Ihor Čornovol

Kńaź Aleksandr I Battenberg i L’vivjany u 1886 r.

Ohološeno na konferenciji “Ľviv: misto – suspiľstvo – kuľtura”
(Ľviv – Krakiv: dialoh mist v istoryčnij retrospektyvi)” 25 kvitńa 2002 r. u Ľvivśkomu nacionaľnomu universyteti

U serpni 1886 r. Lviv žvavo obhovoŕuvav perevorot u Bolhariji ta zahadkove znyknenńa kńaźa Aleksandra I Battenberga. A 28 serpńa 1886 r. “Діло” pysalo: “Львів два дні на очаx Европи” – сміло можна сказати про Львів у вчорашнім і нинішнім дні. Львів в своїx мураx гостит князя сполученої Болгарії. Очі цілої Европи звернені через тії два дні на Львів, бо тут так неждано сконцентрувалася на короткий час справа болгарська. Львів, або як болгари його називають “Лавов”, знайде видне місце в історії болгарського народу, бо у Львові через той короткий час побиту князя має порішитися важне для історії Болгарії і взагалі для справи слов’янської питання: чи князь поверне до Болгарії, куда його взиває народ і войско, чи не поверне”.

U nič z 20 na 21 serpńa bolharśki moskvofily vderlyśa v rezydenciju svoho monarxa i prymusyly joho, napivod’ahnutoho, zrektyśa prestolu, pisľa čoho zazdalehid’ pidhotovana zmovnykamy jaxta perepravyla Aleksandra I Battenberga razom iz bratom Francom-Jozefom na terytoriju pidrosijśkoji Ukrajiny. Tut nym zaopikuvalaśa rosijśka žandarmerija. 26 serpńa o piv na deśatu, pozbavlenyj bud’-jakoho majna ta koštiv, u suprovodi žandarmśkoho polkovnyka ta “čynovnyka dla okremyx poručeń” kńaź distavśa do Pidvoločyśka, zvidky vyslav telehramu do holovnokomanduvača ľvivśkoho harnizonu kńaźa Vilheľma Vjirtemberga z proxanńam pro dopomohu.

Stosunky Aleksandra I Battenberga z carem Aľeksandrom III rozladnalyśa šče 1884 r. pid čas koronaciji ostanńoho. Todi na banketi Battenberga posadyly ne sered carśkoji rodyny (vin buv pleminnykom materi caŕa kńahyni fon Hessen), a sered prydvornyx. Očevydno, honorovyj dvadćatysemylitnij nimećkyj kńaź ne znav, ščo v rosijśkomu sviti isnuje zvyčaj prynyženńa molodyx, i pokynuv koronaciju. A 1885 r., koly Aleksandr I Battenberg vidibrav u Tureččyny pivdennu Bolhariju (tak zvanu Sxidnu Rumeliju) ta ne menš blyskavyčno rozhromyv serbśku armiju (u porozuminni z Romanovymy monarx Serbiji Milan Obrenovič namahavs’a pokaraty “naxabnoho” Battenberga), Aleksandr III skazav svojim prydvornym: “Принц Болгарский – враг России, и покуда он будет там царствовать, его влияние будет для нас враждебно. Его прогонят непременно рано или поздно”.

Zvistka pro perebuvanńa Aleksandra I Battenberga v Pidvoločyśku rozijšlaśa blyskavyčno. Toho ž dńa holovnyj ľvivśkyj vokzal perepovnyly miščany, kotri maly namir pryvitaty bolharśkoho monarxa, ta policija. Osoblyvo zacikavleni kupuvaly kvytky na pojizd, jakym mav by jixaty kńaź, abo sidaly u vahony na stanciji Pidzamče. Prote kńaź prybuv lyše nastupnoho dńa. Ľvivjany haŕače vitaly joho, buly kvity i patriotyčni promovy. Manifestacija povtorylaśa biľa Francuźkoho hotelu (zhodom – hotel Žorža), de zameškav Battenberg. “Діло” pysalo: “Князь Александр єсть дуже симпатичною особою. Його лице, постава, голос мають в собі дійсно щось імпонуючого. Він числит тепер як-раз 29 літ, єсть високого росту і сильної будови тіла, шатен, з лиця дуже подібний. Лице його набрало вже смаглявої краски, яка властива типам полудневиx народів. Висівши з вагону, виглядав дуже збіджений і змучений, і не диво, бо через 6 днів був безнастанно в дорозі і все під ескортою без жодної вигоди і кождої xвилі непевний не то о свободу личну, але і о життя. Через 26 годин по виданю його російським жандармам не дали йому ані їсти ані пити. Одіж на собі у Львові мав дуже убогу”.

