зміст
попередня стаття наступна стаття на головну сторінку

Сергій Федака

Мукачеве

Мукачеве – райцентр Закарпатської области, місто за 40 км на схід від Ужгорода. Фігурує у хроніці Аноніма, що описує події кінця ІХ ст., у грамоті 1263 р. З ХIV ст. досі збереглася каплиця на вул. Миру, 51. 1445 р. мукачівці домоглися магдебургії. 1446 р. у місті відкрито кравецький цех. Угорський хроніст ХV ст. Микола Олаг писав, що Мукачеве славне вгодованими свинями. У параграфі 15 державного закону від 1518 р. відзначалося, що Мукачеве має поставляти королеві сало.

Влітку 1566 р. австрійці, прагнучи завоювати Трансільванію, увірвалися до Закарпаття і 21 лютого 1567 р. взяли Мукачеве, майже повністю сплюндрувавши його. Але втриматися там вони не змогли. З тих часів місто стало об’єктом постійних сутичок австрійців і трансільванців.

Князі Ракоці на якийсь час зробили Мукачеве своєю столицею. Вони володіли містом і домінією 1633-1711 р. (з невеликою перервою). 1627-1713 р. в Мукачевому карбувалася монета. 1685-88 р. замок пережив тривалу облогу австрійців. 15 січня 1688 р. Ілона Зріні здала його австрійцям. 24 червня 1703 р. куруци звільнили місто, яке стало опорною базою визвольної війни. 1711 р. воно знов завойоване австрійцями, а 1728 р. передане графам Шьонборнам.

Шьонборни запросили до Мукачевого ремісників з Німеччини, відкрили тут ряд мануфактур, відновили домініальне і міське господарство. 1744 р. єпископ Ольшавський заснував тут богословську школу, яка згодом стала богословською семінарією. 1748 р. колишній одноповерховий палац Ракоці, що став резиденцією Шьонборнів, був значно розширений за проєктом архітектора Валтазара Наймана. 1 червня 1770 р. Мукачеве відвідав імператор Йосиф ІІ.

А все ж у першій половині ХІХ ст. це було мало примітне містечко. 1817 р. тут жило 3141, 1848 р. – 6612 осіб. 12 лютого 1847 р. у Мукачівському замку побував Ш. Петефі, який відверто нудився, поки йому ремонтували екіпаж.

Ситуація змінюється під час революції 1848 р. Тоді 600 мукачівців вступило до угорської гвардії. 22 квітня 1849 р. мукачівські гвардійці розбили біля Підгорянського мосту австрійські війська, що наступали з боку Галичини. У час революції було ліквідовано феодальну залежність Мукачевого від графів Шьонборнів. У місті створено органи самоуправління, звільнено політичних в'язнів з замку. 1849 р. через Мукачеве пройшли царські війська, закликані цісарем для придушення угорської революції. Наступні після революції десятиліття були часом занепаду Мукачевого. 1856 р. просвітитель О. Духнович спробував заснувати у Мукачевому руську друкарню, але цей намір не вдався.

Ситуація змінюється тільки 1886 р. з прокладенням залізниці Мукачеве – Будапешт. Услід за цим у місті з’являються підприємства з переробки сільськогосподарської сировини (зерна, тютюну, соняшника) та підприємства будівельних матеріалів. Міські власті спільно з власниками домінії Шьонборнами почали реконструкцію Мукачевого Чеський інженер Цигларж розробив перший генеральний план міської забудови і прокладення комунікацій. Мукачеве починає поступово, але неухильно зростати. Якщо 1870 р. тут було 8602 мешканці, то 1900 р. – 14416, а 1910 р. – 17275.

1904 р. збудовано міську ратушу. Тоді ж закладають споруди театру, дитячого притулку, банку, пошти. 1907 р. Т. Легоцький заснував Музейне товариство та відкрив перший Музей історії і побуту краю. 1 вересня 1914 р. відкрито державну учительську семінарію з угорською мовою навчання.

На початку ХХ ст. докорінно перебудовано мукачівські храми. Зокрема, від католицького храму залишено тільки його готичну частину XI-XV ст., яку перетворено на самостійну каплицю св. Мартина. На місці ж зруйнованого храму було споруджено новий, у неоромантичному стилі за проєктом будапештського архітектора Ціглера. На пожертви одного з городян, що розбагатів в Америці, споруджено протестантський храм у романтичному стилі. Завершено будівництво греко-католицької церкви. Оригінальна дзвіниця храму стала домінантою міського силуету. Жидівська громада, поряд з двома синагогами, збудувала кілька менших молільних будинків.

