Віктор Єрофєєв

Кінь і хата

Безсмертний рядок “коня на скаку зупинить” [“коня на скаку остановит”] навряд чи варто розуміти буквально. Радше, хотів того Некрасов, чи ні, йдеться тут не про коней, а про чоловіків. Російський чоловік-кінь скаче, скаче, його несе, він сам не тямить, куди він скаче, навіщо і як довго він скаче. Він просто скаче собі, та й усе, він у табуні, у нього алібі: усі скачуть, і він також скаче.

Чоловік-кінь усю російську історію проскакав, із шаблею наголо чи без шаблі, весь у милі, очі витріщені, вигляд божевільний. Дурні скачуть, ледачі скачуть, хитросракі скачуть, підлабузники скачуть, розумні теж скачуть – загалом, усі скакуни.

Якщо все-таки з’ясувати, куди вони, ці російські мужики, скачуть, то по роздумах з’ясується, що скачуть вони з минулого у майбутнє, із вчора у завтра, перестрибуючи через сьогодні. У сьогодні вони себе ніяк не укладають, їм у сьогодні тісно, задушливо, їм у сьогодні робити нічого, вони у сьогодні жити так і не навчилися. Вони не дали в сьогодні жити ні собі, ні іншим, отож, треба скакати далі, подалі від сьогодні, отож, потрібно вигадати собі таку мрію і теорію, що завтра неодмінно буде краще, ніж сьогодні, – і скоріше скакати в завтра. А завтра – це не тільки завтрашнє сьогодні, що було б пів лиха. Завтра – у перспективі – це смерть. І усі стрімголов скачуть у смерть.

Усіх цих російських чолов’яг дуже важко зупинити. Їхній табун упродовж російської історії дуже здичавів. Табун летить, а разом з ним – запах поту, крові, перегару. Матерія втомилася, але вони все одно скачуть.

І от зовсім не випадково з’являється Некрасов і оспівує ту, котра “коня на скаку зупинить”. Некрасов правильно усе втямив, незважаючи на свою нудну зовнішність та різні індивідуальні недоліки. Він втямив роль російської жінки.

Без російської жінки російський чоловік-скакун був би зараз дуже далеко, по ньому й сліду б не залишилося. Не знаю, куди б він поскакав у XIX столітті, хоча і тоді він гарцював під царським гаслом “самодержавство, православ’я, народність” у Царство Боже на Землі, але в XX столітті він вже давно опинився би в комунізмі. Адже він завжди мріяв про ідеальне стійло, де можна навічно встромити морду в ідеальну годівницю. Проте російська жінка не дала здійснитися утопії, зупинила коня. Не дисиденти і не ліберальні письменники, а російські жінки врятували наших чолов’яг від комунізму.

Некрасов як реаліст виявився близьким до дійсности. Чоловік-кінь не сам зупинився, зачувши принади російської жінки. Вона сама зупинила його “на скаку” і сказала: давай жити в сьогодні. Давай, сказала вона, жити так, щоб у нас усе було, як у людей. Чолов’яга, звичайно, не відразу зрозумів, про що йдеться. На роботі він багато брехав, а вдома багато пиячив, тому довго не міг змикитити. Він знав зі старих пісень, що існує любов, але в нього перед очима завжди стояв Лєнін, а не що-небудь інше, і цьому іншому, напівзабутому, він рідко знаходив гідний ужиток. І лише іноді в лазні, дивлячись на себе зверху вниз під час миття, він виявляв дивні бажання, але журнал “Плейбой” у той час не продавали, і він не знав, що із собою робити в цих випадках.

Російська жінка статистично на роботі брехала значно менше, а вдома значно менше пиячила. Вона була метикуватіша і краще укорінена в сьогоднішньому дні. Вона прала, прасувала, фарбувала губи навіть у розпал культу особи, народжувала дітей, годувала грудьми. Вона стежила за тим, щоб у її дітей не висіли соплі під носом. Вона мріяла про те, щоб купити меблі. Але, головне, любов для неї була важливішою за комунізм.

Сталін був непослідовним чоловіком. Він стратегічно правильно знищив Бухаріна та іншу опозицію, але він необачно не ліквідував жінку як клас. Потрібно було б усіх бабів заслати до ҐУЛАҐу і знайти прогресивний спосіб відтворення населення без застосування дітородних органів. Він цього не зробив, виявив легкодухість, посоромився. Він заборонив Біблію і Коран, але дозволив у совєцьких крамницях продавати парфуми. Слабкий чоловік, він навіть не вимагав щоб совєцькі жінки бинтували груди.

У результаті груди з’їли Сталіна.

Щоправда, він усе ж устиг нашкодити. Він розорив будинки і підпалив хати. Хати палали багато років. Дім, як поняття, перестав існувати. Коли коні скачуть, хати палають. Чолов’яги скакали, а жінки входили у палаючі хати. Відпала потреба у меблях. Хати і зараз палають: то там, то тут. Пророче слово Некрасова збулося в загальнодержавному масштабі.

