Віктор Зінчук

Мас-медії і політична соціялізація молоді

Під мас-медіями (засобами масової інформації) у модерному світі розуміють газети, радіо, телебачення. Вагому роль відіграє всесвітня павутина Інтернет, у якій успішно існують інформаційні сайти, веб-сторінки тих самих газет, радіостанцій та телеканалів і яка щораз активніше пробивається у сферу електронних ЗМІ.

Сучасне наукове бачення політичного впливу засобів масової інформації на авдиторію, що складається з громадян, потенційних учасників виборів, коштом чого (політичного впливу) і відбувається політична соціялізація особи, ґрунтується, зокрема, на таких ключових концепціях, як визначення порядку денного та спрямування уваги авдиторії [1]. Дослідник Б. Коген окреслив цю ідею таким чином: засоби масової інформації не завжди можуть досягти бажаного результату, підказуючи нам, що думати (яким чином аналізувати (сприймати) і які робити з цього висновки (приймати рішення), але вони «беззастережно досягають успіху», підказуючи, «про що ми маємо думати» (що саме аналізувати, обговорювати) [2, c. 57]. Иншими словами, ЗМІ наділені властивістю впливати на сприйняття людьми політичного світу.

Поруч із зазначеними вище «класичними» мас-медійними концепціями, слід поставити ще одну запоруку успішного (результативного) діяння мас-медій – силу повторювання, суть якої полягає в тому, що на політичну соціялізацію впливає не отримувана інформація (сама по собі), а радше сила повторювання, що властива ЗМІ.

Результати проведеного соціологічного дослідження^*, об’єктом якого виступив чи не найактивніший і найкреативніший сегмент процесу політичної соціялізації – учнівська і студентська молодь, – показали, що респонденти здебільшого погоджуються з невідворотними наслідками «спрямування уваги» та «сили повторювання». Майже 80% опитаних повністю або частково погоджуються з твердженням, що мас-медії підказують людям, «про що треба думати». Практично стільки ж респондентів вважають, що «спрямування уваги авдиторії» засобами масової інформації є вирішальним у формуванні політичних поглядів та поведінки молоді. І нарешті менше, ніж 70% повністю або частково погоджуються, що на людину впливає не стільки сама отримана інформація, як сила повторювання, що властива ЗМІ.

Здатність мас-медій впливати на формування порядку денного і спрямовувати увагу істотно обмежується, коли авдиторія цікавиться громадським життям, має тверді політичні переконання і доступ до альтернативних джерел інформації. Якщо, навпаки, авдиторія взагалі не цікавиться політичними проблемами, здатність ЗМІ спрямовувати увагу також виявляється недостатньою. У випадку молодого покоління міста Львова, що навчається, ситуація є посередньою на осі «цікавляться/не цікавляться суспільно-політичним життям», а отже, дотримуючись зазначеної логіки, залежність від спрямування уваги мас-медій є очевидною. Вже згадане раніше соцопитування подає ось яку картину. Найчастіше суспільно-політичну інформацію учні старших класів та студенти Львова отримують через телебачення. Лише десята частина респондентів, дивлячись телевізор, не звертає увагу на новини та політику (усі инші, тією чи иншою мірою цікавляться). Ситуація з періодикою, радіо та мережею Інтернет значно відрізняється. Кожен п’ятий 15-29-річний львів’янин, що перебуває на студіях (з тих, хто читає періодику), у газетах і журналах зовсім не акцентує увагу на політиці.

Ще менший відсоток зацікавлення у львівської молоді, що навчається, політикою під час слухання радіостанцій (це головним чином FM-діяпазон) та перегляду Інтернету. Лише 52,5% цікавлять новини про політику, що подаються радійною складовою мас-медій. Найменше політика привертає увагу львівських старшокласників та студентів, коли вони мандрують павутиною Інтернет. З тих, хто хоча б инколи заглядає в net (а це 64% від загальної кількости опитаних), більша половина (51,3%) читають матеріяли політичної тематики.

Мінімальна більшість респондентів (50,9%) також зазначила, що цікавиться у мас-медіях «ґрунтовними аналітичними матеріялами про політику». Свою позицію вони здебільшого аргументували тим, що політична аналітика допомагає ліпше розібратися у політичних подіях, дає можливість порівняти із власним розумінням подій. Утім, такий доволі значний відсоток зацікавлення політичною аналітикою є середнім показником 15-29-річних львів’ян, які навчаються. Найвагоміший внесок (73,7%) зробила «університетська молодь» – студенти й аспіранти вищих навчальних закладів Львова III-IV рівнів акредитації. Найменше далеко не завжди цікавому політичному аналізу приділяють увагу старшокласники львівських загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій (26,3%).

