Карен Горні

Втеча від жіночости

© K.Horney, 1967

Комплекс чоловічости у жінок очима чоловіків та жінок

У деяких своїх останніх роботах З.Фройд звертав усе більшу увагу на певну однобічність наших аналітичних досліджень. Йдеться про те, що до недавнього часу предметом досліджень була психічна сфера лише хлопчиків і чоловіків.

Причина цього – очевидна. Психоаналіз є “творінням геніїв чоловічої статі”, і майже всі, хто розвивав його ідеї, були також чоловіками. Тому цілком природно та зрозуміло, що наука психологія була відображенням чоловічого світогляду і підійшла ближче до розуміння розвитку чоловіків, аніж жінок.

Вагомий крок у розвитку розуміння аспекту жіночої специфіки зробив сам Фройд, який відкрив існування жіночої заздрости до пеніса, а трохи згодом дослідження ван Офуійсена та Абрахама показали, яку велику роль відіграє цей чинник у розвитку жінок так у виникненні жіночих неврозів. Значення заздрости до пеніса зовсім недавно зросло завдяки появі гіпотези про фалічну фазу. За цією гіпотезою, для осіб обох статей у дитячій генітальній організації* лише один (а саме чоловічий) статевий орган відіграє якусь роль. Власне це й відрізняє генітальну організацію дитини від організації дорослого [1]. За цією теорією, клітор сприймається як фалос, і спершу, ймовірно маленькі діти, як дівчатка, так і хлопчики, приписують йому таку ж вартість, що й пенісові [2].

Ця фаза частково стримує, а частково підштовхує подальший розвиток. Хелена Дойч показала її стримуючу дію. На думку Дойч, на початку кожної нової сексуальної функції (періоду дозрівання, під час статевих стосунків, вагітности і пологів) ця фаза активізується, і щоразу жінка мусить її долати аби відбулося становлення жінки. Фройд розвинув позитивну сторону цього підходу, вважаючи, що тільки заздрість до пеніса та її подолання викликають прагнення мати дитину, формуючи таким чином емоційний зв’язок з батьком [3].

Тепер постає питання, чи робить ця гіпотеза наше розуміння жіночого розвитку (розуміння, яке сам Фройд назвав “незадовільняючим” та “неповним”) прийнятнішим і чіткішим.

Наука часто примушує нас подивитися на давно відомі факти по-новому. Якщо не зробити цього, то існує небезпека постійно класифікувати нові спостереження відповідно до вже існуючих, усталених категорій.

Тут мені хотілося б обговорити новий погляд на цю проблему, яким я завдячую філософії, зокрема, деяким есе Георга Зіммеля [4]. Теза, яку висловив Зіммель і яка з відтоді є предметом досліджень, здебільшого жіночих [5], звучить так: “Уся наша цивілізація є цивілізацією чоловіків. Держава, право, мораль, релігія, а також наука є творінням чоловіків”. На відміну від багатьох інших авторів, Зіммель принаймні не робить на підставі цих фактів висновку щодо нижчости жінок, а передовсім значно поширює та поглиблює концепцію цивілізації чоловіків: “Мистецтво, патріотизм, моральність у загальному розумінні, суспільні ідеї зокрема, правильність практичних думок і об’єктивізм у теоретичній науці, енергія та глибина життя – все це категорії, які з точки зору форми та прагнень є власністю всього людства, хоча фактично впродовж усієї історії вони мають цілком чоловічий характер. Припустімо, що ми б окреслили ці проблеми, потрактовані як абсолютні ідеї, одним словом “об’єктивні”, тоді виявилося б, що в такій історії, як наша, набрало б чинності рівняння об’єктивний = чоловічий”.

Отож, Зіммель вважає, що ці історичні факти так важко визначити саме тому, що самі стандарти, за якими людство оцінювало вартість чоловічої та жіночої природи, “не є нейтральними і не випливають зі статевої диференціації, а мають у своїй основі риси чоловічого характеру”. По суті те саме є причиною нашої невіри у цивілізацію просто “людей”, в якій питання статі не береться до уваги (через це така цивілізація не може виникнути), тобто поняття “людська істота” [6] ототожнюють з поняттям “чоловік” [7], що в багатьох мовах призвело навіть до вживання того ж самого слова для визначення обох понять. Залишається невирішеним питання: чи причина того, що чоловічий характер підвалин нашої цивілізації полягає в тому, що він є базовим для обох статей, чи у певній перевазі фізичної сили чоловіка, що насправді ніяк не пов’язано з самою цивілізацією. В кожному разі, саме тому посередні досягнення у будь-яких галузях зневажливо називають “жіночими”, а віддаючи належне видатним досягненням жінок, їх зазвичай називають “чоловічими”.