Коли наші чолов’яги нарешті перестануть скакати в табуні? Коли загасять хати? Коли навчаться жити сьогоднішнім днем?

Завтра?

Права чоловіків

До чого ж гарні непальські ножі кукурі! Це грізна зброя войовничих, жахаючих мирний люд ґурхів. Кукурі й бичка одним махом оббілує, і гімалайський фікус, відомий під назвою “релігійний”, зріже.

Коли б моя воля, я б істеричкам і психопаткам, неврастенічкам та іншим адвентисткам передменструального дня рубав би кукурі голови. Узяв би кукурі й – рубав їхні мерзенні галасливі голови. І жодних раскольніковських страждань. Одне велике чоловіче щастя.

Але не та ситуація.

“Чоловік роду він” [“человек рода он”], як визначив чоловіка Даль, зустрічає XXI століття з білим прапором капітуляції в руках. Це нагадує розмахування кальсонами.

Радій, феміністко! На Заході жіночий рух, набувши статутних форм ідеології, розгромив статеву “імперію зла”. Прощавай, провідний статусе! Цивілізований чоловік мирно відступив в усіх напрямках. Він визнав рівність статей, але не знайшов собі сталого місця у фіктивному балансі сил.

Професори американських університетів, веселі бабії минулих десятиліть, пошепки, зацьковано оглядаючись, скаржилися мені, що тепер необережний рух чи навіть нескромний погляд розцінюються як “зґвалтування”. Незабаром їх розстрілюватимуть за минулі “злочини”, як у нас свого часу – троцькістів.

Чоловіки про всяк випадок стали боятися жінок. Чи роблять вигляд. Мімікрія – зброя переможених.

- Він мене боїться, – гордо скаже будь-яка німецька журналістка. Їй – приємно.

Ах ви, мої ласкаві суки!

Боротьба західних чоловіків за свої права потрапила до рук консерваторів, позбавлених легкості буття, і звелася до дрібниць. Якщо вони, розгублені та роззброєні, навіть і перейдуть коли-небудь в організований контрнаступ, то не інакше, аніж через ґлобальну кризу свідомости.

Доля чоловіка в Росії виглядає інакше, однак не менш травматично.

Хто винен у тому, що російський чоловік зазнав краху? Совєцька влада? Так, але хто винен у тому, що виникла совєцька влада? Російський чоловік.

Я називаю російського чоловіка хмарою в штанях. Але не в тому німому сенсі, про який йшлося Маяковському. Ми говоримо мовою порожнечі. Російський чоловік був, російського чоловіка вже-ще немає, російський чоловік знову може бути. Така діалектика.

Морфологія чоловіка складає надійну класифікацію його прав. Чоловік складається з свободи, честі, гіпертрофованого егоїзму і почуттів. У росіян перше відібрали, друге загубилося, третє відмерло, четверте – кисіль з бульбашками.

Аморфне утворення, яке прийшло на чоловіче місце, трирядне. Зверху – прошарок людини, знизу – чолов’яги, а посередині розчавлений прошарок чоловіка.

Людина має різновиди згідно з прикметником, попереду вміщеним: велика людина, маленька, ділова, зайва тощо. У кожного своя соціальна ніша чи її брак. Російський чоловічий світ роздроблений.

Чолов’яга – побутове явище, котре париться в лазні і п’є горілку. Горілка генерує його самосвідомість у філософському режимі “бути, чи не бути”. Щоб там не було, чолов’яга й досі спромагається народжувати дітей. Половина з них стає, як він сам, чолов’ягами. Вони не насміляться сказати про себе: “Ми – добродії...” Їх засміють. Та й самим ніяково. Бог з вами! Чолов’яга – явище нижчого стану, навіть якщо на джипі.

Друга половина дітей стають жінками. Російська жінка – поняття не химерне. Вона складається із необхідности. У Росії необхідности донесхочу. Ось чому Росія жіночна.

Російський чолов’яга нехитрий, але недовірливий. До жінок він ставиться “не надто”. Однак усі женяться, і він теж. Зазвичай – невдало. Мені оповідала тітка Нюра, вона з Мордовії, що молоді татарки з тамтешніх сіл дедалі частіше прагнуть вийти заміж за росіянина. Татари – злі, пояснює тітка Нюра, а росіяни – дурні. З ними легше впоратися. Каже про своїх, що – дурні, і нічого, як наче вирішена справа. Та де ж дурень побачить у нареченій “з ногами” майбутнє стерво?

Чоловіче життя складається з досягнень. Переможця можна брати голіруч. Жінка, яка витворить у чолов’яги ілюзію великої перемоги, стане найбільшою переможницею. Як завжди: Росія переможе, а торжествуватиме Німеччина.

