Ярослав Сватко

Тероризм і глобалізація - два боки однієї медалі

Після відомих подій 11 вересня 2001 року ми не раз чуємо, що світ змінився і вже ніколи не буде таким, як раніше. Зайве доводити, що світ безперервно змінюється внаслідок певних подій, змінюється, генеруючи певні події, маючи, однак, певні незмінні властивості, непорушні закони взаємодії своїх складових. І та його складова, якою є людське суспільство, не є винятком, хоч люди не раз схильні драматизувати, а то й істеризувати певні події, особливо, якщо вони зачіпають їхні особисті інтереси. Об’єктивно оцінити вплив теракту 11 вересня на перебіг історії можна буде не скоріше, аніж через 40-50 років, бо ми лише зараз приходимо до порівняно безсторонньої оцінки пакту Молотова-Ріббентропа, договорів у Ялті та Потсдамі та їх впливу на майбутнє світу. Та все ж, акт 11 вересня не є одкровенням в історії тероризму. Теракт Каїна проти Авеля (хоч немало істориків ставлять під сумнів його історичність) мав вплив на розвиток цивілізації значно більший, ніж усі акції Бін Ладена. Чи закономірною є хвиля тероризму на зламі тисячоліть і чи можна збудувати суспільство, вільне від терору і насильства тоді, коли Земля поступово перетворюється на суцільний меґаполіс?

Насильство супроводжує розвиток людської цивілізації на кожному кроці, хоча перші документальні згадки цивілізованого людства твердять, що насильство – зло. Подекуди історичний процес розвивається як боротьба із насильством насильницькими методами, і складається враження, що провідники людства не розуміють природи людини, однак намагаються цю людину змінити, надавши їй непритаманні Homo Sapiens, а то й просто живим істотам властивості.

В найглибшому шарі етики життя лежить аксіома: ти з’їв – можеш жити далі, тебе зжерли (особливо, якщо не встиг(ла) розмножитись) – значить, ти є помилкою еволюції, і правди життя на твоєму боці немає. З появою розвиненіших ґатунків, найчастіше тих, які переконалися, що зграєю досягти правди життя легше, з’являється наступне правило: жерти членів свого виду, а особливо своєї зграї – неетично. Це погіршує шанси зграї на виживання і зменшує генетичну базу виду. Також не виключено, що ті види, які порушували вказане правило, спіткала доля скажених корів. Ще в XIX столітті мандрівники зафіксували деякі специфічні хвороби, притаманні лише людожерам тихоокеанського реґіону, і зовсім відсутні у їхніх сусідів. Отож Заповідь “Не убий” має глибоке природне підґрунтя. Проте вся історія розвитку людської цивілізації може бути розглянута в контексті боротьби цієї заповіді з глибиннішим законом життя: “Убий і звільни собі місце під сонцем”. Не дивно, що часто Перша Заповідь не розповсюджувалась на представників іншої держави чи раси – закон зграї діє і на рівні суспільних утворень. Значно знаменніше, що не раз Заповідь ця порушувалась під претекстом виконання інших Божих настанов, насамперед до осіб, яких у наш час прийнято називати інакодумаючими.

Людина зокрема і людське суспільство загалом є такою формою організації живого, яка стоїть на сходинку вище від простої потреби фізичного продовження життя. Суспільні згромадження живуть у світі ідей, світоглядів і відповідно до них організовують життя громади чи держави. Той, кому не подобались закони співжиття у своїй громаді чи власне становище, міг вибрати іншу, за межами юрисдикції попередньої. Українець міг піти в Дике Поле, британець – перебратися в Америку. Навіть у Совєцькому Союзі, якщо ти – єврей, то міг еміґрувати з ідейно-етнічних міркувань. В ґлобальному меґаполісі, де кордони нагадують перегородки між комунальними квартирами у совдепівській будівлі, особа, яка потребує усамітнення від чужого інформаційного середовища, приречена на примусове засвоєння неприйнятної для себе інформації. Ситуацію погіршує нерозуміння і сильними світу цього, і журналістами, що у світі світоглядів немає правильних і хибних, немає істини в останній інстанції, вони просто – різні, а часто і несумісні. Але – внутрішньо цілісні і для себе – правильні.