Як і в усіх галузях науки, жіноча психологія вивчалась та розглядалась лише з точки зору чоловіків. Це привілейоване становище чоловіків неминуче призводить до того, що суб’єктивному емоційному ставленню до жінок надається статус об’єктивного, а згідно з Деліусом [8], психологія жінок досі є тільки зліпком чоловічих прагнень та розчарувань.

Доповнюючим, дуже важливим елементом цієї ситуації є те, що жінки пристосувалися до чоловічих прагнень і почали вважати, що це пристосування і є їхньою справжньою природою. Вони самі трактують (чи принаймні трактували) себе згідно з вимогами, які їм диктуються через бажання їхніх чоловіків; вони несвідомо піддалися сугестії чоловічого способу мислення.

Якщо чітко усвідомити, в якій мірі наше існування, мислення та спосіб дій підпорядковані цим чоловічим критеріям, то стає зрозумілим, наскільки важко кожному чоловікові та жінці позбутися цього способу мислення.

Тож постає питання, наскільки сама аналітична психологія у своїх дослідженнях жінок вільна від цих догматів, якщо ще не закінчився той етап в її історії, коли вона відверто займається вивченням лише чоловічого розвитку, пояснюючи це як щось цілком природне. Іншими словами, йдеться про те, наскільки запропонована аналізом картина розвитку жінок створювалась із застосуванням чоловічих критеріїв, і наскільки, в зв’язку з цим, вона відрізняється від точного опису справжньої природи жінок.

Якщо подивитися на ситуацію в цьому ракурсі, мимоволі відчуваєш неабияке здивування. Нинішній аналітичний образ жіночого розвитку (незалежно від того, чи правдивий він, чи ні) нічим не відрізняється від типових уявлень хлопчика про дівчинку.

Ці хлоп’ячі уявлення нам відомі. То ж окреслимо їх кількома стислими реченнями, а поруч для порівняння наведемо нашу концепцію розвитку жінок.

УЯВЛЕННЯ ХЛОПЧИКІВ	КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ЖІНОК
Член мають і хлопчики, і дівчатка;	Для обох статей лише чоловічий статевий орган має якесь значення;
Усвідомлення відсутності члена;	Приголомшливим є відкриття, що член відсутній;
Уявлення про те, що дівчинка є кастрованим скаліченим хлопчиком;	Впевненість дівчинки, що вона мала колись член, але втратила його внаслідок кастрації;
Впевненість, що дівчинка покарана, і це саме загрожує йому;	Кастрація пояснюється як кара;
Дівчинка вважається істотою нижчою;	Дівчинка вважає себе істотою нижчою. Заздрість до пеніса;
Хлопчик не може собі уявити, як дівчинка може забути про таку втрату чи звільнитися від почуття заздрости;	Дівчинка ніколи не може погодитися з відсутністю члена і змушена постійно долати прагнення бути чоловіком;
Хлопчик побоюється заздрости дівчинки.	Дівчинка все життя прагне помститися чоловікові за те, що він має те, чого їй бракує.

Така незвичайна подібність сама по собі не є критерієм її об’єктивної правдивості. Цілком можливо, що, як вже було зазначено вище, генітальна організація маленької дівчинки у значній мірі подібна до генітальної організації маленького хлопчика.

Це наводить на думку про те, що необхідно розглянути інші аспекти. Наприклад, ми можемо піти шляхом досліджень, який описав Георг Зіммель, і встановити, чи дійсно спроби жінки стати подібною до чоловіка відбуваються в дуже ранньому періоді і є настільки інтенсивними, що специфічна природа маленької дівчинки внаслідок цього є повністю пригніченою. Вважається, що саме в цей період дитинства й відбувається зараження чоловічою точкою зору. Однак для мене не зовсім зрозуміло, що ж такого радикального відбувається, що може поглинути все, чим наділила жінок природа. Мусимо ще раз повернутися до раніше поставленого запитання: чи є подібність вищезазначених досліджень виявом однобічности наших спостережень, яка виникає через те, що вони ґрунтуються на чоловічій точці зору.

