Ральф Фольбрехт

Від субкультур до стилів життя

Британський дослідник молоді Dick Hebdige бачив значення стилів і мод субкультури насамперед у культурному «виклику геґемонії» (Hebdige 1983, 22). Водночас він наголошував на опорі субкультур щодо громадської панівної верхівки. Цей опір не чиниться засобами «дорослого» суспільства – дискусією і дискурсом, – а «виражається опосередковано: у стилі» (Hebdige 1983, 22). Рух Beat 60-х років також можна було б описати як «безмовну опозицію» (Baacke 1970), яка символічно порушувала суспільні традиції, не маючи чіткої мети свого протесту.

На відміну від самих мод, субкультурні стилі створюють «гомологію» (Hebdige 1983, 105), тобто взагалі упорядковану систему, яка показала дослідникам CCCS (Center for Contemporary Cultural Studies – Центр сучасних культурних досліджень) чіткі зв’язки з класовим суспільством. До 60-70-х років молодіжні формування описувалися за допомогою специфічного для класу, прошарку або середовища поняття молодіжної субкультури, яка представляє ієрархічні стосунки між відповідною молодіжною культурою та домінантною культурою дорослих. У понятті субкультури завжди присутнє відхилення від вузько закроєної стандартности культури дорослих – найчіткіше це виявилось у русі 68-их і субкультурі гіпі, які виразно розумілись як антикультури.

Ворожість «громадського істеблішменту», яка передовсім спрямовувалася на рок-музику (заборона трансляцій по радіо, публічне знищення платівок), дала зрозуміти, наскільки ненадійним може виявитися панування і контроль способу життя дорослих над молодіжними культурними медіями. Це виразно кидається у вічі, коли ще раз подивитись тогочасні коментарі. Так міркував, напр., Hans Malchow у «Недільному листку» 3 липня 1966. Заголовок його статті звучав так: «Дрижаки у спину і крик у рот», де захоплення beat розумілось не инакше, як відома ще з часів антропоїдів соціяльна реакція натовпу, масовий психоз та істерика, що їх використовують на масових мітингах: «Зв’язок і традиція відкидаються, власне уявлення оприлюднюється без зобов’язань щодо обмежень чи правил» (цит. за: Baacke, 1972, 46).

Ранні молодіжні угруповання переважно зберігали залежність від середовища свого походження, що також певною мірою визначало привабливість і доступність для молоді. Сучасні молодіжні культури доволі віддалені від своїх середовищ виникнення, оскільки самі середовища втратили свою єднальну силу, і місце раніше з’єднаних із середовищем молодіжних субкультур сприймається сьогодні відокремлено від обраних та відсторонених формацій. Молодіжні формації найчастіше представляють «експресивний» та «інтерактивний» стиль поведінки. Символізм на рівні вираження (через молодіжний стиль) залишається все-таки обмеженим і не може подолати дрібнобуржуазність та соціяльну бідність. Крім того, процеси індивідуалізації стосуються спочатку сфер чуття, не руйнуючи при цьому окремих партикулярних зразків поведінки.

Отже, з одного боку, належить поставити під сумнів концепт субкультури через розрив зв’язків із середовищем. З иншого боку, сучасні суспільства розвиваються з фрагментарною культурою, яка складається з підкультур з відчутним впливом на стилізацію життя, – хоча стосовно класової та прошаркової приналежности не беруться до уваги експресивні, естетичні та суб’єктивно-конструктивні елементи – типові для стилю дистинктивні інтереси. Тому я виступаю за те, щоб відділити поняття субкультури від класового стану і розуміти молодіжні культури у теоретичних рамках концепту стилю життя (пор. Vollbrecht 1995 a, 23ff.).

Стилі життя можна сприймати як експресивні зразки поведінки, котрі є очевидним і розміреним вираженням обраного способу життя і залежать від «матеріяльних та культурних ресурсів і цінностей. Ресурси визначають життєві шанси, відповідні можливості опцій та вибору, цінності визначають переважаючі життєві цілі, створюють менталітети і виражаються у специфічному зовнішньому габітусі» (Mueller 1992, 62).

