Карен Горні

Страх перед жінкою

Спостереження щодо специфіки страху чоловіків і жінок перед протилежною статтю

© K.Horney, 1967

[...]Чоловіки невтомно намагаються якось висловити ту могутню силу, яка вабить їх до жінки, а водночас і страх, що це може призвести їх до загибелі. Тут варто згадати, як зворушливо описує цей страх Гайне у вірші про леґендарну Лореляй, котра, сидячи на високому березі Рейна, заманює своєю вродою у тенета перевізника.

Тут знову ж таки вода (що означає, як і інші “стихії”, первісну стихію - “жінку”) поглинає чоловіка, не здатного опиратися жіночим чарам. Одіссей, аби вберегти себе від принад небезпечних сирен, змушений був наказати своїм морякам, щоб ті прив’язали його до щогли. Мало кому зі сміливців вдається розгадати загадку Сфінкс (жін. рід!), більшість із них вона вбиває. Королівський палац у казках прикрашають голови претендентів на руку прекрасної принцеси, тих, хто наважився спробувати виконати її завдання. Богиня Калі танцює на трупах убитих чоловіків. Самсон, котрого не зміг подолати жоден чоловік, втрачає свою силу через підступність Даліли. Юдита, віддавшись Олофернові, стинає йому після цього голову. Саломея везе на аргамаку голову Івана Хрестителя. Чаклунок спалюють на вогнищі, бо священики бояться, що вони є знаряддям сатани. “Дух Землі” Франка Ведекінда знищує кожного чоловіка, котрий піддається її чарам, не тому, що вона якась лиха, а просто тому, що така її природа. Такі приклади можна було б наводити до безконечності; завжди й усюди чоловік намагається позбутися страху перед жінкою через його об’єктивацію. “Річ не в тім, що я її боюся, - каже він, - а в тім, що сама вона злостива, здатна на будь-який злочин, вона хижачка, вампір, ненаситна хтива відьма. Вона є втіленням зла”. Чи не тут часом власне й криється одне з найпотужніших джерел чоловічого потягу до творчої праці - у вічному конфлікті між тугою чоловіка за жінкою і його страхом перед нею?

Для первісного інтелекту жінка стає удвічі зловіснішою істотою, коли з’являються криваві ознаки її жіночости. Контакт із нею під час менструації має згубну дію: чоловіки втрачають силу, трава на пасовиськах не росте, рибалки й мисливці вертаються з порожніми руками. Дефлорація сприймається чоловіком як найбільша небезпека. Як показує Фройд у Табу незайманості, чоловік особливо боїться цього акту. У цій праці Фройд також об’єктивізує цей страх, обмежившись згадкою про кастраційні імпульси, які справді трапляються у жінок. Існує дві причини, з яких таке пояснення самого існування цього табу видається неповним. По-перше, у жінок загалом не буває такої реакції на дефлорацію, котра б виявлялась у вигляді явних кастраційних імпульсів; такі імпульси, ймовірно, виникають лише у жінок із сильно вираженими чоловічими рисами в будові тіла. А по-друге, навіть якби дефлорація незмінно викликала у жінок деструкційні імпульси, все одно необхідно з’ясувати (як і в кожному окремому випадку, який ми аналізуємо) проблему тих потужних імпульсів, які діють у самому чоловікові: чому він уважає перше проникнення у піхву, котре вимагає застосування певної сили, таким небезпечним, причому настільки небезпечним, що безкарно його може здійснити лише вельми дужий чоловік або чужак, згідний за відповідну винагороду ризикнути своїм життям чи чоловічою силою.

