Мирослав Дочинець

«Мукачеве часто дарували васалам, але не мукачівців!»

Люди поділяються на дві категорії – люди дому і мандрівники. Так от, мукачівці в переважній своїй більшості – «домашні», тобто відчуття свого дому глибоко вкорінене в них. Бо стіни цього міста комфортні, благодатні, органічні для мешканців.

Напевно, цим пояснюється парадокс, що чимала армія керівників, ділових людей, ба навіть відомих політиків доїздять на роботу в Ужгород і навіть за кордон, не міняючи місця проживання. В історичному контексті саме в Мукачевому найбільш охоче селилася панівна угорська і чеська верхівка, совєтські визволителі.

Особисто я мав можливість після навчання залишитися у Львові, був кликаний на престижну роботу до Києва, десять років віддав Ужгороду, але серце не обдуриш. Воно так, як тіло, що приміряє одяг, добирає зручне середовище, рідний простір.

Імміграційна статистика також потверджує це. З Мукачевого назавжди виїздять дуже неохоче. Німці фактично не продають свої будинки, аби було куди, бодай зрідка, приїжджати, угорці повертаються сюди відкривати бізнес, росіяни відправляють дітей і онуків, аби ті дихнули ароматом вина і европейської культури, готельні номери переповнені туристами-євреями. Із сотень зворушливих історій знаю, що мукачівець залишається мукачівцем і в Єрусалимі, і в Пітері, і в Сіднеї, і в Нью-Йорку, як наш хлопець Алекс Ровт, котрий, сягнувши світових бізнесових висот, таки повернувся розбудовувати рідне Мукачеве.

У Мукачевому є свій особливий дух. Инакше чому б тут розташувалися найвищі духовні інстанції всіх релігій краю? Чому саме тут князь Корятович узрів благодатне місце для святої обителі – відомого на всю Україну Мукачівського монастиря? Тут є особлива геобіоенергетична домінанта, яку завжди відчували і відчувають мукачівці.

У келії володарки Мукачівського замку Ілони Зріні, приміром, петербурзькі фахівці зафіксували енергетичний потенціал, рівний тибетським монастирям. Знаю достеменно, що одна лікарка-екстрасенс щороку приїздить з Італії, щоб «підживитися» енергетичною силою монастирських стін. Ще блаженної пам’яти архімандрит отець Василій Пронін (енциклопедист, археолог, філософ, історик) зауважував, що Мукачеве лежить у потужному духовному трикутнику з його трьома вершинами – замок Паланок, монастир і Червона Гора, де в печерах споконвіків селилися схимники-ченці.

А дух, як відомо, й тіло рве до бою. Саме на мукачівських теренах найпомітніше окреслені різні національно- і соціально-визвольні рухи – антитурецький, антигабсбурзький, комуністичний, русофільський, просвітянський, націонал-патріотичний. Все це, безумовно, йде від тих живлющих соків потужної духовної кореневої системи, з якої постало Мукачеве.

Мукачеве, як і більшість закарпатських містечок, багатонаціональне. Однак, ця багатоликість не розмила цілісного образу королівського міста (милістю королеви Єлизавети Мукачеве отримало маґдебурський статус), а радше навпаки – додала йому додаткового аромату громадянської поліфонії. Так виграє купажне вино, виброджене на різних сортах з різних винниць.

Тільки на мукачівських лавицях почуєте неквапні бесіди статечних дідів, що непомітно для себе переходять з угорської на швабську, з російської – на закарпатський діалект, а потім завзято плескають на патріотичних мітингах. Лише в мукачівській лазні побачите, як православний відставник любовно парить рабина.

А як бережно ставляться в колективах до свят і традицій своїх колег! Повірте, в комунальних дворах угорець не буде виконувати грубу роботу у православний празник, і навпаки. Химерно поєднані не лише спільний побут, родичання, лексика, кулінарія, але й ментальність.

Мукачівці мають свій особливий менталітет, бо при своїй різності це – досить однорідна, самодостатня спільнота. Звичайно, череда панівних режимів залишила і тут свій психологічний слід – пристосуванство, недовірливість, соціальний егоїзм і політичний скепсис. Однак, зберігся вроджений аристократизм духу, самоповага, непровінційність поглядів і непокірність диктату згори. Надто, коли звідти нічого доброго чекати не доводиться.

Мукачівці не чекають зі слабкого і корумпованого центру ні милости, ні милостині. Вони красномовно підтверджують шевченківську формулу: «В своїй хаті – своя правда, і сила, і воля». Доводять, що модель успішного господарювання можна запровадити в себе вдома власними руками.

