Володимир Цибулько
Врятувати Ю.
Чуський божевільний Цзе-Юй, минаючи Конфуція з піснями, мовив: “О феніксе,
феніксе! Як спростолюділи твої чесноти! Минулого не можливо зупинити
умовляннями, а майбутнє ще поправиме. Залиш, залиш службу! Нині участь
в правлінні більше ніж небезпечна”.
…розчинивсь перед тим розчинивши собою простір
думання чи озвучення
чи озвучення думання
все, чого ти собі набажав,
зарядившись в державний формат
перетворило тебе в суму жал
і ці жала змінили в тобі
вже не те що серця
чи пак серце, а навіть суглоби
це час, коли стерлися межі
межі каст межі жанрів
і навіть межа здивування
такі собі погребальні веселощі
і смуток весіль
це світ без перемог
це порожнеча змінених форм
народ можна змусити йти потрібним шляхом
але неможливо йому пояснити
чому треба йти
“Ю, чи ти чув, шість слів про шість ганжів?”
“НІ”-була відповідь
“То спинись, я означу тобі їх:
плекати любов до гуманності і не вчитися –
ганжем цьому буде глупство (чи пак простота)
плекати любов до знання і не любити вчитися –
ганжем цьому буде хиткість (чи пак безпідставність);
плекати любов до прозорості і не любити учитися -
ганжем цьому буде нанесення шкоди найближчим;
любити відвертість і не любити учитися-
ганжем цьому буде лихоманність;
любити мужність і не любити учитись –
ганжем цьому буде обурливість;
любити твердість і не любити учитись –
ганжем цьому буде навіженство”.
вирваними жилами латаєш останній костюм
це мине і міра пристойності
для досвідченого гравця – шанс
це спроба
життя навчило – кожна спроба передостання
ніхто вже навіть не картається
ми зі сходу вийшли на захід
чи із заходу на схід
виявилося, що ми йдемо довкола своєї осі
ні це не ми
в нас немає осі
це Бог іде довкола своєї осі
пасічник – політик бджіл
але всі ми трохи приторговуємо повітрям (політика і є продаж повітря)
сказавши на людях
“…література – як смерть…
…політика – як життя…”
прокидаєшся серед ночі і пишеш щоб жити
і лізеш у політику
щоб добити себе рятуванням себе
не перший і не останній але і не посередині
народ думає що він думає про Бога
а Бог думає, що він думає про народ
все думає, що воно думає про все
влада все більше Цзе-Юй
і все менше Конфуцій
тільки це одне й те ж
“Тепер ви Ю і Цю, допомагаєте вашому панові
його панство розкладається, народ віддаляється і
пустився в розбрід і ви не можете втримати його; а тут
задумуєте ще й колотнечу в середині панства! Я боюсь,
що загроза Цзи-луневі не в Чжуан-юї, а в стінах
власного палацу”.
Скільки поколінь мине
аби бджоли-свинопаси
перетворилися в шляхту
і в які місця треба жалити пасічника
від слів вимагається тільки те,
аби вони були зрозумілими
але слова за себе вже не говорять
за них контекст говорить більше, ніж самі слова
і це не втома самовичерпання чи змістопоїдання
тут так багато суб’єктивного досвіду
що влада стала суцільним суб’єктивним досвідом тобто страхом
Мінь-цзи, коли стояв поряд Конфуція, мав
скромний вигляд, Цзи-лу – войовничий, Жань-ю
і Цзи-гун мали вигляд нелукавий. Філософ був
задоволений, сказав:
“Що стосується Ю, то він не вмре природною смертю”
ці кровопивці – хтиві й безликі – нелюдські смаколики
роздражнені життям самосами
самосамці само ссавці
жертводавці чужим
Ю- найменш потребує пояснень і при цьому
найбільше породжує запитань
пасічник подвійного дна
відбирає у бджіл а пригощає мерзотників
Цей Конфуцій рудий розтирає на піску
перець здогадів
“Ю не в мене учився брати ноту рибин...
