Коротка історія цензури

Упродовж усієї історії людства суспільству що-небудь забороняли знати. Цензори завжди мотивували свою діяльність боротьбою з невір’ям, порнографією, пороками і шкідливими ідеями.

605 р. д. Р.Х. – Мабуть, один з перших офіційно задокументованих випадків використання цензури: цар Іудеї Іоакім наказав спалити книгу пророцтв Ієремії. Можливо, ці діяння Іоакіма стали також початком практики самоцензури – вважають, що біблійні автори після історії з Ієремією почали більш активно використовувати натяки і умовчування.

443 р. д. Р.Х. – У світ приходять цензори: у міському маґістраті Риму з’являються два нові співробітники – «цензори». Крім контролю за виконанням міських замовлень та веденням обліку римських громадян, вони займалися боротьбою з порушенням моральности.

399 р. д. Р. Х. – Перший випадок застосування смертної кари, як найвищої форми цензури. Грецького філософа Сократа змушують випити отруту. Це був один з перших філософів, що послідовно доводив необхідність свободи слова.

213 р. д. Р. Х. – Перший випадок тотальної цензури. Імператор Китаю Цінь Ші Хуанді (він, зокрема, побудував Велику Китайську Стіну) видав безпрецедентний указ. Він звелів знищити усі книжки – з науки, медицини, сільського господарства і гадань (гадання також вважалися наукою). Близько 500 вчених було страчено, кілька тисяч репресовано.

48 р. д. Р. Х. – Перший випадок знищення бібліотек. Римський полководець Юлій Цезар з військових міркувань наказав спалити велике зібрання античної літератури – Александрійську бібліотеку (Єгипет), в результаті було знищено близько 700 тис. книжок. Десь через 400 років відновлену бібліотеку було знищено згідно едикту римського імператора Феодосія (християнський імператор наказав спалити бібліотеку, тому що в ній зберігалися праці язичницьких авторів). Ще через три століття бібліотека була знищена втретє і остаточно, згідно наказу халіфа Омара, що заявив: «Якщо ці книжки суперечать Корану, значить вони шкідливі. Якщо ці книжки є про те ж, що і Коран – значить вони не потрібні».

499 р. – Вперше було зроблено особливий список заборонених книг. Під керівництвом Папи Гелазіуса (за іншими джерелами Гелазієм) створено «Папський Індекс« (Papal Index, існує до сьогодні), до якого було внесено перелік книг та імен авторів, з якими католикам заборонено ознайомлюватися.

1501 р. – Перший випадок заборони наукових інновації. Папа Олександр VI видав буллу про заборону книгодрукування (в Европі друкарський верстат був винайдено Йоганесом Ґутенберґом у 1450 році). Так католицька церква намагалася боротися з усе сильнішими єретиками-вільнодумцями. Папа вважав, що переписувачів книг, більшість з яких були монахи, значно легше контролювати, ніж мирян.

1512 р. – Мабуть, перший широковідомий випадок боротьби цензури з наукою. Польський вчений Міколай Копернік опублікував книжку «Коментарі», у якій доводив, що Земля крутиться навколо Сонця. У 1616 році книга була занесена до «Папського Індексу». Астроному Ґалілео Ґалілею (якому приписують авторство знаменитої фрази «І все ж таки вона крутиться!») інквізиція, зокрема, інкримінувала читання забороненої книги Коперніка. Книга самого Ґалілея «Діалоги» була у «Папському Індексі» до 1822 року.

1541 р. – Знаковий випадок використання цензури у живописі – фреска Мікеланджело «Страшний Суд» у Сікстинській Капелі була визнана Папою Павлом IV аморальною. Художнику довелося задрапувати оголені персонажі фрески. Діячі релігії того часу вже мали досвід знищувати здобутки античної культури, а також цензурувати ікони, фрески і вітражі.

1643 р. – Перший випадок запровадження економічної цензури. Британський парламент видав «Акт Ліцензування» (Licensing Act), що регулював правила видання та скасування книговидавничих ліцензій. Через рік (1644) великий англійський поет Джон Мільтон всупереч парламенту опублікував свій виступ на захист друкарні – перший випадок такого виступу в історії. Мільтон вимагав «Дайте мені свободу знати!».

1735 р. – Перший приклад використання політичної цензури після публікації журналістського матеріалу. Американський журналіст Джон Зенгер (John Peter Zenger) опублікував у журналі New York Weekly Jornal статтю з критикою губернатора Нью-Йорка. Губернатор образився і наказав арештувати критика.

