Влодзімєж Пазьнєвскі

Тихоокеанська цивілізація

“І збудуєш тихоокеанську цивілізацію, і збереш у ній всякі енергії в хронологічному порядку”, – так може починатися Тимчасова Книга Долі і Призначення, надіслана електронною поштою на адресу майбутнього. Коли ми зрозуміємо це речення, мабуть, уже триватиме поспішне редагування її сторінок. По готовій до відльоту атлантичній цивілізації ніхто не оголосить жалоби, оскільки коли щось кінчається, то водночас щось починається, аби міг повторюватися споконвічний цикл народження і смерти. Як свідок у цій справі виступатиме Арнольд Джозеф Тойнбі, професор всесвітньої історії Лондонського університету. У дванадцятитомному “Дослідженні історії” він помістив універсальний сценарій, за яким, немов у велетенському театрі, один за одним минають розквіти й занепади цивілізацій, тоді як головний режисер спектаклю ховається за кулісами. Некролог атлантичної цивілізації ще не з’явився, але прийдешнє століття й новий міленіум відредагують текст таким чином:

“Із щирою скорботою, але й водночас почуттям полегшення повідомляю, що після короткочасної й важкої хвороби, спричиненої нахабством, надлишком успіхів, воєн і злочинів, віддало дух дияволові двадцяте століття, котре винайшло літак, відкрило пеніцилін і послало першу людину на Місяць, але водночас збудувало Освєнцім і скинуло атомну бомбу на Гіросіму. Не зуміло вчинити опору жодній підлості. Тож хай спочиває з докорами сумління, що їх, на жаль, не має. Винос обтяжливих для усіх останків відбудеться рівно опівночі з 31 грудня 2000 року на 1 січня 2001 року на найближчий смітник історії. Просимо не висловлювати співчуття”. Підпис: “Тихоокеанська цивілізація”.

Чи введення мною на початку поняття атлантичної цивілізації має достатні підстави? Досить укласти невелику антологію самодостатніх фактів. Майже все двадцяте століття минуло під знаком виразної переваги атлантичної цивілізації, створюваної спільними зусиллями европейських країн, розташованих уздовж цього океану, і Сполучених Штатів потойбіч “великої води”, з тим, що центр тяжіння атлантичної цивілізації після Другої Світової війни, поза всякими сумнівами, змістився на східне узбережжя Америки, а Нью-Йорк висунувся на роль центрального осередку цієї цивілізації. У такий спосіб прогресуюча другорядність Европи стала історичним фактом, а процес поступової деґрадації не був послаблений. Вона триває й далі і навіть набирає темпів. На жаль, уся атлантична цивілізація з якогось часу нагадує величезний супермаркет, котрий оголосив величезний розпродаж наприкінці сезону. Блукаємо в ньому, немов у лабіринті. Переоцінено все: т.зв. традиційні цінності, релігії, сім’я, моральні норми і звичаї, а разом із ними слова, настрої й образи, позаяк атлантична цивілізація була першою, котра сформувала громадян винятково з клієнтів. Від того часу немає людей добрих і злих, розумних і дурних, гарних і некрасивих: існують тільки споживачі. Наївний Декарт. Навіщо він випендрювався із своїм мисленням? Оплачую рахунки, отже, існую. Просто? Як двічі по два – чотири. Таки насправді все про мене знає моя кредитна картка. Якби на ній, без мого відома і старань, раптом з’явилася шестицифрова сума, я навіть міг би повірити в існування Бога. Врешті-решт, я завжди готовий до будь-якої пожертви.

