Юрій Корольчук

Ґендерна революція у системі державного управління

© Ю.Корольчук, 2002

Державне управління як крок “female sex”^* до влади

Наявність прав “female sex” у сфері управління, зокрема державного, та здатність реально скористатися цими правами у повсякденному житті спричинили дискусію навколо проблеми участи “female sex” у прийнятті важливих державних (політичних) рішень. Захисники інтересів жінок відстоюють точку зору, що права “female sex” на рівну участь у державному управлінні порушуються, аргументуючи це закріпленими у Конституції нормами, у яких йдеться про загальну рівність прав жінок та чоловіків (майже як у часи Французької революції). До таких прав належить і рівність у сфері управління.

Проте, ноги ґендерно-управлінської проблеми ростуть від почуття безвладдя жінок та наявности влади у чоловіків. Ніхто, напевно, не буде заперечувати того, що метою теорії і практики фемінізму було входження “female sex” у владу. А за входженням йде прагнення отримати владу – і не частково, а цілком. Якщо брати до уваги те, що теорія та практика ґендеру “вилупилася” з фемінізму, то це автоматично означатиме, що сучасні ґендерні концепції спрямовані також на здобуття, використання та утримання влади. Навіть більше – метою ґендеризації управління є входження “female sex” до правлячої еліти. Передусім, мова йде про політику, економіку та культуру.

З уст представників жіночих організацій доводиться часто чути скарги на те, що у суспільстві (не лише українському) і далі продовжує панувати патріархальна політична (!) культура, відповідно до якої політику розглядають як взаємодію або змагання між представниками “male sex”. Разом з цим згадують і приховану дискримінацію жінок, яка виявляється у тому, що у багатьох суспільно-політичних організаціях чільні посади обіймають чоловіки. Несподіванішим є й наступний “ґендерний” висновок: переломові подібної ситуації не сприяють і засоби масової інформації, які не повідомляють про перспективи, що відкриваються перед жінкою у суспільстві, про її вклад у розвиток суспільства. Лишень цих трьох зовсім маленьких епізодів, які не можуть відобразити усіх наявних ґендерних тенденцій, цілком вистачає, щоб усвідомити – “female sex” не потребують рівности між чоловіками та жінками. “Female sex” як і “male sex” хочуть влади. Це їх споріднює.

Першим логічним кроком “female sex” став підбір ключиків до “сейфу” (не банківського) будь-якої влади – системи державного управління, адже “female sex” є водночас і “homo sapiens”, і вони розуміють: щоб утримати владу, необхідно отримати гарантії. А можливість стояти над “управлінням” дає право формувати та “писати” (маємо на увазі законодавство) гарантії. Саме цим можна пояснити їх бажання спочатку взяти контроль над управлінням, з допомогою якого вдасться виробити гарантії, і лише потім простягнути руки до влади.

Не будемо намагатися віднайти аналогічні ситуації і робити глибокі порівняння, щоб підтвердити або спростувати деякі гіпотези, бо вважаємо це некоректним. Просто кинемо оком середньостатистичного громадянина України (тільки не треба тут згадувати про всюдисущу патріархальну культуру!) на Европу. Туди, де вже понад 30 років минуло відтоді, як “female sex” активно розпочали боротьбу за державні гарантії свого існування. І не просто існування, а життя у стані вічного панування. Адже назвати дії, які можна прирівняти хіба-що до революції (буржуазної, науково-технічної, сексуальної, комп’ютерної), вимогою до поваги прав “female sex” та рівности – не повернеться язик. Революціям вдавалося змінити суспільний, політичний, економічний устрій завдяки контролю над владою. Сучасна ґендерна політика, яка відкриває усі дороги жінкам (навіть, якщо вони цього не хочуть) і запалює червоне світло перед чоловіками, претендує на звання революції, оскільки бореться за владу. Водночас, “мовчанка”, але не пасивність, з боку “male sex” не дозволяє поки-що зробити такий висновок, але підштовхує до думки, що чоловіки вважають подібну “ґендерну рівність” нелегітимною реформою.

