Софія Мільска-Вжосіньска

Зрозуміти гомофоба

Може скластися враження, що авангард гомосексуального руху домагається значно більшого, ніж толерантности. Він прагне визнання того, що обидві орієнтації є природними і з огляду на це ставлення до них повинне бути однаковим. Що голосніше звучить точка зору про однакову правильність і природність кожної сексуальної орієнтації, то більшою є стриманість, і навіть серед осіб, які важко підозрювати в побутовому консерватизмі чи упередженнях. Замість того, щоб відразу дискваліфікувати тих скептиків як псевдоліберальних закамуфльованих гомофобів, варто подумати, чому багато толерантних світлих інтелігентів перестають беззастережно підтримувати рівні права меншин.

Причина перша: недобросовісність арґументації

Мислячу людину охоплюють сумніви, коли вона відчуває, що для утвердження правоти проголошують неправду або напівправду. Тим часом вже кілька років не досить допитливі публіцисти повторюють міт про генетичну визначеність сексуальних поведінок, вмовляючи нам, що це така сама природна категорія, як раса чи стать. Натомість дослідження початку 90-х років, які ніби вперше констатували певну генетичну різницю між гетеро і гомо, викликали серйозні методологічні застереження, і цього результату не вдалося повторити жодного разу, натомість багато разів виявлялося, що, якраз навпаки, немає різниць в генофонді. Зараз радше вважають, що і тотожність, і сексуальна поведінка (а треба пам’ятати, що це дві різні речі!) можуть мати дуже різні причини. Генетики стверджують, що успадковувати можна щонайбільше колір очей або товщину костей, але аж ніяк не складну поведінку і преференції.

Можливо, вроджені схильності мають для гомосексуалізму подібне значення, як ген високого росту в баскетболіста – можна успадкувати ріст, але не зацікавленість і уміння грати в баскетбол. Високий чоловік має в порівнянні з низьким більші шанси грати в НБА, але загалом йому можуть перешкоджати інші чинники: зустріч з відповідним тренером, родинно-виховниче співвідношення, можливості успіхів в інших змаганнях, зрештою, особисті рішення. Так само як і гомосексуальна поведінка, можливо, особлива структура досвіду (особливо часів раннього дитинства і підліткового віку), накладається на якісь ще недостатньо вивчені вроджені схильності.

Гомосексуалістом може стати також і особа, яка не має ніяких генетичних передумов, але яку рано спокусили (це найчастіша причина гомосексуальної орієнтації), їй хочеться на показ побунтувати, вона боїться бути відкинутою протилежною статтю, бо мала з нею не надто добрий досвід. І навпаки – евентуальні генетичні чинники не мусять неминуче привести до гомосексуалізму.

Прихильники міту “про гени гомосексуалізму” стоять на своєму і на цій основі формулюють ідеологічні твердження. Вони проголошують, що зв’язки з особами тієї самої статі не є вибором, це лише генетична необхідність, і ця тенденція – незмінна й неминуча. Отож, це – не істина. Описано багато випадків змін у напрямі гетеросексуальної орієнтації, навіть в осіб з багатолітнім гомосексуальним досвідом. Це нелегкий поворот, бо рано засвоєний зразок отримання сексуального задоволення (так буває, наприклад, у випадку, коли досвідчений старший гомосексуаліст зваблює підлітка) може бути дуже тривалим. Однак багато психотерапевтів (до них належить і автор цього тексту) можуть навести достатньо прикладів, коли гомосексуальні особи, які під час терапії, ніби при нагоді, почали налагоджувати вдалі гетеросексуальні стосунки, хоча ні пацієнт, ані терапевт не трактували гомосексуалізм як патологію, яка повинна була б мати здатність змінюватися. Це міг би бути, наприклад, побічний результат росту ідентифікації з власною статтю або зменшення страху перед протилежною статтю.

Причина друга: право на сексуальні вподобання – це не громадянське право

Реалізація сексуальних стосунків з партнером тієї самої статі до останнього часу трактувалася як дуже особисте рішення, часто таємне, бо в нашій культурі вважається, що поведінка, яка мотивована передусім інстинктивними імпульсами (сексом або агресією), а також тими чи іншими еротичними преференціями, не є знаком найвищої цноти. Наприклад, мужчина, котрий з віком міняє своїх партнерок на дедалі молодших, оскільки його збуджують жінки не старші 20 років, є непопулярним в широких колах (особливо феміністичних), а його сексуальні вподобання не трактуються як святе право на реалізацію власного потенціалу, а радше як примітивна стареча розпуста. Ніхто не підтримує ідеологічно його еротичні прагнення, коли йому дають зрозуміти, що шкіра і груди дівчини, що старша 22 років, може відкликати відразу. В найкращому разі йому можна поспівчувати, як хворому. А жінку, що оголошує про фізичну відразу до мужчин з їх гидкими лампасами, зате захоплена жіночим тілом, ідеологи сексуальної коректности вважають жертвою несправедливих перепон з боку репресивного і просякнутого лицемірством суспільства.

Отож, можна мати різні бажання, але їх здійснення необов’язково є найважливішою і закономірною суспільною вартістю. Багато жінок не задоволені сексом зі своїм багаторічним партнером і марять, наприклад, латинським коханцем, однак займаються тією малоемоційною гімнастикою хоча б в ім’я кохання до чоловіка або задля родинного спокою. Сексуальне уподобання – це не найвища цінність, а якщо хтось таки керується цим, то він не повинен мати гарантовану загальну підтримку і права на його моральне задоволення.