Які ж головні чинники успішности мас-медійної політики спрямування уваги авдиторії, а відповідно, хай і посереднього, та все ж зацікавлення політикою молоді, що студіює? Виявляється, першочергово не суб’єктивні, не ті, що полягають в усвідомленні серед молодого покоління необхідности не лише добре орієнтуватися у громадсько-політичному житті міста, регіону країни, а й бути готовим брати у ньому участь – впливати і домагатися врахування власних позицій. Найменша частина учнівської та студентської молоді міста Львова звертає увагу на політичні події тому, що «хоче добре орієнтуватися у політичному житті» – 69,6%. Більше до цього спонукають так звані зовнішні фактори. У нашому випадку це позиції: «про політику говорять і пишуть усі канали та газети» (81,2%) та «нею цікавляться мої родичі, друзі, знайомі» (75,9%).

Люди не можуть звертати і не звертають увагу на всю інформацію, яку вони отримують, їх оцінка ефективности діяльности політиків чи окремих політичних питань зазвичай будується на аналізі кількох головних тем та евристичних схем. Якщо робиться наголос на матеріялах, присвячених питанням національної оборони, громадяни оцінюватимуть ефективність роботи Президента переважно за тим, як він, на їхню думку, забезпечує стан національної оборони; якщо перевага віддаватиметься матеріялам, що стосуються рівня інфляції, Президента й оцінюватимуть за тим, наскільки він здатний з нею впоратися й утримувати ціни на низькому рівні тощо [3, с. 114-115]. Оцінка політиків та політичних явищ серед громадян, значною мірою нав’язана засобами масової інформації, відіграє важливу роль у процесі політичної соціялізації, проте ще важливішим є реакція спрямовуваної уваги авдиторії, увага якої спрямовується. Якою мірою Ви готові реагувати на отриману у мас-медіях суспільно-політичну інформацію? Таке питання було поставлене перед студіюючою молоддю Львова незабаром після Помаранчевої революції. Результати опитування показують, що спрямування уваги авдиторії засобами масової інформації спонукає ще й до більш чи менш активної реакції на отриману інформацію. Понад 80% львівської молоді, що навчається, тією чи иншою мірою готові взяти участь в обговоренні політично важливих (чи принаймні представлених такими у мас-медіях) для суспільства подій і явищ. Майже 60% опитаних готові взяти безпосередню участь у вирішенні тих чи инших суспільно-політичних питань, що постають на порядку денному держави. Чимало старшокласників і студентів Львова (7,1%) заявляють про свою радикальну позицію в обстоюванні свого права активно впливати на політичну ситуацію в країні.

Емпіричні дослідження американського соціолога Ієнгара показують, що використання різних видів спрямування уваги авдиторії, зокрема й у телевізійних новинах, по-різному впливає на розподіл у свідомості людей відповідальности за ті чи инші політичні питання. Використання епізодичних форм призводить до того, що у людській свідомості відповідальність покладається на окремих осіб, натомість тематичні форми спричиняють зміщення відповідальности у бік суспільних інституцій. Телевізійні новини, наприклад, здебільшого застосовують епізодичні форми, отож їхній вплив зазвичай призводить до того, що у свідомості людей відповідальність за соціяльні явища переноситься на самі жертви або на окремих злочинців, а не на масові політичні сили і, отже, загалом ефект використання стандартних форм спрямування уваги має проелітний характер [4, с. 15-16].

Рівень відповідальности того чи иншого політика чи державного інституту обернено пропорційний рівню довіри. Якщо громадяни вважають, що їх представники у владі несуть відповідальність за катастрофічний стан справ у країні, то і рівень довіри до них буде відповідним – катастрофічним. Учнівська та студентська молодь Львова лише на 8,7% вважає, що сьогодні можна довіряти людям, які «роблять політику» в Україні. Практично кожен восьмий львів’янин на студіях взагалі не довіряє українським можновладцям. Майже однакові частини респондентів заявили, що готові довіряти політикам, лише за певних умов. В анкеті було запропоновано два варіянти обумовленої довіри: більш прагматична (за умови постійного контролю громадськости (в т. ч. демократичних мас-медій) та більш популістська (після Помаранчевої революції можна буде довіряти).