Такого роду сугестія відразу викликає внутрішній опір, оскільки ми добре розуміємо, який надійний емпіричний базис мають ці аналітичні дослідження. Водночас наша теоретична наука вчить нас, що такий базис не є абсолютно надійним, оскільки будь-який досвід за своєю сутністю містить суб’єктивний чинник. Отже, навіть наш аналітичний досвід походить з безпосереднього спостереження за аналітичними матеріалами, які надходять від наших пацієнтів у вигляді вільних асоціацій, снів та образів, а також з інтерпретацій чи висновків, які ми робимо на підставі цих матеріалів. Навіть якщо техніку аналізу застосовують правильно, завжди існує можливість отримати різні результати.

Якщо ми спробуємо звільнитися від впливу чоловічого способу мислення, тоді всі проблеми жіночої психології постають в іншому світлі.

По-перше, в аналітичній концепції головним елементом вважається, чи принаймні значною мірою постає, різниця в генітальній організації між статями. Тут ми не наголошуємо на біологічній відмінності, яка полягає у різних ролях, котрі виконують чоловік та жінка в процесі розмноження.

Вплив чоловічої точки зору щодо концепції материнства найвиразніше відображено у видатній генітальній теорії Ференці [9]. Він вважає, що справжньою спонукою до статевого акту і його фактичним, основним значенням для обох статей є прагнення повернутися до лона матері. В період суперництва між статями чоловік, за допомогою свого статевого органу, здобув привілеї реального повторного проникнення до матки. Жінка, опинившись у підпорядкованому становищі, була змушена пристосувати свою психофізичну структуру до цієї ситуації та шукати певні компенсатори. Вона була змушена “задовольнятися” замінником у вигляді фантазій, а насамперед тим, що вона може носити в собі дитину та робити все за для її щастя. Лише здатність до дітонародження може бути евентуальним джерелом насолоди, яке є недосяжним для чоловіків [10].

Якщо це справді так, то психічному становищу жінки не позаздриш. Жінка позбавлена будь-якого реального первинного стимулу до статевого акту, принаймні вона позбавлена будь-якої можливості безпосереднього, хоча б часткового здійснення своїх бажань. Якщо це так, то стимул до статевого акту і насолода від нього у жінок повинні бути значно слабшими, ніж у чоловіків. Це відбувається тому, що тільки опосередковано, обхідною дорогою, жінка може досягнути виконання своїх первинних бажань, частково через мазохістичну конверсію, а частково через ідентифікацію з дитиною, яку вона може народити. Однак, це тільки “засіб компенсації”. Врешті-решт, єдине, в чому жінка справді має перевагу над чоловіком – це насолода, щоправда, досить сумнівна, від пологів.

Але тут, як жінка, я з подивом питаю: “А як же материнство? Прекрасне відчуття, що носиш у собі нове життя? Невимовне щастя очікувати появи на світ нової істоти? Радість від її народження, коли вперше тримаєш її в обіймах? Глибоке почуття задоволення від першого годування груддю, щастя, яке переповнює тебе увесь той час, коли немовля потребує захисту і догляду?”

Ференці висловив думку, що на початковому етапі конфлікту статей, що так сумно закінчився для жінок, чоловік, як переможець, переклав на жінку весь тягар материнства зі всіма його наслідками.

Безперечно, що для виконання суспільних функцій материнство може стати на заваді. Безперечно, що зараз так воно і є, але є й великий сумнів, що так було тоді, коли людина жила в гармонії з природою.

Більше того, заздрість до пеніса ми досліджуємо не на підставі суспільних чинників, а через біологічні відносини; навпаки, ми звикли без зайвих церемоній пояснювати жіночу позицію суспільної скривджености як раціоналізацію її заздрощів до пеніса.

Однак, з біологічної точки зору жінка, завдяки материнству і можливости його відчути, має беззаперечну фізіологічну перевагу. У підсвідомості чоловіка це найвиразніше відображається у відчутті сильних заздрощів до материнства. Ці заздрощі не є таємницею, однак ми майже не враховуємо їх як динамічний чинник. Якщо берешся аналізувати чоловіків після багатого досвіду роботи з жінками (як це було в моєму випадку), то з подивом бачиш, наскільки сильними є заздрощі чоловіків як до вагітності, пологів і материнства, так і до жіночої груді та годування груддю.

Аналізуючи враження від цього дослідження, природно задаєш собі питання, чи не міститься у вищезазначеному погляді на материнство інтелектуальний вияв підсвідомої тенденції чоловіків до його знецінення. Це знецінення є переконанням, що насправді жінка жадає лише пеніса; тоді материнство постає лише як тягар, який ускладнює боротьбу за існування, і чоловіки мають радіти, що вони позбавлені необхідности набувати цього досвіду.