Візуалізація залучається знову і знову, вона пов’язана з реалізацією в дії та та походить від обраного зразку. Однак, оскільки оскільки наше знання не єнадто залежним від походження і первісного дієвого сенсу, взятих нами через форми візуалізації, часто нав’язується дієвій особі чужа воля. (пор. Soeffner 1992, 10). Виходить, що «вибір» стилю життя залежить з одного боку від наростаючого тиску індивідуалізації, хоча, з иншого боку, він не є повністю вільним. У соціяльно-науковій дискусії про стиль життя питання наскільки стилі життя відмежувались від соціяльного стану їх носіїв, залишається відкритим.

Hitzler стверджує, що тільки у тому випадку можна говорити про стилі життя, коли дієва особа сама ідентифікується як стилізатор. Типово, що коли-небудь представлений стиль життя (у часі) є «вільно» вибраний актором з множинної «пропозиції» представлених (життєвих)– відчуттєвих– само– стилізованих альтернатив (більш– менш), і що він може бути знов відібраним (у певному часовому відрізку) «для селективної інстанції» та для очистки соціяльних значеннєвих пропозицій і, як правило, це також відбувається» (Hitzler 1994, 79).

Ознаками стилів життя стають найчастіше репертуари і стилі зображення. Вони пропонують естетичні опції для виховання назагал. Тому вони сигналізують не тільки поверхневі звички споживання та дозвілля, але й приналежність до колективних способів життя і цінностей. Стилі життя запозичуються окремим актором «en bloc» з точки зору культурної пропозиції або затискаються нею та існують як «пакет» (більшою або меншою мірою оригінально) (Hitzler 1994, 79). Суттєву роль відіграють при цьому медія (комунікативні засоби), котрі передають відповідно актуальні пропозиції життєвого змісту та стилю.

Чотири суттєві виміри, які є виразниками стилю життя, є за Мюллером, по-перше, експресивна поведінка, яка проявляється у дозвіллі та зразках споживання. Другий вимір – це інтерактивна поведінка, виражена безпосередньо у формах спілкування та у використанні медія. За допомогою цих інтерактивних зразків символічно відмежовуються кола спілкування, щоб у цей спосіб регулювати близькість та дистанцію. По-третє слід назвати вимір евентуальної поведінки, котра охоплює цінності і системи регулювання. Четвертий вимір ставить перед собою за мету когнітивний аспект, який керує самоідентифікацією, приналежністю і сприйняттям соціяльного світу (пор. Mueller 1992, 63).

Прослідковуючи накреслену до цього часу основу життєвого стилю, і беручи до уваги молодіжні культури, стає зрозуміло, що вони характеризують і демонструють у своїх стилізаціях та експериментах над стилем життя не тільки приналежність молоді до якоїсь групи чи спільноти, але й також до даного габітусу і форми життя, котрим ці групи або угрупування почуваються зобов’язаними. Стиль – це частина великої системи знаків, символів та посилань для соціяльної орієнтації. Це вираження, інструмент та результат соціяльної орієнтації. Відповідно до цього стиль індивідуума не тільки повідомляє, хто є «хто» або «що», але й хто є «хто» для «кого і у якій ситуації» (Soeffner 1986, 318).

Мати стиль означає спроможність пропонувати та інсценізувати свідомо для инших, так само як і для власного авторитету, цілісну інтерпретацію своєї особи. При цьому абсолютно не потрібно мати експліцитне дискурсивно-проміжне поняття або готове обґрунтування для пропонованого стилю. Необхідно лише знати і застосовувати в дії ті характерні селекції, за допомогою яких виникає та інсценізується певний стиль. У сучасних молодіжних культурах привертає до себе увагу естетичний компонент, естетикотворче перебільшення буденности. Baacke (1993, 6 f) описує це як відмову молоді від «моделі соціологічного дискурсу» критичних рухів (студентський рух 68-их років), котрий відрізняється специфічним закликом-ставленням до моделі «етнологічного дискурсу» із зміною значення до «поведінки вираження». Замість переконання, боротьби, вимог про зміни світу тут йдеться про власне представлення за допомогою ексцентричних засобів вираження і технік бриколажу через порушення правил та напр. демонстрації стану нейтральности. Baacke постулює подальше зміщення наприкінці 80-их років до «постмодерністичного дискурсу», який крокує поруч з централізацією навколо власного «я» та постановкою «жити і дозволити собі жити». Така модель, яка зустрічається у технокультурі, характерна тим, що відкидаються зобов’язання, дозволені всі засоби вираження. «Звичайно, вартості та принципові позиції залишаються й надалі, їх потрібно випробувати, більше не залишилось розмов (Baacke 1993, 8), на які можна було б опертись».