U hoteli kńaźa vidvidav polkovnyk kn. V.Vjurtemberg. Natomisť vlada joho proignoruvala: u misti ne bulo ni namisnyka Halyčyny Pylypa Zaleśkoho, ni krajovoho maršalka, ne vidvidaly bolharśkoho monarxa naviť predstavnyky Ľvivśkoji miśkoji rady. Rič u tomu, ščo v toj čas avstrijśkyj imperator šče buv povjazanyj z rosijśkym putamy “Sojuzu tŕox cisariv”. Same tomu ľvivśkyj namisnyk otrymav instrukciji z Vidńa unykaty Aleksandra I Battenberga. Ščo ž, inodi vypadok v istoriji vidihraje vyznačaľnu roľ. Nevdovzi vyjavyťśa, ščo bolharśka kryza 1886-1887 rr. poxovaje “Sojuz tŕox cisariv”. I koly b Aleksandr I Battenberg prybuv do Ľvova ne 1886, a 1887 r., to joho doľa bula b inšoju.

Zate šlaxetśke kazyno zibralo na potreby Aleksandra I Battenberga 10 tyśač guľdeniv, a osoblyvo teplo vitaly kńaźa prosti miščany. Vvečeri Marijśku plošču (teper – plošča A.Mickevyča) zapovnyla bahatotyśačna publika, kotra skanduvala imja Aleksandra, a vlasnyky navkolyšnix budynkiv podbaly pro iľuminaciju. Kńaź dekiľka raziv vyxodyv na balkon i dviči zvertavśa do manifestantiv po-bolharśky. Zajavyv, ščo obovjazok ľudyny i monarxa vykonav, tomu maje čyste sumlinńa, a takož ďakuvav za hostynnisť. Na počatku devjatoji hodyny do Marijśkoji plošči nablyzyvśa poxid zi smoloskypamy. Policija sprobuvala rozihnaty poxid, ale joho učasnyky taky proderlyśa i staly pered hotelem. Okrim toho, dyrektor policiji Kšačkovski zaboronyv tovarystvu “Harmonija” vlaštuvaty kńazevi serenadu. Čerez hodynu kńaź vyrušyv viddaty vizyt vvičlyvosty polkovnykovi kn. V.Vjutembergovi, a koly povernuvśa, to natovp znovu hučno joho pryvitav. Policiji ledve vdalośa vmovyty ľvivjan rozijtyśa.

Bolharśki zmovnyky utrymuvaly vladu lyše dva dni. Vže 23 serpńa vidbuvśa kontrperevorot, i joho orhanizatory zvernulyśa do Aleksandra I Battenberga z proxanńam pro povernenńa. Otož, 28 serpńa bolharśkyj monarx vyrušyv dodomu. I ćoho razu ne obijšlośa bez vtručanńa policiji. Bulo vidomo, ščo Aleksandr I Battenberg vidjiždžatyme z osnovnoho ľvivśkoho vokzalu Karoľa Ľudvika, prote vin vidjixav z Černivećkoho dvirća, ščo vyklykalo burxlyvi protesty administraciji dvirća Karoľa Ľudvika i nevdovolenńa čyslennoho natovpu ľvivjan, kotri pryjšly proščatyśa z bolharśkym monarxom same tudy. Kńaź povernuvśa dodomu z velykym triumfom. Prote Aleksandr III vperśa i napolih na joho usunenni, ne pomohlo j osobyste pyśmove zvernenńa bolharśkoho monarxa.

Zavdani prynyženńa Aleksandr I Battenberg perežyvav važko i naviť zminyv imja: pisľa odruženńa z opernoju spivačkoju z Darmštadtu Ľojzinger joho baťko, kńaź Aleksandr fon Hessen, nadav jomu tytul hrafa Hartenau. Cisar Franc Josyf I pryznačyv joho komandyrom vijśkovoji bryhady v Graci. Tam general-major Aleksandr Hartenau pomer 18 lystopada 1893 r. Na poxoron prybula tytulovana bolharśka deputacija, i naviť davnij supernyk, serbśkyj monarx Milan Obrenovič, pryslav udovi pokijnyka telehramu iz spivčutťamy. Zhidno zi zapovitom kńaźa Aleksandra I Battenberga, joho poxovano u Bolhariji.