Коли Хелена Дойч пише, що комплекс чоловічого у жінок відіграє значно більшу роль, ніж комплекс жіночости у чоловіків, то вона, схоже, оминає той факт, що чоловіча заздрість сублімується легше, ніж заздрість дівчинки до пеніса, і що ця заздрість є чи не найважливішою рушійною силою, яка створює культурні цінності.

Сама мова вказує на це джерело культуральної продуктивности. Сучасна історична наука говорить нам, що ця продуктивність, без сумніву, була більшою серед чоловіків, ніж серед жінок. Чи не тому у чоловіків спостерігається настільки сильний імпульс до творчої праці в будь-якій галузі, що в галузі відтворення собі подібних вони відіграють відносно скромну роль, і це постійно підштовхує їх до компенсаторної діяльности: в подвигах і звершеннях?

Якщо такий зв’язок існує, то чому у жінок не спостерігається подібного імпульсу для компенсації заздрощів до пеніса? Цьому є два пояснення: або заздрощі у жінок є значно слабшими, ніж у чоловіків, або вони менш успішно нівелюються в якийсь інший спосіб. Можна навести факти, що підтверджують кожне з цих припущень.

На користь тези про більшу силу чоловічих заздрощів можна навести той факт, що анатомічний “недолік” у жінок існує лише з точки зору дослідження прегенітальних етапів статевої організації [11]. З точки зору генітальної організації дорослої жінки жоден цей факт не існує, бо схильність жінок до спільного життя є не меншою, просто вона виражається по-іншому. З іншого боку, врешті-решт, чоловік у процесі розмноження відіграє меншу роль, ніж жінка.

Подальше спостереження свідчить про те, що потреба знецінення протилежної статі у чоловіків виражена сильніше, ніж у жінок. Разом із розумінням того, що догмат про нижчість жінок походить з підсвідомої схильности чоловіків, виникає сумнів, чи такий погляд є дійсно обґрунтованим. Однак якщо за цим переконанням справді приховується прагнення чоловіків до знецінення протилежної статі, то ми приходимо до висновку, що цей підсвідомий імпульс у чоловіків є надзвичайно сильним.

Можна навести аргументи на користь тієї думки, що з культурологічної точки зору жінці важче позбутися заздрощів до пеніса, ніж чоловікові. Відомо, що за найсприятливіших обставин ці заздрощі перетворюються у прагнення мати чоловіка та народити дитину, саме на це жінка витрачає більшу частину своєї енергії, і це є стимулом до сублімації. Однак, за несприятливих умов, до цих заздрощів додається почуття провини, і вони не спрямовуються у позитивне русло; в той час чоловік сприймає нездатність відчути материнство як свою слабку сторону і може без жодних застережень користатися з рушійної сили своїх заздрощів.

У цій дискусії я вже згадувала проблему, яка останнім часом опинилася в центрі уваги Фройда [12], а саме: питання походження та функціонування прагнення мати дитину. Протягом останнього десятиріччя наше ставлення до цієї проблеми змінилося. Дозволю собі стисло описати еволюцію цих поглядів.

Первинна гіпотеза [13] стверджує, що заздрість до пеніса зміцнює лібідально як прагнення мати дитину, так і прагнення здобути чоловіка, але останнє прагнення не залежить від першого. З часом акцент усе більше робився на заздрості до пеніса. У своїй останній праці Фройд зробив припущення, що прагнення мати дитину з’являється тільки через заздрість до пеніса і розчарування через його відсутність і що ніжне ставлення до батька приходить непрямою дорогою – через прагнення мати пеніс і прагнення мати дитину.

Ця гіпотеза, ймовірно, виникла внаслідок потреби психологічного дослідження біологічних основ гетеросексуальних бажань. Це пов’язано з проблемою, визначеною Ґроддеком, який стверджує, що для хлопця сприйняття матері як об’єкту любови є чимось природнім, “але як пояснити прихильність дівчинки до протилежної статі?” [14].

Перед обговоренням цієї проблеми ми мусимо усвідомити, що наш емпіричний матеріал, який стосується комплексу чоловічости у жінок, походить з двох джерел, які є абсолютно різними за своєю вартістю. Першим джерелом є безпосереднє спостереження за дітьми, в якому суб’єктивний чинник відіграє відносно незначну роль. Кожна маленька дівчинка, якщо вона нічим не налякана, розкуто виражає заздрість до пеніса. Очевидно, що ці заздрощі є буденним явищем, і ми досить добре розуміємо, чому воно так є, також розуміємо, як цей нарцистичний сором дівчинки, спричинений нижчим, ніж у хлопчика, статусом власника, зміцнюється через низку незручностей, які вона відчуває в окремих прегенітальних катекціях: явного привілейованого положення хлопця з точки зору уретрального еротизму, скопофілічного прагнення та онанізму [15].