Передовсім через вражаючі коди вираження молодіжним культурним стилям приділяється велика увага з боку медія. ЗМІ займаються при цьому не тільки комерціялізацією молодіжних культур – вони поширюють їх через комерцію. Медія скорочують певною мірою період напіврозпаду молодіжних культур. У епідеміях скандалів, загострення, узагальнень та знецінення вони пришвидшують розвиток і піднесення молодіжно культурних стилів і паразитично покривають свою користь. (пор. Vollbrecht 1995 b).

Давайте оглянемось: у 50-их роках поп- та рок-музика стають вираженням новоутворених молодіжних культур («тінейджер», «стиляга»). Молодь вперше створює власні соціяльні середовища незалежно від світу дорослих. Ці субкультурні середовища є характерними завдяки (різному) застосуванню символічних засобів музики, моди та жесту вираження. Але вони існують також зовсім реально, коли молодь шукає «соціяльних просторів і створює собі їх, у котрих вона навіть якщо частково, але існує» (Baacke 1985, 158). Молодіжні групи емансипували «поступово до субкультури, яка свідомо відрізняється від інтерактивних та комунікативних мод, зайнятих дорослими суспільних субсистем; вона має соціяльний контроль, завжди намагається поширювати вплив на молодь; спільним вона вважає відмежування від традиційних норм і способів поведінки, дозволяє субкультурним традиціям та стандартам стати привілейованим ідентифікаційним потенціялом – за умови, що все це не буде мати форми тимчасового дітвацтва, а стане серйозною тривалою альтернативою» (Baacke 1972, 168).

Вже з кінця 70-их років субкультури відмежувались від процесів індивідуалізації та плюралізації суспільних формацій. Одночасно відбуваються процеси глобалізації через масове поширення і продаж за низькими цінами успішних продуктів рок- та поп-сцени, процеси узагальнення незалежних молодіжних культур до «цілісної культури», оскільки остання все більше асимілює молодіжні культурні елементи і стиль «молодости» запозичується иншими віковими категоріями.

З початку 80-их років молодіжні культури вже не сприймаються як антикультури. Виникли і новіші молодіжні культури, скажімо, в екологічному русі, хоча і вони трактуються як вираження протесту проти суспільних станів. Це меншою мірою стосується інфляційного за останні роки виникнення нових «стилів дозвілля», а також численних «груп» (напр. теди, скінгеди).

Так, наприклад, пролетарське походження зовсім не є необхідним для юнака, щоб стати скінгедом. Особливі соціяльні обставини можуть навіть посилювати диспозицію «за» або «проти» певних молодіжних культур, проте прогнози «лінії життя» ходу від походження до середовища не є надійними. Однак, приєднання до молодіжних культур відбувається радше ситуативно, «аніж за короткочасно діюча стимулом привабливої організації, за прикладом друзів, котрі вже вступили у експеримент «иншого буття». (Baacke 1994, 23 f). Полегшується це тим, що майже всі молодіжні культури, що зустрічаються у Німеччині, є імпортними товарами (глобалізація через мас-медія) і вже тому вибраними зразками, котрі швидше асимілюються за естетичними, ніж за соціяльними точками зору.