A ščo ž ľvivjany? Slid zaznačyty, ščo do 1886 r. u Ľvovi ne bulo manifestacij vže blyźko dvox desatyliť. Demonstraciji buly styxijni, do nyx ne malo vidnošenńa žodne polityčne uhrupovanńa. Dyrektor policiji Kšačkovski namahavśa zvynuvatyty v jix orhanizaciji redaktoriv kiľkox ľvivśkyx hazet, kotri nibyto stvoryly speciaľnyj komitet. Taki zvynuvačenńa buly bezpidstavni j vyklykaly dodatkovu porciju oburenńa. U dijsnosti halyćka presa, za vyńatkom “Dziennika Polskiego”, ščo vidverto i hostro kartav administraciju kraju za ignoruvanńa bolharśkoho monarxa, namahalaśa buty strymanoju, a najradykaľnišyj na toj čas časopys “Kurjer Lwowski” naviť dozvolyv sobi ironizuvaty z aktyvnosty ľvivjan. “Koly nadijšla perša informacija pro detronizaciju kńaźa Aleksandra, – pysala hazeta, – to jak zavždy sxyľnyj do optymizmu polśkyj narod vidrazu ž počav snuvaty cilu nyzku pyšnyx mrij na vidomu temu “vijna z Rosijeju”. Jak i raniše, tak i zaraz sangvinistyčni nadiji dekoho povnistiu rozčaruvaly”. Krim toho, manifestaciji vidbuvalyśa po vsix mistax i mistečkax, de projiždžav poťah z kńazem, počynajučy iz Pidvoločyśka.

Otož, ščo vyklykalo manifestaciji? Nasampered – styxijne spivčutťa do znevaženoji osoby. I poľaky, j ukrajinci vbačaly u Battenbergovi šče odnu žertvu rosijśkoho despotyzmu, provodylyśa paraleli z vlasnymy porazkamy. Tak, 29 serpńa 1886 r. “Dziennik Polski” pysav: “Včorašnij deń stanovytyme v istoriji našoho mista odnu z najkraščyx storinok. My pryvitaly monarxa, jakyj zaznav velykoho ta nezasluženoho neščasťa, jakoho zradnyćka ruka usunula z tronu tomu, ščo prysvjatyv sebe dľa ščasťa svoho narodu. Joho sprava je spravoju vsix šlaxetnyx ľudej. Vin predstavnyk cyvilizaciji v borni z despotyzmom, tomu majemo nadiju, ščo ne tiľky dľa dobra svoho kraju, ale vzahali vśoho cyvilizovanoho svitu provydinńa dozvolyť jomu znovu vźaty vladu u svoji ruky”. Do toho ž, matirju Aleksandra I Battenberga bula dońka vijśkovoho ministra uŕadu poľśkyx povstanciv 1831 r. hrafa Jana Hauke-Bossaka. Z ćoho pryvodu korespondent “Wiener Algemeine Zeitung” zaznačyv: “Pryjńatťa podvijno serdečne, oskiľky poľaky šanujuť molodoho Battenberga, maty jakoho bula za poxodženńam poľka, častkovo jak vlasnoho rodyča. Vin movby symvolizuje vtilenńa nimećko-polśko-bolharśkoho sojuzu proty vorohiv”. Slid vraxovuvaty takož rangu bolharśkoho hosťa, rezonans mav pryjizd do Ľvova bud’-koho z monarxiv. Interes vyklykav naviť hoteľnyj raxunok Aleksandra I Battenberga z meńu j usima inšymy vytratamy, jakyj opublikuvav “Kurjer Lwowski”. Prostežu takož honor ľvivjan, hordyx, ščo jixńe misto na jakuś myť opynyloś u centri evropejśkoji polityky, jak i vlasnoju postavoju. “Äіло” pysalo: “…ніxто на першу вість про детронізацію князя в Болгарії не міг умом збагнути, що наш Львів, столиця Галицькой Руси, може стати місцем, де відограєся важна роля в історії болгарського народу, – Львову такі річи лучаються раз на 50 або на 100 літ”.

Zacikavlenym rekomendujeťśa: Grzegorzewski J. Rok przewrotów (Bulgaria 1885/6). – Lwów, 1900; Rosco-Bogdanowicz M. Wspomnienia. – T.1. – Kraków, 1959; Дневник государственного секретаря А.А.Половцова. – Т.1. – Москва, 1966.