Ihor Čornovol

Krax racionalizmu, abo Duxovnisť na svitanku treťoho tyśačolitťa

© I.Čornovol, 2002

Pryhadajmo sobi trepetni očikuvanńa treťoho tyśačolitťa, i ne tiľky vtixu vid usvidomlenńa epoxaľnosty momentu, a j pidsvidomu žahu Apokalipsysu. Svidčenńa ćomu – produkcija sfery duxovnosty, vid literatury do kinematohrafu. Očevydno, postindustriaľne suspiľstvo zrobylo ľudej zamožnymy, ale ne zavždy ščaslyvymy. Data 11 veresńa 2001 dovho zalyšatymet’śa v pamjati – tak samo poperedni pokolinńa pamjataly datu počatku Peršoji Svitovoji vijny i šče pamjatajut’ 1 veresńa 1939.

Otož, svit stav inšyj. Peredbačenńa mudroho Bžezińskoho teper vydajut’śa najivnymy. Usamma tak i ne spromihśa vmotyvuvaty svoji včynky racionaľno. Zreštoju, racionalizm nosijam aziatśkyx česnot neprytamannyj. Ale j polityky Spolučenyx Štativ Ameryky ne spromohlyśa obgruntuvaty potrebu ahresiji proty Afganistanu racionaľno. Adže absurdnist’ sytuaciji, koly najpotužniša syla v sviti dorujnovuje odnu z najbidnišych krajin (vykorystovujučy pry ćomu rakety vartisťu odyn miľjon dolariv za odnu!), ne možna ne zauvažyty. I jaka meta cijei vijny? Okupacija i stvorenńa šče odnoho štatu? Arešt Bin Ladina? Prote vin na voli. Likvidacija režymu talibiv? Ale vony je plotťu vid ploti ćoho suspiľstva. Tak samo dvadćat’ rokiv tomu pidštovxnuty joho do “prohresyvnoho ladu” probuvav Sovjećkyj Sojuz – nota bene, pid hučnyj osud tyx že Spolučenyx Štativ. Povnyj absurd.

Dľa ukrajinśkoho suspiľstva povorotnym momentom stala zahybeľ Gongadze. Prezydent Leonid Kučma tak i ne spromihśa sprostuvaty zvynuvačenńa na svoju adresu: sxože, jomu ćoho i ne potribno. Joho otočenńa natomist’ sprytno vykorystalo sytuaciju dľa uvjaznenńa vice-premjera Juliji Tymošenko, jaku hanebno zdav jiji šef Viktor Juščenko, a potim usunenńa i joho samoho. Tak problema vbyvstva Gongadze postupovo vidijšla na druhyj plan. Jak i tyx, xto domahavśa “pravdy” najposlidovniše (Škiľ i C°). Miž inšym, tilo Gongadze dosi ne poxovane i šče bude, mabut’, džerelom manipuľacij.

Ocińujučy polityčnu kryzu v Ukrajini, Mykola Ŕabčuk dijšov do takyx vysnovkiv: “…ĺлементарна логіка, та й просто тверезий погляд на довколишню дійсність підказують, що саме “народ” якраз і є в своїй основній масі носієм усіх отих “негативних якостей”, саме він і є тим розбещеним, розледачілим, злодійкуватим рабом, який звикся зі своїм рабством і не надто прагне якоїсь там “свободи”, а тим більш – такого милого нашим націонал-демократам “національного відродження”. Цей простий висновок закономірно підвів би наших інтелектуалів до наступного, не менш очевидного, хоч так само неприємного спостереження: всі наші еліти, весь отой “керівний корпус” є плоттю від плоті саме того реального “народу”, який ми маємо, і Президент Кучма є в певному сенсі його квінтенсенцією” (Рябчук М. Розгублена українська людина, або ще раз про комплекс Пульхерії Іванівни // Сучасність. – 2002. – №2. – С. 108).

