GENERATION “FULL П”

© Лебедь, 2001

Фрагмент інтерв’ю генерала Шершавоґо, начальника онлайнової розвідки групи наших військ в Інтернеті, вашому кореспондентові Блан Манже (агентство “Суфле Вертю”).

Кор.: … терорист №1 настільки невловимий, що проти нього безсилі всі спецслужби світу разом узяті?

Ген.: Шейх Усама бін Мугаммад бін Ладін є віртуальним персонажем, образ якого анімується в Голлівуді за сценарієм, який щороку затверджують у Білому домі (Copyright Віктор Пєлєвін, Generation “П”). За нашими даними, за час існування серіалу “Усама” змінилися не менш ніж чотири команди, які працюють над цим образом, але все комп’ютерне устаткування і технології не оновлювалися від початку проекту. Колег із ЦРУ можна зрозуміти: фінансування і штати їм зрізали, а завдання залишили колишні. Звідсіля й накладки та логічні ляпи в сюжеті, які, щоправда, мало хто зауважує. Так, терорист у них за всі ці роки анітрошки не постарішав, а вже про якість анімації мені просто навіть незручно говорити. Загалом, грубо американці працюють, але ефективно.

Кор.: Припустимо, сценарій пишеться у держдепі США, що побічно підтверджується ходом усіх тих подій, які сталися після терактів у Нью-Йорку та Вашинґтоні. Зрозуміло з віртуальною технологією, але роз’ясніть, якого дива сценаристам спало на гадку відправити Усаму в Афґан?

Ген.: Я, знаєте, пригадую історичний візит в Азербайджанську ССР Лєоніда Ільїча Брежнєва, котрий перебував у 1979 році в глибокому і заслуженому маразмі. Візит був обставлений за найвищим розрядом: на зустріч зігнали величезну юрбу радісних трудящих у національних костюмах, торжество дали в прямий ефір. Кульмінацією було звертання вождя до народу. Вимовляючи за папірцем заготовану спічрайтерами промову, генсек усе норовив вимовити “шановні трудящі АФҐАНІСТАНУ” і навіть кілька разів такий абзац доволі успішно озвучив. А ефір, самі розумієте, прямий. На амбразуру кинувся генсек ЦК АЗЕРБАЙДЖАНУ товариш Ґейдар Алієвич Алієв. Випромінюючи нечуваний захват, він спробував бурхливим тривалим аплодисментом, який щохвилини переходить в овацію, заглушити найвищий маразм, плескаючи долонями у сам мікрофон, але правда-мати до народу таки дійшла. І, хоча з вечірніх новин усю галіматью нахрін вирізали, менееси в ендеішних курилках довго ще потім обговорювали, як наш керівник на ладан дихає і як хєрово їм, таким розумним, живеться на 120 рублів у зогидженому совку. Втім, ні, слово “совок” придумали вже пізніше, наприкінці ґорбачовщини…

Кор.: Про що це Ви, генерале?

Ген.: А ось про що, міс. Нині усе виявилося “не просто, а дуже просто”, як казали в рекламі однієї забутої фірм-одноденки. Насправді сценаристи з держдепу, ясна річ, хотіли заслати “терориста №1” аж ніяк не в жебрацький АФҐАНІСТАН, а зовсім навіть в АЗЕРБАЙДЖАН. Це ж стратегічний для Америки реґіон. Велику нафту там намацали недавно, але її на каспійському шельфі набагато більше, ніж у висмоктаних майже насухо нафтових обріях Затоки. Загалом, хотіти хотіли, але трішки переплутали назви двох східних держав. А чого ви від них чекали? Теж люди, крутяться на службі цілими днями. А схід, як відомо, діло тонке. Але все-таки розібралися, зрештою. Подивилися на ґлобусі: азербайджанці живуть на березі багатого нафтою Каспійського озера, а в Афґані взагалі немає ні хєра, крім наркоти, з постачанням якої в Европу й албанці відмінно справляються, вірні союзники. Відтак комусь у держдепі вставили пістон, але сценарій бо вже був запущений у виробництво. І що ж тепер, я вас питаю, Америці через помилку мудил-сценаристів мазанки пуштунів бомбити “томагавками”? Та кожен “томагавк” дорожчий, аніж уся нерухомість в Афґаністані.

