Всеволод Деревацький

патАнатомія рЕволюції

Революції ніколи не полегшували тягаря тиранії.
Вони лише перекладали його на інші плечі.
Бернард Шов

Прийшла пора нових надій
Пора будити світ і бути
Вже н-ний ангел затрубив
А вам хіба його не чути?
Все кличе до найшвидших змін
Усе що було – до огниська
Пора вставати із колін
Бо час найвищий – близько!
В.Д.

Intro

Революція не такий вже і давній винахід людства. Вдалу практику здійснення того чину (та й ту вдалою назвати складно) можна порахувати на пальцях одної руки. Французи й рускіє, наприклад, зуміли позбутися монархії. Про те чи це їм допомогло досягти успіху без царювання можна сперечатися скільки завгодно. Що було би якби, ми не дізнаємось ніколи. Можна лише сказати, що багатьом стало гірше. Декому [можливо] краще. Дебет з кредитом добра в короткотерміновому періоді по революції має однозначно негативне сальдо. В довгостроковому сказати складно.

В Україну революційні процеси завжди імпортувалися. Імплантація чужої ідеології призводила до великих втрат для людності [країни?]. Користалися з того хіба зайди. Внутрішньо Україна ще не спромоглася виплодити власної ідеї заради якої можна було б зламати встановлений часом [натурою?] порядок.

Еволюційні процеси в нас (в нас? – прим. ґаліцмана) так само залежні від зовнішніх впливів як і революційні. Поступ спричиняється швидше поступом у сусідів аніж власною потребою. Цю тезу підтверджують хоча б розбіжності поміж історією Галіції та Великої України. Синхронність подій у цих провінціях [відповідних імперій] з бігом історії у метрополіях зберігається навіть деякий час після їхнього розпаду. Навіть зараз Україна часто відтворює події у Росії. Добре, що хоч масштаби не ті, та й пуповина потроху рветься.

Навіщо

«Просто так нічо не буває», -- слушно зауважив Лесь Подерв’янський. Для чогось революційні ідеї все-таки ротують десь на марґінесі укрполітдумки. Вони існують навіть не завдяки класичному «хтось не може, а хтось не хоче». Вони існують завдяки тому, що треба щось змінювати. Існуючі схеми буття дістали навіть їх творців. Щоправда деміурґи намагаються при цьому убезпечити свою недоторканість шляхом урізання божественної влади і передачею її в надійні руки.

Зламати кригу намагаються і т. зв. опозиціонери. Саме їм приписують заклики до революційної зміни устрою на іншй. Їм же припасовують і парсуни лідерів революційної масовки.

Отож, нібито-о-позиціонери й мають знати для чого тоту революцію вчиняти. І для чого докорінно ламати устрій, який уклався у [нашій?] державі. Але вони того не знають. Бо якби знали [і могли], то таки би щось зробили для деструкції існуючого ладу. Деструкція того, чим є та конструкція нового їм напевно не під силу. Це при тому, що деструкція й конструкція таки потрібні. Потрібна для виходу з глухого багатовекторного кута, в якому політикум пересмикує неначе стрілку компаса у зоні магнітної аномалії. Аномальність [паранормальність] укрпроцесу якраз і є головною підставою для втілення революційних сподівань на віртуальне євро- [москво-] світле майбутнє (майбутнє знов таки побудоване за зовнішньою моделлю – прим. авт.).

Кому вигідно

Як це не дивно, революційні настрої [та й саме революція] вигідні майже всім суб’єктам політикуму окрім субстанції, яку називають українським народом. Різняться ці вигоди лише кінцевою метою втілення ревпроекту у життя. При чому навіть саме втілення проекту не передбачає його логічного довершення, тобто докорінної перебудови існуючого ладу.