Otož, “svitovu liberaľnu revoľuciju” (Fukujama) my prohraly. Svit stav žorstokišym i cyničnišym. Sprobujmo pidbyty pidsumky.

1. Očevydnoju je globalizacija svitovoho istoryčnoho procesu, jakyj rozpočavśa nasampered u sferi informaciji. “Internet” šče ne stav budennym javyščem, možlyvo, xiba ščo v Ameryci. “Internet”, bez sumnivu, pokaznyk cyvilizovanosty. Ale vodnočas ce – varvaryzacija, ščo poľahaje v znecinenni tvorčosty, a v perpektyvi može provadyty do pobutovoho zdyčavinńa. Z inšoho boku, zavďaky jomu postala problema spivvidnošenńa virtuaľnoji reaľnosty z dijsnisťu. Zastereženńa “heroji ćoho fiľmu vyhadani, bud’ jaka sxožist’ iz reaľnymy osobamy je vypadkovoju” vtračaje aktuaľnist’. Odyn z personaživ “Matryci” laskavo zaprošuje “do pusteli reaľnosty”. Vyjavľajet’śa, ľudstvo pidjednane do kompjutera-matryci, ščo i je dijsnoju reaľnisťu; natomist’ materiaľnyj svit – virtuaľnyj. Utim, u pevnyj moment perehľadu fiľmu hľadač vže ne spromožnyj vidriznyty reaľnist’ vid virtuaľnosty.

2. Zasady indyvidualizmu prymušujut’ protestuvaty proty vse biľšoji zodnakoviloji standartyzaciji pobutu. Tobto, z odnoho boku, osobystist’ vtračaje identyčnist’, a z inšoho, instynktyvno opyrajet’śa ćomu. Jaskravyj pryklad – Spolučeni Štaty Ameryky, naselenńa jakyx z kinća 1970-x provadyt’ haŕačkovi pošuky svoho etničnoho korinńa, na toj čas – zdebiľšoho vtračenoho. Slova Ŕabčukovoho taksysta: “ß хочу, щоб усе було як колись. Я хочу самостійности і хочу Радянського Союзу, але без комуністів. У будь-якому випадку, я голосуватиму за Хмару, бо він настоящий мужик” vže staly xrestomatijnymy. Natomist’ u Viktora Pjeľevina vodij taksi, ščo veze holovnoho heroja Tatarśkoho, na joho zapytanńa pro “đусскую идею” vidpovidaje oś ščo: “Ŕ насчет идеи этой я тебе прямо скажу – хрен его знает. Мне бы на бензин заработать да на хань. А там – что Дудаев, что Мудаев, лишь бы лично меня мордой об стол не били” (Пелевин В. Generation “П”. – Москва, 2000. – C. 215). Natomist’ koleha Tatarśkoho, kotromu vin porekomenduvav “ďоспрашивать у мужиков” pro “русскую идею” vidpoviv tak: “Да я пробовал вначале. Стакан нальешь, в глаза заглянешь, а тебе в ответ: “Да разъебись ты на хуй, Мерседес козлиный. Они покруче “Мерседеса” ничего представить не могут. И все так деструктивно” (C.274). Roman Pjeľevina u dotepnij formi vidtvoŕuje manipuľaciju hromadśkoju svidomisťu za dopomohoju informacijnoho “PR-u”. Vin zakinčujet’śa zjasuvanńam Tatarśkym “pravdy”: vyjavľajet’śa, “đусскую идею” generujut’ masony, ščo poklońajut’śa xaldejśkym božestvam. I Tatarśkyj očoľuje ću strukturu… (Pro eroziju halyćko-ukrajinśkoji identyčnosty dyv.: “Ї”. Число 23. Федеративна Республіка Україна. – Львів, 2002).