Кор.: А що ж тепер буде з нещасною країною Афґаністан, і що робити з біженцями, які у передчутті точкових, рівно ж і килимових, бомбардувань хмарою сунуть через пакистанський кордон?

Ген.: Ну, не все відразу. Якийсь час, звичайно, піде на те, щоб розтлумачити Джорджу географію. Хлопець він гарячий, не те, що, до речі, його татко, але в цій справі – Митрофан.

Кор.: Дорогі друзі, генерал має на увазі персонажа безсмертного твору пана фон Візіна “Недоук” на ймення Митрофанушка, який є символом рішучости й бескомпромісности. За ці його якості про нього дотепер школярі Росії пишуть на іспитах твори, як про символ національного характеру. Усе-таки наші народи в чомусь дуже схожі, Ви не вважаєте?

Ген.: Так-так, коли ми Георгія ще тільки почали вивчати, у ході передвиборної кампанії, спеціально підкинули йому запитання через підставного журналіста – що таке “талібан”? Так він відповів, що це назва рок-групи. Молодець, я б не додумався! Різницю між АФҐАНІСТАНОМ і АЗЕРБАЙДЖАНОМ, я певен, він доволі швидко засвоїть, але поки ще йому новий сценарій про “бін Ладіна” принесуть на затвердження, а потім ще ж нові ролики для CNN треба буде розробити – про те, як головний ворог Америки загрожує їй тепер уже з Баку. Те, се, поки народ розбереться, де ж це таке місце, Баку, часу мине не менше, ніж місяць, причому CNN повинна працювати на повну котушку.

Кор.: “А патом пра етат случай раструбят па Бі-бі-сі” – так, здається, у пісні вашого відомого барда. Дорогі друзі, це Владімір Висоцкій, великий російський актор і бард, автор улюбленого гіта совєцьких чекістів про легендарного шпигуна містері Джоні Ланкастера-Пека. (Лунає голос Хрипатого і вдоволене ухання генерала).

Ген.: Так, Володя, він такий – молодець, завжди в нас на день чекіста…

Кор.: Скажіть, генерале, а навіщо взагалі американцям цей віртуальний персонаж?

Ген.: Як навіщо? Ви взагалі в школі економічну географію вивчали, панянко? Погляньте на дозвіллі на карту світу і самі переконаєтеся, що тероризм, у який зараз націлилися США, дивним чином увесь загніздився в головних нафтоносних районах Землі. Та якщо б цього “Усаму бін Ладіна” вчасно не вигадали далекоглядні люди з управління планування стратегічних операцій ЦРУ, я просто не знаю, як би зараз у Штатах політичне керівництво викручувалося. А так – легко! Запросто усіх пошикували, навіть крутий Саддам на коліна упав.

Кор.: Тепер усе ясно: “шановні трудящі АФҐАНІСТАНУ”, повертайтеся якнайшвидше у свої хатини і живіть спокійно, а з вами, жителі АЗЕРБАЙДЖАНУ, – з вами насправді виходить трохи складніше. Як було сказано в безсмертному творі великого російського письменника Міхаїла Зощенко, “запасайтєсь, дьяволи, ґробамі!”. Жарт, ясна річ. Не трунами, звичайно, а всього лиш шенґенськими візами. І спокійно, організовано, без тисняви і паніки, узявши із собою тільки найнеобхідніше, починайте-но рухатися у спокійніші місця нашої планети – ті, що без нафти і терористів.

Інтерв’ю підготував до друку Владімір Баранов

“Лебедь”, №241, 14 жовтня 2001

Переклав А.П.