Фріц Варенгольт

Часи дешевої нафти минули

Скінченність ресурсів вимагає нових енергоносіїв

Погляд у майбутнє нового століття відкриває очевидний факт, що задовольнити світовий енергетичний голод, який стрімко зростає, повинні нові енергоносії, оскільки навряд чи буде можливо забезпечити 10 мільярдів людей наявними сьогодні енергоресурсами.

З одного боку, причина полягає у скінченності запасів нафти та газу: вже у 2015 р. половина розвіданих запасів нафти буде вичерпана – і це факт, який уперто ігнорує енергетична політика Німеччини, що планує за цей же період відмовитися від третини невикопних потужностей ґенерування електричного струму внаслідок скорочення програм з ядерної енергетики.

Неспокій на енергетичних ринках буде тривати. Ще менш ніж два роки тому барель нафти коштував 10 доларів, а сьогодні – у межах 30-35 доларів. Колишній нафтовий міністр Саудівської Аравії шейх Ахмед Закі ель-Ямані знову пообіцяв ціну 10 доларів. Такі наміри свідчать про політичну гру і засмучують, бо в «десятидоларовому» світі немає місця інвестиціям у нові затратні дослідження горючих сланців та нафтоносного піску, відновлювану енергію та енергоощадність. Залежність від «енергетичної петлі» між Казахстаном та Перською затокою, де є 70% запасів нафти, і далі посилюється.

Незважаючи на політичні ігри деяких нафтових компаній, очевидно, що час дешевої нафти минув. Збільшення обсягів розвідування вже упродовж кількох років не врівноважує обсяги споживання, які щорічно зростають. І хоча горючі сланці, нафтоносні піски та вугілля наявні у достатній кількості, їхнє спалювання виявляється дорожчим. Задовго перед тим, як до суттєвого подорожчання призведе обмеженість в ресурсах, кліматичні зміни, викликані двоокисом вуглецю, змусять скоротити спалювання викопних видів палива. Не земля, а небо стане на заваді використання викопних енергоносіїв.

Вже сьогодні Атлантичний океан нагрівся від европейського узбережжя на 0,5 градуса за Цельсієм, зимовий період настає в Центральній Европі на три-чотири тижні пізніше, площа льодовиків зменшилася на 10%.

Ми стоїмо на порозі гігантської зміни клімату, її несамовитому розмаху ми ще можемо запобігти. На тривалу перспективу все свідчить на користь джерел енергії, вільних від двоокису вуглецю. Зниження витрат на виробництво енергії з вітру та біомаси призведе після 2010 р., а у випадку із сонячною енергією після – 2020 р. до конкурентоспроможних цін. Але цей шлях можна пройти лише за допомогою технологічних стрибків та програм стимулювання попиту. Хто хоче досягнути у цій сфері економічних та політичних успіхів, повинен вже сьогодні почати інвестувати в альтернативні джерела енергії – водню, вітру, сонця.

На коротку перспективу падіння цін на енергію буде аргументом проти використання відновлюваних видів енергії. Там, де електрику імпортують з Франції чи України за кілька пфенігів, а в умовах лібералізованого ринку це відбуватиметься ще інтенсивніше через форсований процес відходу від ядерної енергії, енергія вітру із виробничими витратами у 16 пфенігів та сонячна енергія із 150 пфенігами за кіловат-годину має мало шансів.

Перший спосіб вирішити цю дилему – розвивати ці технології у сферах, де вони вже сьогодні конкурентоспроможні. Подумаймо про 2,5 мільярди мешканців країн, що розвиваються, які живуть у сільській місцевості і не мають централізованого електропостачання. Їх дешевше забезпечувати сонячної енергією з локальних систем, ніж під’єднувати до загальної мережі електропередач.