Якщо врахувати приголомшливий обсяг представленого рівнозначного матеріалу, то насправді дивуєшся, чому так рідко піднімається проблема існування цього прихованого страху чоловіків перед жінками. Так само, якщо не більше, дивує те, що й самі жінки могли так довго не помічати цього; про їхню позицію у цьому питанні (тобто їхні власні страхи, а також послаблення почуття власної гідності) я скажу окремо деінде. Чоловік, зі свого боку, має досить очевидні стратегічні причини для того, щоб не виставляти напоказ свій страх. Він намагається приховати його різними способами навіть перед самим собою. Власне це і є метою згадуваних нами раніше зусиль “об’єктивації” цього страху у творчій діяльності - мистецтві або науці. Можна припустити, що навіть коли чоловік звеличує жінок, підґрунтям цього є не лише жага кохання, але й бажання приховати свій страх. Однак такої ж полегкости він шукає, і знаходить, у дискредитації жінок, і ця позиція у чоловіків досить часто є демонстративною. Позиція, що виражає любов і обожнювання, означає: “Ну чого ж мені боятися такої чудової, такої вродливої істоти, майже святої”. У свою чергу дискредитуюча позиція наче говорить: “Було б надто абсурдним боятись істоти, яка є загалом таким жалюгідним створінням”. Цей останній спосіб приборкання свого страху приносить чоловікові особливу користь: він йому допомагає зміцнити почуття чоловічої вартости. Схоже, що для самих підвалин цього почуття більшу загрозу становить визнання страху перед жінкою, аніж страху перед чоловіком (батьком). Причину, з якої почуття чоловіків є таким вразливим саме щодо жінок, можна зрозуміти лише в контексті раннього періоду їх розвитку, до чого я повернуся пізніше.

При аналізі цей страх перед жінками виявляється дуже виразно. В основі чоловічого гомосексуалізму, зрештою, як і всіх інших збочень, лежить бажання втекти від жіночого статевого органу або навіть заперечити його існування. Фройд показав, що це головна риса, яка характеризує зокрема фетишизм; він однак вважає, що вона ґрунтується не на страхові, а на почутті відрази, викликаної браком пеніса у жінок. Однак, на мою думку, якщо навіть керуватися його поясненнями, все ж ми неминуче мусимо визнати, що певну роль тут відіграє також страх, адже ми тут справді бачимо злегка замаскований почуттям відрази страх перед піхвою. Лише страх є достатньо сильним мотивом, аби стримати у досягненні мети чоловіка, чиє лібідо, без сумніву, штовхає його вперед, до злиття з жінкою. Проте у праці Фройда не пояснено походження цього страху. Той страх, який переживає хлопчик, боячись кастрації з боку батька, ще не є достатньою причиною, щоб потерпати перед істотою, котра вже зазнала цього покарання. Крім страху перед батьком, повинен існувати ще й інший страх, який викликає жінка або жіночий статевий орган. Отже, страх перед піхвою цілком виразно виявляється не лише у гомосексуалістів і збоченців, але й у снах чоловіків, які піддаються аналізові. Такі сни відомі усім психоаналітикам, тут їх достатньо представити лише у найзагальніших рисах: наприклад, автомобіль на шаленій швидкості раптом падає у якесь провалля й розбивається на уламки; човен пливе у вузькому каналі, і його раптом засмоктує водоверть; ми у якомусь підземеллі з жахливими, закривавленими рослинами й тваринами; ми видряпуємося на якийсь димар, ризикуючи впасти і вбитися.

Доктор Баумаєр із Дрездена дозволив мені оприлюднити результати серії експериментів, поштовхом до яких було випадкове спостереження і які ілюструють цей страх перед піхвою. Лікар в оздоровчому центрі бавилася з дітьми у м’яча і за якийсь час показала їм, що у м’ячі є щілина. Вона розсунула краї цієї щілини і запхала досередини палець так, що краї щільно його стиснули. З 28 хлопчиків, яких вона попросила вчинити так само, лише шестеро зробили це без остраху, а вісьмох узагалі не вдалося на це намовити. З 19 дівчаток 9 вклали палець у м’яч без жодних ознак переляку, а решта були дещо збентежені, проте в жодної не виявлено сильного страху.

Безсумнівно, страх перед піхвою часто приховується за наявним також страхом перед батьком; чи, якщо говорити мовою підсвідомого - за страхом перед членом у жіночій піхві.

