Олег Покальчук

П’ятий мудрець

Він справді знав про Книгу – син грека і жидівки, людина однаково мудра і лукава. Навіть казав, здіймаючи руки до неба і б’ючи себе в поли халата, що якби не раптова недуга, то власноруч здобув би і продав Книгу мені; при цьому його очі затуманювалися від самої думки про розмір можливого викупу. Старий мав підстави вважати, що Книга безцінна. Його поводило шляхами предків, але не лише в пошуках батьківської мудрости, а й материнської спритности. Якось у пісках Єгипту він необачно вибрав місце для орудування кайлом і заступом. Однієї ночі мовчазні люди у білих запонах і з шовковими мотузками змусили його не лише стрімголов шукати притулку на британському кораблі, а й заріктися від повернення. Тому в південних портах він однаково заздрісно проводжав поглядом і смердючі рибальські баркаси, і пихаті трищоглові кораблі, які вирушали в країну його молодости. За цим заняттям я його й знайшов і розпитав про те, що мене цікавило.

За описом скринька була слонової кости всередині – чотири пальмових листки. На кожному –листкові малюнок і текст – мова Майстрів і робота Майстрів. Так мали би виглядати оригінали 84 000 трактатів буддійського Канону або “Сефер Ієцира”. Пальмове листя гнулося – вже як тонка криця тих дивних шабель, які згортають у кільце і ховають під пояс. Мій співрозмовник поранився, коли розглядав їх, об рештки п’ятого листка, об черенок, пекельної гостроти жало. Глянув на закривавлений палець, сполотнів і приготувався до швидкої смерти. Досвід грабіжника могил послужливо нагадав про отруйні пастки для святотатців. Але невдовзі він зрозумів щасливу помилку і потім хвацько розповідав про свою пригоду, додаючи барвистих подробиць залежно від випитого. Проте я думаю, що саме ця обставина, а не міфічна пропасниця утримала його від останньої угоди про купівлю раритету. Пильне око розкопувача могил роздивилося ілюстрації, що не втратили з тисячоліттями своїх кольорів, а також і скриньку. Сюжет барельєфно повторювався на чотирьох сторонах. Можливо, коли Іскандера Великого звела зі світу в безводній пустелі Гедрозія спрага за владою, він так і не повернувся ні до завойованих просторів, ні до зібраних скарбів, серед яких була і ця книга. Потім рукопис пильнували бібліотекарі Ашоки, доки від його царства не лишилася сама слава та витесані на каменях закони. Солдати Діодота, Деметрія і Менандра, а потім навіть скіфи, як і личить завойовникам, вивозили все, що лише можна було підняти. Таким чином, якщо припустити, що рукопис – не вигадка, то подальший його шлях до Европи був у солдатському обозі через Бактрію або Скіфію. Можна далі мудрувати, хто й коли переписав притчу про п’ятьох мудреців і хто створив перший коментар, який став важливішим за самий текст. Веди лишилися Ведами, і якщо хтось із брамінів говорить, що розуміється на них, – він каже лише те, у що вірить. Насправді вони коментують коментар – Упанішади. Безсумнівний лише факт переписування. Хоча ніколи справжнє знання не записувалося, лише запам’ятовувалося. Але хтось мусив бути першим грішником. Можливо, послідовник Зороастра зі свити Дарія. Важко зберегти чистоту віри, коли ти бачиш, як хтось щорічно отримує подать – 360 талантів золотого піску задурно. Тому лишимо авторство в спокої. Задум справжнього Майстра полягав у іншому. Якщо почуте – правда, то я не знаю більшого Майстра, якому вдалося б так спритно заховати істину за наївністю притчі. Втім, Ватикан, цей stultifera navis, з великим успіхом зробив те саме зі Святим Письмом, визначаючи канонічність лише тим об’ємом, який уміщався під кардинальськими шапками. Наведу тут спершу загальновідомий текст. “Чотирьох сліпих мудреців підвели до слона і попросили визначити, що саме перед ними стоїть. Той, що взявся за ногу, сказав, що слон – це груба колода, мудрець біля хобота – що це велика труба, той, хто тримався за хвоста, твердив, що слон – це груба мотузка. Нарешті мудрець, який тримався за вухо, визначив, що слон – це великий лопух”. Ха-ха. Сміятись – тут. І весь апофеоз мудрости полягав у останніх словах. Алегорія духовної сліпоти і вічна тема частини й цілого. Чому я вважаю, що був п’ятий листок у рукописі, а відтак і п’ятий мудрець? Уявімо тепер собі слона. Байдуже, якої породи, бо слон для нас – це метафора і насамперед – символ розміру. І уявімо цих чотирьох незрячих сільських ріші, яких послужливо привели з різних місць ті, хто лінувалися думати, але був охочий подивитися неабияку виставу. Тоді місце, куди зійшлися четверо сліпців, продовжуючи тему метафори, мусило бути не менш величним, як те, куди за різдвяною зіркою прийшли Ґаспар, Балтазар і Мельхиседек.