До речі, додамо до попереднього одне суттєве зауваження. Західна цивілізація завжди гордилася тим, що її система “працює” завдяки виробленій традиції толерантного ставлення до існуючого стану речей. Насамперед це стосується сфери політики, на яку накладено табу, і де не можна спекулювати та обходити традицію. Проте, “female sex” не змогли дочекатися еволюційного вироблення традиції 50/50, тобто пропорційного представництва у всіх сферах суспільного життя жінок та чоловіків. Вони вирішили вдатися до недозволеної хитрости (майже як юристи у США, що шукають шпарини у законодавстві, для виправдання своїх клієнтів). Та й справді, якщо раніше методом входження у владу була сила, то нині замість неї на історичну арену вийшла хитрість, кмітливість та, звичайно, науковість. Попри те, що більшу частину влади у своїх руках тримають “male sex”, вони не змогли передбачити подібний розвиток подій. Власне, саме сучасний стан влади (її цілковита підпорядкованість юридичній науці, а звідси й толерантність) дозволив “female sex” втрутитися у боротьбу за панування. Таким чином жінки, використовуючи толерантність світової системи, виробили власний метод захоплення влади у межах дозволеного – моральний тиск, апеляція до ненасилля, пропозиції для внесення змін у законодавство (звичайно, на свою користь) і т.ін.

Якщо для наведення ґендерного “порядку” “female sex” використовують нерівні методи боротьби, то напрошується думка, що у такий спосіб до влади йде черговий радикальний рух. Інакше як пояснити те, що філософія ґендерних взаємовідносин вибудовується за оруелівським принципом із популярної антитоталітарної утопії “Ферма тварин”: “Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших”. Іронізуючи, можна сказати, що “female sex” підійшли до захисту своїх прав занадто ретельно і, як наслідок, скоро “задушать” в обіймах свою “male sex”-половину.

Проте, коли б під загрозою зникнення опинилися лише “male sex”, можна було би не хвилюватися, але коли дамоклів меч нависає над цінностями демократичного суспільства – приватної свободи та оцінки людей не за їх ґендерною чи то пак статевою ознакою, і тим більше не за гарантіями у законах, а за реальними здобутками та вміннями, – на це варто звернути увагу. Не можна знайти логічного пояснення ситуації, коли партії мусять брати до себе у виборчий список або висувати в одномандатному окрузі відповідну квоту “female sex”. Виробити демократичну традицію з допомогою сили неможливо. Власне, тут і зникають демократичні цінності. Наприклад, перші 20 місць у виборчому списку певної партії треба обов’язково пропорційно розподілити між 10-ма чоловіками і 10-ма жінками. Але, уявімо, що в партії є достойніші особи, яким цих 10 жінок “програють” за всіма параметрами. І ці особи долею випадку є “male sex”. Що робити? Свідомо йти не компроміс із совістю? Безумовно, що на всі 20 місць можуть знайтися гідні 20 “female sex”! Але, якщо ж їх все таки не буде знайдено, то й розумного балансу досягнути неможливо. Власне, ми стаємо свідками яскравої демонстрації з боку “female sex” своєї сили, яка не підлягає навіть моральному обґрунтуванню (оскільки перевага надається суб’єктивно за певною ознакою), але часто захищена юридичними гарантіями.

Українським “female sex” доведеться також проковтнути ще одну гірку ґендерну пілюлю. Західні колеги наших жінок пройшли всі етапи і чесно дотримувалися правил ґендерної “еволюції”. Наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття “female sex” здобували політичні права, зокрема права голосувати, а впродовж всього ХХ століття активно входили у систему державного управління. Нарешті, напередодні ХХІ століття так званий цивілізований Захід допустив жінок через управління до політики. Жінки України несподівано для себе перескочили від звичайного фемінізму до реалістичної ґендерної рівности (маємо на увазі досвід “ґендерної рівности” у колишньому СССР). При цьому вони увійшли у політику, але опинилися поза управлінням. Тепер, побувавши у політичній сфері, українські “female sex”… вирішили знову повернутися до політики і відвоювати у ній своє місце. Управління залишалося поза межами їх інтересів. Проте, їх західні колеги, володіючи більшим досвідом, вирішили “материнською” рукою скерувати у вірному напрямку своїх “сестер”. Саме тому, часто не усвідомлюючи необхідности прорватися у сферу управління державою, наші “female sex” йдуть у політику.