На це є дві причини. По-перше, як я вже казала, від цього страждає чоловіче самолюбство, а по-друге, страх перед батьком є наочнішим, менш таємничим. Різниця тут така, як, наприклад, у страху перед справжнім ворогом і страху перед духом. Отже, значення, якого надають страхові, пов’язаному з каструючим батьком, є зумисне перебільшеним, як це показав, наприклад, Ґроддек у Золотій чарівній паличці у своєму аналізі хлопчика, що смокче палець; палець відтинає чоловік, але погрозу висловлює мати, а знаряддя, яким ця погроза виконується - ножиці - є жіночим символом.

На підставі всього сказаного вище можна досить упевнено заявити, що чоловічий страх перед жінкою (матір’ю) чи перед жіночим статевим органом укорінений глибше, має більше значення і зазвичай зазнає сильнішого витіснення, ніж страх перед чоловіком (батьком), а намагання знайти у жінки член є передовсім розпачливою спробою заперечити існування зловісного жіночого статевого органу.

Чи існує якесь онтогенетичне пояснення цього страху? Чи не є він часом (у людських істот) невід’ємним елементом чоловічої екзистенції та поведінки? Чи не проливає на цю проблему трохи світла той факт, що самці після копуляції часто впадають у стан летаргії або навіть гинуть? Чи кохання і смерть для чоловіка пов’язані між собою міцніше, ніж для жінки, для якої статеві зносини є потенційним зародженням нового життя? Чи чоловік, окрім прагнення перемагати, відчуває приховане бажання та жагу самознищення в акті нового з’єднання із жінкою (матір’ю)? Чи не лежить саме це бажання в основі “потягу до смерти”? І чи це його воля до життя реагує страхом?

Коли ми спробуємо осягнути цей страх у психологічних і онтогенетичних категоріях, нам не дуже зрозуміло, як бути, якщо опиратися на ідеї Фройда про те, що різниця між дитячою і дорослою сексуальністю полягає саме в тому, що для дитини піхва залишається чимось “не відкритим”. Якщо прийняти таку точку зору, то не доводиться говорити власне про примат генітального; його радше слід було б назвати приматом фалічного. То ж правильніше було б назвати дитячий період сексуальної організації “фалічною фазою”. Багато задокументованих оповідей хлопчиків про цей період життя не залишають сумнівів щодо слушності спостережень, на яких ґрунтується теорія Фройда. Проте, якщо придивитися уважніше до характерних рис цієї фази, то природно постає питання: чи її опис дійсно охоплює лише дитячу генітальність у її конкретних виявах, чи також стосується її пізнішого етапу. Фройд стверджує, що зацікавлення хлопчика нарцистично зосереджується на його власному члені: “Сила статевого потягу, яку ця чоловіча частина його тіла зумовить пізніше, під час дозрівання, у дитинстві виявляється зазвичай як поштовх до вивчення різних речей - як сексуальний інтерес”. Дуже важливу роль для хлопчика відіграє питання щодо існування і розмірів пеніса в інших живих істот.

Проте напевно можна сказати, що суть відповідних фалічних імпульсів, які випливають із вражень від статевих органів, полягає у прагненні пенетрації. Навряд чи можна сумніватись у тому, що такі імпульси справді існують; вони дуже виразно виявляються у дитячих іграх та при аналізі поведінки маленьких дітей. Знову ж таки, важко було б сказати, в чому дійсно ще може полягати сексуальний потяг хлопчика до матері, як не у власне таких імпульсах, або чому страх через мастурбацію мав би стосуватися батька як кастратора, якби мастурбація не являла собою значною мірою автоеротичного вияву гетеросексуальних фалічних імпульсів.