Мусила бути персоніфікація цього місця. Хтось славніший за універсальний Тетераморф, з перевагами безумовними, мусив його уособлювати. Найпростіше, що спадає на думку: п’ятий мудрець, який мешкав у цьому селищі і все це затіяв, був зрячим. Хоча вочевидь ні, тому що такого кшталту диспути не влаштовувалися лише комусь на потіху чи науку, їх організувала людина з грошима і при владі. Такі були завжди. Крім того, мистецтво публічного диспуту, яке Сократ звів до гінекологічного “майєвтика”, древнє, як світ. А отже, щоб зацікавити кого-небудь такою простою темою, мусила бути інтриґа. Щось справді несподіване, що надало б захланній історії з її натужним гумором блиску й ефекту.

Уявімо собі тропічне селище неподалік Бенаресу чи Таксіли. А хто не може уявити, нехай вигадає. Це буде значно правдоподібніше. Отже, володар під коштовним балдахіном, почет з кольоровими віялами, охорона з блискучими шаблями. Спекотно. Концентричні кільця влади розступаються в одному місці й пропускають велику сіру тварину. Багато мух, більшість із них кусається. Верещать птахи, володар кривиться, бо не чує, що впівголоса говорить йому радник. Погонич дріботить з гачкуватим ножем-анкасом, відомим нам з казки про Мауглі, і безупинно кланяється. Слон поводить головою, вуха хляпають зі звуком намоклого рядна. Людські кільця знову змикаються. Цікаві видираються на дерева, розпихаючи мавп.

З точки зору ритуалу складно було вибудувати таку появу мудреців, яка не принижувала б гідности володаря, давала всім рівні знаки належної поваги і не створювала б нездорової конкуренції. Якби їх було четверо, справа була б вирішена у суворій географічній простоті. Країни і володіння не мають значення, бо єдина батьківщина чоловіка – це жінка, але четверо прийшли б із чотирьох сторін світу, і гармонія, даруйте, симетрія, панувала б довкола. Ніхто в цій південній країні не вважав, що гармонія і симетрія тотожні.

Отже, був п’ятий. Тому, щоб не вносити розбрату, всі вони мусили зійтися напередодні на умовлене місце глибокої ночі й зустрічати гостей, формуючи довкола себе пістряві кільця різних приїжджих людей, за яким юрмилися охочі подивитися на сліпців. Подивитися на велич нічогости і втішитися, що самі вони – тріумф матерії.

Вернімося ще до одного історичного факту, а самі до останньої проповіди Будди, коли питання, поставлене Майстром, формулювалося лише в усмішці. Лише один з п’ятьох учнів, Каш’япа, усміхнувся у відповідь. Тідьки зрозумів сенс питання, яке тут не важливе, а лише вказує на спосіб підходу проблеми і парадокс, через який вона розв’язується. Всі говорили, один мовчав. Четверо тісно обступили слона. Припікало дедалі дужче. І люди, і тварина спливали потом. А може, вони, як мудреці, просто любили тварин і все, що з ними пов’язане. Один з них, напевне, був знавцем Вед і вважався найголовнішим претендентом на істину. Решта була фахівцями від коментарів. Другий тлумачив Упанішади, третій – Брахмани і четвертий – Араньяки. Навряд чи п’ятий міг бути тлумачем священних текстів ще якогось напряму, але він мусив бути:а) сліпим, б) носієм якогось достатньо вагомого знання, яке б дозволило стати йому до дискусії на рівних з іншими. Де був п’ятий? Шляхом логічного умовиводу залишаються лише два місця, де міг перебувати п’ятий мудрець. Бо ж четверо вже стояли довкола і знайшли собі об’єкти для мануальної ідентифікації. П’ятий міг бути або верхи на слоні, або під слоном.