У намаганні максимально викласти наш погляд на проблему формування бажання у “female sex” (жінок) ввійти у політику, використавши для цього державне управління, ми не могли уникнути певною мірою узагальнення. Відповідно, могло відбутися перенесення характеристик окремих суб’єктів на інші.

“Female sex” у державному управлінні

Теорія ґендеру у другій половині століття стала своєрідним завершальним акордом перегляду філософії традиційного співвідношення “sex” (статей): первинність чоловічого і вторинність жіночого. Принаймні, під таким кутом зору “прогресивна” частина усіх жінок світу розглядає історичність феномену теорій фемінізму та ґендеру. Дотримуючись такої логіки, ґендерна теорія ретельно досліджує, намагається виміряти та довести необхідність існування пропорційного представництва чоловіків та жінок на вищих державних посадах. Адже, як беззаперечно визнають практично всі представники ґендерології, відсутність “female sex” у вищих ешелонах влади – загальносвітова тенденція, окрім скандинавських країн. Жінки як керівники держав або урядів – це тільки 5% лідерів усіх країн. На міністерських посадах жінок не більше – у середньому лише 4%. До того ж, жінки виконують обов’язки міністрів переважно у сферах соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти, культури або у справах жінок. Водночас, загальна кількість жінок, що є керівниками – 12%, у тому числі у промислово розвинених країнах – 24%, а у країнах, що розвиваються, – 12%. Із 40000 депутатів планети – 10% жінок, у тому числі у Північній Европі – понад 30%. Зрештою, крісло Президента, голови Уряду, члена Кабінету міністрів і депутата – це абсолютно політизовані посади. Вони не мають жодного відношення до державного управління. Значний відсоток роботи виконують не політики, а “не-публічні” управлінці. А тут, що не говоріть, популяція “female sex” є доволі високою. Приблизно 60% в апараті державного управління – це “female sex”.

Зрештою, продемонструємо тенденцію кількісної переваги жінок-чиновників над чоловіками на державних посадах (період 1998-2000 рр.). Для прикладу візьмемо Україну, її сусідів та країни колишнього СССР.

Країна	Клерки (чиновники)		Менеджери (управлінці)		Члени парламенту
	чол., %	жін., %	чол., %	жін., %	чол., %	жін., %
1. Україна	33	67	63	37	92	8
2. Польща	23	77	66	34	87	13
3. Росія	12	88	65	35	92	8
4. Латвія	17	83	61	39	80	20
5. Грузія	18	82	74	26	93	7
6. Естонія	17	83	66	34	82	18
7. Чехія	20	80	75	25	85	15
8. Вірменія	38	62	68	32	97	3

Зрештою, подивившись на таблицю “male sex”, ми могли би зрозуміти і навіть прийняти позицію “female sex” щодо вимог ґендерної рівности як на державній службі і в управлінні, так і в політиці. А якщо пригадати сфери зовнішньополітичної діяльности, оборони і роззброєння, де жінки представлені ще менше, то чоловіки (які, як бачимо, у всіх країнах переважають у законодавчих органах) вже давно мусили би ухвалити відповідний закон про рівномірний розподіл усіх повноважень між чоловіками та жінками. Але чому ж цього не відбувається? Тільки, будь ласка, на це питання краще не відповідайте ті, хто зловживає звинуваченнями щодо “male sex” у їх шовінізмі та маскуліннізмі.