Ю був вхожий в палати
і його краплені сліди
перехрестяться в книзі моїх перемін
хто в чиєму сценарії грає
в передзадньому русі рибоптахів и птахо рибин
Наївний цей Ю
якби він був човном – в одне його дно
билися б риби а в інше птахи
і ми відкрили в собі:
всі ми – мешканці його подвійного дна
в одне дно б’ються риби наших гріхів
в інше дно – міра пристойності
вдаваний образ міжлюддя
аби легше загубитися –
дзеркальна неподібність самості
каменюка крику летить і летить
будівельний матеріал протесту
знаки національної приналежності
б’ють прямо в чоло
...Ю помре неприродною смертю...
чому ж ти мовчиш – пасічник подвійного дна
весь в диму і в рою – сам як інші
не вже ти не Ю ти нее він чи вона ти субстанція
хто ти тут
Конфуцій сказав:
“Чай – він невіглас,
Шен – він тупак,
Ши – лицемірний,
А Ю – неотесаний.” Неотесаний Ю, чи печаль
уособлень –ти це ти?
чи те що про тебе думають?
чи те що сам у собі промовчав
чи обчефірена совість (не спати, не спати, не спати)
чи продавана і ніким не куплена батьківщина
потатник обдуреного батьківщиною
в перекладі бджіл
не має початку і кінця
заходу й сходу
Конфуцій палить чернетки “Цю-боягузливий
і тому я штовхаю його уперед,
Ю ж – стрімкий і тому його стримую.”
цілість дається нам власним коштом
ми витратились в цілості і ніхто нас не кличе
назад і не пустить назад – в боротьбі з ентропією
стали самі ентропією
в боротьбі з рудими – стали самі рудими
все, проти чого ми – суть ми і є
пасічник де Сад – не своє втрачає
пасічник Фрейд, пасічник Франц-Йосиф
і дим Христос
чого ти хочеш від цієї нещасної землі
землі з подвійним дном – рудий мед
шкідливий – вся нація рудих і пасічників
наші втрати персоніфікуються
нашими вчителями
наші еміграції
набирають смаку
гірчичних стільників
Ю не вмре своєю смертю – за що? Й ради кого?
Конфуцій сказав:
“Я думав, що ви запитаєте про щось звичайне,
а ви питаєте про Ю і Цю! Сановником зветься той,
що служить своєму панові істиною і відступає, коли
виявляє неспроможність так служити. Нині Ю і
Цю сановники лише для
Годиться. На запитання чи коритимуться хоч йому
Конфуцій відповів: “Коли справа стосуватиметься
Батьковбивства то і вони не виконають
цього”.
Лиш би не захлинулась ця здичавіла інтуїція
в пасічника первинне - всі бджоли дисиденти
але має бути щось третє
конституція
чи ще більше затуркані бджоли
ці дисиденти обжираються варениками з
людинятини
а пасічник Ніцше мед видирає зі стільників
рибний мед подвійного дна
хто ще не встиг проклясти зажирілу столицю
гайда!
Тут жінки ходять як грошові одиниці
Лексика стомлена тут
Більше ніж люди, а слух стомлений більше
Ніж хліб –
Все що б не робив тут – політика
“Чому ви посміхнулись, коли говорив Ю?”
спитали. Конфуцій відповів:
“Хоче керувати панством за посередництва
церемоній, а між тим слова його дихали
поступливістю – ось чому я посміхнувся”.
зрада - вугілля політики –
в ній ніколи не холодно – вона чи національний
хліб і мед
медоносні летючі коні
мітять з неба зрадників і зраджених
у два національних кольори
я це той кого я не впізнав
у вчорашньому своєму кривдникові
філософ сказав: “Ю, навчити тебе знанню?
Що знаєш те і вважаєш що знаєш; чого не знаєш
Те і вважай, що не знаєш –ось це і буде знання”.
