисту прав та інтересів як самого індивіда, так і його рідних і близьких.

Прагнення тоталітарних структур до контролю не тільки над зовнішньою поведінкою своїх членів, але й над їхньою емоційною сферою, необхідно обумовлює ще одну важливу ознаку будь-якої тоталітарної структури – позбавлення власности своїх членів, прагнення до їх повного економічного поневолення. Як слушно стверджує професор Гарвардського університету Ричард Пайпс (Richard Pipes. Property and Freedom. – New York: Alfred A. Knopf, 1999), “якщо власність у певному вигляді ще можлива без свободи, то свобода без власности немислима”. Саме тому тоталітарним структурам так важливо позбавити своїх членів власности, цієї економічної основи свободи і незалежности. Основна відмінність між тоталітарною і авторитарною державою власне й полягає в тім, що в умовах останньої можливе право власности, його реальне забезпечення та захист. В умовах тоталітарної держави саме поняття приватної власности визнається чимось принципово ворожим. Так, в Совєцькому Союзі для окреслення власности громадян, щоб не вживати цього терміну, було запроваджено поняття “особиста власність”. Вторинність приватної власности членів тоталітарної структури стосовно загальної власности, пріоритетність останньої характерна для всіх цих структур. Якщо структура не може добитися повного позбавлення власности свого члена, як це має місце в окремих релігійних сектах чи злочинних угрупованнях, то в свідомості членів такої структури утверджується переконаність в обмеженості самого права власности, можливості структури, при потребі, повністю позбавити члена структури будь-якої власности незалежно від джерела її утворення. Сама приналежність до цієї структури передбачає можливість такого обмеження прав. В правовому аспекті, особливо щодо релігійних сект, законодавець очевидно повинен передбачити можливість повернення власности члена цієї секти, добровільно переданої ним у власність секти при виході з неї, а також право членів сім’ї вимагати в судовому порядку обмеження права розпоряджатися своєю власністю члена секти, який в силу приналежности до неї готовий повністю відмовитися від своєї власности на користь секти.

Як і будь-яке соціальне утворення, соціальна група чи об’єднання людей, тоталітарні структури мають свої базові засади утворення, функціонування і свою особливу ідеологію як систему поглядів на саму структуру, її роль і місце в суспільстві, взаємовідносини між членами структури й іншими людьми тощо. І при всій відмінності різних тоталітарних структур спробуємо виділити спільні для будь-якої з них принципи побудови, функціонування та ідеології.

Головною засадою створення тоталітарної структури, яка відрізняє її від інших соціальних утворень, є відсутність раціонально обґрунтованої мети створення та існування. Ціль створення тоталітарної структури завжди лежить поза межами доцільности, логічної обґрунтованости чи природної або соціальної необхідности. Комуністичні тоталітарні держави були створені для побудови комунізму. При цьому в усій комуністичній літературі, починаючи від “Маніфесту Комуністичної партії” до рішень партійних з’їздів донині існуючих правлячих комуністичних партій, немає пояснення, що ж це таке “комунізм” і які об’єктивні параметри цього майбутнього соціального устрою. В програмі комуністичної партії Совєцького Союзу була спроба охарактеризувати комунізм як “суспільний лад, при якому матеріальні блага поллються повним потоком”. Очевидно для авторів програми благом було тільки те, що можна було налити, – як результат, коли після антиалкогольної компанії, яку провів останній лідер КПСС, в Совєцькому Союзі почали менше пити, був втрачений сенс його існування і він розпався. Це жарт. А якщо серйозно, то відбулася відмова від ірраціональної мети, задекларованої від моменту жовтневої революції і створення Совєцького Союзу – всесвітньої комуністичної революції та побудови комунізму в одній окремо взятій країні, і ця тоталітарна держава без будь-яких зовнішніх причин припинила своє існування. І, незважаючи на те, що в умовах тоталітарної держави народилося і виросло мінімум три покоління людей, ніхто не робив якихось серйозних спроб запобігти цьому. Тоталітарна структура – Совєцький Союз – перестала стверджувати самоцінність свого існування, існування для самої себе і – розпалася. Сьогодні певні політичні сили прагнуть відродити в іншій формі цю тоталітарну структуру і знову висувають ірраціональну мету і основу її існування – якусь мітичну єдність слов’янських народів. Саме це й відрізняє згаданий конструкт від Европейського Союзу, який в своїй основі має прагматичну, економічну рацію об’єднання та існування, тобто є демократичною структурою.

