Олег Рибчинський

Львівський поштар Роберто Бандінеллі

У Львові ім’я Роберто Бандінеллі пов’язане з появою першої пошти та зі знаменитою кам’яницею на площі Ринок. Його постать упродовж майже 30-ти років постійно порушувала спокій міщанського Львова XVII століття. Численні скандали, пов’язані з його особистим життям і бізнесовою діяльністю, перебували у центрі уваги і давали поживу для львівських пліткарів...

Нащадок старовинного шляхетського роду, у якому були і кардинали, і навіть знаменитий наприкінці XV – початку XVI століть скульптора Баччіо, покидає свій досить великий маєток під Флоренцією і у 1617 році з’являється у Кракові серед численної італійської громади. Тож очевидно, що прибув він найперше до Кракова та згодом до Львова не у пошуках статків.

У Кракові Бандінеллі зразу ж нав’язує тісну співпрацю з італійським купцем Фабіано дель Беніно. Утворений офіційний торговельний союз існує близько восьми років, а основна сфера його діяльности – торгівля сукном. Малоймовірно, що Роберто поїхав до Речі Посполитої через нудьгу. Можливо, його привабила думка, що в цих краях італійцеві легко отримати великі прибутки від бізнесу, а, можливо, він утікав від судових позовів, які загрожували йому ув’язненням, і які однак його переслідували і на теренах тодішньої Польщі.

Навіть у Кракові він не втримується від комерційних маніпуляцій та якихось фінансових афер. Співпраця з дель Беніно довго не тривала і навіть стала причиною тривалої судової тяганини. Незважаючи на такі обставини, спільне підприємство з Фабіано дель Беніно розширило коло комерційних знайомств Бандінеллі та допомогло вивчити кон’юнктуру тодішнього текстильного ринку. Бізнесові справи йшли добре і тому Роберто вирішує залишитися у Кракові назавжди і вже у 1618 році на підставі долученого свідоцтва з Флоренції стає повноправним міщанином. Очевидно, за рік своєї комерційної практики Роберто досягнув неймовірного на той час: став міщанином та багатим купцем. Від своїх земляків він встиг отримати велику підтримку та здобути авторитет, вправно роздаючи обіцянки та докази своєї бізнесової спритности. Жорстка конкуренція на краківському торговельному ринку змушує його звернути увагу на східні території Речі Посполитої, де єдиним великим містом був Львів. Тут в часі своїх приїздів він знайомиться з місцевою італійською громадою, яка активно діє у сфері торгівлі та будівництва.

Зрештою, спільне походження, політичні погляди, а також торговельні зацікавлення зближують його у Львові з розбагатілим Урбано Ріппо Убалдіні. За його намовлянням Бандінеллі приблизно у 1622 році вирушає до Львова та одружується з багатою донькою свого покровителя Констанцією Убалдіні. Придане дружини немаленьке і становить 1000 флоринів готівкою, половину кам’яниці Убалдіні на площі Ринок, а також земельний маєток між Лисиничами та Кривчицями під Львовом (в межах сучасного Тракту Глинянського). Вигідне одруження відчинило для Бандінеллі двері до багатої громади львівських патриціїв. І в цьому випадку Бандінеллі не помилився, все ніби йшло за продуманим планом. Багатство, нове місто, провінційні і наївні міщани, але от жінка – не зовсім красуня...

З Констанцією Убалдіні він прожив недовго й одружився вдруге з Анною Сеґніо. Незважаючи на те, італієць продовжує будувати свої великі плани разом з Урбано Ріппо Убалдіні, який домовляється з королем про отримання привілеїв для Роберто Бандінеллі.

На початку березня 1629 року королівська канцелярія видає Бандінеллі привілей, зараховує його до групи королівських сервіторів і надає всілякі вольності та вигоди, пов’язані з королівською службою. Тепер його поштове підприємство охоплювало своєю діяльністю територію всієї Русі. Курсори з листами поспішали до Варшави найкоротшою дорогою через Замостя або Люблін. Привілей також дозволяв висилати листи до Кракова і навіть до закордонних держав. Цей останній пункт, однак, суперечив дозволові для сформованої раніше пошти Краківського італійця Монтелуппі, який провадив у цей час свою діяльність на теренах тодішньої Польщі. Тому в цьому документі був зроблений додаток, де зазначалося, що Бандінеллі може залучати до своїх закордонних пересилок инші діючі поштові підприємства. Як компенсацію за безкоштовну доставку урядової кореспонденції, керівник львівської пошти отримав монополію на пересилання усіх приватних листів за певну винагороду. Відтепер заборонялося будь-кому висилати власних гінців з листами або робити пересилку в инший спосіб. За дотримання цього привілею відповідали всі урядові установи на території Речі Посполитої.