1789 р. – Перший випадок законодавчого захисту свободи слова: відповідні положення було внесено до Конституції Французької республіки.

1842 р. – молодий німецький журналіст Карл Маркс опублікував у Швейцарії статтю «Замітки про останню прусську інструкцію щодо цензури». Маркс виступив запеклим захисником свободи слова і друку. За іронією долі, всі комуністичні режими, ідеологічною базою яких стали роботи Маркса, були сумно відомі через жорстоку цензуру. Сам Маркс, напевно, є автором, що найбільше постраждав від цензури (особливо завзято, звичайно, його цензурували у капіталістичних країнах).

1856 р. – Перший випадок заборони книжки письменника, якого пізніше беззастережно визнано великим (випадки, коли автор, що постраждав від цензури, має неоднозначну літературну репутацію – як, наприклад, Маркіз Де Сад – тут ми не розглядаємо). Постраждав Густав Флобер (Gustave Flaubert) і його роман «Мадам Боварі», що у Франції став бестселером і сьогодні вважається одним з найкращих прикладів роману ХІХ століття.

Цензура забороняла твори Оскара Уайлда, Марка Твена (він, до речі постраждав за «Пригоди Гекльберрі Фінна»), Теодора Драйзера, Ернеста Гемінґвея, Олдоса Хакслі, Сінклера Льюіса, Бертрана Рассела, Генрі Міллера, Джеймса Джойса, Владіміра Набокова і т. д. Список філософів, письменників, поетів, що постраждали від совєтської цензури у колишньому СССР, нараховує десятки тисяч імен, деякі з них мали і мають світову славу. Можна тільки згадати лауреатів Нобелівської премії з літератури – Боріса Пастернака, Алєксандра Солженіцина, Йосіфа Бродского. Утім, існують випадки, коли цензори ХХ ст. не схвалювали книг Гомера, Шекспіра, Біблію і Коран.

1861 р. – Уперше у світі офіційно запроваджено військову цензура. Її заснувало Міністерство Оборони США («Північні Штати») після початку Громадянської війни. Журналістам заборонили публікувати інформацію, що могла бути корисною для Конфедерації США («Південні Штати»). Людям, що порушували заборону, загрожували суворі покаранні, аж до закриття газети і арешту.

Необхідно відзначити, що до 1861 року військова цензура також негласно існувала у всіх арміях світу, але журналісти не були настільки впливовими і багаточисельними, газети не виходили такими великими тиражами, а телеграфу ще не було винайдено. Основні положення чиновників Міністерство оборони США сьогодні копіюють всі держави, що вводять військову цензуру.

1911 р. – Перший випадок широкомасштабної видавничої цензури. Американський магнат Херст (Hearst) був власником значних земельних ділянок у Мексиці. Над ними нависла загроза конфіскації. Тоді Херст дав команду почати пропаґандистську кампанію з ціллю примусити США оголосити війну Мексиці. Газети Херста публікували моторошні матеріали про те, як сотні тисяч мексиканських солдат, озброєних до зубів, марширують до кордонів США для знищення усього живого.

Єдина газета, що ризикнула перевірити декларації Херста – Chiсago Tribune – послала до Мехіко свого репортера. Той жахнувся: ніяких приготувань до війни з північним сусідом не велося. Репортер написав серію кореспонденцій, що викривали брехню газети Херста, але половину з них так і не зумів опублікувати.

Цікаво, що Уілям Рендольф Херст (William Randolf Hearst) став героєм ще одного цензурного скандалу. У 1941 році 25-річний режисер Орсон Уеллс (Orson Welles) зняв за своїм сценарієм фільм «Громадянин Кейн», у якому головний герой (негідник і мерзотник) мав виразно впізнавані риси магната. Газети і радіостанції Херста розпочали звичайнісіньку травлю цього фільму: вони шантажували Уелса, власників кінотеатрів примушували відмовлятися від прокату «Громадянина Кейна», менеджерам і власникам кінокомпаній погрожували публікаціями викривальних матеріалів про «звичаї Голівуду» і т.д. Тим не менше фільм вдалося показати широкому загалу. Сьогодні «Громадянин Кейн» вважається одним з найкращих фільмів усіх часів і народів.

1918 р. – Створення соціялістичної цензури: відповідний декрет було підписано Владіміром Лєніном. У декреті зазначалося, що закриття буржуазних газет і видавництв – тимчасова міра і після остаточної перемоги Совєтської влади цензура буде відмінена. Як показала історія, тимчасова міра проіснувала сім десятиліть.

