Фраґменти пам'ятної записки польських діячів селянського руху Галичини у справі національної політики Польщі на Східних Околицях (“Memorial ludowcow malopolskich w sprawie polityki narodowosciowej Polski na Kresach Wschodnich”) [6 вересня 1943 р.]

[...] Висновки [...]

1) Кордон: Єдино слушним і усіма мотивами обґрунтованим, а також 20-річним володінням санкціонованим, є кордон 1939 року, якого ми повинні безумовно домагатися, не виходячи поза його межі.

2) Східна Малопольща:

а) треба рішуче і негайно припинити розмови про т.зв “українське питання”. Із політичного горизонту Польщі повинні зникнути усілякі “умови” та “угоди” із національними групами, як незгідні з Маєстатом Речі Посполитої.

Слово “українець” треба пов'язати із поняттям прислужника ҐПУ [Государственное Политическое Управление=Державне Політичне Управління — політична поліція СРСР у 20-30-х рр.— А.П.], більшовицького ката та натхненника винищувальної політики німецького Ґестапо не тільки щодо польського населення, але й рівною мірою щодо спокійного руського населення. Назві “українець” треба повернути належне значення, яке воно мало 40 років тому, окреслюючи певну політичну партію, а не окреслювати ним народ, котрий спільно з поляками населяє землі Східної Малопольщі; треба повернути єдину історично обґрунтовану та більшою частиною цього народу вживану назву — “русин”.

б) Треба цілковито відмовитися від думки про створення наддніпрянської “Великої України”; залишмо цю роботу зацікавленим, а самі подумаймо про розбудову Польщі, про зміцнення та відтворення знищеного і депортованого польського елементу на Околицях.

ц) Уже розпочату на Околицях таємними польськими організаціями акцію збирання фактів, документів та прізвищ осіб, пов'язаних із злочинами, вчиненими супроти польського та гебрейського населення , треба ширити і поглиблювати.

Одразу ж після війни треба опублікувати “синьо-жовту” книгу цих злочинів. Усі, кому буде доведено ворожу супроти Польщі діяльність та державну зраду, хто служив ворогам і брав участь у вбивствах і злочинах, повинні бути у пришвидшеному судовому розгляді безжалісно покарані — від втрати громадянства і видалення за межі Польщі починаючи, а смертною карою закінчуючи. Достатньо голосна, рішуча та адекватна постава у цьому питанні створить серед решти лояльного та чесного руського населення настрій, який уже й сьогодні можна спостерігати: відхрещування від злочинного українізму, а у майбутньому навіть сподіваного масового переходу на латинський обряд.

ц) Польське населення, котре, якщо не враховувати підкарпатські терени, налічувало до війни близько 40% загалу населення Сх.Малопольщі, повинно бути не тільки цілковито відновлене, але засобами відповідної рільничої та парцеляційної політики швидко і таким чином зміцнене, аби рішуче перейти межу 50%, і повністю відчути себе господарем цих земель РП.

Із цією метою треба:

1) У мирних договорах передбачити обмін польського насення, котре перебуває на території Совєтів, на українське, в першу чергу тієї його частини, котра внаслідок свого ставлення до Польської Держави, виявленого під час війни, повинна втратити польське громадянство.

2) З решти українського чи руського населення треба частину його з нагоди проведення земельної реформи та розширення селянських господарств, а також у зв'язку із ліквідацією наділів і приділів рільничих, торгових і промислових об'єктів, розселити по усіх західних та центральних воєводствах Польщі. Ця акція, пов'язана із ліквідацією погебрейської власності, хоча й не повинна носити примусового характеру, однак при належній організації може принести очікувані наслідки.

Таке зміцнення польського елементу повинно здійснюватися цілеспрямовано і охопити по черзі усі терени, важливі з економічного та державного огляду, а отже ті, які знаходяться біля важливих комунікаційних артерій, на перехрестях доріг та поблизу головних промислових і торгових центрів.

е) Що стосується спокійного місцевого руського населення, то треба йому згідно із деклараціями польського уряду забезпечити особисту свободу, однак пов'язати його економічно-культурно із Польщею, а через Польщу — із західно-європейською культурою. Із цією метою треба ліквідувати будь-які вияви та моменти, що поділяють і розмежовують обидва народи, натомість запровадити ті, що лучать і пов'язують. А отже, треба безумовно ліквідувати окрему абетку і, залишивши русинам руську мову, запровадити до шкіл, установ і т.д. західноєвропейську латинську абетку. У руській лексикографії треба припинити здійснюване, і досі толероване польськими офіційними чинниками, масове та цілеспрямоване вилучення виразів польського походження та звучання (акція на зразок німецької), і навпаки, вплив безперечно вищої польської культури повинен виявлятися у щораз більшому уподібненні руської мови до польської.

