Марк Бенеке

Молодіжні вампіричні субкультури

Вампіри існують. Вони живі, непогано виглядають і часто думають по кров та шиї. Старше покоління – це тіньові фігури або ж Концерн-шефи. Молодь же може бути до неможливості сексуальна. Всіх їх об’єднує лише одне: їм бракує енергії, і вони мусять її якось дістати.

Найчастіше вампірів можна зустріти у клубах. Вони мусять туди приходити у пошуках донорів – спонсорів, власників енергії. Якщо дехто з вампірів задовольняється фантазією, уявляючи, як крізь маленьку дірку в аурі жертви крастиме енергію, то инші надають перевагу чомусь конкретнішому, кривавішому. Проте, оскільки укус людини дуже болючий і, схоже на пащеку лева, передає смертельні мікроби, фахівці у справах крови надають перевагу голкам. Недоліком системи голок є те, що вампіру слід спочатку кудись відтягти свого донора. Для цього придасться харизма, проте якраз її постатям ночі бракує найменше. Обов’язковим правилом є те, що навіть стерильною кров’ю не слід насолоджуватися без міри. Щоб уникнути недуг, вампір повинен залишатися у межах свого харчового кола.

У ліпшій ситуації так звані напів кровожерні вампіри. Вони смакують свою жадану рідину крізь неушкоджену шкіру жертви, і зовсім не мусять ані пробивати енергетичну ауру, ані використовувати колючі чи ріжучі предмети.

Шабаші, клуби і клани

Звичайно вампіри живуть і обертаються у своїх колах, своїй мережі, проте, принаймні в Німеччині, існує також достатньо підпільних точок зустрічей у містах та містечках країни. Сюди належать хоча б Ляйпціг, Галле, Берлін, Кьольн, Нойбранденбург, Бремен, Зальцведель, Дортмунд, Леверкузен, Ганау, Карльсруе, Бохум і Мюнхен. Очевидно, не все те вампір, що чорне, проте на перерізі чорних культур вампірами кишить більше, ніж може здаватися. Сюди ж слід додати, що особливо психічні вампіри, часто навіть не підозрюють про свої схильності та потяги. Тоді це просто люди, котрі більше беруть, аніж дають. Решта вампірів – це вампіри свідомі, тобто, ті, котрі колись помітили, що їхня поведінка, якось відрізняє їх від инших людей.

Американських вампірів приваблюють, як правило, метрополії. Так, у Манхетена, порівнюючи з иншими штатами, є дві переваги. По-перше, тут настільки нечіткі межі готики і фетишу, що ніхто аж ніяк не здивується, побачивши денді у чорному циліндрі і звичайно ж, з розчепіреними мізинцями і розсіченою бровою.

Окрім того, в Манхетені є м’ясо-консервний завод. Територія складів свіжозамороженого м’яса розміщена у західному кінці десятої вулиці. У цьому закинутому районі і сьогодні можна за невеликі гроші винаймати великі темні приміщення. Там можна було б знімати криваві торжества перших сцен фільму «Лезо».

Віддаляючись від м’ясо-консервного заводу вздовж Десятої вулиці на схід, спершу минаєш церкву, відому своїми вечорами Бінго, потім йдеш так званою трасою трансів і нарешті доходиш до Східного села – центрального місця зустрічей гіпі, панків, готів та знавців модифікацій тіла. Там і розташована «Пригода хелоуіну», що власне є лише крамницею масок та «чародійних» матеріалів. Директор крамниці навіть надав збіговиську манхетенських кровопивців окрему ляду. Там вампіри поряд із контактними лінзами зі спецефектами та зубами місцевих сімейних стоматологів продають також розпізнавальні знаки вампірів- так звані сігіли. Ці прикраси не лише дозволяють відразу впізнавати «своїх» за білого дня, але й зменшують ціну входу на особливі вечірки на п’ять доларів.

Сігіл вказує на клан до якого належить його власник чи власниця. Він може також вказати на те, який статус має «людина», що носить цей знак. Наприклад, якщо впадина на сігілі порожня, перед вами – новачок. Вклеєний червоний камінець вказує на глибоке втаємничення його власника в ритуал.

Клани манхетенських вампірів, які переростають в сім’ї для їх членів – це соціальна необхідність, адже більшість молоді серед вампірів – це юнаки і дівчата, які живуть в Манхетені без родини, або ж у ліпшому випадку оточені так званими «чорними лебедями» – це люди, котрі хоча й знають про особливості цих підлітків і приймають їх такими, якими вони є, але не підтримують їх активно. Клан же, чи угрупування – це заміна сім’ї для молодняка.