на хріна парасоля під кривавим дощем
запитав я себе і собі відповів
бо така наша доля і такий наший щем
яка сука посіяла оце що ми жнем
і чи був дощ кривавим
і чи був тоді дощ
ми свій день починаємо
щоби був як завжди він розіп’ятим днем
а коли розпинають то вже однаково
впоперек чи повздовж
а якась же сука посіяла оце що ми жнем
сто хвостів навихляли одним собакою
плющ обвив наш дім хоч насправді
немає вже дому під плющем
залишається щем
день у день за розіп’ятим днем
невже ти знаєш
яка сука посіяла оце що ми жнем
це гірчичне зерно
називається камінь
це місто
куди вже не хочеться повертатись
називається Канів
що це крає на кухні Творець
ліберальним ножем
то наш рід-недорід
перепили достаток та й це пережнем
ну так Творче
яка ж оце сука посіяла це що ми жнем
наша радість страждальця і тому вона радісна
це та радість парадонтозна
в якій не відчуваєш межі
де вона радість а де уже ось вона й щем
це радість проста і тому ця радість остання
спочатку ми знаємо відповідь
а потім ставим питання
то яка ж оце сука посіяла оце що ми жнем
це національний талан
ставити питання, на які знаєш відповіді
і не знати відповіді на питання
які ставить саме життя
імітація імітації чи так сказать імітаць
отак собі з парасолею поперек поля
під кривавим дощем
то яка ж таки сука посіяла оце що ми жнем
куме ти знаєш на те ти і ку та на те ти і ме
як потішно незгоду виказую людство німе
наше людство німе
ні ме і ні бе і ні ку
чуєш куме
ми не зчулись коли ми себе проминули
і все ще себе запевняєм що не проминем
це наш стиль це як бути на коні, під конем
й одночасно конем
то хто це їй підносив зерно
отій суці
що все це засіяла
і ми оце жнем
ми і були зерном друже ку
друже ме
яким засівала та й наші поля якась су
ми і проросли оце безрозмірною мірою втраченого часу
в тій шкалі одна поділка
дорівнює один щем
і наш епос найкраще назвати
“Тисяча і один щем”
ми були перегноєм у ниві і ми були нивою
і тепер
і тепер уже жнем
руде наше люстро криве як старе пересолене сало
лукавий утік із деталей
поселився у ціле якимсь само тлінним але не вогнем
нас мало нас може вже менш ніж один якщо є таке значення
то яка ж така сука нас порозсіяла так що оце
самі себе жнем
“Відлюдько ти Ю – відповідав філософ. Шляхетний муж
обережний по відношенню до того чого не знає. Якщо
ім’я неправильне (не відповідає змістові) то слово протирічить
справі, а коли слово протирічить справі, то справа не
буде вдіяна, а якщо справа не буде вдіяна, то церемонії
і музика не буде процвітати, а церемонії і музика
не будуть процвітати, то покари не будуть правильними
а коли покари будуть спотворені, то народ не буде знати
як поводити себе.”
ця їхня батьківщина (а ім’я їй ми)
як і людина (врятувати Ю)
почала зникати в момент свого народження (врятувати Ю)
все що не діється тут (врятувати Ю)
позначене початком зникання
в момент щойно з’яви (врятувати первинне значення)
ця вітчизна – кохана й не знана – незагоєна рана
Жанна Д’Арк на коні Чингіз-хана
ця калина – криваво-кровинна – така вишивана
на снігу як сорочка Івана
ця рибина із золотими очима й простими словами
Христос під карпатськими небесами
а потім проявляються потроху
так просто не по злобі
спочатку вишиті хрестиком а вже потім хрести
і ти розумієш: Ю – найдовша дорога
лежить у тобі
саме тому тобі її не пройти
хай навіть тебе й порятує
той кого ніколи не порятуєш ти
|