ф) У церковній галузі треба забезпечити усьому польському населенню змогу користуватися польським костелом, шляхом різкого збільшення кількості польських парафій, побудови костелів і каплиць. Для цієї мети належить вжити маєтки орденів і польських фондів.

Що стосується руської Церкви, то треба прагнути, наскільки це можливо, латинізувати її та уподібнити до римо-католицької Церкви (запровадження целібату). Треба підтримувати серед руського населення латинський обряд, створюючи для цього при костелах богослужіння, ведені руською мовою.

Руську Церкву треба поставити у залежність від вищого церковного керівництва у Польщі, а задля цієї мети найвластивішим було б ліквідувати греко-католицьку митрополію та підпорядкувати руських єпископів латинським архієпископам. Треба рішуче запобігати т.зв. “крадіжці душ”, т[обто] переписуванню греко-католицькими парафіями дітей змішаних та польських подруж на греко-католицький обряд, і взагалі, справу приналежності до певного обряду треба віддати на вирішення вільній волі населення. Із цією метою найвластивішим було б перенести провадження метричних книг населення до управ цивільного стану.

ґ) У галузі шкільництва, після запровадження загальної латинської абетки у школи, не можна жодної польської дитини змушувати навчатися руської мови, навпаки — кожна польська дитина повинна безумовно мати змогу навчатися польською мовою. Обидві мови настільки близькі, що після запровадження латинської абетки кожен поляк без відповідного навчання розумітиме руську мову. І навпаки, руській меншині, окрім обов'язкового навчання польської мови, яко державної, треба забезпечити змогу навчатися руською мовою, навіть при мінімальному відсотку русинів, у формі надурочних годин.

г) У галузі економіки треба прагнути до посилення індустріалізації краю (використання енерґії води), зміцнення польського робітничого елементу, а перш за все недопущення повернення до міст гебрейського елементу та заміна його сильним і здоровим польським міщанством, польським купцем та ремісником.

Усі права та концесії в економічній, промисловій, ремісничій та торгівельній сферах, надані під час цієї війни при підтримці німецької окупаційної влади майже виключно українцям, повинні бути визнані недійсними та піддані докладній ревізії, а звільнені із цієї причини об'єкти, а також ті, що залишилися від гебреїв, повинні бути передані колишнім польським солдатам, а також вдовам, сиротам і родичам жертв громадянської війни.

Усі економічні об'єкти, торгівельні та промислові спілки вищого ступеню, як от ревізійні спілки, спілки кооперативів і т.п., не повинні створюватися за національним принципом, а виключно на територіальних засадах.

і) Польська політика на терені Малопольщі повинна бути єдиною, сильною, але справедливою і рішучою відразу від самого початку відновлення польської державності; для цього варто було б замість 3 воєводств Сх. Малопольщі створити одне — львівське і, зменшивши кількісно штат установ, забезпечити їх якнайціннішим персоналом, насамперед з-поміж місцевих поляків, знайомих із місцевими стосунками.

3) Волинь і Білорусь:

Вищеописана позиція, яку Польща повинна зайняти щодо Східної Малопольщі, породжує аналогії до трактування теренів Волині та Білорусі.

Треба утримати певну національну окремішність меншин цих теренів від русинів Східної Малопольщі, також прагнучи до їхньої можливої асиміляції та прилучення до кола західної культури й інтересів Польщі.

Підсумок

Усі нереальні політичні програми “федеративної” політики, вбрані у гарні словеса про традиції і т.п., повинні бути відкинуті назавше. Треба усвідомити, що те, що сталося на наших Околицях, що було вчинене на теренах радянської Білорусі та України під час 20-річного більшовицького правління й під час теперішньої війни, не має жодного прецеденту у світовій історії, і мислити тут у категоріях, заснованих на якихось традиціях, правилах та аксіомах історії і т.п., є цілковито нереальним, а для утримання польськості Околиць шкідливим.

Належить насамперед пам'ятати: Польська політика на Околицях повинна бути цілковито заснована на волі місцевої польської громади.

На Східних Околицях Польща повинна мати повний спокій, сильну й міцну опору. Усю свою енерґію після війни вона муситиме звернути перш за все на Захід.

[Переклад з польської мови. Опубліковано Є.Місилом у підбірці документів “Українське питання у політиці польського уряду та підпілля у 1939-1944 роках. Документи”: Misiіo E. Kwestia ukraiтska w polityce polskiego rz№du i podziemia w latach 1939-1944. Dokumenty // Zustriczi. — 1990.— N 3-4.— S. 163-166]