Ця одностайність вибору і волі особливо зримо проявляється останнім часом, коли постала реальна загроза знівелювання певними силами окремішности, виразности нашого міста. Ці процеси бурлять добрий десяток років. Але мукачівцям щастить на лідерів, чого не скажеш про ужгородців і закарпатців загалом. Спочатку – Михайло Токар (Геша), фігура ще досі належно не оцінена нашою крайовою новітньою історією. У ті смутні часи він зробив більше для гармонізації соціально-криміногенної ситуації, ніж влада і весь каральний апарат. Бо не дав пролізти до Мукачевого і в область дикому безпредєлу зі сходу, запровадив суворий порядок і регламент у стихійні ряди народжуваного в муках розборок бізнесу. За це й поплатився.

Відтак з’явилися лідери нової формації, що поєднали в собі діловий потенціал, інтелект і політичну волю. Вони виросли на цій землі і вросли в неї, вони хочуть і вміють її прикрашати. Як би це декого не дратувало.

Мукачеве вирізняється якоюсь закодованою благополучністю. У 20-30-ті роки тут проживало до 50% євреїв і маса циган. Ці народи, як відомо, оселяються лише в дуже сприятливих умовах. Можна собі уявити, як нуртувало тут ділове життя. Старожили розповідають, що уздовж центральної вулиці стояли шеренги лотків з ананасами і кокосами, а до ресторану «Венеція» на човнах по Латориці підвозили живу заморську рибу.

Зараз, коли облуплюють стару штукатурку, майже на кожному будинку видно сліди замурованих вітрин. Мукачеве споконвіків було крамарським містом, що завдяки євреям, торгувало з цілим світом. Недарма саме тут у совєтські часи розмістилися всі обласні торгові бази.

Ще сто років тому Мукачеве успішно конкурувало з Ужгородом. За даними голови міської управи П. Петригалли, якщо білий хліб в Ужгороді коштував 4.40 корун, то в Мукачевому лише 4.05, яловичина відповідно 13-12 корун, молоко за літр 2-1.5. Ця тенденція зберігається й нині. І частка промислового виробництва Мукачевого більша, ніж Ужгорода.

А ще наше місто споконвіків було виноградно-овочевим. Цю особливість потім розвинули болгари, що оселилися тут. Після війни на ці ознаки наклалася ще й мілітаристська. Річ у тім, що офіцерам совєтської армії тут так сподобалось, що вони сотнями захоплювали особняки, цілі вулиці, і звозили потім сюди трофеї з пограбованої Европи. Під непомірний офіцерський контингент доводилося створювати різні підрозділи – так Мукачеве стало військовим центром.

Але це мало і свої позитивні моменти. Освічені військові були добрими інженерами, будівельниками, керівниками, що мали зв‘язки з цілим Союзом. Це згодилося у промисловій розбудові. А їхні дружини – вчительки, лікарі, артистки – внесли свій вклад у культурне життя. Досі це єдине місто на Західній Україні, що має російський театр, найсильнішу пушкінську школу і найкращу руську баню.

Є знаменита фраза, що Мукачеве – коли й не перше, то й не друге місто Закарпаття. Якщо мукачівці й не долюблюють ужгородців, то це така собі поблажлива нелюбов родовитого дворянина до бундючного купця. Бо справді, чим хизуватися Ужгороду? Увага України прикута до Мукачевого. Кортить перефразувати відому римську приповідку: достойники народжуються в Мукачевому, а помирають в Ужгороді. Але перед тим добряче насолять рідному місту.

Свою слабість Ужгород демонструє ще й тим, що вперто хоче поставити Мукачеве на місце. Не знаючи при цьому свого власного місця в контексті України. Постійні нотації і насмішки з обласного олімпу зачіпають уже й рядових мукачівців. Адже їм повсякчас треба їздити до Ужгорода за різними ліцензіями і дозволами, а вдома витримувати наїзди-перевірки. Одне слово, до закарпатської столиці вони їздять переважно вимушено, у справах, тоді як чимало моїх знайомих ужгородців до Мукачевого приїздять відпочити і розвіятись від втомливої строкатости, розмитости форм, необлаштованости. Провінційність в Ужгороді більше кидається у вічі, немає ошатности, внутрішнього шарму, що притаманне Мукачевому. Придивіться: в Ужгороді і вулиці сіріші, й люди сухіші, понуріші. Він більш злюмпенізований. Це й вибори показують, і лідери, яких вибирають ужгородці.

Ясна річ, в Ужгороді зібрався сильний інтелектуальний потенціал, але він чомусь невиразний, роздроблений, внутрішньо антагоністичний. Великий вододіл між Ужгородом інтелігентним і робочим. У Мукачевому ці межі м’якші. Знаю, з якою охочістю ужгородські художники виставляються у Мукачевому, а літератори влаштовують тут творчі зустрічі. Тут їм більше раді. Мабуть, знову ж таки, спрацьовує давня духовна традиція.

Яку б енциклопедію крайових знаменитостей я б не проглядав, у кожній цей поважний список складається десь на 70% з мукачівців або тих, що якоюсь мірою причетні до міста. Згадаймо бодай найіменитіших.