Та найбільше атлантична цивілізація накрутила з пам’яттю. Так, скажімо, були анульовані минуле і майбутнє. Рахуються тільки з поточною миттю. Відтак, десять років тому ухвалили, що настане кінець історії (Фукуяма), а все інше – це дурниці. Однак, коли вже думка про майбутнє не дає тобі спокою, іди собі до ворожки, проси, щоб розклала тобі пасьянс або довір своє завтра колоді карт таро. Нумерологія – теж о’кей, як і астрологія й мистецтво медитації. Будь сучасним. Наше життя стало дієвою рекламною кампанією. Тільки у нас ти можеш придбати чисту совість щонайвищої проби, з доставкою додому. Без мук і сумнівів. Продовжений гарантійний термін застрахує кожного від почуття вини. Клієнт мусить бути задоволений. Розчарування виключене! Так склалося, що в нашому неповторному супермаркеті речі важливіші від думок і до того ж набагато дешевші. А відтак – добра порада: лови летючу мить життя. В ціну включаємо авто- й авіакатастрофи, самогубство, жльопання наркотиків або нервові зриви. Приймається оплата готівкою або власним життям. Прийди, оглянь, вибери. Хай живуть: масова культура, засоби масової інформації, масові пісні, масова уява і темна маса. Цяцьки, фетиші й іграшки цієї цивілізації росли разом із нею і, очевидно, разом із нею, коли прийде відповідна хвилина, відійдуть у вічність. На завершення помолися Пресвятому Споживанню. А ти, доле, перенеси нас прямісінько в рай, де всі відділи працюють цілодобово й ніхто не підходить до каси. Амінь.

Одне не підлягає сумніву: цивілізації виникали на узбережжях морів та океанів, звідки по руслах рік переносилися вглиб континентів. Нічого не говорить про те, що ця закономірність може бути порушена – навпаки – сучасність наводить нові арґументи, які лише підтверджують старий принцип. На мою думку, всі ми є свідками скандального народження тихоокеанської цивілізації. Про те, що це і справді так, свідчить небувалий технологічний бум в азіатських країнах, зокрема в Японії, а також виразна перевага в науковому й духовному житті Сполучених Штатів, що її на атлантичному узбережжі здобуває західне узбережжя, із двома центрами – Сан-Франциско й Лос-Анджелес. Скинення з престолу Нью-Йорка – це лише питання часу. Перший витвір тихоокеанської цивілізації – без жодних сумнівів, комп’ютер, збудований у Кремнієвій Долині в Каліфорнії, а також початки інформаційного суспільства, зародки якого виникають на цілком інших засадах і використовують цілком відмінні людські стосунки між людьми. Комп’ютер змінив технологію і звичаї. Нині він обслуговує формацію, яку можна було б назвати “електронним капіталізмом”. Можливо, цей винахід пророкує прихід цивілізації самотности. Виявляється, що людині щораз меншою мірою потрібний особистий, а отже, безпосередній контакт з іншою людиною, групою чи інституцією. Посланцем стає Інтернет, спричиняючи різні психологічні й суспільні наслідки. У Сполучених Штатах останніх часом процвітають агентства, які навчають молодих людей, сформованих в умовах штучної інформаційної реальности, як, скажімо, розмовляти на побаченні з дівчиною і як поводитися в багатьох інших банальних ситуаціях. Психіка сучасної людини може заплутатися в мережі Інтернету. Соціологія уже фіксує перші наслідки такого різновиду самотности, коли екран комп’ютера заміняє людині участь в громадському житті й задовольняє її психічні потреби, стаючи ерзацом самого життя, його електронною бутафорією. Можливо, в електронній тихоокеанській цивілізації смерть людини – це буде всього-на-всього вилучення інформації про неї з усіх доступних баз даних і нічого більше. Чи після такої процедури людина фізично ще існує, чи ні – це вже не матиме жодного значення. Ось такий майже досконалий варіант смерти.

Коли припустимо, що мої фантазії слушні, виникає запитання: які суспільства і країни беруть участь в побудові тихоокеанської цивілізації? Про роль західного узбережжя Сполучених Штатів я вже згадував. Те саме стосується Канади та її тихоокеанського узбережжя. Серед будівничих цієї цивілізації не бракуватиме Японії з її вигідно адаптованою до вимог сучасности культурою, а також азіатських держав із групи “тигрів”, передовсім Китаю. У цей же список вносимо Росію із Сибіром та Далеким Сходом, а також Австралію. Не знаю, чи хтось звернув увагу, що впродовж кільканадцяти років Австралія зарекомендувала себе як дієвий виробник мас-культури – фільмів, поп-музики – причому, глобального значення. Австралія як клуб і дискотека тихоокеанської цивілізації? Чому б і ні? Сама географія вказує, що Европа опиниться на периферії цієї цивілізації з усіма психологічними й політичними наслідками, що з цього випливають.