Вигідний сам процес. Навіть якщо він лише на словах. Навіть краще, якщо на словах, а не на ділі. Керувати реальними подіями знано складніше, аніж потоками словесності. У словесних баталіях можна створити собі харизму великого революціонера без ризику отримати кийком по голові. Латинське прислів’я каже «хто ризикує, того й вигода». Це [правильне] прислів’я чомусь перестає працювати на українських теренах. Працює натомість файна цитата з совєтської кінокласики: «кто нє работаєт [тобто реально створює лише фоновий шум та гори макулатури], тот єст».

М’ясо

Кожна революція потребує певної критичної маси [м’яса], яка її здійснюватиме. В теорії на роль тої маси мали б претендувати верстви найбільш обділені можливостями. Сучасні реалії мали б вказувати на 99% посполитого люду як на можливих поборників революційної ідеї. Однак ті 99% на барикади не підуть. Хіба за [грубі] гроші. Ну, може, відсотків 2-3 страждатиме за ідею. Більше не зможуть відірватися від щоденних клопотів заради химерної можливості вплинути своєю активністю на долю нації.

Вийти на вулиці, коли там дуже людно (як це було на Шевченкові уродини пару років тому), і покричати гасла «за компанію» можемо. Та й то серед того тлуму завжди великий відсоток провокаторів, спостерігачів, зівак, мас-медій тощо. Забери перелічених вище людей, які там є або просто так, або через професійні обов’язки, і дістанеш інертну масу, яка не буде мати іншої мети, як швидше повернутися до звичного життя. Якщо б мова зайшла про спланований багатоденний спротив реакційному оточенню до повної перемоги ідеї, то його [вимушено] чинять лише ті, кого засадили до СІЗО до з’ясування.

Максимально маса здобувала відставку когось із чиновників або задоволення певних прав, які й так належаться по-праву. Після такої мікроперемоги мікрореволюції всі з почуттям виконаного обов’язку розходилися. В очах – щастя. Добитися направду революційних змін не вдалося, але ж нам пішли на [ТАКІ!!!] поступки. Реально можна навіть казати про можливість створення таких мікробунтів тими, проти кого вони мають бути спрямовані. Випустити пару через запобіжник і, нічого реально не змінивши, зробити вигляд, що проблеми більше немає.

рЕволюція

Революція спокушає можливістю змінити щось незважаючи на стан, в якому перебуває система. При цьому ламають певний елемент системи і на його місце намагаються імплементувати доцільніший з точки зору творців революції чи тих, хто творив революційну ідеологію. Доцільність визначається суб’єктивно (можливо, навіть і не помилково). Доцільність не формується -- її призначають. Складні системи не люблять таких експериментів. Вони тому і системи, що їхні складові не були підібрані [відібрані] з множини всеможливих. Тому штучна заміна одного з елементів може спричинитися до колапсу цілого. Геніїв, які можуть охопити всю систему й проаналізувати наслідки творчих експериментів із її елементами просто не може бути. Вони за означенням є складовими системи, а складова не може бути складнішою [розумнішою] за ціле.

Еволюція має на меті не рекомплектацію системи, а повільне вдосконалення окремих її складових. При цьому вдосконалення за еволюції «у чистому вигляді» не є квестією чиїхось бажань. Зміни відбуваються постійно й поступово, а залишаються з них лише ті, які є доцільними з точки зору «виживання» у системі.

Соціальні системи, звичайно ж, не можуть розвиватися за законами природного відбору. Суб’єктивні чинники відіграють у них доволі значну роль за умови присутності сильних особистостей. Вони можуть вплинути на прискорення [сповільнення] еволюційних процесів у «правильному» [для них] руслі. Можуть також «бавитися у еволюцію» голосно закликаючи до змін політичного устрою або соціальної політики. Творення такого «поступу на місці» із збереженням status quo де-факто спричиняється до стагнації суспільства. У швидкозмінному світі «застояна» система приречена на відтік найактивніших особистостей, а відтак і на подальшу стагнацію. Рухайся або помри. Але обережно на поворотах.