Відчуття маленькою дівчинкою заздрощів до пеніса, які, вочевидь, базуються на анатомічній різниці, я пропоную називати первинними.

Другим джерелом наших досліджень є аналітичний матеріал, взятий з опитувань дорослих жінок. Звичайно, в цьому випадку важче робити певні висновки, і тому роль суб’єктивного елемента є значно більшою. Перш за все, ми бачимо, що заздрість до пеніса є чинником, який набуває величезного динамізму. Часто доводиться спостерігати, як пацієнтки, відкидаючи свої жіночу роль, керуються підсвідомим бажанням стати чоловіком. Бувають, наприклад, фантазії такого змісту: “Колись я мала пеніс; я чоловік, якого кастрували і скалічили”. У цих фантазіях зароджується почуття приниження, наслідком якого, в свою чергу, є всілякі настирливі уявлення іпохондричного характеру. Тут ми бачимо чітку позицію ворожости стосовно чоловіків, яка іноді виявляється у зневажанні чоловіків, а іноді у бажанні їх каструвати або скалічити. У деяких жінок цей чинник детермінує все їхнє життя.

Природнім було б – тим більше з огляду на чоловічу орієнтованість нашого мислення – дійти висновку про можливість пов’язати ці спостереження з первинними заздрощами до пеніса, а також переконатися а роsteriori, спираючись на наявні наслідки їх дії, у надзвичайній інтенсивности та величезному динамізмі цих заздрощів. Опустимо той факт, можливо більш у сенсі загальної оцінки ситуації, ніж деталей, що прагнення бути чоловіком, яке так добре нам відоме з опитування дорослих жінок, має мало спільного з почуттям первинних заздрощів до пеніса у ранньому дитинстві, воно скоріше є вторинним продуктом, що охоплює всі невдачі у розвитку, спрямованому на досягнення повноцінної жіночости.

Мій досвід переконує мене, що Едіпів комплекс у жінок призводить (не тільки у виняткових випадках, коли пацієнтка зазнає невдач, а постійно) до регресії заздрощів до пеніса, які виявляються зазвичай з різною силою і по-різному. На мою думку, різниця між наслідками Едіпового комплексу у чоловіків та жінок є наступною: у хлопця матір як сексуальний об’єкт відкидається через страх кастрації, але його чоловіча роль не тільки підтримується в подальшому розвитку, а стає навіть надто вираженою завдяки страхові кастрації. У хлопців це чітко спостерігається в латентному періоді і перед дозріванням, та, загалом, упродовж усього життя. У свою чергу, дівчатка не тільки відкидають батька як сексуальний об’єкт, але й цілком заперечують свою жіночу роль.

Для того, щоб зрозуміти цю втечу від жіночости, слід розглянути факти, які стосуються раннього дитячого онанізму, що є фізичним виявом стимулів, які походять від Едіпового комплексу.

І знову ця ситуація є яснішою стосовно хлопців, хоча вона, може, просто більш досліджена. Чи не тому факти, які стосуються дівчаток, є для нас настільки загадковими, що ми завжди дивилися на них очима чоловіків. Схоже, що так воно і є, оскільки ми навіть не визнаємо існування якоїсь форми онанізму, притаманної маленьким дівчаткам, без зайвих церемоній описуючи їх автоеротичну діяльність у чоловічих категоріях, а евентуальну різницю, яка беззаперечно мусить існувати, пояснюємо в позитивно-негативних категоріях, наприклад, коли йдеться про страх, викликаний мастурбацією, як різницю між загрозою кастрації та кастрацією, яка фактично відбулась! Моя аналітична практика підтверджує можливість існування у маленьких дівчаток жіночої форми онанізму (яка, до речі, відрізняється за технікою від хлоп’ячої), навіть якщо ми зробимо припущення, яке зрештою не здається мені в цілому таким очевидним, що дівчинка робить винятково кліторну мастурбацію. Мені незрозуміло, чому б нам не визнати, що клітор, незважаючи на його еволюцію, є автентичною й інтегральною частиною жіночих статевих органів.