Як і у будь-якій родині, у кланах є фігура батька, що із задоволенням втілює у життя те, що може статися хіба що у якійсь дитячій забаві. Так, колись у 1998 Батько Севастіан на запрошення товариства Ойленшпігель проводив лекцію на тему відмінностей між готами, стильовими вампірами та справжніми вампірами. Робив він це на своєму троні, який приніс з собою, а в ногах у нього випросталися двоє його підданих. Як видно, американські вампіри, для «самоінсценізації» аж ніяк не звертаються до класиків жанру Мурнау чи Кополи, а шукають новинки сезону. При цьому европейцю волосся дибки стає: наприклад, більшість чорношкірої американської молоді через брак необхідної інформації і знань вважає фільм «Інтерв’ю з вампіром» першою історією про вампірів.

Я вже було сказано, майстри вставних зубів, так звані сімейні стоматологи, відіграють у вампірячих кланах неабияку роль. Будучи хорошими майстрами і митцями, вони, що найголовніше, стоячи осторонь ієрархії, можуть служити для вампірів добрими порадниками, що вказують дорогу. Окрім того, вони володіють магічними силами.

Легенда про пропалих безвісти вампірів

Клан вампірів розростається мірою дорослішання його членів, але водночас з гри виходить чимало старих вампірів. На східному узбережжі США навколо цього, здавалося б, цілком нормального явища, склалася ціла легенда. Згідно з цією легендою, старі вампіри, досягнувши певного віку, нібито повністю віддаються самотності, не хочуть ні з ким розмовляти, а тим більше з представниками преси. Хоча це й правда, що так звана медіа експлуатація будь-кого, хто хоч якось відрізняється від більшости, дуже швидко набридає, але насправді старі вампіри нікуди не зникають, вони просто зуміли поєднати свій особливий потяг зі звичайним буденним життям і злитися з більшістю. Це можливо, і доказом цього може бути група чорношкірих екс-вампірів з 1980-их- 90-их років, які тепер живуть цілком світським життям.

Навіть без цих вампірів, які «відійшли» у світське життя, довкола аж ніяк не бракує людей, які займаються вампіричною, тобто поглинаючою енергію діяльністю. Прикладом може бути письменник, який втрачає будь-яке почуття міри, вічний фан, жадібні купці, скупі шефи та инші. Ці люди не усвідомлюють того, що їм бракує енергії і в ліпшому випадку вони просто володіють певними рисами характеру, які відштовхують від них людей. Якщо ж у внутрішній боротьбі таких людей перемагає їхнє темне, вампірське начало, то так з’являються ґвалтівники, божевільні, хворі. Проте наша розповідь зараз ані про ґвалтівників, ані про божевільних.

На відміну від вище описаних людей, здорові темні постаті знають, що вони инакші. Вони приймають себе такими, якими вони є і задоволені з цього – це те, чого бракує чи не всім «нормальним» людям. Доказом цього є надзвичайно висока толерантність і любов, які панують у чорному суспільстві. Це не свідчення слабкости чи інертности, а свідчення внутрішнього миру. Не зважаючи на все це, вампміризм все ж не визнається навіть тими установами і людьми, які визнають зоофілію, заліроманію (сексуально забарвлене прикрашання тіла), садизм, мазохізм чи навіть фетишизм.

Як вже було сказано, вампіри багато роздумують про себе та свою сутність. Звичайно у їхньому темному житті не бракує також поезії і відчуття світового болю. Ось декілька цитат на підтвердження цьому. «Вільний дух прагне до болю, щоб відчути справжнє життя, він прагне до темних сторін, де ще збереглися рештки інстинктів. Я переконаний: прийде час, коли готика і инші креативні сексуальні рухи об’єднаються в одне ціле, а з нього знову виокремляться окремі рухи».

«Готика – це найбільша рольова гра, в яку будь-коли грали у цілому світі. Але у ній немає правил. Ця гра відкрита для всіх. Вона допомагає тобі відкрити твою внутрішню свободу».

Слід сказати, що, не зважаючи на невелику чисельність серед усієї різноманітності молодіжних субкультур, готика навіть у клубах все таки посідає чільне місце. Так навіть німецьке товариство Дракули на своїй веб-сторінці не ототожнює себе з вампірами.