У фалічній фазі психічна орієнтація хлопчика має переважно нарцистичний характер; отже, період, коли його генітальні імпульси спрямовуються на якийсь об’єкт, повинен наставати раніше. І навряд чи розумно стверджувати, що ці імпульси не можуть бути спрямовані на жіночий статевий орган, існування якого хлопчик відчуває інстинктивно. Це правда, що у снах, як у ранньому, так і в пізніші періоди життя, а також у симптомах і конкретній поведінці ми знаходимо уявлення про статевий акт, які мають оральний, анальний або садистичний характер без конкретної локалізації. Проте ми не можемо їх трактувати як докази первинного характеру відповідних їм імпульсів, оскільки не можемо бути впевнені, чи не є ці явища (якщо так, то наскільки) перенесенням з відповідної генітальної цілі. По суті, вони лише показують, що даний індивід залишається під впливом певних конкретних оральних, анальних чи садистичних тенденцій. Їхня вартість як доказів є невисокою ще й тому, що ці уявлення завжди пов’язані з певними афектами, спрямованими проти жінок, і ми не можемо заперечувати можливість того, що вони є насправді витвором або виявом цих афектів. Наприклад, тенденція до приниження жінок може виявлятись у вигляді анальних уявлень про жіночий статевий орган, а оральні уявлення можуть виражати страх.

Але й окрім усього цього існують різні причини, з яких мені видається малоймовірним, що існування конкретного статевого органу у жінки залишалося б “не відкритим”. З одного боку, хлопчик, напевно, має автоматично вважати, що всі інші люди збудовані так само, як він; з іншого ж, його фалічні імпульси, очевидно, підказують йому інстинктивно шукати відповідний отвір у жіночому тілі - отвір, якого він сам, зрештою, не має - адже одна стать завжди шукає в іншій чогось комплементарного чи відмінного від себе самої. Якщо ми всерйоз потрактуємо висловлювання Фройда про те, що створювані дітьми сексуальні теорії беруть за зразок їхню власну статеву будову тіла, то у згаданому вище контексті це мусить привести нас до висновку, що хлопчик під впливом своїх пенетраційних імпульсів витворює в уяві образ комплементарного жіночого статевого органу. І саме такий висновок випливає з усього того матеріалу, котрий я навела на початку, говорячи про чоловічий страх перед жіночим статевим органом.

Малоймовірно, щоб цей страх виникав лише в період дозрівання. На початку цього періоду він виявляється уже цілком виразно, якщо проникнути за крихкий фасад хлоп’ячих гордощів, які маскують цей страх. Найочевидніше, завданням хлопця у віці дозрівання є не лише звільнення від своєї кровозмісної прихильності до матері, а більш загальне - подолання страху перед усією протилежною статтю. Успіху він досягає зазвичай поступово; спершу взагалі цурається дівчат, і лише коли його чоловічість пробуджується вповні, може переступити поріг страху. Проте ми знаємо, що зазвичай конфлікти періоду дозрівання, за деякими винятками, лише воскрешають конфлікти, пов’язані з раннім формуванням дитячої сексуальности, і що їхній розвиток часто є просто точною копією низки більш ранніх життєвих переживань. Більше того, гротесковий характер цього страху, що видно у символіці снів і літературних творах, ясно вказує на період фантазій раннього дитинства.

У період дозрівання нормальний хлопець уже має свідомі знання про піхву, але у жінках його лякає щось несамовите, невідоме й таємниче. Якщо дорослий чоловік надалі вважає жінку великою таємницею, у якій є щось таке, чого він не в змозі розгадати, то врешті-решт це його відчуття може стосуватися лише одного у жінці: таємниці материнства. Усе інше є тільки наслідком його страху перед цим.

Яким є джерело цього страху? Які риси йому притаманні? І які чинники порушують попередні стосунки хлопчика з матір’ю?