1925 р. – Перший судовий процес у справі використання цензури у шкільній освіті. Шкільний учитель Дон Скопс (John T. Scopes) був звинувачений чиновниками штату Теннессі (США) у викладанні заборонених і богохульних теорій – такою вважалися теорія походження видів Чарльза Дарвіна. Серія судових слухань над Скопсом одержала назву «мавпячих процесів», оскільки присяжних особливо обурювало, що, згідно теорії Дарвіна, людина походить від мавпи.

1935 р. – Перший випадок знищення книг за «національною ознакою». Німецькі нацисти почали цілеспрямоване винищення книг, написаних авторами, що не належать до «арійської раси». Разом з тим знищувалися і ідеологічно шкідливі твори створені арійцями.

1937–1938 рр. – Перший випадок цензури, здійсненою спільними зусиллями великих об'єднань приватних підприємців.

У 1937 році американський лікар Клер Стрейт (Clair Straith), проаналізувавши автомобільні аварії, дійшов до висновку, що основною причиною величезної кількости каліцтв і смертей є недбалість виробників автомобілів. Вони не звертали уваги на безпеку водіїв і пасажирів. Спроби лікаря опублікувати висновки свого дослідження були марними – автомагнати США заблокували всі публікації. Правоту Клера Стрейта було підтверджено лише через десятиліття: автомобілісти зобов’язали обладнувати автомобілі ременями, подушками безпеки, амортизаторами, і випробовувати їх.

У 1938 році виробники тютюнових виробів заблокували публікацію результатів досліджень, які доводили, що у 44% випадків захворювання на рак легенів викликані курінням. Не дивлячись на зменшення кількости курців, за даними Всесвітнього Банку, сьогодні у світі живе 500 млн. осіб, що помруть через хворобу, викликану курінням. Щорічно тютюн є причиною 10 млн. смертей. Нікому не відомо, скільки життів вдалося б зберегти, якщо громадськість дізналася б про висновки вчених.

1947 р. – Заборона у США показу фільму Чарлі Чапліна «Мс’є Верду» (вже тоді Чарлі Чаплін вважався «живим класиком» кінематографу).

1963 р. – Перший гучний приклад тотальної цензури результатів відкритого кримінального розслідування. Пресі так і не вдалося одержати доступ до матеріалів, так званої, «комісії Уоррена», що розслідувала вбивство президента США Роберта Кеннеді. У середині 90-их матеріали розслідування прокурора Уоррена стали основою відомого фільму режисера Олівера Стоуна (Oliver Stone) «Джи.Еф.Кей». До сьогодні значна частина матеріалів про вбивство Кеннеді залишається недоступною для громадськости.

1987 р. – Міхаіл Горбачов оголосив початок політики гласности. Деякі цензурні «рогатки», що існували у СССР, були знищені. Цікаво, що незабаром після цього рішення Горбачова, совєтські газети і журнали, як занадто радикальні, були заборонені для вивозу у деякі соціялістичні країни, зокрема у НДР і Румунію.

1988 р. – Перший у сучасній історії випадок винесення смертного вироку за літературний твір. Англійський письменник, виходець із Пакистану Салман Рушді (Salman Rushdie) опублікував книгу «Сатанинські вірші». Ісламські організації оголосили її богохульною і блюзнірською. У 1989 році духовний лідер Ірану Аятола Хомейні оголосив про те, що письменника повинні вбити. Через три місяці після винесення вироку Хомейні помер, але у 1994 лідери Ірану офіційно підтвердили, що смертний вирок Рушді залишається в силі. До цього часу Рушді живе під охороною спецслужб, а книжкові магазини, що продають його книжку, наражаються на тиск ісламських екстремістів.

«Справа Рушді» найбільш відомий, але не єдиний приклад цензури ісламістів. У крайніх формах вона виявляється в Афганістані, Саудівській Аравії, Ірані, Сомалі, та Судані.

1990 р. – Уперше жертвою цензури став музей. Contemporary Art Center у місті Цінціннаті (США) був втягнений у судові переслідування за виставку фотографій, яку цензори визнали порнографічною.

1999 р. – Уперше зроблена спроба цензури мережі Інтернет. У деяких країнах (Китай, Саудівська, Аравія, Іран) державні органи здійснили спробу технічно заблокувати доступ користувачів до певних, переважно політичних, релігійних чи порнографічних сайтів. Цензурувати Інтернет намагаються практично у всіх країнах колишнього СССР. Переважно це пояснюється необхідністю безпеки держави і захисту моральности.

Переклав Ян Чайковський