Еріх Керстнер
Елегія з яйцем
В житті вже так ведеться по-дурному –
кінцем питання є питальний знак.
А речі у житті не дякують нікому,
над нами ж насміхаються усяк.
Хто зна, питає диктор, думи квітів,
хто зна, чи білі мурини живуть,
Чом спіють овочі на хирлявому вітті
і чом вітри гудуть?
Набридло нам майбутнє визирати,
воно із давниною в ліжку спить.
Ще на людей чимало мавп годиться обертати
і не одна ще голова порожня, аж дзвенить.
Ми ростемо, як пізні недоріки,
вже дуже нам минувшина лиха.
Маленьких спадкоємців злочинів великих,
батьки нас марно просять до гріха.
Вони хотіли бійки. Нас же й били –
рушницями, ножами і пихою,
а ми, оспалі, землю обробили,
там, де учора пахло ще війною.
Ми знов традиції волієм поховати,
вони такі гладкі, що хоч топи з них лій.
Воліємо нарешті власний погляд мати
і визір мати свій.
Ми помилятися волієм самостійно,
бо жодним вже не віримо богам,
проте і сміємось і робимо надійно.
Це зрозуміло вам?
Початок чи кінець нової ери?
Ці теревені ми на посміхи берем.
Ми, пане Кестнере, не вижидаєм черги
й до праці пристаєм.
* * *
Ти знаєш край, де вицвіти гармат?
Не знаєш, ні? А прийде час пізнати.
Оберігають там державний лад
багнети, шпигуни і каземати.
Там ґудзики ростуть єфрейторів
і касок потаємних там – без ліку.
Там є обличчя, тільки без голів,
там хто засне, то спить уже довіку.
Що там начальство робить? Власну хіть
пустими забаганками кохає.
Філософа приставлено годить –
отож він, як денщик, і догоджає!
Там з острогами ходять немовлята
і по команді тягнуть носака.
Цивільних там вже й годі напитати,
всяк держить за зубами язика.
Його ти знаєш – багатющий край,
там є вугілля, сталь, пшениця, сало.
Могло б там бути не життя, а рай.
О, як би все там буйно квітувало!
Там навіть добродійники живуть,
звитяжці і герої. Правда, зрідка,
бо замість чоловіків там ростуть
чи дітлахи, чи просто недоріки.
Билинку волі там плекає кат,
будують там самі лиш каземати.
Ти знаєш край, де вицвіти гармат?
Не знаєш, ні? А прийде час пізнати.
(переклав Василь Стус)
Еріх Кестнер (1899-1974) – західнонімецький письменник. Автор
сатиричних збірок віршів “Серце на талії” (1928), “Еміль та нишпорки”
(1928), “Кнопка і Антон” (1932), роману “Фабіян” (1931), комедій “У
вірні руки” (1948) та “Школа диктаторів” (1956). В творчості схильний
до тону доволі іронічного.
|