У статті, присвяченій проблемам жіночої сексуальности, Фройд звертає увагу на найочевидніші з цих чинників. По-перше, саме мати першою забороняє йому робити те, до чого підштовхує інстинкт, оскільки вона опікується дитиною після народження. По-друге, дитина відчуває садистичні імпульси, скеровані проти тіла матері, які, очевидно, викликає злість, породжена її заборонами, і, згідно із законом реваншу, ця злість залишає по собі осад страху. Нарешті - і це, можливо, основна проблема - специфічний жереб генітальних імпульсів сам собою є подібним чинником. Наслідком анатомічних відмінностей між статями є цілком інша ситуація для дівчат і хлопців, і щоби дійсно зрозуміти і їхній страх, і його диференціацію, ми повинні насамперед звернути увагу на дійсний стан дітей у ранній період розвитку їхньої сексуальности. Біологічно зумовлена природа дівчинки викликає у неї бажання отримувати, приймати у себе; дівчинка відчуває або знає, що її статевий орган надто малий для батькового члена, і через це реакція на власні генітальні бажання – страх; вона боїться, що коли б ці бажання здійснилися, це б знищило або її саму, або її статевий орган.

З іншого боку, хлопчик вважає або інстинктивно відчуває, що його член надто малий для статевого органу матері, і боїться, що не виправдає вимог, що його відштовхнуть і висміють. Отже, його страх стосується цілком іншої проблеми, ніж страх дівчинки; його первинний страх перед жінками взагалі є не страхом кастрації, а реакцією на загрозу його самолюбству.

Аби не виникало жодних непорозумінь, я б хотіла наголосити, що, на мою думку, ці процеси відбуваються суто інстинктивно і ґрунтуються на поривах, що йдуть від статевих органів, а також під тиском тілесних потреб; інакше кажучи, я вважаю, що такі реакції виникали б навіть тоді, коли б дівчинка ніколи не бачила члена свого батька, а хлопчик - статевого органу матері, і якщо б вони не мали жодних теоретичних знань про існування цих органів.

Якщо йдеться про характер реакції хлопчика, то фрустрація, яку він переживає через матір, діє на нього інакше і сильніше, ніж це відбувається у дівчинки стосовно батька. У кожному з цих випадків лібідальні імпульси зазнають удару. проте у фрустрації дівчинки є певний утішний аспект - вона не спізнає жодної шкоди на фізичному ґрунті. Натомість у хлопчика виявляється ураженим інше чутливе місце - відчуття генітальної неадекватности, котре, ймовірно, від самого початку супроводжувало його лібідальні бажання. Якщо прийняти у загальному, що причиною гострого почуття злості є позбавлення свободи дії імпульсів, які у дану мить мають життєво важливе значення, то звідси випливає, що фрустрація хлопчика через матір повинна викликати в нього подвійну злість: по-перше, тому, що його лібідо скеровується назад, у його бік, а по-друге, тому, що це ранить його чоловіче самолюбство. Водночас це, ймовірно, роз’ятрює давню образу, котра випливає з прегенітальної фрустрації. В підсумку його фалічні імпульси, спрямовані на пенетрацію, поєднуються зі злістю, що виникає з фрустрації, і набувають садистичного забарвлення.

Я б хотіла тут наголосити на одному питанні, яке недостатньо висвітлюють у психоаналітичній літературі, а саме: у нас немає жодного приводу припускати, що ці фалічні імпульси є за своєю природою садистичними; то ж якщо у кожному окремому випадку на це немає конкретних доказів, то неприпустимо ототожнювати поняття “чоловічий” і “садистичний”, а також, з тих самих причин, поняття “жіночий” і “мазохістичний”. Якщо домішка деструкційних імпульсів є справді значною, то, згідно із законом реваншу, статевий орган матері мусить викликати явний страх. Отже, якщо на початку він викликає у хлопчика відразу через асоціації з пораненим самолюбством, то в результаті вторинного процесу (злості, викликаної фрустрацією) він починає викликати страх кастрації. І, схоже, це почуття посилюється, коли хлопець зауважує сліди менструації.

