Ганс-Маґнус Енценсберґер

Трамвайному пасажирові

Навіщо? Не хочу нічого про тебе знати,
чоловічку з водянистими вічками
і вгодованим карком.
З текою, повною сиру.
На греця ти мені, смердючий?
Скільки подібних тобі
стрічаєш на сходових клітках,
перед кінотеатром,
біля віконечок кас —
змилених хіттю
відбитків у шклах.
Ненависний,
ти крутишся навколо
комода з горіхового дерева
і Софі Лорен.
А додому повертаєшся
геть спітнілий,
несучи брудні пелюшки
і альпійські фіялки.

Хіба ти знаєш,
як пахне світ,
як скидається риба
біля фйордів Лапландії?
Що ти знаєш
про красу ля Скали
і принади минувшини?
Про мого старого Лукреція
з позначками,
зробленими рукою Дідро?
Що ти знаєш
про любов у човні
десь межи очерету?
Світ намарне для тебе приготував
дике і філіґранно-чисте.
Все дарма — і гнів, і радість,
даремні усі зусилля.

А проте я бачу твоє обличчя
в ліфті, у вітрині,
покищо рожеве,
але скоро з’являться
мішки під очима,
ствердіють кістки
і з’явиться мстивість,
твої печінку
доконає горілка
й свідомість,
що партію програно.
Я бачу рубці,
ще тобі непомітні,
висипи бачу гидкі,
сперму і кров,
бачу бажання вбивати —
у вічках твоїх,
ледь ти сядеш навпроти в трамваї.

Ти в мої вірші ввіп’явся,
смоком прилип до думок,
розносячи сморід вугілля,
шлюбної розпусти, боягузтва, грошей,
помиїв і хтивого послуху.
Надто багато я знав. Тож як
від свого столу
я міг би прогнати тебе?
Поле, і ліс, і траву —
мушу ділити з тобою.
Ти хропеш наді мною
на верхній полиці вагона,
я ж день свій робочий
і хвильку спочинку —
все поділяю навпіл.

Надто багато я знаю. А саме:
скоро тебе приб’є
такий чоловічок, як ти.
Та заки смерть
засмокче тебе у багнюку,
зосліпу ти ще уб’єш
такого ж, як сам, трамвайного пасажира,
або й мене,
хто й терпіти не може тебе,
хто наскрізь тебе читає,
бачить руки твої,
заплямлені кров’ю,
хто читає у тебе в очах
вбивства жадобу.

І все ж таки ти
з думки не сходиш мені,
коли я вкладаюсь на сон,
сиджу в готелі,
очікую кіносеансу —
бачу, як ти
незвично береш портупею,
хвацько вітаєшся,
ляскаючи каблуками,
а згодом береш автомат
і двері мої
прикладом висаджуєш.

Ось через що і тому,
що ти мені надто гидкий,
хоч я знаю напевне:
бодай хоч на день
ти не зможеш мене пережити —
мені ти з думки не сходиш,
мій брате смердючий.

(переклад Василя Стуса)

Ганс-Маґнус Енценсберґер (1920) – західнонімецький письменник, представник німецького новоаванґардизму. Багато в чому схильний до ультралівого радикалізму.

ч
и
с
л
о

3

1990