Причина третя: нещадні лови

Як правильно зауважили психотерапевти, молоді люди обох статей часто переживають чи не мають вони часом схильности до гомосексуалізму. Це може бути наслідком зневіри у власну атракційність чи боязню перед привабливістю протилежної статі. Чимало молодих хлопців, покірних синів надто турботливих матерів, повстають проти родинних цінностей і оголошують себе геями. Стандарт Гомосексуаліста дає молодому чоловікові шанси на відгородження від виразної індивідуальности матері або батька, який його розчарував. Коли такий чоловік почне шукати допомоги або контактів, наприклад, в Інтернеті, то він легко, як “свіже м’ясо”, знайде охочих заступників і в результаті, можливо, без будь-яких генетичних передумов, зав’язне у захоплюючому середовищі, котре дасть йому опору та замінить колишню батьківську опіку.

Щоразу більше консультацій при гомосексуальних товариствах, аналогічних до американського Youth Pride, пропонують допомогу особам віком 13-24 років. Однак люди у такому віці часто мають уявну гомосексуальну орієнтацію, а також певні захисні функції. Тому молодий чоловік міг би довіритися справжньому фахівцеві. Однак від “консультанта” без досвіду або такого, що належить до гомосексуального лобі, він почує радше, що є невиліковним гомосексуалістом, має певне право реалізувати свої преференції, а підтримку треба шукати в організації, адресу котрої може отримати відразу. Трапляється, на жаль, і так, що до “поради” додається ще й запрошення до клубу на найближчі вихідні. В результаті матері, а часом і дружини (дивися повчальне оповідання Ґрагама Гренеа “Позич нам чоловіка, POOPY”), завербованих таким чином молодих чоловіків вважають товариства гомосексуалістів чимось на кшталт секти, яка забирає їм найближчих, і стають агресивно гомофобськими.

Причина четверта: вторгнення у гомосексуальний світ

В останні роки гомосексуалісти почали користати з гомосексуальних ритуалів, орнаментики та традицій. Тим часом шлюбна церемонія гомосексуальної пари, якщо вона традиційна, може бути сприйнята як знущання з чоловіка, який вірить у сакральність зв’язку мужчини і жінки. Дві жінки у шлюбних вельонах, які обмінюються пристрасним поцілунком над весільним тортом – не для всіх є лише цікавою і звичайною новиною. Мужчини, які, беручи шлюб, говорять добрі і відомі віками слова подружньої присяги, можуть мимоволі образити найінтимніші почуття людей, які складали цю присягу за зовсім інших обставин. Чимало осіб не заперечують проти узаконення гомосексуальних зв’язків, однак їм важко погодитися, що в такому випадку наслідуються (а для декого, навпаки, профануються) традиційні шлюби чоловіків і жінок. Бо для чого вдавати, що все так само, якщо має бути зовсім по-іншому?

Напевно, найбільші суперечки викликає дедалі частіше висловлюване прагнення, аби гомосексуальні пари могли в такий чи інший спосіб мати або виховувати дітей. Соціологи, які аналізують це явище, твердять, що час чистого гедонізму і визнання сексуального задоволення закінчився, гомосексуалізм хоче утвердитися, творити традиційні родини з дітьми, напевно, також і з внуками. Проте коли хтось вибирає життя з партнером тієї самої статі, то, здавалося б, тим самим зважується на неспроможність народити дітей, погоджується на їх відсутність.

Однак дехто думає по-іншому – чому він повинен відмовлятися від права на дітей, адже дитину можна всиновити або вирішити це якось по-іншому. Егоїзм, що виражається у формулі “право на дитину” породжує стурбованість щодо психологічного стану дітей з таких родин. Загалом до дитини, яку виховали дві особи жіночої статі, що живуть разом, і яка була зачата за допомогою штучного запліднення однієї з них сім’ям анонімного донора з банку сперми, можна ставитися з любов’ю. Вона не повинна бути вихована на гомосексуального яничара або стати жертвою педофілів. Однак психологічно цій дитині буде важко зрозуміти обставини її зачаття, зрештою невідомим є і те, для чого вона взагалі з’явилася на світ. Для того, щоб одностатеве подружжя мало почуття доконаности? Мету і заняття в житті? Опіку на старість? Ця дитина не є фізичним виразом зв’язку двох осіб, яким природою відведена роль батьків.

Якщо чоловік і жінка не можуть мати дітей, хоча це було, свідомою чи ні, але однією з цілей їхнього зв’язку, то є нормальним те, що вони можуть вдатися, наприклад, до усиновлення чи штучного запліднення. Але коли йдеться про осіб однієї і тієї ж статі, які не були заскочені від такої драматичної несподіванки природи, то їхнє “право на дитину” досить сумнівне. Це трохи нагадує антикапіталістичних анархістів, що домагалися права на прибутки на біржі, відмовляючись при цьому купувати акції.

У стороннього спостерігача може скластися враження, що авангард гомосексуального руху домагається значно більшого, аніж просто толерантности. Він прагне довести, що обидві орієнтації однаково природні а тому повинні бути однаково потрактовані з психологічного, загального і законного погляду. Цю вимогу можна відчути як сумнів у основах нашої культури, а відтак в результаті проявляється небажання по відношенню до претензійних та агресивних ідеологів гомосексуалізму. Їх боротьба за власне право може бути відібрана як напад на права інших.

Переклала Галина Томків