Російський чоловік – фігура комічна. Ось він блукає у капцях кухнею.

Для поневолення чоловіка треба розіграти карту морального імператива. Це просто. “Вона ліпше знає”. Дружина стає сімейним суддею і висуває звинувачення у формі претензій: “Чому ти не можеш зробити найпростіших речей?”. Один російський філософ назвав претензії глибоко неаристократичною формою поведінки. Стерва справді не надто аристократична. Сімейні порахунки стають публічними. Дружина починає глумитися з чоловіка у присутності рідні, друзів і знайомих. Вона прозоро натякає на те, що він нічого не вартий у ліжку, і – відкритим текстом:

– Мій чоловік – невдаха.

Тут скипає кров, і треба думати про свої права. І чолов’яга починає думати. Він думає, думає, думає і додумується до того, що всі баби – стерво. На той час йому уже час умирати. І він умирає, прояснений. Під виття своєї майбутньої вдови.

Воскресіння російського чоловіка – паска, фарбовані яйця. Це добре і схоже на диво.

Чоловіче багатство

Тіло чоловіка рідко описує не лише світова, але навіть спеціальна література. Чи не тому зв’язок чоловіка з тілом послабився? Певні частини чоловічого тіла дотепер залишаються неназваними чи названі абияк. Чоловік згадує про свою тілесність у виняткових випадках, переважно в стресових ситуаціях. Значно більше уваги він приділяє своїй діяльності, наслідки якої зазвичай катастрофічні. Стався відрив чоловіка від тіла.

Тим часом чоловік на диво гарний. Ба більше, його краса не знає аналогів у живій природі.

Дехто каже, що чоловік народжений убивати. У нього краса убивці.

Але є люди, котрі вважають, що це тільки частина правди. У чоловічому тілі є краса безкорисливого самоствердження. Чоловічі плечі та груди, а також лопатки, гомілки і передпліччя цілком безкорисливі.

Інша річ – нога.

Чоловіча нога є зразком краси. Вона динамічна у своїй волосатості. Чоловікові не треба щось там голити. Вона поступальна, швидко бігає завдяки оснащеності ступнею, п’ятою, пальцями з великими нігтями, нарешті, шкірою. Коліно як зв’язок між верхом і низом не може не бути функціональним.

Чоловічі пальці рук – диво швидкого реагування.

Я люблю дивитися на чоловіка, коли він йде, узявши дитину за руку. Маленька рука у великій руці. Мені подобається ця проста невідповідність.

Різне базікають про чоловіче підборіддя. Не раз доводилося чути, що воно навіює думки про лють. Наївні люди! Чоловіче підборіддя радше зручне для споглядання.

Чоловічий пупок – центр космічного простору. Якщо в чоловіка відкритий пупок – він хазяйновитий, любить готувати. Якщо – прищулений, він усе одно хазяйновитий. Він завжди хазяйновитий. Завжди з граблями в саду буття.

У чоловіка ніжна шкіра. Вона така ніжна, що її хочеться увесь час торкати руками.

Красу сплячого чоловіка важко описати будь-якою мовою.

Коли чоловік надме щоки, він здається Богом.

Коли чоловік йде із хрестом, він схожий на Ісуса.

Чоловічий свист я взагалі ні з чим ніколи не порівняю.

Чоловічі міцні сідниці красиві не тільки самі собою, але й тим, що видніє між ними.

Яйця – оце острів скарбів. Там є одне таке місце, що годі.

Я ніколи не назву чоловічі ґеніталії ганебним пісним словом член. Прутень є прутень, і я писатиму це слово з великої букви, як у слові Батьківщина. Я викреслюю його зі словника нецензурних слів.

Я ціную непідробну автономність прутня, його самостійні рішення.

Ви коли-небудь бачили очі мастурбуючого чоловіка?

Вони повні сухих сліз.

Ви коли-небудь бачили, як чоловік їсть? У мене перехоплює горло, коли я бачу це видовище.

Коли чоловік один день не голиться, він стає генієм натхнення.

Мене хвилюють його перегонні звички. Добре, коли він робить небесні віражі на ударному винищувачі, стаючи у повітрі сторчма, а потім лягаючи на спину.

Я люблю, коли голий чоловік зачісується у ванній перед довгим, до підлоги, дзеркалом. Зачісує мокре волосся назад. Це – класно. Я люблю, коли він мастить щоки гіркуватим парфумом, коли він ледь усміхається.

Я не аматор шахтарських страждань, але я люблю, коли у чоловіка мало-мало брудне обличчя.

Товстий чоловік чи худий чоловік – яка різниця! У них в обох адамові яблука.

Чоловічі соски – ось нові знаки безкорисливости.

Шия – рух.

Рот – тиша.

Мертвий чоловік не такий страшний, як будь-яка інша тварина.

Переклав А.Б.