Мігай Мункачі – художник европейського значення, улюбленець монархів, національний кумир угорців. Михайло Андрелла-Оросвигівський – письменник і полеміст ХVІІ століття, чиї твори за ідейною наснагою прирівнюють до послань Івана Вишенського. Михайло Лучкай – історик і лінгвіст, придворний духівник Бурбонів, автор «Слов’янсько-руської граматики» і безцінної нині «Історії карпатських русинів». Андрій Бачинський – єпископ-реформатор, що започаткував для русинів «золоту добу» просвітництва, поборник об’єднання Закарпаття з Галичиною, ним щиро захоплювався Франко. Петро Лодій – філософ і педагог, декан і член правління Петербурзького університету. Анатолій Кралицький – блискучий письменник і етнограф, друг Драгоманова. Теодор Легоцький – археолог і збирач першого професійного музею.

А ще – славнозвісна родина графів Шьонборнів-Бухгаймів, історик Іван Дулишкович, просвітитель Іван Сільвай, художник Юлій Віраг, скульптор Олена Мондич, міністр Карпатської України Августин Штефан, винахідник, член-кореспондент Паризької академії наук Августин Єнковський, письменники Лука Дем’ян, Йосип Жупан, Юрій Станинець, Юрій Мейгеш, Юрій Керекеш, хірург Олександр Фединець, олімпійський чемпіон Йосип Беца, блаженний Теодор Ромжа... Список достойних мукачівців дуже розлогий.

З Мукачевим справді пов’язані події европейської історії. Потрібні приклади? Згадаймо Ілону Зріні. Як на мене, це особистість рівня Жанни д’Арк, Марії Стюарт, Роксолани, Катерини Другої. Вона надихала на звершення двох своїх іменитих чоловіків – Ференца І Ракоці та Імре Текелі – некоронованого князя повстанців-куруців. А відтак, після смерти першого і арешту другого, ініціативу визвольної боротьби взяла в свої руки. І ані турки, ані австрійський цісар не могли зламати цю жінку. Один за одним впали замки, якими володіли куруци, тільки Мукачівський під керівництвом великої Ілони три роки утримував безнастанні облоги. Лише за допомогою зрадника австрійці здобули фортецю. До всього, це була жінка великого розуму, високої шляхетности і чарівної зваби.

 Знаменна подія – прихід до Мукачевого подільського князя Корятовича з великим обозом ремісничого і освіченого люду. Кажуть, що закарпатці з прізвищами, що закінчуються на -ець, -ич, -ир, походять саме звідти. Подоляни, розселившись по краю, пом’якшили мадяризацію і латинізацію, пришвидшили ліквідацію кріпацтва.

У всі часи монархи виявляли зацікавлення Мукачевим. У 1376 році королева Єлизавета подарувала йому статус привілейованого міста, а в 1445-му воно здобуло право на самоуправу. Посли гетьмана Богдана Хмельницького вели тут переговори з Дьєрдєм ІІ Ракоці про спільні дії проти Польщі. У 1707 році придворний радник Петра І передав Ференцу Ракоці ІІ пропозицію царя стати королем Польщі. Мало хто знає, що саме в Мукачевому зберігалася угорська корона Святого Стефана в смутні для Угорщини часи.

До речі, саме під Мукачевим у ХІV ст. було розбито навалу хана Атламоша, а самого хана полонено. На початку ХVІІ ст. угорський король перевіз із Нодьбані до Мукачевого монетний двір і почав карбувати тут золоті й срібні монети, медалі.

За князя Корятовича Мукачеве було однією найнеприступніших фортець Центральної Европи. У замку було 164 гармати, а гарнізон налічував понад 6 тисяч вояків. Потужно будувалися дороги, розвивалася торгівля, відкривалися цехи, завдяки чому місто посідало чільне місце серед поселень Середньодунайської рівнини – аж до Адріатичного моря.

Славою овіяна народна війна під проводом Дьєрдя Дожі, котрий хотів скасувати дворянство і королівські привілеї, звільнити з кріпацтва селян. Осередком повстання було обрано Мукачівський замок. Щоправда, це завершилося для Дожі розпеченим троном та терновою короною.

Ми вже згадували про майже трирічну оборону під орудою Ілони Зріні, за якою стежила вся Европа. Австрійський імператор змінив трьох генералів, а вдіяти нічого не зміг. Суттєвого розвитку зазнало місто за семилітній період куруців, очолюваних Ференцом Ракоці II. Були побудовані нові дороги, мануфактури, видавалася газета, чеканилися гроші. Неоцінений вклад у розвиток краю зробила графська родина Шьонборнів.

Мукачеве рідко вдавалося взяти політичною боротьбою, розумом чи хитрістю. Тому вороги змушені були вдаватися до останнього, що мали – грубої сили. Нічого нового не сталося. Мукачеве часто дарували васалам. Але з одним суттєвим уточненням – Мукачеве, та не мукачівців!