Політологи вже аналізують цю проблему і навіть вирахували, якою має бути “критична маса” представництва жінок у важливих для суспільства сферах (насамперед у державному та економічному управлінні і політиці). Якщо “female sex” є менше, ніж 15%, то виникатимуть серйозні диспропорції. Рівновага настане тоді, коли жінок або чоловіків буде як мінімум 40%. На жаль, судити про успішність такого підходу майже неможливо. Досвід скандинавських країн, де жінки впритул наблизилися до позначки у 50%, не може бути прикладом для наслідування, оскільки велику роль відіграє психологічний фактор або менталітет. Готовність жінок брати участь в управлінні залежить не тільки від рівня освіти, професійної підготовки та досвіду. Завжди треба враховувати психологічну готовність “female sex” управляти (адмініструвати). Як тут не згадати, що феміністична теорія постійно нарікає на більшість жінок, які генетично схильні до пасивної ролі підкореного як в колі родини, так і на роботі. Відповідно, невпевненість у кар’єрному рості понижує активність “female sex” на професійній ниві. Власне, це породило специфічний тип “ділової жінки” (business woman), яка змушує себе доводити всім навколо, що вона на своєму місці і заслуговує більшого. Це нагадує своєрідний “первісний капіталізм”, але на початку ХХІ століття. До речі, ґендерна теорія не змогла позбутися цього феміністичного комплексу і тому тепер зазнає логічної критики з боку “male sex”, адже “первісний капіталізм” не гребує і цинічними методами боротьби… за владу, оскільки саме вона дає переваги при розподілі цінностей. Тому важко повірити у щирість встановлення “ґендерної рівности” у сфері управління державою, економікою та політикою, коли “female sex” вдаються до подібних кроків. Як це не смішно, але зовсім скоро жінки тих країн, де ґендерної рівности вже майже досягнуто, будуть ставити питання про захист чоловіків… від надмірної активности жінок. І тоді “male sex” опиняться у ролі, в якій нині перебувають “female sex”. А це, по-перше, означатиме, що чоловіки позбудуться влади (якою, як стверджують жінки, вони нині володіють). По-друге, влада перейде до жінок. Нарешті, по-третє, “male sex” будуть змушені вимагати того ж, що сьогодні вимагають для себе “female sex”.

Отож, як бачимо, “female sex” не є насправді “ніжними, лагідними, культурними, добрими, природними, мирними, толерантними”. Саме такими позитивними прикметниками полюбляють наділяти себе жінки на противагу “грубим, жорстким, невихованим, агресивним”, якими є “male sex”. Підтвердженням цьому є те, що “female sex” не змогли реалізувати давнє гасло фемінізму про рівність статей (sex), яке переросло у ґендерне гасло про пропорційний розподіл суспільних функцій за формулою 50/50 або, кажучи простіше, забезпечення “ґендерної рівности”. Власне, наразі не можна сказати, що “female sex” змогли придумати раціональну систему, що забезпечить рівність жінок та чоловіків. Поки що з кожним роком перші отримують все більше привілеїв та можливостей розвиватися. Дії “female sex” у сфері державного управління є зразком нахабства та наполегливости, і, відповідно, виявом своєї набутої сили. І це безумовно треба визнавати.

Проте, усвідомлюючи сказане, не варто впадати у крайність, за якою побутує думка, що країна, позбавлена жіночої перспективи в управлінні, не зможе прогресувати як цивілізована демократична держава. Адже крайність – це завжди певний вияв “тоталітаризму” (тут йдеться не про політичний режим, а про настрої в суспільстві). Ще небезпечнішими можуть бути слова, що “політика тотального чоловічого правління до кінця ХХ століття практично себе вичерпала”. Принаймні, це не буде співпадати з цілком нормальною вимогою поліпшення кадрової політики, яка буде позбавлена емоцій та суб’єктивности. Тоді можна буде говорити про “ґендерний нейтралітет”. А допоки “female sex” будуть вимагати “ґендерної рівности”, їх завжди сприйматимуть як “завойовників влади”.

Ну, а як взагалі розуміти слова, що “людство, перебуваючи на порозі нового тисячоліття, прогресує у розумінні одного з головних досягнень цивілізації у минулому столітті: просування жінок на керівні посади (підкреслення наше – авт.) – це не тільки функція задоволення індивідуальних прагнень самореалізації і навіть не вирішення проблеми зайнятости, це результат виявлення соціального прогресу” (Канапьянова Р. М. Философия гендерного соотношения в структуре административно-управленческой элиты).