Другий спосіб полягає в об’єднанні державної підтримки та мобілізації ринкових важелів. Це вже зараз у показовий спосіб відбувається в Німеччині. Закон про використання відновлюваних видів енергії, прийнятий навесні 2000 р., гарантує виробникам енергії закупівельну ціну від 17 пфенігів за енергію вітру та 199 пфенігів за сонячну енергію. Цьому сприяв попит на струм, який вироблено без шкоди для екології, і цей попит стає все ширшим. Дослідження показали, що 2% споживачів Німеччини готові платити за струм, вироблений з реґенеративних джерел енергії, на п’ять – десять пфенігів більше. В абсолютних числах це майже 1 мільйон споживачів. Але у час, коли весь світ говорить про максимально дешевий струм, пропагувати сьогодні поки що дорогий екологічно чистий струм особливо важко. Проте, нам негайно потрібен ще якийсь аргумент від управління технічного нагляду, що був би доказом екологічної чистоти струму, тому що і тут можливі зловживання. Споживачі повинні цінувати марку, тобто споживати струм виробника, який на 100% виробляє його з реґенеративних джерел та інвестує у розбудову нового виробничого обладнання для відновлюваних видів енергії. Занадто часто струм із старих вітряків та давно списаних гідроелектростанцій продають і надалі за високою ціною. Цього не можна допускати.

Третій спосіб – це підвищення ефективности енергоспоживання, що робить реґенеративні види енергії привабливішими. Якщо будинок теплоізольовано за найсучаснішими технологіями, то виробництво необхідної кількости додаткового тепла цілком може бути трохи дорожчим, наприклад, обігрів за допомогою теплових помп. Якщо здійснювати освітлення за допомогою економних світлодіодів, то таке знижене споживання енергії може відбуватися за рахунок дорожчої сонячної енергії.

Шанси утвердитися на ринку реальні у двох випадках. З одного боку, вдосконалення традиційних широко вживаних технологій може у підсумку призвести до значного зростання збуту, але з иншого – нові технології можуть витіснити теперішні, і виникнуть нові ринки. Вдосконалення традиційних технологій (двигун на зрідженому газі, двигун внутрішнього згоряння) означатиме підвищення коефіцієнта корисної дії та додаткове використання енергії втрат. Швейцарська Sustainability Group SAM (засновник «Dow Jones sustainability index») відводить це ринкове завдання «sustainability leaders» [1] (великим автомобільним та енергетичним компаніям), які мають для цього чи не найкращі передумови. А «sustainability pioneers» [2] можуть радше розвивати нові інноваційні системні рішення.

Екологічні організації мали б нарешті позбутися упереджень і вийти на діалог із великими підприємствами та підприємствами-першопрохідцями, що освоюють нові для себе території. Технологія повинна стати екологічним фірмовим знаком, а не перешкодою. Мабуть, саме намагання врятувати останнє «велике зелене місто» завдало проекту «Трансрапід» у Німеччині у 2000 р. тієї шкоди, яку навряд чи можна виправити.

Якби уряд дозволив скасувати майбутній податок на екологію у розмірі чотирьох пфенігів, який абсурдним чином буде накладатися також на екологічний струм, то ринкова частка екологічного струму могла б дуже швидко подолати нішу у два відсотки.

Безуспішну спробу об’єднати енергоспоживання з фінансуванням соціального страхування під назвою «екологічний податок» багато хто називав помилкою. Здається, що політики в Берліні повільно усвідомлюють цю комунікативну катастрофу. Все ж, кінцевим результатом стало те, що у 2000 р. слово «екологічний» для 40 мільйонів автолюбителів стало лайливим словом номер один. Але податок на екологію, з якого б фінансували енергоощадні технології, нові концепції двигунів та водневі технології, більшість споживачів би сприйняла.

Про те, що до подорожчання енергії ставляться з розумінням, свідчить такий приклад: цими місяцями, коли ціни на бензин сягнули найвищих позначок, одна з нафтових компаній представила на ринку паливо Оптимакс, яке не містить сірки, однак на десять пфенігів дорожче за супербензин. На ринку його охарактеризували як таке, що «дає більшу потужність, допоможе Вашому двигуну і Вашому каталізатору витримати наступну перевірку на викидні гази та не забруднює навколишнє середовище». Частка цього товару на ринку подвоїлася, хоча нове пальне коштувало 2,20 німецьких марок. Десять відсотків споживачів використовують цей вид палива, оскільки очікують від нього особистої вигоди. Над цим мали б хоч трошки замислитись всі ті, хто не заперечує проти принципового подорожчання енергії як стимулу до енергозбереження.