На підставі матеріалу, зібраного при опитуванні дорослих жінок, надзвичайно важко визначити, чи бувають у дівчинки в ранньому періоді генітального розвитку органічні відчуття у піхві. Я вважаю, що так, і далі я наведу дані, на підставі яких я дійшла такого висновку. На мою думку, з теоретичної точки зору існування таких відчуттів є дуже ймовірними з таких причин: відомі уявлення про те, що занадто великий член, який силоміць проникає усередину, спричиняючи біль та кровотечу, загрожуючи знищенням чогось, безсумнівно свідчать про те, що маленька дівчинка дуже реалістично (згідно з гнучким конкретним мисленням, характерним для дітей) спирається у своїх Едіпових фантазіях на анатомічні диспропорції між батьком та дитиною. Едіпові фантазії, так само, як страх перед внутрішніми пошкодженнями піхви, який логічно з них випливає, свідчать про те, що, можливо, і піхва, і клітор відіграють певну роль в генітальній організації жінок у ранньому дитинстві.

Явище фригідности, яке спостерігається згодом у деяких жінок, дає підстави вважати, що піхва характеризується сильнішою катексією (яка походить від страху та спроб самозахисту), ніж клітор, адже, підсвідомість безпомилково пов’язує інцестуальні бажання з піхвою. Під цим кутом зору фригідність слід розглядати як спробу дати собі раду з фантазіями, які становлять велику загрозу для ego. Це по-новому висвітлює підсвідомі приємні відчуття, які, за різними джерелами, з’являються під час пологів, і можливо, страх перед народженням дитини. Можна зробити припущення (власне через диспропорцію між розмірами піхви у новонародженого та біль, який є результатом цієї диспропорції), що для підсвідомости пологи є значно більше, ніж пізніший статевий акт, рівнозначними здійсненню ранніх інцестуальних фантазій, при цьому це не пов’язано з жодним почуттям провини. Жіночий страх перед геніталіями, так само, як страх кастрації у хлопчиків, неминуче є обтяженим почуттям провини, і цим, власне, й пояснюється його тривалий вплив.

Складовим елементом цієї ситуації, який має подібний вплив, є анатомічна різниця між статями. Йдеться про те, що хлопчик може оглянути свої геніталії та перевірити, чи не з’являються внаслідок онанізму зміни, які б пробуджували в нього страх. Тим часом, дівчинка не має такої можливості і перебуває у цілковитій невпевненості. Можливість верифікації, якою володіють хлопці, не є суттєвою в ситуації, коли страх кастрації є сильним; але, на мою думку, у тих випадках, коли цей страх є слабшим (а це буває частіше, і отже, з практичної точки зору заслуговує на більшу увагу), анатомічні відмінності, про які йшлося вище, є дуже істотними. В будь-якому випадку мій аналітичний матеріал дозволяє зробити висновок, що цей чинник відіграє важливу роль у психічному житті жінок. Саме це дуже часто призводить до виникнення у жінок специфічного почуття внутрішньої невпевнености. Під тиском цього страху у дівчинки з’являється схильність до прийняття уявної чоловічої ролі.

Яка економічна користь з такої втечі? Звернусь до явища, з яким напевно стикався кожен аналітик. Виявляється, що прагнення бути чоловіком зазвичай приймається досить охоче, і якщо це вже сталося один раз, то жінка міцно прив’язується до цього прагнення, і саме для того, щоб уникнути здійснення лібідальних бажань та фантазій, пов’язаних з батьком. Отже, прагнення бути чоловіком призводить або до витіснення цих жіночих бажань, або зміцнює опір таким фантазіям. Якщо залишатися вірними засадам психоаналізу, то таке типове явище змушує нас дійти висновку, що в ранньому періоді ці фантазії виникли саме для захисту жінки від лібідальних прагнень, які пов’язані з батьком. Уявлення себе чоловіком дозволяє дівчинці уникнути жіночої ролі, яка обтяжена в цьому випадку почуттям вини та страху. Насправді така спроба відійти від жіночости у напрямі до чоловічости неминуче приводить її до почуття нижчости, тому що дівчинка починає оцінювати сама себе крізь призму амбіцій та цінностей, які є чужими для її специфічної біологічної природи, і, зустрівшись з якими, вона не може вважати себе повноцінною істотою.

Хоч це почуття приниження є дуже обтяжливим, аналітична практика свідчить, що еgо дає собі раду краще з почуттям приниження, аніж з почуттям вини, пов’язаним з жіночою роллю, отже, еgо дістає безсумнівну користь, коли дівчинка, тікаючи від Сцилли - почуття вини, наближається до Харибди - почуття приниження.

Згадаю про ще одну користь, яку жінка отримує від своєї ідентифікації з батьком, процесу, який відбувається одночасно із вищезгаданим. Якщо йдеться про значення самого процесу, то я нічого більше не можу додати до того, про що сказала у своїх попередніх працях.