Роберто був обережним і досвідченим підприємцем. Для збільшення потуги своєї монополії він вмовляє руського воєводу Станіслава Любомирського дати йому протекційного листа. У цьому ж 1629 році він його отримує із зазначенням, щоб згаданому Роберто Бандінеллі, слузі та поштареві Його Королівської Величности, не завдавали збитків та не створювали перешкод, а, навпаки, допомагали йому при потребі. Зауваження щодо допомоги відкривало широкі можливості для проведення різного роду торговельних операцій, мало пов’язаних з пересилкою листів.

Таку ж подібну підтримку отримав Бандінеллі від польського гетьмана Станіслава Конєцпольского. Лише після цього він звертається до міських актів з рекламним оголошенням: «Пошта зі Львова до Любліна, Варшави, Торуня, Ґданська і Кракова, в инші иноземні держави з реверсом із цих місць назад». Подано також цінник, залежний від ваги пересилки та пункту призначення. Нормальний лист до Варшави коштував 3 гроші, до Ґданська – 6, до Кракова – 3, а до Тарнова – 2 гроші. Тут львівський поштар не лише демпінгує ціни відносно пошти Доменіко Монтелуппі, але й забезпечує свою діяльність законним шляхом, що стало надійним підприємством для італійця аж до кінця життя.

Поштовий бізнес не був найголовнішим у зацікавленнях Бандінеллі. У перші роки перебування у Львові Бандінеллі віддається повністю торговельній справі. Відтоді не було у Польщі міста, до якого б Роберто не доходив зі своїми шовковими товарами. Він укладає різні торгівельні договори з краківськими купцями, які хоч і спричиняють численні судові тяганини, але водночас і неймовірно великі прибутки – близько 150 000 золотих.

Торговельних помічників та спільників він шукає виключно серед осілих в різних польських містах італійців: Дельфаччі, Моріконі, Боттіні, Барсотті, Аттаванті, Орсетті, Фарконі. Саме з ними тимчасово або тривало співпрацював львівський поштар. У ті роки він намагається об’єднати італійську діаспору та створити її впливову монополію на польському ринку торгівлі. Вона існує не довго, оскільки риси характеру Бандінеллі відлякують земляків, а експресивність поведінки спричиняє конфлікти. Від тісної співпраці, навіть дружби доходить до ненависти, щоправда тільки тоді, коли йдеться про фінансові справи.

З краківським купцем Юлієм на прізвисько «Джюлі» Бандінеллі спочатку підтримує жваві торговельні стосунки. Однак, коли «Джюлі» за згодою райців відкрив блаватну крамницю у Львові, Бандінеллі різко розриває з ним стосунки і переходить до відкритої і довгої боротьби, яка проходила не лише у стінах міських судів, але й на вулицях. У Львові XVII століття мало хто дивувався бійкам та клановим розбіркам, однак авантури Бандінеллі були такими експресивними, ніби чинилися востаннє в житті. Це й змусило міський уряд застосувати фінансові покарання щодо бурхливого італійця.

Рятувало його лише одне: поштове підприємство та королівські привілеї, з ним пов’язані. Усвідомлюючи своє невигідне тимчасове становище на Львівському ринку, Бандінеллі починає розвивати комерційну діяльність у сусідніх землях і навіть торгівлю в Луцьку вважає своєю власною монополією. Уся торговельна практика Роберто зводилася до того, що він полюбляв діяти у просторі виключної монополії. Коли у 1627 році невідомий луцький гебрей розпочав конкуренцію з Роберто, той не лише знаходить проти нього щоразу нові юридичні параграфи і висилає спеціального львівського адвоката для того, щоб справи пильнував на місці, але й залучає до цього воєводу і старосту, влаштовуючи на їхню честь розкішні прийняття доти, поки не позбувається небезпечного конкурента.

При реконструкції портрету Бандінеллі варто зазначити, що він був позбавлений жалю до инших. Він, і лише він мав право на певний вид діяльности. Того, хто перейшов йому дорогу, він мусив знищити.

Роберто не вдавався до компромісів, вважаючи себе першим і найліпшим. Судові рішення, звернені проти нього, не визнавав, що спричинило инший формат вирішення конфліктів. Чергову суперечку з львівським міщанином Станіславом Підлісним Роберто повернув в инше русло – за гроші найняв двох львівських хлопів, щоб вони відгамселили неслухняного міщанина. Найманці спершу побили слугу Підлісного, вважаючи, що це він, а коли пізніше той надійшов, то і його відлупцювали. Тут Роберто вже не потребує судових посередників, він стає суддею і прокурором одночасно. Таке зухвальство обурює львівську публіку. Міщанство налякане і шукає шляхів, щоб позбутися аґресивного італійця, але він є слугою короля і тому персоною з імунітетом.

Роберто, як справжній італієць, не був позбавлений мистецького смаку. Йому впадає у вічі львівський будинок, майже палац, з розкішними інтер’єрами та надійно збудований. У 1630 році він купує кам’яницю, яка стоїть на розі площі Ринок та вулиці Домініканської. Її збудував наприкінці XVI століття купець та аптекар Ярош Вендельський і наприкінці свого життя продав будинок Робертові за 11000 флоринів. Однак ту суму Вендельський отримав нескоро. Через рік до суду потрапляє перша скарга на Бандінеллі, що він досі не повернув боргу. Лише після трьох років судової тяганини нащадки попереднього власника кам’яниці отримують належну їм суму.

