Петро Мідянка

Зі збірки «Дижма»

***
Бороцква, боровка, хитра ровка –
То відик тересовський, то край
І різьблена з ясена фійовка –
В ній старі напери, їх лапай,
Бо позносять шебеші текучі,
Позмивають води дожджові.
Сточить шашка креденси блискучі,
У сріблах не будемо живі.
Хоч стоять будинки молитовні,
Хоч багацька жертва – на приют.
Агнець-одноліток при жаровні,
Тільки задоволення, що п'ють.

Там росте дячишин, там попович,
Там чекають вруна і політь.
Клопотар, Клованич, Кофланович
В Бога просять тільки многоліть.

Хвиля – добра, полонини – чисті,
М'ятні краплі, бинт і нашатир.
Де ж хліби, запечені на листі?
Бо прийде небесний рекетир!

***
Солена ратота, маленка Керекгедь,
Іржавий шпилик вишкірився в небо.
На бережках пологих – скрізь пармени,
Позападались шахти соляні...
До Тячева – на торг. Долі Тячівцем
Йдуть лужани у сірих камізельках –
В кишенях «Магhаlеvеl» з печатками.
Тячівець чистий – повно в нім бабців.
В рибину встромили циняну виделку,
Спечеш так бабчика, запросто, на жаринах.
Йде контрабандний крам крізь Керекгедь,
Десь Дюсі-бачі, батечко вільхівський,
Вертаються з покошених лазів.
По закутках, де можна, там торгують
(Але не ті, що вбрід – через потік,
Піднявши поли сорочок прядивних).
І риба там – морська – не камбала й кефаль!
Простішу подають з розпечених пателень.
Міліціянти, рекет, хто завгодно,
Із голяка, й з того деруть побори.
І ця монгольська, ця бридка данина
Псує Карпаття, руську людність теж.
Нема тих збирачів лише в ґруни,
Де треба – пішо. Нині вже не треба!
Хай мито їх оберне на митарства,
Хай ратоту хоснують несолену!