Подібно до тоталітарної держави витворюються й інші тоталітарні структури, будь то злочинне угруповання чи релігійна секта. Злочинне угруповання як тоталітарна структура відрізняється від злочинної групи. Остання є групою осіб, які з метою вчинення певного злочину, що принесе кожному учаснику цієї групи певні матеріальні блага, має чітку мету і створюється тільки тому, що поодинці вчинити цей злочин важче або неможливо. Натомість, злочинне угруповання існує для самого себе, вчинення злочинів тут є формою буття, і матеріальний чинник посідає другорядне місце. Цінністю є вже сама приналежність до угруповання. Сказане повною мірою стосується і тоталітарних сект, де сама приналежність до них визнається благом. При цьому цінність особистости самої по собі, без огляду на її заслуги перед структурою, її особисті дані і властивості зведена до мінімуму. На рівні правового регулювання діяльність таких структур у демократичній державі обмежується неможливістю відкритого декларування недемократичних, неправових методів досягнення цієї ірраціональної мети, яку ставить перед собою дана структура. Наприклад, в демократичній державі не може легально діяти політична партія, яка ставить своїм завданням повалення або зміну конституційного ладу шляхом індивідуального тероризму, підготовки і організації збройних повстань тощо. Тому завданням державних органів з охорони правопорядку і громадської безпеки є недопущення і своєчасне припинення будь-яких проявів таких дій. Аналогічно, обов’язком відповідних державних органів є недопущення і припинення діяльности тоталітарних сект, які під виглядом релігійної діяльности порушують права і свободи людини, навіть якщо це робиться зі згоди останніх.

Із самоцінністю існування тоталітарної структури, зі ствердженням блага самої приналежности до неї пов’язана базова засада ідеології будь-якого тоталітарного утворення – ствердження ідеї вищости, вибраности членів структури щодо всіх інших. Ця ідея може набувати найрізноманітніших форм і проявлятися в широкому спектрі: від ствердження моральної, етичної переваги членів групи над не членами до заперечення будь-яких морально-етичних засад, норм і принципів у відносинах з не членами групи. Іншими словами, ця ідея може мати позитивне забарвлення, коли ідеологія структури стверджує, що її члени є кращими від інших людей в силу своєї приналежности до структури. Але вона може мати і негативне забарвлення, коли не члени структури взагалі людьми не визнаються і як рівноцінні з членами структури трактуватися не можуть, а член структури стає повноцінною людиною тільки через приналежність до неї. Очевидно, що про плюралізм, багатоманітність, толерантність, консенсусне погодження інтересів взагалі мова не йде. Нетолерантне, вороже ставлення до чужих завжди присутнє в ідеології будь-якої тоталітарної структури. Її гаслом завжди є “хто не з нами, той – проти нас”. Єдино правильний погляд, єдино правильний стиль життя, єдино правильна структура. Всі інші – вороги. В Совєцькому Союзі кожен турист з “буржуазної” країни вважався ідеологічним диверсантом і шпигуном. А поїздка совєцького громадянина в “буржуазну” країну була ідеологічним і духовним випробовуванням, до якого довго і старанно готували відповідні служби, і якщо в них з’являвся хоча б найменший сумнів щодо підготовлености громадянина “з честю витримати” ці випробування, то такого громадянина в жодному разі за кордон не пускали. А для членів тоталітарних структур у демократичному суспільстві всі інші члени суспільства є тільки матеріалом для досягнення якихось своїх цілей або, в кращому випадку, потенційним резервом для поповнення своїх лав. Таким чином, тоталітарну структуру легко пізнати по її ставленню до інших членів суспільства, до інших структур. Якщо це ставлення вороже і нетолерантне, то має місце одна з базових ознак тоталітарної структури, яка поряд з іншими дає підставу стверджувати наявність такої і потребу відповідного реагування як з боку суспільства, так і з боку держави. На рівні законодавчого регулювання в демократичних державах закріплюється пряма заборона проповідування ворожости, нетолерантного ставлення за ознакою приналежности чи неприналежности до тієї чи іншої соціальної групи, організації тощо.