Безперервні судові процеси погіршують фінансовий стан Бандінеллі, і тоді для порятунку він розпочинає новий, ще енергійніший торговельний проєкт: свої товари продає не лише у власній крамниці, а й використовує велику кількість посередників та законспірованих крамниць. Окрім того, у своїй фірмі продає на львівському ринку товари иноземних купців, чим завдає великої шкоди міському скарбові, оскільки не платить жодних податків. Такий розвиток подій спричиняє конфлікт з владою Львова. Криза загострюється, і вона стає причиною занепаду поштового підприємства. Небажання повертати гроші за набуту кам’яницю або платити податки до міської скарбниці неґативно впливають на комерційну репутацію Бандінеллі: він поступово втрачає впливових партнерів та насторожує імовірних. Окрім того, Робертові не дає спокою конфлікт з Іполітом Макільським щодо села Снович. Бандінеллі наказують заарештувати та ув’язнити. Робертові вдається втекти. Макільський наймає шпигунів, які вистежують поштаря і заарештовують. В ув’язненні Роберто провів 10 тижнів, після чого заплатив Макільському відшкодування, отримавши натомість свободу.

Практика італійця вкладати гроші в нерухомість навіть у часі судової тяганини свідчить про його впертість і винятковий оптимізм. Вже у 1631 році Роберто Бандінеллі купує на Личакові володіння Траяна, потім більшу ділянку землі, яка належала Алємбекам, від яких набув також якийсь маєток під Краковом. Через якийсь час енергійний поштар перепродує нерухомість за значно вищою ціною.

Знеохочений судовою тяганиною та клопотами, Бандінеллі задумує покинути Львів і переселитися до своїх родинних маєтків під Флоренцією. Але такі заміри лишаються планами, італієць не заспокоюється.

Набувши відрази до торгівлі шовками, Бандінеллі після 1639 року розпочинає нове для себе підприємство – готельний бізнес. Здає під готельні номери покої власної кам’яниці, не переймаючись при цьому затишком для гостей. Поруч з аристократами зупиняються у його готелі гебреї, та купці, що проїжджають через Львів.

І тут не обійшлось без скандалів та інцидентів. Одним з них був фатальний для Бандінеллі випадок із воєводівною Любомирською та гебреєм Якубом Марковичем, що мешкав у сусідній кімнаті. Маркович провадив бурне життя та розмовляв надмірно голосно, тому пані Любомирська наказала вигнати його з готелю. На такі випадки, для гостей небагатих і скромних Роберто нелегально винайняв дві кам’яниці у Домініканів та Бенедектинок. Того разу міська рада у 1640 році, після викриття махінації, змусила поштаря закрити готелі.

Бажання заробити гроші змушує Бандінеллі зайнятися торгівлею книгами. Він заприятелював з краківським книгарем Михайлом Гурецьким, а після його смерти опікувався вдовою. Та книжкова торгівля і в ті часи не дає прибутків і приводить до банкрутства.

Книготорговельний бізнес став останньою краплею в поневіряннях Роберто у сфері підприємництва. Він перейшов через усі найголовніші та найімовірніші способи заробляння великих грошей, але так і не спромігся знайти задоволення і спокою.

Вже наприкінці свого бурхливого життя весь свій час Роберто Бандінеллі присвячує пошті. У 1650 році розробляє великі плани формування поштової мережі, яка простягнеться за межі Польщі. Для цього виїжджає 1650 року до Відня, де укладає з віденським керівником пошти, також італійцем Серіо, якісь домовленості та контракти. Однак він не встигає зібрати плоди своїх проєктів, бо у 1651 році помирає у Відні. Ніби передчуваючи свою смерть, перед виїздом до Відня Роберто залишає у Львові заповіт, в якому все майно віддає своїй другій дружині Анні Сеґніо та найстаршому синові Лоренцо. Діти Роберто Бандінеллі мали подібну до батька долю безрозсудних ризикантів та аферистів.

З плином часу затерлася пам’ять про скандали та афери знаменитого Роберто Бандінеллі, натомість збереглися легенда про першу пошту та кам’яниця з його іменем. Ми не знаємо, чи в усіх своїх негараздах завинив виключно сам італієць. Можемо лише позаздрити його невгамовності та життєвому оптимізмові, непримиренності та підприємливості, впертості та цілеспрямованості, вірі в самого себе та в свою справу. Власне це його й відрізняло серед маси спокійних, в’ялих і заспаних львівських міщан XVII століття.

Стаття написана на основі праці – Kurdybachka L. Rod Bandinelich we Lwowie // Ziemia czerwienska. Lwow,1936 – S. 24-41