Перша світова війна перервала ці процеси. Мукачеве стало прифронтовим містом з лазаретами, безперервним рухом військових частин, реквізиціями продовольства та армійським диктатом. Після розпаду Австро-Угорщини новий угорський уряд законом №10 від 21 грудня 1918 р. проголосив створення напівавтономної Руської Країни зі столицею у Мукачевому. Губернатором був призначений Агоштон Штефан. Однак, комуністи у січні 1919 р. створили у Мукачевому свій орган влади – Раду робітників і солдатів на чолі з Яношем Галгоці. Під час соціалістичної революції була спроба об’єднати обидва органи в Урядову раду Руської Країни, але вона не увінчалася успіхом.

21 березня 1919 р. у Будапешті проголошено совєтську владу. У Мукачевому про це дізналися о 20-й вечора. Створений напередодні загін червоної гвардії захопив усі важливі об’єкти міста. 22 березня створено Мукачівський директоріум з соціал-демократів і комуністів. Проте 21 квітня в Мукачевому спалахнув бунт офіцерів колишньої цісарської армії. Бої тривали з 23-ї вечора до 4-ї ранку. Підхід до міста чеських військ вирішив справу. Директоріум відступив, але згодом підтягнув червоногвардійців і відбив місто. 24 квітня директоріум видав розпорядження щодо відновлення совєтської влади в місті. Багато офіцерів арештовано і відправлено до Будапешта. Водночас директоріум все ж розгорнув евакуацію совєстьких установ з міста, конфіскував усі гроші з банку (34 млн. корун), відправив все цінне майно ешелоном углиб Угорщини.

26 квітня до Мукачевого наблизилися румунські війська. 28 квітня 1919 р. місто зайняли румунські війська, 30 квітня – чеські. Удруге румунські війська зайняли Мукачеве 8 червня, давши можливість чехам сконцентрувати усі сили на боротьбу проти Угорської Червоної армії у Словаччині.

У чеську добу міські власті при підтримці уряду республіки реконструювали інфраструктур Мукачевого. Місто прикрасили пам’ятки конструктивізму, зокрема дитяча лікарня (архітектор Я. Фрагнер), хірургічне відділення міської лікарні, поліклініка, вчительський інститут, офіс будівельної фірми А. Колена, будівля і торгівельний пасаж фірми «Латориця», будинок для офіцерських родин, житлові будинки для державних службовців, для робітників тютюнової фабрики, приміщення торгівельної академії. Було врегульовано русло Латориці, на її лівому березі розбито дендропарк з екзотами, збудовано спортивний комплекс. У місті працювала жидівська гімназія, єдина в республіці з викладанням на новоівриті.

1 липня 1934 р. у Мукачевому відбувся Другий з`їзд української молоді. 1937 р. тут же широко відзначено соту річницю смерти А.Пушкіна. Проте боротьба москвофільської і української орієнтацій у Мукачевому була перервана тим, що у листопаді 1938 р. Віденський арбітраж присудив, аби Чехословаччина повернула це місто (і ряд инших земель) Угорщині. Далі мукачівці різних напрямків спробували спільно боротися проти гортіївського режиму, але не завжди без втрат. 16–17 і 22 липня 1942 р. у мукачівському Ковнір-каштелі (палаці XVII-XVIII cт.) відбувся судовий процес над 131 підпільником.

26 жовтня 1944 р. місто зайняли совєтські війська. Рівно через місяць, 26 листопада у міському кінотеатрі відбувся Перший з’їзд народних комітетів Закарпатської України, який проголосив возз’єднання краю з Україною.

У перші роки незалежности Мукачеве стає найкрутішим на Закарпатті осередком, в якому порядкують «серйозні хлопці». Найбільшим авторитетом серед них був М. Токар (Геша), на честь якого великий речовий ринок Мукачевого досі зветься ГИД («Геша и другие»). Його вбивство стало чи не найбільш резонансним злочином у краї. У ті же роки складається потужна бізнесово-політична структура, ядром якої є фірма «Барва», яку свого часу очолює В. Балога. Команді останнього довелося витримати жорстоку боротьбу з правлячою тоді в області СДПУ(о). Піком цієї боротьби стали скандальні вибори мера у Мукачевому 2003 і 2004 р., через які місто прогриміло на весь світ. Як писав Сашко Ірванець:

КУЧМА КУЧМА ТИ МАКУЧ
ТИ МАКУЧ І ТИ КАМУЧ
ТИ ПАЛАЄШ МОВ КУМАЧ
ПАМ’ЯТАЄШ ПРО МУКАЧ
(дивним чином урізана форма топоніму Мукачевого є анаграмою прізвища Кучми Л.Д.)

Однак місто на Латориці, усупереч усьому, живе.


ч
и
с
л
о

44

2006