«Увага! Важлива інформація для журналістів бульварної преси. Ми б з радістю вам допомогли і нам дуже прикро, що ми змушені розчарувати Вас і вашу неймовірну залежність від сенсацій. Шкода, але тут, у нашому товаристві, ви не знайдете кричущих сенсацій чи неймовірних повідомлень. Коли ми кажемо «кров», то маємо на увазі кетчуп, а президент нашого товариства далеко не єдиний вегетаріанець серед нас. Будучи друзями та прихильниками вампірів, ми точно так само викопуємо тіла з землі, як прихильники детективів вбивають людей навколо себе. Вампіри серед нас – у нашій фантазії! Ulrike Wyche, президент товариства Дракули».

Але все ж є і щось, що об’єднує субкультуру вампірів з вампірськими субкультурами, і це щось – це спільний ворог: абсолютно нормальна людина.

Дорога німецьких готів до незалежності у світі субкультур була непростою. «Ми твердо стояли на самому краю суспільства. Ми були аполітичні, а тому політично недоторкані, ми не були об’єктом цікавости і у світі моди, бо стиль нашого одягу занадто різноманітний. Ці внутрішні труднощі слід було переборювати досвідом» (Bullo von Elfenbein з Банди страху).

Багатьох готів дивує, чому їх впізнають на вулиці чи в трамваї, навіть коли вони без своїх прикрас чи відповідної атрибутики. А вся справа у їх неповторному випроміненні. Одну із таких зустрічей з «нормальними» людьми описує Тіна (кісткова фея): «Незважаючи на готичність, я абсолютно нормальна, земна людина, котра ані не пише вірші, ані не проводить години у глибоких роздумах про сенс життя і вищі сили. Я, радше, по дитячому чутлива: можу наприклад неймовірно сміятися, дивлячись мультики, або ж розплакатись, побачивши мертвого голуба на краю тротуару. Все решта мене не обходить. Може тому я й вегетаріанка: не можу їсти курятину, знаючи, як цю курку вбивали, але мені абсолютно байдуже, що десь там на війні люди десятками вбивають одне одного. Це мене не стосується. Мій світ маленький, якби він був більшим, я б його не витримала.

Я також не розумію, як люди можуть прогулюватися крематорієм, але таке справді буває. Я була цього року на Дні всіх Святих у місті Вісбаден. До програми «святкувань» входила і екскурсія по сімейних гробівцях (це не жарт!). Там були, як ви напевне здогадуєтесь, не лише старші люди, але й молодь, молоді сім’ї з дітьми – люди, котрі, здавалося б, якнайдалі відштовхують від себе думку про смерть. Справді цікаво, що діється у головах таких людей.

До речі, я дуже боюся павуків, а цих надтонких, з шалено довгими ногами я просто на вигляд не виношу. Щоразу, коли щось таке з’являється у моїй квартирі на мене нападає істерика. Проте, я швидше замкнуся у ванній кімнаті і спатиму там, аніж розтопчу і викину павука геть. Я вважаю, буде не справедливо позбавити його життя, тільки через мій абсолютно не виправданий страх. Маленькі товсті павуки не створюють мені таких панічних проблем, як би дивно це не здавалося.

Моя сестра взагалі мене не розуміє, хоча й на 14 років старша за мене. Одного разу у руки мого брата випадково попав мій CD диск, коли він позичив у мене плеєр. Звичайно, закінчилося це розбитим об мою ж голову диском під крики: «Що це ще за лажа?» Так, вдома мене не розуміють, але що ж…? Це нічого.

Чому у мене немає водійських прав? А мені їх ніколи не треба було, а тепер, коли мені вже за 30, я вже й не відважуся. Якщо йдеться про те, щоб поїхати кудись з друзями увечері, то завжди знайдеться хтось, хто зможе підкинути, а більше мені машина і права ні для чого не потрібні».

Повернемось знову від Готики до вампірів. Всмоктувачі енергії та крови – це люди на межі. Хоча вони й знають, чого вони хочуть, та їх ніхто і ніколи не розумів у суспільстві. Тому й не дивно, що свій потяг вони, як правило, стримують у собі. Адже не лише «цивільним», але й фахівцям часто є абсолютно незрозумілим, як людину може тягти до того, аби пошкодити, чи тим більше зняти те основне, що оберігає людину – її шкіру. Але, тут є щось, чого ми, як прості, засліплені зовнішніми ефектами люди, не бачимо – це символ, символ, який ховається за цією відсутністю чи пораненням шкіри. Це символ повного безграничного єднання з партнером. Пиття крови теж вказує тільки на те, наскільки близький вампір до своєї жертви, наскільки відкритий він до неї.

Той, хто не визнає символу «кров приносить силу», залишається духовно бідним вамппіром. Тоді він не любить инших, а є простим фетишистом.

Переклала Катерина Магдиш