Ігор Шминдрук

На зламі…

Ця революція, революція для тебе, ця революція, еволюція для НАС…!
Дмитро Гуцало

Так, здається, називається книга написана одним із учасників Національно-визвольних змагань українців 1919 – 1921 видання світлої пам’яти «Червоної калини». Чому мені пригадалася назва саме цієї книги? Бо саме тоді усі надії та прагнення українців були зведені нанівець через не надто дружніх сусідів та непростою ситуацією у середині країни. Аналогічно сталася і в уже незалежній Україні, громадяни котрої зробили свій вибір і очікували змін.

…Київ революційний… давно тут не було цього, специфічного, п’янкого, леткого аромату свободи. На зламі подій Україна перейшла у инший вимір свого існування. Багато говорилося про епізодичність, циклічність подій з точки зору суспільного прогресу. Теоретично ми (часто полярно протилежних поглядів) не мали дійти до такого відвертого протистояння, усе це мало знову закінчитися поступом донизу, перемогою старої державної машини. Рушіями народних хвилювань можна назвати декілька факторів, зокрема просто перфектну роботу PR-команди теперішнього керівника держави, яка користалася усіма прорахунками опонента із подвійною користю для себе. Другим фактором можна назвати втручання у внутрішні справи України сусідів, котрі не хотіли оминути нагоди замінити недієвого Кучму на свого кандидата.

На одній з прес-конференцій екс віце-прем’єр міністр Томенко сказав, що на парламентських виборах чиновник вже не зможе примусити вчителя або ж лікаря фальсифікувати вибори, свідомість українця зазнала змін. Моя хата не скраю, «моя хата на Майдані!» Гадаю цей факт свідчить про великий порух у формуванні громадянського суспільства, люди перестали бути отарою, вони почали реагувати на фальш, вони робляться висновки. Однак, популізм і демагогія все таки залишилися життєвим кредо великого числа вітчизняного партогенезу.

Так, нова влада за цей рік не раз помилялася, і багато людей говорять про розчарування. Можливо тому, що наївно надіялися на месію з Хоружівки котрий дивовижно усе і усіх змінить. Окрім розчарувань є й позитиви. Студентство подорослішало, сформувався образ активної молодої людини, небайдужої до справ суспільних. Хоча, як на мене, ідеї революції так і не трансформувалися у концептуально нову національну ідею. На жаль… Коли буде наступний шанс?

Навіть рік по тому для наших північних сусідів слова «Україна, революція, Ющенко, Майдан…» не надто милозвучні, однак колишні «брати» та «сестри» по табору мають зрозуміти, що ми вже подорослішали і всілякі газові шантажі нас тільки сконсолідують.

Невдовзі парламентські вибори в Україні та президентські в Білорусі. Чи буде щось подібне у сябрів з їхнім бацькою, совєтським прапором та КГБ? Українська молодь готова підтримати білорусів, проте чи потребують наші сусіди свободи?

А час іде і українцям слід пам’ятати історію, аби у майбутньому мати такий собі посібник «Як не ступити на граблі двічі, тричі і так далі»! …