Ми знаємо, що власне цей процес ідентифікації з батьком є одним з елементів, який може пояснити той факт, що втеча від жіночих прагнень, які стосуються батька, завжди веде до прийняття чоловічої ролі. Кілька рефлексій, пов’язаних з тим, що вже було висвітлено, показують іншу точку зору, яка до певної міри прояснює цю проблему.

Відомо, що коли лібідо наштовхується у своєму розвитку на якісь перешкоди, то на шляху регресії активізується попередня фаза статевої організації, отож, згідно з останньою працею Фройда**, заздрість до пеніса є увертюрою справжньої любові до батька. Ця підказана Фройдом думка допомагає нам трохи краще зрозуміти цю внутрішню потребу, згідно з якою лібідо, стикаючись з бар’єром інцесту, повертається назад до цієї увертюри.

В принципі я погоджуюся з ідеєю Фройда, що в своєму розвитку дівчинка вчиться любові до об’єкту через заздрість до пеніса, однак я вважаю, що сутність цієї еволюції можна представити і в інший спосіб.

Коли ми бачимо, як велика частина енергії первинної заздрости до пеніса випливає тільки з позбавлення комплексу Едіпа, то мусимо не піддатися спокусі, щоб у світлі почування заздрощів до пеніса інтерпретувати вияви такого елементарного права природи, яким є право взаємного статевого потягу.

В результаті, коли перед нами постає питання, як у психологічному сенсі слід розуміти це первинне біологічне право, ми знову мали б визнати, що не знаємо відповіді. У зв’язку з цим я все більше схильна припускати, що тут ідеться про зворотній причинно-наслідковий зв’язок, а саме: потяг до протилежної статі, який настає в дуже ранній період, викликає лібідальне зацікавлення маленької дівчинки пенісом. Ця зацікавленість спочатку виявляється, залежно від рівня розвитку, в автоеротичній та нарцистичній формі, як я описала раніше. Коли б ми поглянули на цю справу в такий спосіб, логічним наслідком були б нові проблеми, що стосуються походження чоловічого комплексу Едіпа, однак їх я розгляну в якійсь наступній своїй праці. Проте якби заздрість до пеніса була першим виявом цього таємничого взаємного статевого потягу, не було б нічого дивного в тому, що аналіз розкрив би його існування на глибшому рівні, ніж той, на якому з’являється прагнення мати дитину і ніжне ставлення до батька. Таке почуття до батька не виникало б тільки з розчарування, спричиненого відсутністю пеніса, а мало б ще якесь джерело. Тоді ми мусили б трактувати лібідальну зацікавленість пенісом як своєрідну “неповну любов”, користуючись терміном Абрахама [16]. Така любов, стверджує Абрахам, завжди є фазою, що передує справжній любові до об’єкту. Можна було б також пояснити цей процес через аналогію з явищем з пізнішого періоду життя: я маю на увазі те, що безпосереднє поєднання захоплення і заздрощів народжують кохання.

Через незвичайну легкість, з якою виникає ця регресія, мусимо згадати про аналітичне відкриття [17], яке полягає в тому, що в асоціаціях пацієнток нарцистичне прагнення до володіння пенісом, а також зорієнтована на об’єкт лібідальна туга за ним, дуже часто так сильно між собою пов’язані, що виникають сумніви, яке насправді значення надається словам “прагнення володіння” [18].

Ще декілька слів щодо фантазій про кастрацію, які дали назву цілому комплексові, бо вони становлять найбільш вражаючу його частину. За моєю теорією жіночого розвитку, саме ці фантазії я також вважаю чимось вторинним. Їх генезу я уявляю собі таким чином: коли жінка бере на себе уявну чоловічу роль, то її страх перед геніталіями до певної міри трансформується у чоловічий страх – страх пошкодження піхви стає фантазією про кастрацію. Дівчинка отримує користь з цієї заміни, тому що замість невпевнености від очікування кари (невпевненість, яка походить з її анатомічної будови) вона отримує конкретне уявлення. Крім того, на цю фантазію кидає тінь давнє почуття вини, а пеніс стає доказом невинности.

Отож, ці типові мотиви втечі у чоловічу роль – мотиви, які виникають з Едіпового комплексу - підкріплюються тим, що жінки є дійсно скривдженими у суспільному житті. Прагнення бути чоловіком, яке походить з цього другого джерела, є особливо зручною формою раціоналізації цих підсвідомих мотивів. Ми не повинні забувати, що ця скривдженість є елементом дійсности і що вона є значно поширенішою, ніж більшість жінок можуть собі уявити.