Про Росію дев’яностих років у Польщі написано й висловлено багато нерозумних речей, а ще більше обурливих дурниць. Інколи складається враження, що в нас є урядове замовлення на негативний образ сучасної Росії, який мав би покращити наше самопочуття, а то й зняти постійні страхи перед могутнім східним сусідом. Моя порада польському істеблішменту: не хвилюйтеся за російську кризу. Хай вас не вводить в оману балаган, що там панує, здобутки мафії й рівень злиденности. Смута в історії цієї країни – звичайне явище. Російські події, як на мене, слід розглядати в перспективі новонароджуваної тихоокеанської цивілізації. Лише тоді можна буде розгадати їх сенс. Все, що твориться в Росії, є не що інше, як низка нервозних спроб пристосувати недолугі державні структури до основної мети, якою є участь цієї країни у створенні тихоокеанської цивілізації. Помиляються ті, хто вірить у перемогу демократії в Росії. Можуть не дочекатися цього ніколи. Копії державного устрою а la Сполучені Штати чи Західна Европа до уваги не беруться. Не ті традиції, ментальність і суспільні очікування. Зате цілком реальне авторитарне правління, ексцеси якого успішно тримають у формі юридичне забезпечення і правові стандарти. З цього погляду серед головних будівничих тихоокеанської цивілізації Росія зовсім не буде самотньою; досить тут навести приклад Китаю.

Отож, Росія таки має майбутнє, причому набагато краще окреслене, аніж розташована на периферії і приречена на поступову марґіналізацію Европа. Чому? Оскільки Сибір і російський Далекий Схід – а багато що на це вказує – стануть сировинною базою цієї цивілізації, це вже само по собі забезпечить нашому східному сусідові в грядущому столітті міцні позиції. І ще одне: не відправляйте передчасні панахиди над Росією, бо це помилка. Дбаймо про себе, бо у грі, яка саме розігрується, ми виразно периферійна країна. Дивно, що ніхто не може помітити, хто роздає карти. На щастя, маємо серйозний козир: ми одна з небагатьох европейських країн, котрі мають кордон із Росією, або ж одним із будівничих тихоокеанської цивілізації. Та чи зуміємо ми це використати? Дуже сумніваюся. Поступово відходячи в небуття, атлантична цивілізація дуже відрізняється від новонароджуваної тихоокеанської цивілізації. Перша розвинулася в помірній зоні, на північній півкулі, населеній білими. Суспільства, які її збудували, проживають у середовищі однорідної християнської культури і схожих цінностей. На відміну від неї, тихоокеанська цивілізація – це спроба довести, що ціле може виникнути і з різноманітностей. Зрозуміло, відмінності можуть породжувати різкого роду напруження. У сфері впливу тихоокеанської цивілізації всі без винятку кліматичні зони: від тропіків через пустелі, помірну зону – до Арктики. Іншою її рисою є багатокультурність, багатство джерел і досвіду. В радіусі дії цієї цивілізації зустрічаємо всі головні релігії світу, причому найменшу зону впливу має християнство. Окрім цього, істотним фактом виявиться значна перевага людей жовтої раси. Завдяки Китаю цивілізація володіє невичерпним людським потенціалом, дисциплінованим і готовим до самопожертви. Суспільні, політичні й культурні наслідки цих відмінностей у майбутньому мають бути дуже значними, хоча сьогодні ще важко укласти їх повний каталог. Цим займеться двадцять перше століття. Хоча й для европейців ця істина звучить досить прикро, одне не підлягає сумнівам: енергія світу постійно прямує в бік Тихого океану. Головна гра вже триває деінде.

Переклав Григорій Чопик