Дуже часто цей останній вид страху залишає тривке тавро на ставленні чоловіка до жінок, як це видно з наведених вище прикладів, що бралися спорадично з різних періодів і в різних групах людей. Однак я не вважаю, що цей вид страху був у чоловіків якось особливо поширеним, а тим паче він у жодному разі не є характерною рисою ставлення чоловіків до протилежної статі. Такого роду страх дуже нагадує, якщо відкинути очевидні відмінності, страх, який зустрічається у жінок. Якщо при аналізі ми зустрічаємо його в якомусь вартому уваги серйозному випадку, то пацієнтом є неодмінно чоловік, чия налаштованість до жінок у цілому має виразно невротичний характер.

З іншого боку, на мою думку, страх, пов’язаний із почуттям власної гідности, залишає більш чи менш явні сліди у кожного чоловіка і ставить на його загальному ставленні до жінок особливу печать, якої у ставленні жінок до чоловіків або немає, або вона набувається як вторинна. Іншими словами, це не є жодною невід’ємною рисою їхньої жіночої природи.

Загальне значення такого чоловічого ставлення можна збагнути, лише докладно дослідивши, як розвивається і виявляється у хлопчика цей дитячий страх, а крім того, як хлопець намагається його подолати.

Як свідчить мій досвід, страх перед тим, що його відштовхнуть і висміють, є типовим елементом, який виявляється при аналізі поведінки кожного чоловіка, без огляду на його ментальність і вид неврозу. Ситуація психоаналітичного сеансу, а також незмінна стриманість жінки-аналітика виявляють цей страх і вразливість виразніше, ніж у повсякденному житті, де чоловік знаходить багато способів втекти від цих відчуттів - або уникаючи ситуацій, котрі можуть викликати такі відчуття, або через процес надкомпенсації. Конкретне підґрунтя такого ставлення важко виявити, позаяк при аналізі воно в цілому замасковане жіночою орієнтацією, переважно підсвідомою.

Як засвідчує мій власний досвід, така орієнтація зустрічається не рідше, хоча (з причин, про які я скажу нижче) менше впадає у вічі, ніж чоловіча позиція у жінок. Не будемо тут обговорювати її різноманітні джерела; скажу лише, що, на мою думку, ранній удар по хлоп’ячому самолюбству може стати одним із чинників його нехіті до своєї ролі чоловіка.

Типовою реакцією хлопця на цю травму і на спричинений нею страх перед матір’ю є відхід його, скерованого перед тим на неї, лібідо і концентрація його на собі та своєму статевому органові. З економічної точки зору цей процес має подвійну користь: він дає хлопцеві змогу вийти зі сповненої тривоги і страху ситуації, що виникла між ним і матір’ю, а також відновити своє чоловіче самолюбство через фалічний нарцисизм. Жіночий статевий орган для нього вже не існує; “не відкрита” піхва - це піхва, яку заперечили. Цей етап його розвитку цілком покривається фройдівською фалічною фазою.

У зв’язку з цим нам необхідно зрозуміти позицію допитливости, котра домінує у цій фазі, а також особливу природу хлопчачих пошуків, яка демонструє віддалення від об’єкту, після чого з’являється нарцистично забарвлений страх.

Отже, перша реакція хлопчика відбувається у напрямі посиленого фалічного нарцисизму. В результаті на бажання бути жінкою, яке менші хлопчики висловлюють не соромлячись, він тепер реагує частково знову острахом, що його не сприйматимуть всерйоз, а частково – страхом кастрації. Коли ми зрозуміємо, що чоловічий страх перед кастрацією є у значній мірі реакцією Еґо на бажання бути жінкою, тоді ми вже не зможемо цілком поділяти переконання Фройда, що бісексуальність виявляється у жінки виразніше, ніж у чоловіка. Доводиться визнати, що це питання залишається відкритим.

Певна риса фалічної фази, на якій наголошує Фройд, особливо виразно виявляє нарцистичний шрам, який залишає по собі зв’язок між маленьким хлопчиком і його матір’ю: “Він поводиться так, наче має туманне уявлення про те, що цей маленький член міг би і повинен бути довшим”. Слід доповнити це спостереження твердженням, що така поведінка справді починається у фалічній фазі, але аж ніяк нею не закінчується; навпаки, вона виявляється у наївній формі впродовж усього періоду розвитку хлопця, а згодом залишається як глибоко прихований острах щодо розмірів члена або потенції, можливо, як менш замаскована гордість, пов’язана з ними.