Як ставилося в умові, треба було визначити, що таке слон. Кожен, хто хоч раз у житті сидів верхи на слоні, зрозуміє, що триматися там нема за що, Вухо? За нього вже взявся, напружено сопучи, четвертий мудрець. Загривок? Те саме, що бік.

Тим-то й славний був п’ятий мудрець, що вмів знаходити у звичайних обставинах незвичайні місця. Тож очевидно, що він знайшов собі місце для філософських роздумів під слоном. Можливо, був гарячий полудень? І сліпець, недовго думаючи, просто заліз у тінь від слона, бо при всьому подвижництві медитація мусить відбиватися у в зручних умовах. Проте так подумає лише гіпербореєць, бо опівдні життя на Сході завмирає від спеки. Отже, це був ранок, а ймовірніше – вечір, і версія з тінню не проходить, як і з дощем, бо тропічні дощі вимірюються не годинами а сезонами, і навіть слонам у цей час краще бути в товаристві подібних до себе.

Вернімося до філософського значення цифри “п’ять”, яке розкладається на Два і Три. Цей символ плодючости, коли двоє з’єднуються і породжують третього, підказує, за яку саме частину слонячого тіла взявся п’ятий мудрець.

Узявся він однією рукою чи двома, що при цьому подумав слон – у цьому випадку вторинне, читач легко може додумати собі сцену і навіть зімітувати, бувши водночас і слоном, і мудрецем. Безперечно одне – історичний персонаж мусив слона торкнутися, бо, по-перше, така була умова, по-друге, відповідь треба було наочно продемонструвати навіть тим, хто мав слабкий зір.

Візьміть бестіарії Петра Пікардійця або Альберта Великого “De Animalibus” з XIII століття. А у них тварина тим відрізняється від людини, що вона істота проста і нелукава, добрі та злі риси має незмінні. Тому як тварина стане й що покаже, означає лише первісну простоту того власне жесту.

П’ятий мудрець, імовірно, міг мати те саме, що й слон, хоча значно менших розмірів, але також придатне для демонстрування. Однак через людську глупоту це було б насамперед сприйняте не як промовистий і універсальний філософський символ, а як зневага або публічне залицяння до тих, хто навколо. І знову – йому потрібно було коментувати словами діткнуте, як зробили його колеги і тим самим прирекли себе на поразку в диспуті. Вони самі визначили правила, за якими ціле можна визначити через частину. Через універсальний принцип “тат твам асі” – “ти є те” – вони сподівалися розгорнути витончену схоластичну аргументацію, не взявши до уваги, що є такі універсальні символи, вчасне демонстрування яких знімає всяку потребу в подальшій дискусії. “З низького виникає і досягає своєї вершини високе”, – казав Зороастр.

Отже, мудрість п’ятого полягала в досконалому знанні предмета. Жрець Тантри, служник Шіви або майстер Обряду з Півдня – де б він не отримав це знання, воно зобов’язувало його пишатися поза світськими ієрархічними умовностями. Традиційно число “п’ять” символізує гріхопадіння, але стосовно земного ладу речей воно означає здоров’я і любов. Це природний життєвий ритм. Наприклад, п’ять ключів до таємного знання у мусульман, п’ять головних молитв, п’ять разів повторювана священна клятва. У Марокко, щоб вберегтися від недоброго погляду, вам порадять сказати: “хамса фі айнек – п’ять у твоє око”. П’ятірка мудреців, четвертинність матеріального світу плюс вища сутність, зійшлися на диспут у незапам’ятні часи. І наслідки диспуту виявилися такими фатальними, що ставили під сумнів земний порядок речей. Тут треба пригадати, що слона було вибрано невипадково, слони – це каріатиди Всесвіту у ведійській традиції. Глибинною суттю питання було – що є те, на чому тримається Всесвіт? І раптом відповідь, проти якої, після деяких роздумів, не знайдеться заперечень.

Тому наслідки диспуту ,через записані й увічнені, деякий час було змінено в той спосіб, про який я згадував вище. І про який здогадався на свою біду Абу-Бакар. Вилучили останній листок, на якому було намальовано п’ятого мудреця під слоном. Зробило це таємне Товариство, завданням якого в усі віки було приховувати від людства передчасні знання, які могли б завдати йому непоправної шкоди.

Однак сам факт цензури наводить на думку, що Товариство не до кінця зрозуміло суть справи, намагаючись знищити знання, яке знищити неможливо. Якщо четверо представляли матеріальний світ, а п’ятий – вищу сутність, то силою факту це просто повинна була бути інша людина. Яка? З якими якостями?