На відміну від уніфікованого підходу до вияву довіри українській владі, структурований подав дещо инші результати – вищий рівень довіри до основних «політмейкерів» в країні. Беззастережною підтримкою (майже 67% «повної довіри») серед 15-29 річних молодих львів’ян, що навчаються, користується Президент України. Величезною довірою у респондентів користується Кабінет Міністрів. Очевидно, що рівень довіри цієї державної структури формує не лише постать глави уряду, але й уся команда загалом, яка є доволі молодою і це не може не підтримуватися серед молоді Львова, що перебуває на студіях. Инші державні і громадські інституції (Верховна Рада, суди, місцева влада (мер, губернатор, инші), політичні партії) мають набагато менший рівень довіри. Найменше молода генерація львів’ян, що навчається, симпатизує своїй місцевій владі. А одіозна постать мера Львова дозволяє робити припущення, що саме він «тягне донизу» обидві вертикалі чиновників: як міську, так і обласну. Доконаний факт, що серед респондентів, які зовсім не довіряють керівництву Львова, не лише корінні львів’яни, але й приїжджа молодь, що здобуває освіту у цьому місті. Незадоволення львівською мерією пропорційно представлене й за статтю і типами навчальних закладів.

На думку Ієнгара, телевізійні новини, наприклад, сприяють обмеженню демократичної відповідальности політиків у США, оскільки заважають громадянам бачити зв’язок між соціяльними проблемами та суспільними структурами і політикою уряду. На думку багатьох дослідників [5, c. 13-42; 6, c. 122-139; 7], найсильніший вплив ЗМІ здійснюють на формування уявлень про сучасний стан суспільства, про рівень соціяльної справедливости в ньому та найбільш типові риси молодого сучасника. Меншою мірою вони впливають на формування різних граней суспільного ідеалу, пов’язаних з уявленням про ідеальний спосіб життя, ідеальний суспільний устрій, ідеал соціяльної справедливости і бажані риси людини. Об’єктивні мас-медії є одним із головних чинників розвиненого суспільства західного типу. Тож якою мірою їх діяльність відповідає уявленням громадян, якою має бути демократія? Майже кожен п’ятий опитаний молодий львів’янин на студіях (відповіді «зовсім не відповідає» і «радше не відповідає») вважає, що не відповідає. Ще неповних 6% не змогли визначитися з відповіддю.

Найбільш демократичними, чи такими, що відповідають уявленням молоді на студіях про те, якою має бути демократія, є інформаційно-аналітичні Інтернет-видання. Понад 81% тих респондентів, які користуються Інтернетом для здобуття суспільно-політичної інформації, вважає, що всесвітня мережа є достатньо демократичною.

Підсумовуючи, зазначимо, що політичний вплив мас-медій на політичну соціялізацію молоді, що навчається, забезпечує амбівалентність даного процесу. З одного боку, засоби масової інформації допомагають сформувати політичний порядок денний для індивіда, натомість з иншого – виступають носієм політичної аморфности, нав’язуючи своє бачення тих чи тих подій або явищ. Політичні впливи мас-медій вносять суттєві корективи у площину реакції авдиторії на суспільно-політичне життя в країні, на рівень довіри до того чи того політика або громадсько-політичної інституції. Зрештою, своєю діяльністю вони формують ставлення авдиторії до себе і впливають на рівень демократизації суспільства.

---

^* У рамках дисертаційного дослідження «Роль засобів масової інформації у процесі політичної соціялізації львівської молоді, що навчається», було опитано понад 200 (n=217) учнів та студентів міста Львова зі збереженням відповідних пропорційних квот за типом навчальних закладів, віком (15-29 річні) та статтю. Час проведення соцопитування: 7 лютого – 5 березня 2005 року.

1. Крос К., Гакет Р. Політичні комунікації та новинні засоби масової інформації у демократичних країнах: конкуруючі підходи – http://soc-gw.univ.kiev.ua/PUBLICAT/SOC/POLCOM/content.htm.

2. Kunczik M., Zipfel A. Wprowadzenie do nauki o dziennikarstwie i komunikowaniu. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Scholar, 2000.

3. Iyengar Sh., Kinder D. News that Matters: Television and American Opinion. – Chicago: University of Chicago Press, 1987.

4. Iyengar Sh. Is Anyone Responsible? How Television Frames Political Issues. – Chicago: University of Chicago Press, 1991

5. Media, czlowiek, spoleczenstwo. Doswiadczenie Europejsko-Amerykanskie // Edycja Swietego Pawla, 2000.

6. Morawski W. Realizacja zasad sprawiedliwosci spolecznej w Polsce jako miara «powrotu do normalnosci» // Kondycja moralna spoleczenstwa polskiego. – Warszawa, 2002. – 237 s.

7. Психологія масової політичної свідомості та поведінки // Відп. ред. В. Васютинський. – К., 1997.