То ж однією з вимог, які випливають з біологічної відмінності між статями є те, що чоловік повинен постійно доводити жінці свою чоловічість. Від неї нічого подібного не вимагається. Навіть якщо жінка фригідна, вона може брати участь у статевому акті, зачати й народити дитину. Вона відіграє свою роль, просто існуючи, не роблячи нічого, і це завжди викликало у чоловіків подив і обурення. Натомість чоловік мусить щось зробити, аби досягти результату. Ідеал “успішности” є типово чоловічим ідеалом.

Це загалом пояснює, чому при аналізі поведінки жінок, які лякаються своїх чоловічих схильностей, ми завжди виявляємо, що вони підсвідомо вважають амбіції та досягнення атрибутами чоловіка, незважаючи на те, що нині сфера діяльності жінок у повсякденному житті значно розширилася.

І в самій сексуальній сфері бачимо, як часто проста потреба кохання, котра притягає чоловіків до жінок, затьмарюється їхнім непоборним внутрішнім примусом безупинно доводити свою чоловічість собі й іншим. У крайньому випадку такий тип чоловіків керується лише одним прагненням: перемагати. Його метою є “оволодіти” багатьма жінками, причому найвродливішими і такими, що мають найбільший успіх. Варту уваги суміш такої нарцистичної надкомпенсації і залишків страху ми виявляємо у тих чоловіків, які, прагнучи підкоряти жіночі серця, водночас дуже обурюються, коли жінка надто серйозно сприймає їхні залицяння, або ж довіку відчувають до неї вдячність, якщо вона звільнить їх від необхідності й далі доводити їхню чоловічість.

Ще одним способом уникнути болю, спричиненого нарцистичним шрамом, є прийняття позиції, яку Фройд визначає як схильність до приниження об’єкта кохання. Якщо чоловік не бажає жодної жінки, яка була б йому рівнею чи навіть перевищувала його, то чи не захищає він часом у такий спосіб своє самолюбство, користуючись при цьому дуже зручною відмовкою: те, від чого він відмовляється, і так мало чого варте? Від повії чи жінки легкої поведінки нема чого боятися: ані зневаги, ані вимог у сексуальній, етичній чи інтелектуальній сфері. Можна просто тішитися своїм відчуттям вищості.

Це приводить нас до третього способу, який є найважливішим і викликає найбільше занепокоєння з огляду на культуральні наслідки. Він полягає у приниженні почуття гідності жінки. Як я вже казала, дискредитування жінки чоловіками ґрунтується на явно вираженій у чоловіків психічній схильности до цього. Така схильність укорінена в їхніх психологічних реакціях на певні біологічні факти, що, зрештою, цілком зрозуміло, якщо взяти до уваги, що така психічна позиція є дуже розповсюдженою і тривкою. Переконання, що жінки є істотами інфантильними і керуються здебільшого емоціями, а отже, їм не притаманні почуття відповідальности й незалежности, з’являється внаслідок чоловічої тенденції принижувати почуття гідності жінки. Якщо чоловіки обґрунтовують таку позицію, доводячи, що дуже багато жінок дійсно відповідають цьому образові, треба замислитись, чи, бува, такий тип жінки не сформувався завдяки систематичному відбору, який проводять чоловіки. І не так уже й істотно, що різноманітні великі уми більшого чи меншого масштабу, від Арістотеля до Мьобіуса, змарнували навдивовижу багато енергії, доводячи вищість чоловічого елемента. Насправді важливим є те, що вічне хитке й непевне почуття власної вартости “пересічного чоловіка” постійно схиляє його до вибору певного типу жінки: інфантильної, істеричної, без материнських почуттів, через що знову і знову кожне наступне покоління підпадає під вплив таких жінок.

Переклала Наталя Чорпіта