Якщо розглядати тоталітарну організацію в аспекті її побудови, то можна однозначно стверджувати, що в її основі завжди лежить принцип багатоступеневої ієрархії. Очевидно, що і в інших суспільних утвореннях може бути присутній цей принцип, що аж ніяк не означає, наче будь-яка організація, побудована на принципі ієрархічности, є тоталітарною. Проте, стосовно тоталітарних структур принцип ієрархічности має свою специфіку. По-перше, в тоталітарній структурі ієрархічна побудова є єдино можливою формою її існування. Тоталітарна структура не може мати іншої форми побудови чи прийняття та виконання рішень. Тобто, виключаються будь-які форми демократичного прийняття рішень. По-друге, ця ієрархія має всеохопний характер. В інших структурах, побудованих за ієрархічним принципом, підпорядкування поширюється тільки на сферу фахової діяльности, і поза службовими відносинами жодних владних відносин не існує, в той сам час тоталітарна ієрархічність охоплює всі сфери життя, аж до найінтимніших. І вищий в тоталітарній ієрархії завжди зберігає свої владні повноваження стосовно нижчого. Оскільки тоталітарна структура охоплює всі сфери життя своїх членів, то і відповідне регулювання цих сфер через відповідних членів структури, які знаходяться на вищих щаблях її ієрархічної структури, є зрозумілим. По-третє, формування цієї ієрархії завжди відбувається за принципом “зверху-вниз” і ніколи за принципом “знизу-вверх”. Члени структури, які знаходяться на нижчому щаблі ієрархії, ніколи не можуть приймати рішень стосовно членів, які стоять на вищому щаблі, або формувати їхній склад. Ба більше, вони, зазвичай, не знають, яким чином формуються вищі щаблі цієї ієрархії, за яким принципом відбувається просування по її щаблях. Якщо й існують певні корпоративні норми, які врегульовують ці процеси, то вони або невідомі, або не можуть застосовуватися низовими членами структури. По-четверте, відсутні об’єктивні критерії просування по ієрархічній драбині тоталітарної структури, що виключає виборність чи конкурс. Це просування відбувається, як правило, згідно з волею керівників структури, які в своєму рішенні не зв’язані думкою інших членів структури. Останнє, звичайно, не означає відсутности певних корпоративних норм, які врегульовують цей процес. Під цим оглядом в демократичній державі на законодавчому рівні закріплюється заборона створення структур, які б функціонували на засадах тоталітарної ієрархічности і, відповідно, право визначених державних органів припиняти в установленому порядку діяльність організацій, які діють на таких засадах.

Завершуючи цей, далеко не вичерпний, перелік базових характеристик тоталітарних структур, видається необхідним зупинитися, хоча б коротко, на соціально-психологічній привабливості тоталітаризму, або, іншими словами, спробувати відповісти на запитання: – Чому тоталітарні ідеології зберігають свій вплив, незважаючи на ті соціальні катаклізми та людські жертви, які вони породжують? – Чому в стабільних, економічно розвинутих суспільствах виникають і продовжують існувати тоталітарні структури, як-от різного роду релігійні секти, злочинні угруповання, терористичні групи чи політичні партії, які вважають насильство допустимим інструментом досягнення влади? Очевидно, що вичерпну відповідь на ці та подібні до них запитання дати важко. Хоча пошук відповіді на них повинен і надалі залишатися завданням тих, хто вбачає незаперечну цінність у демократії, свободі, правах людини. Бо без відповіді на ці запитання важко, або й неможливо, ефективно протистояти тоталітаризмові у будь-яких його формах чи проявах. Не претендуючи на вичерпність відповіді, зауважимо, що, на наш погляд, сила тоталітаризму полягає у людських слабкостях. Тоталітаризм базується на людських слабкостях, він використовує їх, вони є тим ґрунтом, на якому він виростає. Небажання людини постійно напружувати всі свої зусилля для успішного існування в рамках певного суспільства і для успішного існування самого цього суспільства породжує готовність відмовитися від цього напруження, від цієї постійної виснажливої відповідальности за власну долю і за долю всього суспільства, перекласти її на когось іншого, хто начебто готовий взяти на себе таку відповідальність. І тому демократичний механізм правової держави постійно потребує вдосконалення і актуалізації, з тим, щоб кожен громадянин брав участь у вирішенні загальносуспільних справ, відчував себе задіяним у загальний механізм вироблення і прийняття суспільно значимих рішень.