У цьому сенсі теракт 11 вересня є першим сигналом, що світ потрібно облаштовувати за правилами, які б дозволяли, як кажуть в Одесі, “жити і давати жизні іншим”. Модель ґлобального суспільства, в якому інакодумець не має своєї ніші для існування, не має права для існування як інакодумець, є вибухонебезпечною і нагадує щільно загерметизований паровий казан. В такій моделі уникнути вибуху неможливо. Тут, мабуть, поняття “інакодумець” слід розуміти ширше, ніж це було прийнято в СССР, як аберацію поведінки і світогляду, яка в певних суспільних умовах не загрожує життю і здоров’ю інших членів суспільства. Оптимальна модель, на нашу думку, не спонукає такого аберативного типа до насильства для вдоволення своїх духовних потреб.

Можливо, образ ґлобального суспільства із анклавами аберативних ґето, в які ґлобальному правлінню із своїм статутом – зась, викликає в декого відчуття регресу, але альтернативою до цього є ґлобальне суспільство в ідеологічних, світоглядних одностроях, і саме ця, остання модель є вироком прогресу. Будь-які прогресивні зміни в розвитку суспільств починались із аберацій суспільної думки.

Безумовно, теракт 11 вересня вплине на існуючу модель ліберального суспільства, прийняту в Європі та Америці. Незайманий лібералізм у чистому вигляді беззахисний проти Бін Ладена. Носії вагабітської та подібних ідеологій почувають себе в ліберальному суспільстві як хробаки-шкідники у середовищі, де до непристойності багато поживи. Фізична боротьба з конкретними носіями не лише приречена на невдачу – вона може мати протилежні результати. Вбивство Бін Ладена не знищить провідника ідеї – воно перетворить його на месію для певного середовища, здатного реґенеруватись. Війна, у яку вступили США, – це насамперед боротьба ідей, і тут підрозділ “Дельта” не просто безсилий – його високофахові бойові акції можуть штовхати розвиток подій у зовсім іншому напрямку, аніж уявляють собі планувальники операцій. Силою обставин ця війна примусить модифікувати модель американського суспільства, підсилити елементи націоналізму в американському законодавстві (хоч американці дуже не люблять визнавати, що такі елементи в їх ліберальному світогляді взагалі є!). Однак успіх у цій боротьбі вирішиться на полі бою ідей. Поки що підхід американців та їхніх ідеологічних союзників до проблеми свідчить, що поняття “боротьби ідей” вони розуміють механічно, вважаючи, що технічна перевага в засобах масової інформації та Інтернет забезпечать їм певну перемогу.

Тотальна пропаґанда безсила в боротьбі ідей. Вона дає масовий, але зовсім не якісний результат. Вона може перекувати 99% населення, але завжди знайдеться той 1%, який буде носієм інакодумання, в середовищі якого ідея чекатиме свого часу. Або й не чекатиме – для терору масовість не є обов’язковим елементом. Для цього середовища мова офіційної пропаґанди є не лише чужою – вона є мовою незрозумілих понять, а тому все, що доноситься нею – наштовхується на глуху стіну нерозуміння. Для того, щоб перемогти Талібан, не досить збільшити час мовлення “Голосу Америки” арабською – потрібно говорити мовою Талібану, мало того, в Афґаністані необхідно запровадити деякі (звичайно ж, не всі!) елементи державного устрою, прийнятні для цього вчення. Це може здатись парадоксальним, але український досвід є підтвердженням цієї тези. Найбільшу дезорганізацію в лави українського націоналістичного руху на початку 90-х років вніс Леонід Кравчук своїми поступками у вигляді спочатку Декларації Незалежности, а потім і Акта Незалежности. Ці часткові поступки внесли надзвичайний безлад в український націоналістичний рух і дозволяють послідовникам Кравчука будувати нині ліберальну та в значній мірі неукраїнську державу без суттєвого спротиву сил, які від часу проголошення пєрєстройки Ґорбачова так чи інакше вели Україну до національної революції.

Теракт 11 вересня залишить свій слід в історії людства. Та найімовірніше, що політики, як завжди, обмежаться напівзаходами: Америка трохи самоізолюється, але з огляду на невситиму потребу облаштовувати порядок у світі залишиться для цього світу відкритою, в Европі активізуватимуться місцеві націоналізми, але вістря їх боротьби буде спрямоване проти порушників спокою у світі – арабів та їхніх прихильників. А тероризм і далі залишиться останньою надією слабкого в боротьбі з сильним. Доки цей слабкий не отримає ілюзії перемоги.