У зв’язку з цим Ґеорґ Зіммель говорить, що “явище, коли чоловікові приписується більше значення в суспільстві, походить з його позиції більшої сили” і що в історичному аспекті відносини між статями приблизно можна окреслити як відносини “пан – невільник”. Як завжди, в такій ситуації “одним з привілеїв пана є те, що він не повинен пам’ятати про своє панство, а невільника постійно дратує те, що він ніяк не може забути про своє становище”.

Власне цим, імовірно, пояснюється той факт, що у психоаналітичній літературі цей чинник недооцінюється. В дійсності, дівчинка з моменту народження наражена на сугестію, на брутальну, або на делікатну, щодо своєї нижчости, і цей досвід постійно підсилює її комплекс чоловічости.

І ще одна заувага. Через те, що донині наша цивілізація мала винятково чоловічий характер, жінкам було значно складніше досягти будь-якої сублімації, яка насправді б задовольнила їх природу, оскільки майже всі місця у професійній сфері були зайняті чоловіками. Це тим більше мало вплинути на відчуття жінками своєї нижчости, оскільки вони не були в змозі на рівних змагатися з чоловіками в їх чоловічих професіях, і це створило враження, що думка про нижчість жінок підтверджувалась фактами.

Мені здається, що компетентне визначення, до якої міри несвідомі мотиви втечі від жіночости посилюються через суспільну підлеглість жінок, є неможливим. Цей зв’язок можна уявити як взаємодію психічних та суспільних чинників. Слід зазначити, що ця проблема є настільки важливою, що вона має бути предметом окремих спеціальних досліджень.

Ті ж самі чинники зовсім по-іншому вплинули на розвиток чоловіків. З одного боку, вони призводять до значно сильнішого витіснення його жіночих прагнень, оскільки такі прагнення мають на собі клеймо слабкости, з іншого боку, чоловікові набагато легше ефективно їх сублімувати.

В обговоренні вищезазначених проблем жіночої психології моя інтерпретація їх у багатьох позиціях відрізняється від панівних поглядів. Можливо, що накреслена мною картина з іншої точки зору здається однобічною. Моїм головним наміром було показати, що одним з джерел наших евентуальних помилок може бути стать особи, яка спостерігає. Таким чином я хотіла наблизитися до цілі, до якої всі ми прагнемо – позбутися суб’єктивного елементу суто чоловічої або жіночої позиції і знайти такий малюнок психічного розвитку жінок, який найкраще відображав би хто справжню природу, - з її специфічними, відмінними від чоловічих рисами – ніж будь-який створений раніше.

Переклала Наталя Чорпіта

---

* Генітальна організація дитини, за Фройдом, – це період розвитку психосексуальности, коли “зацікавленість геніталіями та їх активністю мають домінуюче значення, і це так само природно, як і в дорослих”.

** Йдеться про Я і воно

1 Freud. The Infantile Genital Organization of Libido, (в:) Collected Papers, vol. II, nr XX. [Хорні посилається на видання праць Фройда, які відрізняються від стандартних видань (The Complete Psychological Works of Sigmund Freud, а також Collected Papers, опубліковані виданням Hogarth Press, London.)]

2 H.Deutch, Psychoanalyse der weiblichen Sexualfunktionen (1925).

3Freud, Einige Psychische Folgen der anatomischen Geschlechtsunter, “Intern. Zeitschr. f. Psychoanal.”, XI (1925).

4 Georg Simmel. Philosophische Kultur.

5 Пор.:. Vaerting. Mannliche Eigenart im Frauenstaat und Weibliche Eigenart im Mannerstaat.

6 Нім. Mensch.

7 Нім. Mann.

8 Delius. Vom Erwachen der Frau.

9 Ferenczi. Versuch einer Genitaltheorie (1924).

10 Пор. також: Helene Deutsch, Psychoanalyse der Weiblichen Sexualfunktionen. Groddeck, Das Buch vom Es.

11 К.Horney. Про генезис комплексу кастрації у жінок.

12 Freud. Ueber cinige psychische Folgen der anatomischen Geschlechtseberschiede.

13 Freud. On the Transformation of Instincts with Special Reference to Anal Erotism, (в:) Collected Papers, vol. II, nr XVI.

14 Groddeck. Das Buch vom Es.

15 Детальніше я висвітлила цю тематику у своїй праці “Генезис комплексу кастрації у жінок”.

16 К. Abraham. Versuch einer Entwicklungsgeschichte der Libido (1924).

17 Фройд писав про це в праці The Taboo of Virginity.

18 Нім. Haben-Wollen.