Також досить неоднозначним є комплекс цілеспрямованих заходів, що пропонують деякі дослідники ґендерної теорії (Вислова Н., Гендерная дифференциация в сфере управления) для усунення дискримінації жінок при їх прийнятті на високі державні посади:

1. Квотування місць для жінок у виконавчих органах влади через ухвалення додаткових розпоряджень і шляхом внесенням спеціальних змін до закону про вибори, які передбачають дотримання ґендерного балансу в партійних списках кандидатів. Про таку технологію йдеться у конвенції “Про ліквідацію усіх форм дискримінації у ставленні до жінок” як тимчасовий спеціальний захід, що спрямований на пропорційне представництво чоловіків і жінок на державних посадах;
2. Забезпечення інтеграції жінок в усі сфери життя суспільства, намагання завдяки усвідомленню важливости участи жінок у прийнятті рішень на всіх рівнях держави сформувати соціальні норми, що спрямовані на широке залучення жінок у громадський та партійний рух і до державних структур, що впливають на кадрову політику;
3. Створення для жінок-державних службовців, які перебувають у кадровому резерві, школи майбутнього керівника або жіночого лідерства, оскільки сьогодні вони мають менше можливостей для самоутвердження і набуття управлінських навичок. До програми школи варто було би включити курси з ґендерології, психологічні тренінги з розвитку ініціативи, самоствердження, практикуми з оволодіння навичками ділової лексики, ведення дискусій, мистецтву самопрезентації, створенню індивідуального стилю й іміджу, вмінню використувати невербальні засоби спілкування;
4. Створення моніторингового контролю за професійною самореалізацією жінок, які мають досвід і схильність до керівництва і які не згодні з обмежувальними рамками кар’єрного росту.
5. Створення на загальнодержавному і реґіональному рівнях об’єднань жінок-політиків і чиновників, які могли б допомагати жінкам-новачкам на суспільно-державній та політичній аренах;
6. Пропаганда у засобах масової інформації образу ділової, розумної, упевненої у своїх силах жінки-керівника через організацію “круглих столів”, прес-конференцій, виступів жінок-керівників у пресі і на телебаченні.

Подібні кроки, якщо вони носитимуть систематичний характер, могли б сприяти формуванню сприятливої суспільної думки і подоланню стереотипів з проблеми участи жінок в управлінні державними справами. Таке резюме перелічених заходів.

Ще однією цікавою, на нашу думку, спробою втілення у життя проєкту “ґендерної революції” стала Національна програма дій Міністерства Державної служби Великої Британії для досягнення рівности жінок на державній службі. Як стверджують представники Міністерства, результати програми засвідчили, що на початку 90-х років минулого століття у Великобританії відбулися “істотні” зміни в управлінських функціях органів виконавчої державної влади.

До Програми включили такі орієнтири для здійснення поставленої мети (Канапьянова Р.М. Философия гендерного соотношения в структуре административно-управленческой элиты):

• посилення прав жінок при конкурсному зарахуванні на державну службу (ну, як це не назвати дискримінацією прав чоловіків? – наш коментар);
• пропорційне представництво чоловіків і жінок на адміністративних державних посадах у вищих управлінських колах (але не роз’яснено, що ж таке “пропорційне представництво” і як воно буде забезпечуватися – наш коментар);
• створення для жінок спеціальних умов для догляду за дітьми, а також використання інших видів відпусток.

Важливо звернути увагу й на те, що керівників усіх гілок державної влади і управління зобов’язано брати участь у реалізації Програми, оскільки в країні існують закони про рівні права і про дискримінацію за статевою ознакою.

Конкретні дії, яких мали дотримуватися під час роботи працівники:

1. Регулярно консультувати жінок щодо проблем, які можуть їх хвилювати;

2. Виокремлювати жінок, що беруть участь у конференціях, семінарах і т.д., висловлювати їм більшу довіру;

3. Пропагувати представництво жінок у вищих управлінських колах, використовуючи рекламу і ЗМІ;

4. Подавати до ЗМІ огляди про хід реалізації Програми і проспекти, які відображають також і проблеми сексуальних домагань;

5. Забезпечувати процес усвідомлення, що сексуальні домагання є провиною і трактуються як серйозні дії або привід для звертання і скарг;

6. Забезпечувати процедуру швидкого вирішення скарг щодо проблеми дискримінації; якщо персонал [жінки] усвідомить позитивну дію цих процедур, то не буде відчувати страху за переслідування у випадку подачі скарги;

7. Оголошення про вакансії, де можна використовувати штат виключно з числа жінок. Забезпечувати участь жінок на перших ролях у таких колективах;

8. Залучати і приваблювати жінку на робочі місця, де вона менше представлена;