“Коли є проблема і низка можливих розв’язань, то правильним буде найпростіше” – сказав англійський мудрець Вільям Окам. Коли ми отримаємо найпростіші відповіді на всі питання? Якщо зрозуміємо: п’ятий мудрець, імовірно, міг бути й жінкою.

(...)

Тут можна тримати довгу-предовгу паузу і насичувати її всіма без винятку розділовими знаками у довільних пропорціях – але головне, щоб не було слів. Абу-Бакар заплатив за це знання в Єгипті невеликою, але істотною частиною свого тіла, і мені довелося вбити його, щоб його п’яні плітки не посіяли сум’яття в непідготовлених душах. Hic Rodos, hic salta! Ви думаєте, вся ця історія – вигадка, щоб я міг заробити собі трохи грошей на дорогу до Бенареса Я думаю: істина, що слон, опора світу, насправді є великим членом і що на ньому тримається світ, було проголошено за кілька тисячоліть до Фройда. І що коли інакше, чим ще можна бити у барабан безсмертя у темряві цього світу?

ЯНГОЛИ

Снилися янголи. Тобто, не зовсім янголи. І не те, щоб зовсім снилися. Я пам’ятаю, що засинав. Потім був дощ у місті. Я думав, що це париж. Вузькі мокрі вулиці й погане освітлення можна знайти де завгодно. Тому я назвав це сонне місце Парижем. Коли вимовляєш, то байдуже як, а коли пишеш, пам’ятай, що треба з маленької літери. Я йшов вулицею з товаришем, імени якого не знав. Але ти знаєш, що це зовсім не важливо, якщо з кимось справді товаришуєш. Обличчя в нього також не було.

Янголи виглядали, як звичайні люди. І тому, що вони знали всі бажання звичайних людей, вони вміли їх виконувати. Для цього треба було розпізнати янгола. Янголи тішилися, коли їх хтось розпізнавав. Це було неважко, якщо уважніше дивитись їм в обличчя. У них були маленькі блискучі зірочки замість зіниць. Не чорна крапка, а така біла колюча зірочка.

Я літав зі своїм товаришем. Невисоко, оминаючи вуличні електричні дроти. З відчуттям давно очікуваної незручности. Радости не було, натомість було відчуття виконуваного обов’язку. Янголи на моє прохання виконували ще щось, але що саме, я вже не пам’ятаю. Я дивувався, що більше їх ніхто не помічає. Втім, довкола було малолюдно.

Вони також вміли гамувати біль. Якщо їм не вдавалося відразу, то вони робили це спеціальним молотком. При мені один з тих, котрий раніше просив зцілення, прийшов до бару зі скаргою, що біль досі не минув.

Янгол працював у цьому барі барменом. Він співчутливо похитав головою, потім дістав з-під прилавку великий молоток і коротку трубу на випадок, якби молотка раптом не вистачило, і кивнув іншому відвідувачеві. Той схопив молоток і легко вдарив хворого по голові. Хворий звалився на підлогу, але одразу підвівся і весело сів допивати своє питво. У його зіницях сіяли зірочки.

Раптом янголи скінчилися, а дощ пішов дужче. Мій товариш був від цього просто у розпачі. Здається, він так нічого й не встиг попросити. Просто у світло-сірому костюмі він побрів у величезну калюжу, наче збираючись утопитись. Я з цікавістю стежив за ним. Мені було трохи шкода, що він ніяк не може припасувати до обличчя дихальну трубку, якою користуються пірнальники. Трубка так і висіла десь за вухом, але на очах у нього вже була маска, і я вирішив, що цього досить.

Потім прийшов поліційний патруль. Я думав, вони нас штрафуватимуть. Насправді вони вели двох заарештованих янголів. Один був товстий, із вусами, інший – худий і без обличчя. Поліцай із мовчазним докором віддав мені гаманця з жовтої шкіри. Я зрозумів, що янголи вкрали його, коли я літав. Двох янголів у наручниках повели далі. Лив дощ.

Товариш запитально дивився на мене. Напевне, ми мали б бути розчаровані, що янголи виявилися звичайними злодіями. Але я літав. Гаманець і зірочки в очах теж були справжні.

І останнє. Чому охочих упізнати янголів було не дуже багато? Можливо, через дощ. А можливо, тому, що більшість людей вже стало янголами, а це означало кінець світу.