Той, хто при виборі електрики, тепла та пального робить ставку на відновлювані види енергії, повинен вирішити проблему її накопичення. Періоди виробництва та споживання сонячної енергії у часі не збігаються, так само регіони виробництва сонячної енергії можуть відрізнятись від місць її споживання. Ідеальним накопичувачем сонячної енергії є водень. Технологія паливних елементів дозволяє перетворювати реґенеративно вироблений водень знову в струм, і вже через декілька років паливні елементи будуть приводити в дію електродвигуни автомобілів без жодних шкідливих викидів в атмосферу. Ця технологія на основі газу буде використовуватися і в пивницях наших домівок для вироблення тепла та електричного струму. Виникнуть нові відносини між споживачами та енергопостачальниками: великий нафтовий концерн вже продає рідке паливо, що не містить сірки, за ним може прийти черга опалювального котла згорання для рідкого палива. Уявімо, як фірма-постачальник нафти фінансує розробку нових котлів згорання і отримує рефінансування з контракту на постачання, укладеного терміном на 10 років. Схожу ідею можна було б втілити і для електрогенератора з паливних елементів у приватному підвалі – для постачання газу та відведення виробленого струму за допомогою підприємства з енергозабезпечення (EVU).

Епоха сонячної енергії почалася. Сюди належить, зрештою, і сонячна енергія у її первісній формі енергії ядерного синтезу. Великим успіхом було те, що колишній федеральний канцлер Ґергард Шрьодер заклав перший камінь у проєкт ядерного синтезу «Вендельштайн 7Х» у Ґрайфсвальді. Цей крок важко переоцінити, оскільки він відбувся у час, коли високі технології мали у широких колах політикуму погану славу, і все, що було пов’язане з ядерними технологіями, оголошувалося «політично некоректним». Завдяки цьому німецький іманентно безпечний торієвий реактор у Південній Африці та ще деінде матиме перспективне майбутнє.

Кінець скептикам

Отже, є надія, що після епохи скептиків настав уже час інженерів та піонерів-натуралістів. Майбутнє належить підприємливим! У це майбутнє прийшла молодь, яка вже давно звільнилася від зорієнтованих у минуле протоптаних екологічних стежок, що ведуть у напрямку примарної ідилії. Проте, жодна стежка в майбутнє, яка починається у викопному минулому, не може бути забороненою.

Однак дорога довша, ніж того б хотіли багато нетерплячих голів. Досвід минулих століть вчить нас тому, що має пройти понад 30 років, поки нова енергетична технологія замінить у високо індустріалізованому суспільстві старі традиційні енергоносії. У 2020 р. кожен другий автомобіль буде їздити на водневому паливі, а у 2050 р. 50% енергоспоживання відбуватиметься на основі відновлюваних видів енергії. Тим важливіше почати вже сьогодні. Завданням економіки є спрямувати капітал у реґенеративні види енергії та ефективні технології, чи то в нову продукцію, як-от у сфері паливних елементів для мобільних та стаціонарних цілей, чи в опалювальні котли згоряння, теплові помпи, вітрові електростанції, реґенеративний струм з «фірмовою позначкою» чи в інвестиційні фонди екологічної раціоналізації (sustainable investment funds). Після прориву на ринках біо- та інформаційних технологій на горизонті вже з’являється наступна хвиля привабливих інвестицій (hot stocks): біржові індекси енергетичних компаній перевершать очікування. Отже, енергетика майбутнього має непогані перспективи.

2001 р.

Переклала Катерина Панченко

[1] Лідери екологічної раціоналізації – прим. пер.

[2] Першопрохідці екологічної раціоналізації – прим. пер.