9. Розвивати контакти з місцевими групами жінок, чий імідж у просуванні по службі є наслідком реалізації Програми рівних можливостей;

10. Забезпечувати жінку рівними можливостями доступу до навчальних проектів і технологій для відстеження цінних ініціатив у процесі роботи;

Як вважають у Міністерства Державної служби Великої Британії, підходи до кадрової політики і соціостатевого оновлення еліти змінилися і тепер вимагають дотримання ґендерного нейтралітету при відборі кадрів. До першочергових кроків зараховують:

1. Поетапний перехід до зміни традиційного процентного співвідношення на керівних посадах представників за статевою ознакою від 30% жінок і 70% чоловіків до рівного представництва: 50% на 50%;

2. Надання жінці можливости очолити одну з гілок державної влади;

3. Створення державного центру ґендерної експертизи і запровадження посади заступника Уповноваженого з прав людини, що буде займатися проблемами прав жінок;

4. Розроблення цільової програми планування кар’єри жінки на державній службі. Розгляд планування родини і планування кар’єри жінки як взаємодоповнюючих частин ґендерного підходу в концепції державної кадрової політики;

5. Включення у число перших 15 кандидатів партійних виборчих списків порівну чоловіків і жінок;

Дозволимо собі лише зауважити, що “male sex” досягали нинішнього рівня без допомоги з боку держави та законів. Навіть більше – чоловіки (звичайно, за допомогою насилля) і створили сучасну державу, а також гарантували її безпеку і відстояли її у періоди різних криз. Тепер “female sex”, якщо можна так сказати, хочуть повторити успіх, не докладаючи для цього великих зусиль. І при цьому полюбляють говорити, що якби “male sex” не ставилися до них упереджено, а залучали їх до управління державою, то всі проблеми у цьому житті вирішувалися би мирним і ненасильницьким шляхом. Звичайно, це абсурд – мислити, кажучи словами середньостатистичних людей, терміном “якби” та ігнорувати історію, що вже відбулася й отримала суспільну оцінку. Тому не можна погодитися, що усі пропозиції, наведені вище, є виходом із ситуації “ґендерної нерівности”, про яку говорять “female sex”.

* * *

Зрештою, чи можна ствердно відповісти на запитання: “Чи відбулася або відбудеться коли-небудь ґендерна революція, зокрема у сфері державного управління, що забезпечить реальну рівність між “female sex” і “male sex”?” Щоб знати відповідь на це питання слід зрозуміти мету, яку ставлять перед собою “female sex” – лишень брати участь в управлінні чи претендувати на владу. Якщо останнє, то можна припустити, що “male sex” так просто не здадуться, адже влада їм далася не так й вже просто. Поки ж що “female sex” “ховаються” за розмитими гаслами рівности прав жінок та чоловіків і розширення участи жінок в політиці та управлінні державними справами.

З іншого боку, методи, з допомогою яких “female sex” хочуть відвоювати собі частинку державного управління, а потім і влади, не можна назвати чесними. Вимагаючи рівности для себе, “female sex” “забувають” про інтереси “male sex”. Отже, ґендерна політика, яку взяли на озброєння жінки, має шанс виродитися у своєрідний вид новітнього тоталітаризму, коли певний клас (у нашому випадку – стать) позиціонується у суспільстві як вищий за інший. Зрештою, далеко за прикладом ходити не треба – російська революція у жовтні 1917 році вже боролася за рівність… одного класу над іншим. А ідеологи французької революції, які наприкінці XVIII століття одними з перших запропонувала реалізувати рівність чоловіків і жінок, завершили своє життя трагічно, як і сама революція. Причина цьому: завжди знаходилися ті, хто тягнув ковдру на себе. Сьогодні, лежачи на одному ліжку, ковдру з “male sex” перетягують на себе “female sex”.

* “Female sex”. Вживаючи це словосполучення, ми намагаємося узагальнити існуючу сукупність понять, з допомогою яких характеризують жіночу частину людства. Водночас, ми підкреслюємо цим виразом перевагу у житті статевих ознак, а не суспільних (які, ми вважаємо, називають ґендерними). Відповідний термін ми вживатимемо також до чоловічої частини – “male sex”.