3. Istyny ne isnuje. Vse bez vyńatku piddajet’śa skepsysu, bud’-jaki svjatošči v tomu čysľi. Tomu, do pevnoji miry zakonomirno, ščo ukrajnśki borci “Za pravdu” ne otrymaly vidpovidi: adže jiji nemaje. Uskladnenńa informacijnoho prostoru provadyt’ do nadto vuźkoji specializaciji faxivciv. U tij že “Matryci” pozytyvni personaži – ce izoľovana hrupa, jaka žyve izoľovanym žyttiam v izoľovanomu prostori. Biľšist’ mojix znajomyx istorykiv ne čytajut’ žodnyx sučasnyx tvoriv, krim svojix vlasnyx. Inakše kažučy, “kožnyj maryt’ u svojemu vlasnomu sni”. Zvidsy – samoizoľacija. Praća teper cinujet’śa lyše v vuźkomu koli. Osnovne – uspix mediaľnyj. Za bud’-jaku cinu. Škala cinnostej, zhidno jakoji najbiľšoju cnotoju je honor, a najbiľšym zločynom – zrada, beznadijno zastarila. Sxože, Herostrat narodyvśa nadto rano, nyni vin by stav herojem. Pro ce, miž inšym, svidčyt’ vyńatkovyj popyt na knyhu Oleśa Buzyny; a dvi amerykanśki hromaďanky staly znamenytymy zavďaky tomu, ščo amerykanśkyj przydent z odnijeju z nyx perespav, a druhu zradyv. U rezuľtati zadovoleni vsi. Ba navit’ naši patentovi opozycionery-liberaly (spravžni čy ujavni?) pryjmajut’ vid vlady nahorody i premiji. Kažut’, vidmovylaśa lyše Lina Kostenko. Ščo ž, mohlo buty hirše. Majemo ne odnoho, a dvox čolovikiv: krim Juli, šče Lina.

4. Stymuľovane epoxoju Renesansu rozkripačenńa osobystosty nyni transformuvalośa v zvyčajnisińku rozperezanist’. Nasyľstvo i seks – uľublena tema najtyražovanišyx kuľturnyx zrazkiv sučasnosty. Naš zemľak Stanislav Lem, odna z ostannix knyh jakoho vyjšla pid promovystoju nazvoju “Megabitna bomba”, vvažaje, ščo tendencija do žorstokosty, jaka osoblyvo projavľajet’śa v teroryzmi ta mižkonfesijnyx sutyčkax, bude dovhotryvaloju. Zajdit’ u bud’-jake ľvivśke “Internet-kafe” i perekonajteśa, jak zavďaky hri “Counter-strike” pidlitky zaxopľujut’śa virtuaľnym vbyvstvom. Poky-ščo – lyše virtuaľnym, bo protyvnyk “ožyve” vse odno. Oś ščo pro “oficijnu reaľnist’” zasobiv masovoji informaciji hovoryt’ Vjeslava Szymborska: “Cej svit isnuje tiľky todi, koly vybuxajut’ bomby, v bezkinečnist’ prosťahajut’śa vijny, jakyx nixto ne xotiv, pidpysujut’śa myrni uhody… koly riky vyxoďat’ z berehiv, urahany zryvajut’ pokrivľi budynkiv, požeži spaľujut’ lisy, vulkanična lava pokryvaje poľa i pasovyšča. Spočatku sensacija porodžuje sensaciju, katastrofa – katastrofu, a zločynnist’ – zločynnist’”. Je zločynci, jaki perekonani, ščo vony ne vbyvajut’ naspravdi, ščo ce abo hra abo telebačenńa. (Dyv.: Лильо Т. Віртуальна реальність як місце міжнаціонального примирення? // Збірник праць науково-дослідного центру періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України. – Вип. 7. – Львів, 2000. – С. 200-212).

Ščo ž, istorija šče ne zakinčylaśa. Treťe tyśačolitťa startuvalo, čas, upered!

Krakiv, 20.04.2002, 13 hod. 02 xv.

Očikujučy pojizd Vroclav–Kyjiv, ščo spizńujeťśa; utim, jak zavždy