Приєднання до молодіжного культурного стилю не є проте цілком випадковим. З одного боку, вибір стилю залежить від суб’єктивного сенсу життя у біографічному контексті (як я можу показати, хто я є або ким я хочу бути?), а з иншого боку, структурної площини, де значення знаку виявляється лише з контексту инших знаків. Не завжди легко розшифровані сторонніми коди життєвого стилю не можуть бути отже розміщені будь-як, тому що молодь постійно рухається, мандрує у знаковому світі значень, і через соціяльне поширення елементи стилю знецінюються у своєму значенні.

У порівнянні з попередніми молодіжними генераціями, впадає у вічі, наскільки сильно сьогодні молодіжні культури поширені у медійному просторі. Особливо це стосується специфічних музичних напрямків. Це, однак, не мусить трактуватись у сенсі чужої культури або свідомої комерції (Adorno bzw. Enzensberger). Willis показав, що саме молодь розвиває специфічну «впертість», яка дозволяє, уможливлює оригінально і виразно засвоїти засоби вираження тривіяльної культури, деякою мірою розвивати їх, і таким чином створювати «можливості опозиційно незалежних і альтернативних символізацій свого «я» (Willis 1991, 193) . Культурна індустрія саме через свою поширеність та неминучість надає багатьом молодим людям відчутний шанс активно співпрацювати з буденною культурою, відповідно використовувати її як засіб вираження.

Більшість молоді орієнтується у наші дні на модні переваги і сенсорні тлумачення молодіжних культур та використовує свої пропозиції у сфері вільного часу, передовсім беручи до уваги функції вираження і переживання. Вони залишаються звичайно за межами молодіжних культур – тільки маленька меншість належить до відповідного центру молодіжної культури і там виражається експліцитно.

Схильності і шанси до стилізації виражені по-різному, і вибрати певний стиль життя, сприймати його як сферу життя, сьогодні є для молоді тільки одна з багатьох опцій вибору. Тому в молодіжних культурах слід відрізняти, залежно від інтенсивности зв’язків, центр і периферію. Переходи є вільними, а що і хто належить до «основної течії», визначається самим оточенням і завжди по новому. (vgl. Baacke 1985, 158). Не кожна засвоєна молодіжна культурна емблема, не кожне надання переваги певному напрямку музики, тощо, є знаком того, що молодь центрує свій автопортрет у молодіжно-культурному стилі, який сам перебуває під впливом вічних змінних і обмінних процесів.

Аналізуючи молодіжну культури виявляєш, що життєві стилі є індивідуально обмеженими і комбінованими, що може виразитися напр. у молодіжній культурній стилізації дозвілля, але в жодному разі не у професійному житті. Різницю між різними вимогами до дії та пріоритетами цінностей у різних підсистемах суспільства – з одного боку, орієнтованої на досягнення школи та професійного життя, з иншого – базованого на гедонізмі та споживацтві сектору дозвілля – молодь запозичує у свій власний концепт і стилізує її. Для техно, як типової культури дозвілля, це ставлення є навіть таким, що створює стиль: «raves» (вечорам танців) у вихідні протистоїть надзвичайно непомітне соціональне «функціонування» у будні.

Автопортрет і групова ідентичність молоді спрямовуються та підтримуються ззовні завдяки розмежуванням. Формування молодіжних культур як на загал,так і окремих життєвих стилів, супроводжується проведенням меж. Розмежування орієнтоване на ідентичність та соціяльну приналежність, отже на внутрішній зв’язок, з одного боку, та на соціяльну дистанцію і відмінність – розмежування, з иншого боку. Таким чином молодіжні культури не рідко мають нахил до етноцентричного групового формування, яке, щоб посилити зв’язки у власній групі, виключає відповідно инші культурні форми вираження, иноді також агресивні. Виходить, що групова приналежність може зумовити – особливо виразно та проблематично це було на початку 90-их років у справжньому середовищі скінхедів – етноцентричне відсічне ставлення щодо всіх, хто не належить до групи. Однак, множинність молодіжних культур не можна порівнювати з культурним збагаченням та толерантністю. Захопленню, котре викликає креативний потенціял молодіжних культур, неодмінно протистоять амбівалентні та проблематичні характеристики молодіжних стилів життя.

Переклала Іра Яцків