Сергій Федака

Іршава

Іршава – райцентр Закарпатської области, селище міського типу (з 1947 р.), місто (з 1980 р.). Розташована у передгір’ї, обабіч річки Іршавки (правої притоки Боржави), за 83 км від Ужгорода. Перша згадка 1341 р. як Максемгази (поселення Максима). Від цього Максима пішов рід Ілошваїв, що володів селом і околицями. Угорська енциклопедія Реваї пов’язує родовід цієї сім`ї з київськими князями, зазначає, що ще у ХІХ ст. Ілошваї звали себе «руськими князями». Нинішній топонім походить від річки Іршавка (перекручене Вільшанка).

1460 р. магнати Ілошваї одержали грамоту на володіння селом від угорського короля. На 1463 р. власник Іршави зібрав десятину з табунів свиней, які випасали на його землях між р. Іршавою і Шуго жителі Мукачевого, Берегового Варієва, Нового Села, Дейди, Яношійова та инших сіл. У грошовому виразі ця десятина склала 1200 золотих флоринів. Обабіч Іршави споруджено дві оборонні фортеці: північна на горбі Стремтура, південна в урочищі Бадалів. Залишки їх земляних валів збереглися понині. 1587 р. поміщик Віткаї, внаслідок селянських бунтів, змушений був продати село і виїхати. У ХVII ст. тут почала діяти приходська школа. Під час війни 1703-1711 р. близько ста іршавчан боролися у загонах Томаша Есе. 1816 р. в Іршаві було 650 мешканців у 106 будинках.

1839 р. довідник «Нинішній стан Угорщини і приєднаних до неї провінцій у статистичному та географічному відношенні» подав інформацію: «Ілошва (Іршава). Руське село у Березькому комітаті... 18 жителів римо-католицького, 617 греко-католицького, 34 реформатського і 18 юдейського віросповідання. Сірчане мінеральне джерело, водяний млин, руїни древньої фортеці на горі Бодолів. Орна земля родюча, луки хороші, ліс красивий, добре родять жолуді і дубильні горіхи. Землевласник – рід Ілошваї». І після скасування панщини 1848 р. більшість землі лишилася в Ілошваїв.

1874 р. в Іршаві відкрилася пошта. Щорічно на сезонні роботи в різні райони Угорщини виїжджало 30 мешканців, частина емігрувала. 1886 р. почалося будівництво млина і тартаку. 1905 р. відкрито бібліотеку, спершу тільки з сотнею книг. 1911 р. прокладено 12-кілометрову залізничну гілку Іршава – Кам’янка. На цій ділянці шляховиками і вантажниками працювало 25 іршавчан.

Наприкінці 1918 р. в Іршаві створено гвардійський загін з 40 селян, переважно колишніх вояків, що повернулися з російського полону. На початку січня 1919 р. виникла Народна рада з 24 осіб. 18 січня вона прийняла рішення: «Просиме... аж попівська земля та й дяківська земля межи бідними народами абися розділила... Просимо вас, аби руські школи нам найскоріше утворили, бо без того не годнисьме жити, та й наші діти». На Хустському з`їзді 21 січня 1919 р. голова Іршавської ради І. Вовканич з усією делегацією проголосували за возз’єднання краю з Україною. У березні в Іршаві проголошено совєтську владу. 27 квітня Іршаву зайняли румунські війська. У серпні їх змінила чеська армія.

За останнє десятиліття в Іршаві започатковано і набуває розмаху всеукраїнський пісенний фестиваль ім. М. Машкіна (відбулося уже шість фестивалів). У місті розгорнулося активне церковне будівництво.